Постанова 4824 № 753/8448/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/13139/2025 справа №753/8448/25 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2025 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., повне судове рішення складено 14 травня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову. У квітні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивує тим, що 19 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та відповідачкою було укладено кредитний договір №137720 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Пунктом 5.2 індивідуальної частини договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем у разі укладення електронного договору як підпис сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором з боку позичальника та аналог власноручного підпису кредитодавця, відтворений засобами копіювання, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», який має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис. Введення позичальником одноразового ідентифікатора у відповідне поле в особистому кабінеті на сайті кредитодавця є підписанням договору відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 2.2.1 договору сума кредиту становить 15 585,00 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в такому порядку: - у розмірі 12 000,45 грн шляхом зарахування на рахунок (платіжну картку) позичальника № НОМЕР_4 у національній валюті; - у розмірі 3 584,55 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини договору. Отже, після вчинення відповідачем відповідних дій 19 квітня 2024 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» ініціювало переказ коштів згідно з умовами договору на платіжну картку НОМЕР_5, що, у свою чергу, є доказом прийняття відповідачкою пропозиції кредитодавця. Всупереч умовам договору відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 17 541,06 грн, яка складається з: - 12 652,86 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 4 387,20 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; - 501,00 грн - заборгованість за комісією. 10 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та позивачем було укладено договір факторингу №10102024, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №137720 від 19 квітня 2024 року. Також зазначається, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 7 000,00 грн. Мотивуючи наведеним, просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 17 541,06 гривень, що складається з 12 652,86 гривень заборгованості за тілом, 4 387,20 гривень заборгованості за відсотками та 501,00 гривень заборговансоті за комісією. Стягнути судові витрати.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором № 137720від 19 квітня 2024 року у розмірі 17 541,06 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що асупереч умов договору відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі - 17541,06 грн., яка складається з наступного: 12652,86 грн - заборгованість по кредиту; 4387,20 грн - заборгованість по несплаченим відсоткамв за користування кредитом, 501,00 грн - комісія за кредитним договором, що підтверджується випискою з особового рахунку за період 10 жовтня 2024 року - 05 березня 2025 року. Відповідачкою не надано доказів щодо спростування заявленої суми кредитної заборгованості, в тому числі не здобуто таких доказів під час розгляду справи.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального права, необґрунтованість оскаржуваного рішення та уважає рішення таким, що порушує права відповідачки як споживача фінансових послуг. Вказує, що відповідно до статті 1054 ЦК України кредитом є саме грошові кошти, фактично надані позичальникові, а положення статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» прямо відносять комісії та інші платежі до загальних витрат за кредитом, але не до тіла кредиту. За таких обставин включення суми комісії до тіла кредиту та нарахування процентів на цю суму є неправомірним і призводить до безпідставного збільшення заборгованості споживача, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, визначеним статтею 3 ЦК України. Крім того, у справі відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували фактичне надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 15 585,00 грн. Подані позивачем документи не містять банківських платіжних доручень або виписок з рахунку, які б однозначно підтверджували перерахування саме цієї суми як тіла кредиту. Наявне повідомлення фінансової компанії без обов`язкових реквізитів платіжного документа не може вважатися належним доказом у розумінні статей 76-78 та 81 ЦПК України. Відтак позивач не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх позовних вимог, а розрахунок заборгованості не ґрунтується на фактично наданій сумі кредиту. Щодо витрат на правничу допомогу вказує, що такі мають бути співмірні із складністю справи, обсягом та характером виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, а також значенням справи для сторін. З урахуванням того, що спір є типовим, не містить складних правових чи фактичних питань, а представник позивача систематично представляє інтереси фінансової компанії у подібних справах, підготовка процесуальних документів не вимагала значних часових чи інтелектуальних затрат. З огляду на зазначене сума витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн є явно завищеною та не відповідає критеріям співмірності, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 2 000,00 грн. Отже, сукупність наведених обставин свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог, неправильне визначення розміру заборгованості та необґрунтоване стягнення витрат на правничу допомогу, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи. 28 липня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення ТОВ "ФК "ЕЙС" у справі. В обґрунтування пояснень вказує, що 19 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту №137720, за умовами якого кредит у загальному розмірі 15 585,00 грн був наданий шляхом перерахування 12 000,45 грн на платіжну картку позичальника та спрямування 3 584,55 грн на сплату комісії за надання кредиту. Факт перерахування коштів підтверджується первинними бухгалтерськими документами та повідомленням з відміткою фінансової компанії-посередника, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Використання для переказу коштів іншої фінансової компанії не впливає на дійсність виконання кредитором своїх зобов`язань та не стосується предмета спору. Вказує, що факт отримання та користування кредитними коштами апелянтом не заперечується. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є належним та допустимим доказом, узгоджується з іншими матеріалами справи та підтверджує, що загальна сума заборгованості становить 17 541,06 грн. Нараховані проценти та комісії не перевищують граничних розмірів, встановлених договором, а загальна вартість кредиту не виходить за межі погоджених сторонами умов. Нарахування процентів здійснювалося відповідно до фіксованої процентної ставки та графіка ануїтетних платежів. Незначні технічні відхилення у щоденних нарахуваннях не вплинули на загальний обсяг зобов`язань позичальника та не призвели до збільшення фінансового навантаження. Фактичні платежі, здійснені позичальником, були зараховані відповідно до умов договору. Витрати на професійну правничу допомогу підтверджені договором про надання правничої допомоги, актом приймання-передачі послуг та попереднім розрахунком судових витрат. Розмір витрат у сумі 7 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг, підтверджений належними доказами та відповідає вимогам статей 137 та 141 ЦПК України. Обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання, однак скаржницею таких доказів не надано. Стверджує, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. Установлено, що 19 квітня 2024 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 137720 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до пункту 2.2.1 договору сума кредиту становить 15 585,00 грн, надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 12 000,45 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті№ у розмірі 3 584,55 гривень шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованої згідно пункту 2.5. індивідуальної частини. Відповідно до пунктів 2.3-2.9.1 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 240,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Комісія за надання кредиту складає 3 584,55 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 23,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено пунктом 2.2.1. цієї індивідуальної частини. Загальний строк кредитування за договором складає 112 днів з 19 квітня 2024 року по 09 серпня 2024 року. Денна процентна ставка складає 0,6146 % /день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 5 727,37% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 26 312,63 грн (а.с. 31-34). Додатком до вищевказаного договору є графік платежів за кредитним договором, що відображає порядок погашення заборгованості та загальну вартість кредиту (а.с. 34 зворот). На підтвердження виконання ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» своїх зобов`язань за кредитним договором позивачем надано довідку № 5 від 26 грудня 2024 року №1597/26-12, видану ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», з даних якої убачається, що 19 квітня 2024 року здійснено операцію про перерахування 12 000,45 гривень на картку № НОМЕР_2 . Призначення платежу "видача кредиту №137720 від 19.04.2024" (а.с. 54). З даних картки обліку виконання договору 137720 убачається, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 17 541,06 гривень, з яких 12 652,86 гривень - тіло, 4 387,20 гривень - відсотки, 501,00 гривень - пеня (а.с. 59-60). Згідно даних виписки з особового рахунка за кредитним договором №137720, складеного директором "ФК "ЕЙС" убачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 17 541,06 гривень та складається з: заборговансоті за простроченим тілом - 12 652,86 гривень; заборгованості за простроченими відсотками - 4 387,20 гривень, заборгованість за простроченою комісією - 501,00 гривень (а.с. 62). Згідно даних листа АТ КБ "ПриватБанк" №20.1.0.0/7-250429/18276-БТ від 30 квітня 2025 року убачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 . До вказаного листа додано виписку по вказаному рахунку за період 19 квітня 2024 року - 24 квітня 2024 року, із даних якої убачається, що 19 квітня 2024 року на картку відповідачки зараховано 12 000,45 гривень (а.с. 82- 10 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу №10102024, за умовами якого клієнт відступив, а фактор прийняв право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників (а.с. 63-68). На підтвердження переходу права вимоги до відповідачки позивач надав Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року. Відповідно до даних витягу з додатку №1 до Договору факторингу №10102024 від 10 жовтня 2024 року до позивача перейшло право вимоги за Договором №137720 від 19 квітня 2024 року в сумі 17 541,06 грн, з яких 12 652,86 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4 387,20 грн - заборгованість по відсоткам, 501,00 грн - заборгованість по комісії (а.с. 69). На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року (а.с. 15-16), протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги (а.с. 16 зворот), додаткову угоду №16 до договору про надання правничої допомоги (а.с. 17), акт прийому-передачі наданих послуг від 04 лютого 2025 року (а.с. 18). З наданих позивачем документів убачається, що вартість наданих послуг становить 7000,00 грн та включає: складання позовної заяви 5 000,00 гривень; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржниці 1 000,00 гривень; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 500,00 гривень; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок боржниці 500,00 гривень (а.с. 18).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Згідно статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, пунктами 5, 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Установлено, що договір № 137720 від 19 квітня 2024 року підписано ОСОБА_1 36а40857 19 квітня 2024 року, що не заперечується самою відповідачкою у справі. Доводи скаржниці щодо неправомірного визначення розміру тіла кредиту та недоведеності факту його надання ґрунтуються на неправильному розумінні умов укладеного договору та норм матеріального права і тому підлягають відхиленню. Як установлено судом, 19 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 137720 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. У пункті 2.2.1 договору сторони прямо погодили, що сума кредиту становить 15 585,00 грн і надається не пізніше наступного дня після укладення договору у визначеному порядку, а саме: у розмірі 12 000,45 грн шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника та у розмірі 3 584,55 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою відповідно до пункту 2.5 індивідуальної частини договору. Отже, умовами договору передбачено не лише розмір кредиту, а й спосіб використання частини кредитних коштів, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6 та 627 ЦК України. Твердження скаржниці про те, що тілом кредиту можуть бути виключно грошові кошти, фактично отримані нею «на руки», є помилковими. За змістом статті 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, при цьому закон не пов`язує факт надання кредиту виключно з перерахуванням усієї суми на банківський рахунок позичальника. Надання кредиту може здійснюватися і шляхом спрямування частини кредитних коштів на виконання грошових зобов`язань позичальника, що прямо передбачено договором та призводить до припинення відповідного боргу. Посилання скаржниці на положення статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» не спростовують зазначеного висновку, оскільки віднесення комісій до загальних витрат за кредитом не означає заборони їх фінансування за рахунок кредитних коштів. У даному випадку сторони погодили, що комісія за надання кредиту у сумі 3 584,55 грн сплачується одноразово у день укладення договору та може бути сплачена за рахунок кредиту, що прямо передбачено пунктом 2.2.1 договору. Таким чином, включення цієї суми до загального розміру кредиту не є безпідставним збільшенням заборгованості, а відображає узгоджений сторонами спосіб надання та використання кредитних коштів. Не заслуговують на увагу й доводи скаржниці про відсутність належних та допустимих доказів фактичного надання кредиту у розмірі 15 585,00 грн. Сам кредитний договір, укладений в електронній формі та підписаний електронним підписом, є належним письмовим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України і містить усі істотні умови щодо суми кредиту, порядку його надання та повернення. При цьому відсутність банківських платіжних доручень або виписок не спростовує факту надання кредиту, оскільки частина кредитних коштів була надана шляхом внутрішнього зарахування в рахунок погашення комісії, що не потребує оформлення окремих банківських платіжних документів. Нарахування іншої частини кредиту підтверджується випискою із банківського рахунку. Крім того, скаржниця не заперечує факту отримання 12 000,45 грн на власний картковий рахунок, не довела повернення цих коштів або відмови від кредиту та користувалася кредитом у межах строку дії договору. Така поведінка свідчить про прийняття нею умов договору та фактичне визнання отримання кредиту у погодженому сторонами розмірі. Розрахунок заборгованості, здійснено позивачем виходячи з умов договору щодо суми кредиту, строку користування та фіксованої процентної ставки, а сам по собі значний розмір загальної вартості кредиту не може свідчити про його незаконність, оскільки позичальниця була належним чином поінформовано про всі істотні умови договору, що підтверджується його змістом та доданим графіком платежів. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неправомірного включення суми комісії до тіла кредиту та недоведеності надання кредитних коштів у розмірі 15 585,00 грн є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Надаючи оцінку доводам скаржниці в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із такого. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано належні та допустимі докази, а саме: договір про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року, протокол погодження вартості послуг до цього договору, додаткову угоду № 16, а також акт приймання-передачі наданих послуг від 04 лютого 2025 року. Зазначені документи містять узгоджений сторонами перелік правничих послуг, їх вартість та підтверджують факт їх надання і прийняття клієнтом. З поданих документів убачається, що загальна вартість наданої правничої допомоги становить 7 000,00 грн та включає складання позовної заяви, вивчення матеріалів справи, підготовку адвокатського запиту, а також підготовку і подання відповідного клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів. Отже, правнича допомога не обмежувалася виключно складанням стандартного процесуального документа, а охоплювала комплекс дій, спрямованих на належне обґрунтування позовних вимог і збирання доказів у справі. Посилання скаржниці на типовість спору та відсутність складних правових чи фактичних питань саме по собі не є підставою для зменшення витрат на правничу допомогу. Відповідно до статей 133, 137 ЦПК України суд оцінює співмірність таких витрат з урахуванням складності справи, обсягу та характеру виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, а також значення справи для сторін. При цьому закон не пов`язує розмір витрат на правничу допомогу з тим, чи є спір типовим, а також не обмежує право сторони залучати адвоката на умовах, погоджених між ними. Аргументи скаржниці про те, що представник позивача систематично бере участь у подібних справах і тому підготовка документів не потребувала значних зусиль, мають оціночний характер та не підтверджені жодними доказами. Наявність у адвоката досвіду у відповідній категорії справ не може розцінюватися як підстава для автоматичного зменшення вартості його послуг, оскільки професійна кваліфікація та спеціалізація адвоката, навпаки, є чинниками, що можуть впливати на розмір гонорару. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, надав оцінку поданим доказам, дійшов висновку про реальність та обґрунтованість заявлених витрат і, реалізуючи надані йому процесуальні повноваження, зменшив їх розмір до 5 000,00 грн, визнавши саме цю суму співмірною із характером та обсягом виконаної адвокатом роботи. Підстав для подальшого зменшення витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн, як того вимагає скаржниця, матеріали справи не містять. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для зміни оскаржуваного рішення в цій частині. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено. З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги відсутні підстави для розподілу судових витрат. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова