Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32152/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 р. Справа № 520/32152/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.07.24 по справі № 520/32152/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі ГУ ПФУ Миколаївський області, апелянт) у якій просила: - визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Миколаївський області №204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії; - визнати незаконним не прийняття до уваги та не врахування до загального трудового стажу довідки №3 від 01.04.1994, виданої позивачу, за період роботи з 01.07.1986 по 01.02.1990, згідно з договором найму №2060, у зв`язку із відсутністю даних про дату договору та відсутності у рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 07.02.2023 у справі №554/13519/22 висновку про зарахування періоду роботи з 01.07.1986 по 01.02.1990 до трудового стажу особи. - зобов`язати відповідача розглянути заяву про призначення пенсії повторно. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позов задоволено частково. - визнано протиправним та скасовано рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Миколаївський області №204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 - зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд І інстанції дійшов до помилкового висновку про скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.06.2023 №204650007066, в якому позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового, передбаченого статті 32 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058). Крім цього, відповідач зазначив, що ГУ ПФУ в Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Вказав, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 (далі- постанова КМУ №794), персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового держаного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2004 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними в системі персоніфікованого обліку згідно п. 3 постанови КМУ №794. Позивач не скористався своїм правом та не надав відзиву на на апеляційну скаргу відповідача. Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 24.02.2023 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV. ГУ ПФУ в Миколаївській області, за принципом екстериторіальності, було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV та прийнято рішення №204650007066 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до загального страхового стажу не були враховані наступні періоди роботи: навчання, згідно з дипломом НОМЕР_1 від 05.02.1994, оскільки не зазначено дату початку навчання; період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Рішенням Октябрьського районного суду м. Полтави від 07.02.2023 у справі №554/13519/22 встановлено факт належності ОСОБА_1 довідки №3 від 01.04.1994. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 (справа №520/7014/21 ) було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Харківській області №5354 від 19.10.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності II групи від загального захворювання. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2020 про призначення пенсії по інвалідності II групи від загального захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду по даній справі. ГУ ПФУ в Миколаївській області 09.06.2023 було прийнято рішення №204650007066 про відмову позивачу в призначені пенсії. Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ефективним та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Миколаївський області №204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків суду Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно статті 30 Закону №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV,особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років. Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону. Колегія суддів, зазначає, що вік позивача на момент звернення з заявою до органів пенсійного фонду не є спірним. Відповідно до ст. 44 Закону №1058-IV, звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від19.10.1990 №412. Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу. Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією. Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що формальні недоліки в трудовій книжці не можуть бути підставою для неврахування періоду роботи. Аналогічну правову позицію підтверджено в справі №754/14898/15-а. Крім цього, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Судовим розглядом встановлено, що ГУ ПФУ в Миколаївській області відмолено позивачу в призначенні пенсії по інвалідності, як особі з інвалідністю 2 групи, відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 13 років. Проте, колегія суддів зазначає, що ГУ ПФУ в Миколаївській області не надано доказів надсилання запитів про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних, чи вчинення інших дій для підтвердження стажу, які б підтвердили або спростували право позивача на призначення пенсії. Відповідно до законодавства, що діяло раніше до 1 січня 2004 року дати набрання чинності Законом №1058-IV, зокрема, в Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. 01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-IV, в якому введено визначення страхового стажу, страхувальників та застрахованих осіб. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов`язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За змістом статті 1 Закону №1058-IV страховим стажем є період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. При цьому, виходячи з приписів цього Закону, студенти не є особами, що підлягають загальнообов`язкову державному пенсійному страхуванню, а навчальні заклади не належать до осіб, які є страхувальниками. Тому періоди навчання після 01 січня 2004 року не зараховуються до страхового стажу при призначенні та обчисленні розміру пенсії. Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач у спірному рішенні зазначив про неврахування періодів навчання позивача згідно з дипломом НОМЕР_1 від 05.02.1994, оскільки не зазначено дату початку навчання та період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Колегія суддів, звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Миколаївський області №204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків суду. Посилання апелянта на те, що дії пенсійного органу відповідають нормам чинного законодавства колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі № 520/32152/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк