Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/5913/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10605/25 Справа № 243/5913/25 Суддя у 1-й інстанції - Агеєва О. В. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, який обґрунтувала тим, що вона є пенсіонеркою та 16 квітня 2022 року отримує пенсію за віком. Кожного наступного року з 01 березня має право на індексацію пенсії. Так, 03 березня 2025 року вона звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання провести індексацію пенсії із застосуванням показника індексації 1,115. 11 квітня 2025 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1535/25, рішення від 11 квітня 2025 року у справі № 200/1535/25 позовні вимоги задоволено. Зазначає, що 13 травня 2025 року відповідач, з метою затягування у часі виконання законного рішення суду, подав скаргу до суду апеляційної інстанції з пропуском процесуального строку. 14 травня 2025 року вона надіслала до Першого апеляційного адміністративного суду клопотання повідомлення щодо пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги. 22 травня 2025 року вона надіслала до Першого апеляційного адміністративного суду клопотання заперечення на клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. 29 травня 2025 року ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду, ухвала від 29 травня 2025 року у справі № 200/1535/25, було відмовлено відповідачу у відкритті апеляційного провадження. 29 травня 2025 року рішення набрало законної сили. Зазначає, що на написання позовної заяви у справі № 200/1535/25 вона витратила 30 днів свого дорогоцінного часу. Таку значну кількість часу нею було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у похилому віці (63 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені Відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви. Вона б могла витратити зазначений вище час на догляд за своєю дорогоцінною сім`єю , але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача. Також 39 днів свого дорогоцінного часу вона втратила, чекаючи розгляду справи судом першої інстанції, а згодом втратила ще 16 днів, чекаючи розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Цей час вона також могла би витратити зазначений час на догляд за своєю дорогоцінною сім`єю, але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача. Втрата часу може розглядатися як втрата немайнового характеру. Час є обмеженим ресурсом, і витрачений час не можна повернути. Це може викликати емоційні та психологічні страждання, особливо якщо цей час був витрачений на невдалий досвід або непродуктивну діяльність. Щодо того, що втрачений час дійсно вважається втратами немайнового характеру, підтвердив і Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 127/20464/16-ц. У цій справі Верховним Судом, розглядаючи касаційну скаргу, було враховано при визначенні обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди: втрачений час. Просить суд стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем ОСОБА_1 у цій справі заявляються вимоги про стягнення моральної шкоди саме з державного бюджету України, однак позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не пред`являвся, що є підставою для відмови у задоволення позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсійні виплати. Відповідно до Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі №200/1535/25, визнано протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 березня 2025 року ОСОБА_1 індексацію пенсії з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,115 та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 01 березня 2025 року. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі №200/1535/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання провести індексацію пенсії. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025, справа №200/1535/25, набуло законної сили 29 травня 2025. Вимоги про стягнення моральної шкоди позивачка мотивувала витрачанням часу на звернення до суду, а саме: на написання позовної заяви у справі № 200/1535/25 вона витратила 30 днів свого часу. Таку значну кількість часу нею було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у похилому віці (63 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені Відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви. Вона б могла витратити зазначений вище час на догляд за своєю дорогоцінною сім`єю , але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача. Також 39 днів свого дорогоцінного часу вона втратила, чекаючи розгляду справи судом першої інстанції, а згодом втратила ще 16 днів, чекаючи розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Цей час вона також могла би витратити зазначений час на догляд за своєю дорогоцінною сім`єю, але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача. Втрата часу може розглядатися як втрата немайнового характеру. Час є обмеженим ресурсом, і витрачений час не можна повернути. Це може викликати емоційні та психологічні страждання, особливо якщо цей час був витрачений на невдалий досвід або непродуктивну діяльність. Щодо того, що втрачений час дійсно вважається втратами немайнового характеру, підтвердив і Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 127/20464/16-ц. У цій справі Верховним Судом, розглядаючи касаційну скаргу, було враховано при визначенні обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди: втрачений час. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 у цій справі заявляються вимоги про стягнення моральної шкоди саме з державного бюджету України, однак позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не пред`являвся, що є підставою для відмови у задоволення позову. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. У статті 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, провадження № 14-261цс19 вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Звертаючись з позовом до суду, позивачка визначила розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Невиплата пенсії (перерахунок пенсії з урахування індексації) позивачці за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивачки є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачці завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачкою, яка змушена була звертатися за правовою допомогою та відстоювати свої порушені права в суді. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд вважає доведеним факт завдання позивачці відповідачем в особі Управління Пенсійного Фонду України Донецької області, моральної шкоди. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , колегія суддів враховує обставини справи, ступінь вини відповідача, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, норми статті 23 ЦК України, і вважає, що сума 2000 грн. буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди. Крім того, такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади. Посилання суду першої інстанції на те, що позивачем ОСОБА_1 у цій справі заявляються вимоги про стягнення моральної шкоди саме з державного бюджету України, однак позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не пред`являвся, що є підставою для відмови у задоволення позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або є незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі не встановив фактичні обставини, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог позовних вимог та стягненню з Державного бюджету України на користь позивачки в якості відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн., що буде належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2025 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 25 грудня 2025 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді М.Ю. Петешенкова О.В. Свистунова