Постанова КЦС ВС № 308/6118/16-ц

Постанова Іменем України 15 жовтня 2020 року м. Київ справа № 308/6118/16-ц провадження № 61-10242св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Ужгородська районна рада Закарпатської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ужгородської районної ради на постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Готра Т. Ю., від 11 квітня 2019 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ужгородської районної ради Закарпатської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 20 червня 2013 року вона вийшла на пенсію з посади начальника фінансово-господарського відділу Ужгородської районної ради Закарпатської області. При виході на пенсію Ужгородською районною радою їй було надано довідку від 20 червня 2013 року № 236/02-15 про складові заробітної плати, що подається для призначення пенсії, яка не містила зазначення розмірів інших виплат (матеріальних допомог, індексації), передбачених у формі довідки, про що їй стало відомо 29 грудня 2015 року при отриманні нової довідки. Після видачі нової довідки у грудні 2015 року вона звернулась до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді (далі - УПФУ) із заявою про перерахунок пенсії, проте УПФУ листом від 14 січня 2016 року № 02/К-01 відмовило їй у перерахунку та виплаті пенсії. У зв`язку з чим, вона зверталася до суду з адміністративним позовом про визнання дій УПФУ неправомірними та зобов`язання нарахувати й виплатити недоплачену пенсію, починаючи із 20 червня 2013 року. За результатом розгляду зазначеного спору постановою Ужгородського міськрайонного суду від 03 червня 2016 року її позов було задоволено частково, та зобов`язано Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області здійснити нарахування та виплату недоплаченої їй пенсії з урахуванням суми індексації заробітної плати і виплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань; виплатити їй різницю недоплаченої суми пенсії з дня звернення до органу Пенсійного фонду України, а саме із 30 грудня 2015 року, та виплачувати їй пенсію з врахуванням перерахунку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказаним судовим рішенням встановлено, що при призначенні їй пенсії до УПФУ було надано довідку від 20 червня 2013 року № 236/02-15, яка не містила зазначення розмірів інших виплат, а саме матеріальних допомог та індексації. Відтак, суд не може констатувати наявність з боку УПФУ порушень при неврахування сум інших виплат, які вже зазначені у довідці від 29 грудня 2015 № 665/02-19. Суд вбачає недоліки в організації роботи роботодавця - Ужгородської районної ради Закарпатської області, якою не було вказано у довідці достовірні дані щодо інших виплат, з яких були нараховані страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказувала, що діями Ужгородської районної ради Закарпатської області у результаті порушення її прав (зазначення недостовірних даних щодо складових заробітної плати) завдано їй збитки (упущена вигода), оскільки нею не було отримано доходи, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. З урахуванням викладеного та поданих уточнень, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Ужгородської районної ради недоотримані доходи за період із 20 червня 2013 року по 30 грудня 2015 року у розмірі 20 954, 78 грн, компенсацію втрати частини доходів у розмірі 11 983, 07 грн, та на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн. Короткий зміст судових рішень, ухвалених по справі Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Придачук О. А. від 20 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не було доведено наявність винної, протиправної поведінки Ужгородської районної ради та причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та матеріальною і моральною шкодою, яку позивач проситься стягнути на свою користь. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року залишено без змін. Постановляючи ухвалу, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки нею не доведено наявність винної, протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між його діями (бездіяльністю) та матеріальною і моральною шкодою, на яку вона вказує. Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Приймаючи постанову від 30 січня 2019 року, колегія суддів входила з того, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , не перевірив належним чином доводів останньої про те, що відповідач надав недостовірну довідку про її заробітну плату, чим спричинив призначення пенсії в меншому розмірі, ніж та яка підлягає виплаті, тобто спричинив збитки (неотримані доходи) у вигляді матеріальної шкоди. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 березня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Ужгородської районної ради на користь ОСОБА_1 спричинену незаконними діями матеріальну шкоду у розмірі 20 954, 78 грн, суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 11 983, 07 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн Вирішено питання розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що вина Ужгородської районної ради у спричиненні ОСОБА_1 збитків у частині недоотриманих доходів встановлена постановою Ужгородського міськрайонного суду від 03 червня 2016 року і згідно розрахунку недоплаченої суми пенсії за період з червня 2013 року по грудень 2015 року становить 20 954, 78 грн, а розмір компенсації втрати частини доходу за період з червня 2013 року по лютий 2017 року - 11 983, 07 грн, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача відповідно до статей 22, 1173 ЦК України та частини другої статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, колегією суддів враховано, що розмір недоплаченої суми пенсії і компенсації втрати частини доходу згідно розрахунку наданого позивачем за відповідні періоди відповідачем не оспорюється. Ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходила з винних дій відповідача, що позбавили ОСОБА_1 права на достатній життєвий рівень, призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного життя. При цьому, апеляційним судом враховано істотність вимушених змін у стосунках ОСОБА_1 з оточуючими людьми, характер та обсяг заподіяних моральних страждань. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі Ужгородська районна рада, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року скасувати, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Ужгородської районної ради на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 308/6118/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції. Заявник посилається на те, що факт подачі позивачем довідки про складові заробітної плати, не був обов`язковим на момент звернення позивача до УПФУ та не розглядався, як основний документ для нарахування пенсії. Саме відділ персоніфікованого обліку відповідного органу Пенсійного фонду зобов`язаний був надати достовірну інформацію про суму заробітку, який враховується для обчислення пенсії. Тому, інформація про складові нарахованої заробітної плати, зазначена в довідці №236/02-19 від 20 червня 2013 року не є причиною недоотримання позивачем доходів, так як єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2013 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Ужгородською районною радою був сплачений із всіх сум нарахованої заробітної плати у повному розмірі. Необґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2016 року по справі № 308/3272/16-а, якою встановлено наявність недоліків в організації роботи Ужгородської районної ради, але не встановлено вину останньої у недотриманні позивачем доходів. Факт підроблення відповідачем довідок про заробітну плату судами попередніх інстанцій не встановлено. Заявник стверджує, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, відсутня вина відповідача, що виключає настання цивільно-правової відповідальності останнього. Позивачем не доведено, що вона могла і повинна була отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. Також заявник вважає, що із характеру правовідносин, що виникли між сторонами по даній справі, не випливає обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд не мотивував своє рішення щодо розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню, та того чи відповідає, визначений судом розмір шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи та наслідків, які настали для позивача. Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий її представником - адвокатом Джуган Н. Ю., на касаційну скаргу, в якому представник позивача посилаючись на законність та обґрунтованість постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 червня 2013 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника фінансово-господарського відділу виконавчого апарату Ужгородської районної ради за станом здоров`я та достроковим виходом на пенсію, відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. 20 червня 2013 року Ужгородською районною радою було видано ОСОБА_1 довідку про складові заробітної плати № 236/02-19, де в графі «інші виплати» будь-яких відомостей не зазначено. 29 грудня 2015 року Ужгородською районною радою Закарпатської області було видано ОСОБА_1 нову довідку про складові заробітної плати № 665/02-19, де у графі «інші виплати» зазначено розмір отриманих ОСОБА_1 сум матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення, індексацію. 30 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до УПФУ із заявою про перерахунок пенсії, проте управління Пенсійного фонду в м. Ужгороді листом від 14 січня 2016 року № 02/К-01 відмовило їй в такому перерахунку. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2016 року в адміністративній справі № 308/3272/16-а позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в м. Ужгороді Закарпатської області про зобов`язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої пенсії задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, правонаступником якого є Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, щодо відмови ОСОБА_1 у включенні суми матеріальних допомог та суми індексації для розрахунку розміру пенсії. Зобов`язано Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області здійснити нарахування та виплату недоплаченої ОСОБА_1 пенсії із врахуванням суми індексації заробітної плати і виплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Виплатити їй різницю недоплаченої суми пенсії з дня звернення ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду України, а саме з 30 грудня 2015, та виплачувати їй пенсію з врахуванням перерахунку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому у вказаній постанові від 03 червня 2016 року, яка набрала законної сили, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області вказав, що вбачає недоліки в організації роботи Ужгородської районної ради Закарпатської області, якою не було вказано достовірні дані щодо інших виплат, з яких були нараховано страхові внески ОСОБА_1 на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позиція Верховного Суду Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі. Щодо відшкодування майнової шкоди У статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. ОСОБА_1 пред`явлено позов саме про стягнення упущеної вигоди, у тому числі на підставі положень статті 1173 ЦК України, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) вказано, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказано, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 збитки, апеляційний суд виходив з того, що недотримання позивачем пенсії за період з червня 2013 року по грудень 2015 року сталося внаслідок винних дій Ужгородської районної ради, що полягали у наданні неповних даних щодо виплат ОСОБА_1 за період із червня 2011 року по травень 2013 року з яких були нараховані страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внаслідок недоліків в організації роботи Ужгородської районної ради. До подібних висновків дійшов і Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у постанові від 03 червня 2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 308/3272/16-ц за позовом ОСОБА_1 про зобов`язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої пенсії. Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності наведеного позивачем розрахунку розміру шкоди (упущеної вигоди). Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди. Наведені в касаційній скарзі доводи в частині вирішення вимоги про відшкодування майнової шкоди, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині. Верховний Суд дійшов висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі щодо стягнення матеріальних збитків, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в цій частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, колегія суддів вважає, що касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Щодо відшкодування моральної шкоди За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині, апеляційний суд, правильно виходив з наявності підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн не в повній мірі відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнала позивач, суті спірних правовідносин та засадам розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У зв`язку з викладеним оскаржуване судове рішення в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні, а розмір стягнутої з Ужгородської районної ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - зменшенню до 10 000 грн. Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати Позивач вважала, що має право на отримання компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Таким чином, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» застосовується до грошових доходів громадян, які є нарахованими у встановленому законом порядку. Ужгородською районною радою пенсія ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась. З огляду на суть стягуваних за судовим рішенням у цій справі грошових коштів, як майнової шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що в цих правовідносинах застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є помилковим. Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції не врахував зазначених обставин, неправильно застосував наведені норми матеріального права, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 11 983, 07 грн. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином касаційна скарга Ужгородської районної ради підлягає частковому задоволенню; постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення із відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 11 983, 07 грн підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у цій частині; в частині відшкодування моральної шкоди постанову апеляційного суду необхідно змінити шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню, з 20 000 грн до 10 000 грн, а в іншій частині оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Необхідно поновити виконання оскарженого судового рішення у нескасованій частині з урахуванням змін внесених цією постановою Верховного Суду. Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Ужгородської районної ради задовольнити частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року в частині стягнення з Ужгородської районної ради на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 11 983,07 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ужгородської районної ради про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відмовити. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року в частині стягнення з Ужгородської районної ради на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір стягуваної суми із 20 000 грн до 10 000 грн. В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2019 рокуу нескасованій частині з урахуванням змін, внесених цією постановою Верховного Суду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович