Постанова Київський апеляційний суд № 756/1146/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 756/1146/24 Головуючий у суді першої інстанції - Диба О.В. Номер провадження № 22-ц/824/17327/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Диби О.В., в місті Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У січні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду першої інстанції із вказаним позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого просило стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором № 200368744 від 27 жовтня 2015 року у загальному розмірі 61 653,84 грн, яка складається: 40167,11 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17868,56 грн - сума інфляційних втрат; 3 618,17 грн сума 3 % річних та понесені ним по справі судові витрати. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що відповідно до укладеної у вигляді заяви з ПАТ «Банк Михайлівський» угоди щодо кредитування №200368744 від 27 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 18 012,69 грн із строком кредитування на 23 місяці до 27 вересня 2017 року з процентною ставкою 0,0001% в день. 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору про відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №200368744 від 27 жовтня 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка становить 40 167,11 грн, що складається з: 13 312,95 грн - заборгованості за кредитом, 26 854,16 грн - заборгованості за відсотками. Крім того, позивачем у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання було нараховано інфляційні втрати у розмірі 17 868,56 грн та три відсотки річних у розмірі 3 618,17 грн, які позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь. Відповідач у добровільному порядку наявну у нього заборгованість за вказаним кредитним договором не погашає. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача вище вказану суму заборгованості, інфляційні втрати та три відсотки річних, а також судові витрати по справі. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року позовні вимог ТОВ «Діджи Фінанс»задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №200368744 від 27 жовтня 2015 року у розмірі 46 224,19 грн, що складається з: 13 312,95 грн - заборгованості за кредитом, 26 854,16 грн - заборгованості за відсотками, 3% річних - 1 327,17 грн, інфляційне збільшення - 4 729,91 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 1 816, 16 грн. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами наявності правовідносин та укладення оспорюваного кредитного правочину, отримання коштів у кредит на виконання кредитного договору, а також відступлення права вимоги на користь позивача. Вказано, відповідач не ставить під сумнів факт укладення між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» Договору про відступлення прав від 20 липня 2020 року, однак позивачем не доведено, що в процедурі цесії було відступлено право грошової вимоги за кредитним договором №200368744 від 27 жовтня 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 . Посилання позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 в якій мова йде про відступлення кредитного портфелю, що складається з більше ніж 100 тис. кредитних правочинів не можу бути прийнята як достатнім доказом уступки право вимоги саме до відповідача, оскільки вказана постанова не містить відомостей щодо оспорюваного Кредитного договору договором №200368744 від 27 жовтня 2015 року. Вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України: «Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.» Жодних повідомлень про відступлення права грошової вимоги відповідач не отримував від позивача та/або ПАТ «Банк Михайлівський». Також позивачем не надано доказів, що таке повідомлення було надіслане відповідачу. Оскільки, позивач не надіслав повідомлення про відступлення таким чином позбавив права на отримання доказів відступлення, розрахунків боргу та інших необхідних та достатніх доказів. Єдиний доказ відступлення на, що позивач надає разом із позовом, - це додаток 6 «витяг з додатку до дог факторингу.pdf», що містить витяг без дати та номеру з Реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року. Але у існують обґрунтовані сумніви щодо його достовірності. Вказаний Витяг виготовлений самим позивачем, оскільки на ньому є тільки підпис директора Позивача - Михайла Романенка - та печатка ТОВ «Діджи Фінанс». Отже, такий доказ створено позивачем, а тому цей доказ виготовлено зацікавленою особою самостійно із порушенням принципів незалежного доказування обставин (фактів). Таким чином даний доказ не можна вважати належним, достовірним та допустимим. Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20). Таким чином, судом першої інстанції неправильно встановлено факт (обставину) відступлення права вимоги за Кредитним договором від 27 жовтня 2015 року №200368744. Не погоджуючись із заочним рішенням в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних вказує, що інфляційні витрати та 3% річних є похідними вимогами від стягнення основної суми (тіла) кредиту та нарахованих відсотків. Оскільки позивачем не було надано достатніх та належних доказів надання коштів у кредит, то нарахування інфляційних витрат та 3% річних є неприпустимим. 07 листопада 2025 року на адресу апеляційного суду надійшли пояснення у справі ТОВ «Діджи Фінанс» » відповідно до яких вважає оскаржуване судове рішення відповідає вимогам діючого законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, 27 жовтня 2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №200368744 у вигляді заяви по кредитному продукту «Кредит готівкою», на підставі чого відповідач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 18 012,69 грн із строком кредитування на 23 місяці до 27 вересня 2017 року з процентною ставкою 0,0001% в день (а.с. 23 т.1). Згідно п. 4 сторони домовилися, що складовими та невід`ємними частинами кредитного договору є заява. Умови та графік платежів, позичальник розумів, підтвердив та погодився з усіма умовами надання кредиту. З матеріалів справи вбачається, що кредитодавець свої зобов`язання виконав належним чином. Після укладення договору відповідач своїх зобов`язань за вказаним договором належним чином не виконував, не здійснював платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за вказаним договором, яка станом на 19 січня 2024 року становить 61 653,84 грн, що складається з: суми заборгованості за договором у розмірі 40 167,11 грн, суми інфляційних витрат у розмірі 17 868,56 грн, суми трьох відсотків річних від простроченої суми боргу у розмірі 3 618,17 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», мотивував своє рішення тим, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем й з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитними договорами та договорами факторингупідлягає до стягнення суми заборгованості за договором у розмірі 40167,11 грн. Обґрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції зазначив, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору про відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №200368744 від 27.10.2015, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу суд дійшов висновку, що підлягають частковому задоволенню з огляду на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2015 року ОСОБА_1 підписав заяву (оферту) № 200368744, згідно якої пропонував ПАТ «Банк Михайлівський» на умовах, викладених в заяві, умовах надання та обслуговування платіжних карток банку, зазначених в заяві та тарифах по картах банку укласти з ним кредитний договір та договір про надання та використання платіжної картки. Цього ж дня, ОСОБА_1 підписав Анкету № 1908517 та Довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту. ( т.1. а.с. 23 - 26) При цьому, у поданій заяві ОСОБА_1 укласти з ним договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого: відкрити на його ім`я поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використання електронного платіжного засобу (валюта рахунку-гривня), що призначений для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат, але не виключно та буде використовуватись в рамках Договору про Картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки, з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку; випустити на його ім`я платіжну картку, тип якої вказаний в ОП Заяви; для здійснення операцій за Рахунком Картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на Рахунку Картки, встановити кредитний ліміт, в межах якого клієнт має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого Банком кредиту під операції з карткою та здійснювати у відповідності до статті 1069 Цивільного кодексу України кредитування Рахунку Картки. Зазначена заява (оферта) № 200368744 підписана представником Банку та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 23.) Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин першої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» вказувало на те, що кредитний договір було укладено первісними кредитором з ОСОБА_1 . Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому за правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав доведеним укладення між ПАТ «Банк «Михайлівський» та ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту № 200368744 від 27 жовтня 2015 рокута набуття права вимоги за вказаним договором ТОВ «Діджи Фінанс». Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи. У відповідності до вимог ст. 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Вважаючи, доведеним перехід права вимоги до позивача, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів переуступки прав вимоги від первісного кредитора до позивача. У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Так, судом першої інстанції не звернуто уваги, що в якості доказів переходу права вимоги від первісного кредитора ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «Діджи Фінанс» останнє надало суду договір факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року (т. 2 а.с. 130 - 131). Згідно п. 1 зазначеного договору, банк відступив новому кредитору права вимоги банку до позичальників згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору. При цьому, суд першої інстанції, не звернув уваги, що зазначеного додатку до суду надано не було, тому право вимоги позивача до відповідача належним чином не було підтверджено. Реєстр боржників, право вимоги до яких передаються позивачу за вказаними договорами факторингу, матеріали справи не містять. Витяг з даного Реєстру боржників до договору факторингу 7_БМ від 20 липня 2020 року (т 2 а.с. 132) до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року не підписано представником первісного кредитора та не завірено його печаткою. Фактично надані суду витяг не є витягами з реєстру боржників, оскільки являють собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатками до зазначених договорів факторингу. Вказаний документ є лише твердженням позивача, які підлягають доведенню на загальних підставах. При цьому, позивач не звернув уваги, а суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що подані в такий спосіб витяги, не є ідентичним поданню стороною письмового доказу в розумінні ст. 95 ЦПК України, та не є копією, як оригіналу документу (реєстру) так і витягу з нього. У відповідності до вимог ч. 2-5 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оскільки оригінальний реєстр боржників, є документом, що підписується всіма учасниками правочину, витяг з нього, як його частина, що стосується конкретного боржника, також має бути підписана як «Фактором» так і «Клієнтом». Відсутність підпису «Фактора» на витягу з реєстру боржників не дає суду підстав вважати доведеним факт передачі права вимоги таким фактором «Клієнту», тільки тому, що останній стверджує про таку передачу. В даному випадку, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч. 4 ст. 367 ЦПК України не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи було встановлено неправильне застосування норм матеріального права, а саме 512, 514, 517 ЦК України. Вказане дає апеляційному суду підстави вийти за межі доводів апеляційної скарги. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісних кредиторів до позивача за договором про надання споживчого кредиту договір про надання споживчого кредиту кредиту № 200368744 від 27 жовтня 2015 року, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором на користь позивача. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем наявності в нього права вимоги за вказаними договорами та наявності у відповідача заборгованості за цими договорами в зазначеній позивачем сумі. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс». Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, то з позивача на користь відповідача підлягають до стягнення судові витрати, які поніс відповідач в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 542 грн. Відповідно до положень частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 рокускасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42649746) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Постанова складена 24 грудня 2025 року. Судді : _______________ ________________ ______________ М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв