Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/17213/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/17213/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/823/25 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., з участю секретаря - Гичко К.С. апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта Авдєєнка В.В., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/17213/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року (ухвалене суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 26 травня 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі апелянт, позивач), в інтересах якого діяв адвокат Авдєєнко В.В., звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем поширено засобами електронної пошти невизначеному колу осіб заяву-скаргу, яка містить неправдиві твердження, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію. У вказаній заяві відповідач стверджує, що позивач допустив шахрайські дії «В цей час його шахрайських дій нагородження Грамотою Верховної ради, рішення МСЕКів ОСОБА_1 не скасував, сорок дві особи зітруть його на порох». Далі відповідач у заяві-скарзі стверджував, що він проявляє психіатричні та неадекватні дії, про що вказано в реченні - «В інтерв`ю він знову продовжує проявляти індивідуальні, особисті, специфічні, психіатричні та неадекватні дії, у всіх бідах звинувачуючи лікарсько-консультативні комісії». Як зазначив у своїй скарзі відповідач, позивач сфальсифікував матеріали для психіатричної експертизи «А він сфальсифікував матеріали для психіатричної експертизи не є аферист?» Також у заяві-скарзі відповідач зазначає, що позивач є полковником контрозвідки СБУ, що прослідковується в реченні «До жовтня 2023 року сам ОСОБА_5 , висококласний полковник контрозвідки СБУ, високої категорії лікарі-експерти МСЕКу чи МСЕКів не знали, що ЛКК створене в приватній амбулаторії сімейної медицини». Позивач вважає, що наведені відповідачем обставини мають стверджувальну форму, не є критикою чи оціночними судженнями. Також, позивач вказав, що поширюючи зазначений лист засобами електронної пошти, відповідач із зневагою поставився до його честі, гідності та ділової репутації, принизив та образив, звинуватив його у вчиненні кримінально караних діянь (шахрайстві). Зазначав, що у результаті цілеспрямованих неправомірних дій відповідача щодо поширення зазначеної недостовірної та образливої інформації, йому було завдано значної моральної шкоди - втрат немайнового характеру внаслідок приниження честі, гідності і ділової репутації, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав після публікації. Він змушений спростовувати вказану інформацію у розмовах з колегами, безпосередніми керівниками, керівництвом Тернопільської ОВА. У зв`язку з наведеним позивач просив суд: - визнати недостовірною і такою, що принижує його гідність, честь та ділову репутацію, поширену ОСОБА_2 інформацію, викладену в заяві-скарзі, а саме «В цей час його шахрайських дій»; «він знову продовжує проявляти психіатричні та неадекватні дії», «а він сфальсифікував матеріали для психіатричної експертизи»; «сам ОСОБА_1 полковник контрозвідки СБУ». - зобов`язати відповідача спростувати наведену у заяві-скарзі інформацію, визнану судом недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача шляхом надіслання електронного листа за підписом відповідача про спростування недостовірної інформації на електронні адреси Тернопільської ОВА, Тернопільської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Тернопільської ОВА, прокуратури Тернопільської області, Тернопільського державного медичного університету, Громадської ради з захисту осіб з інвалідністю; - cтягнути з відповідача 100 000.00 грн компенсації завданої моральної шкоди. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Авдєєнко В.В., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що у своїй заяві відповідач стверджував, що позивач вчинив шахрайські дії, проявляє психіатричну та неадекватну поведінку, фальсифікував матеріали для психіатричної експертизи та є полковником контррозвітки СБУ. На думку сторони позивача, вказані висловлювання є твердженнями, а не оцінкою чи критикою, оскільки наведені відповідачем факти можна перевірити. Таким чином, позивач не повинен був доводити перед судом, що наведені відповідачем слова є твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки очевидним є той факт, що спірні висловлювання не оцінюють рішення, дії чи бездіяльність позивача, як посадової особи. У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Тернопільського апеляційного суду від учасників справи не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_6 та його представник адвокат Авдєєнко В.В. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Відповідача ОСОБА_2 , проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Позивач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин займав посаду головного лікаря - головного експерта Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, експерта Департаменту охорони здоров`я ОВА з «експертизи тимчасової втрати працездатності і медико-соціальної експертизи». 22 травня 2024 року в газеті «Свобода» опубліковано інформацію відділу комунікацій обласної поліції про дев`ять фактів службового підроблення документів керівником амбулаторії загальної практики сімейної медицини починаючи з 2021 року, що пов`язане з діяльністю ЛКК. 19 червня 2014 року ОСОБА_1 , як головний лікар-головний експерт Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, експерт Департаменту охорони здоров`я ОВА з «експертизи тимчасової втрати працездатності і медико-соціальної експертизи», заслужений працівник охорони здоров`я, дав інтерв`ю газеті «Вільне життя» з приводу поширення серед населення інформації про фальсифікації направлень на МСЕК, котрі видавала ЛКК однієї з тернопільських приватних амбулаторій. 11 липня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до першого заступника голови Тернопільської обласної ради Болєщука В.М., Тернопільської ОВА, Департаменту охорони здоров`я ОВА, керівника прокуратури Тернопільської області, ректора Тернопільського медуніверситету, професіонала з антикорупційної діяльності ОЦЕ МСЕ, Голови ради громадської ради з захисту осіб з інвалідністю, Кременецького медичного фахового коледжу ім.А.Річинського із заявою-скаргою, в якій повідомляв і просив перевірити, дати оцінку, характеристику, кожному слову, твердженню, сказаному в інтерв`ю ОСОБА_1 . У вказаній заяві-скарзі, серед іншого, міститься наступна інформація: - «В цей час його шахрайських дій нагородження Грамотою Верховної ради, рішення МСЕКів ОСОБА_1 не скасував, сорок дві особи зітруть його на порох»; - «В інтерв`ю він знову продовжує проявляти індивідуальні, особисті, специфічні, психіатричні та неадекватні дії, у всіх бідах звинувачуючи лікарсько-консультативні комісії»; - «А він сфальсифікував матеріали для психіатричної експертизи не є аферист?»; - «До жовтня 2023 року сам ОСОБА_5 , висококласний полковник контрозвідки СБУ, високої категорії лікарі-експерти МСЕКу чи МСЕКів не знали, що ЛКК створене в приватній амбулаторії сімейної медицини». Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на етику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя. Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів. Судження це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У рішенні ЄСПЛ від 02 червня 2016 року у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ проти України», заява № 61561/08, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, суд зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес. Колегія суддів наголошує, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення спорів про захист гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: - об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (частина перша статті 19 Закону України Законом України «Про звернення громадян»). Згідно з статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2021 року в справі № 214/4203/19. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 зазначає, що поширена відповідачем інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки висвітлює його з негативної сторони. З матеріалів справи вбачається, що позивач є публічною особою, інтерес до якого у суспільства є високим, інформація про нього становить громадський інтерес, зокрема на час виникнення спірних правовідносин, займав посаду головного лікаря - головного експерта Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, експерта Департаменту охорони здоров`я ОВА з «експертизи тимчасової втрати працездатності і медико-соціальної експертизи». Судом першої інстанції правильно встановлено, що спірна інформація є оцінкою та критичними висловлюваннями щодо дій позивача як посадової особи, які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності. Більше того, така інформація викликана наявністю на той час у суспільстві інформації про фальсифікацію направлень на МСЕК, котрі видавала ЛКК однієї з тернопільських приватних амбулаторій. Таким чином вказана інформація, для стороннього спостерігача, яким також є відповідач, могла викликати сумніви в діяльності керівництва МСЕК. Позивач на той час обіймав посаду головного лікаря - головного експерта Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, експерт Департаменту охорони здоров`я ОВА з «експертизи тимчасової втрати працездатності і медико-соціальної експертизи» та саме позивач 19 червня 2014 року, як головний лікар-головний експерт Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, експерт Департаменту охорони здоров`я ОВА з «експертизи тимчасової втрати працездатності і медико-соціальної експертизи», заслужений працівник охорони здоров`я, надав інтерв`ю газеті «Вільне життя» з приводу поширення серед населення інформації про фальсифікації направлень. Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що оскільки відповідач звернувся із заявами-скаргами до відповідних державних органів та установ, а також посадових осіб цих органів та установ щодо дій позивача, з проханням ініціювати перевірку щодо ОСОБА_1 як головного лікаря - головного експерта Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, реалізувавши таким чином своє право на звернення до компетентних органів, уповноважених розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, у такому разі мало місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 30 травня 2018 року у справі 707/53/17, від 21 березня 2019 року у справі № 727/5418/17, від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що спірна інформація є оціночним вираженням поглядів, критичною оцінкою поведінки позивача, як публічної особи, головного лікаря - головного експерта Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, вираженням суб`єктивної думки про події, які відбувалися, на той час, у суспільстві. Таке оціночне судження не є надмірним, воно не принижує гідності та честі позивача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню правдивості, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві. Доводи апеляційної скарги про те, що спірні висловлювання відповідача є твердженнями, а не оцінкою чи критикою, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не доведено, що спірна інформація порушує його особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Більше того, звернення відповідача до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація про діяльність ОСОБА_1 як посадової особи, є реалізацією відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширенням недостовірної інформації. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року залишити без змін. Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити в межах, ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 18 грудня 2025 року. Головуючий О.З. Костів Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома