Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/4087/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4087/24 пров. № А/857/28409/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №260/4087/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Рейті С. І., час ухвалення рішення 30 вересня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 09 квітня 2024 року №17 про відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років та зобов`язати ГУ ПФ України в Закарпатській області вчинити дії щодо призначення йому пенсії за вислугу років згідно із п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 15 червня 2019 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 09 квітня 2024 року №17 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з п.а статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з 22 жовтня 2022 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що вислуга років позивача станом на день звільнення зі служби становить: в календарному обчисленні 19 років 06 місяців 24 дні; з них пільгова 07 років 10 місяців 27 днів. Зазначає, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393 в редакції, чинній до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів №119 від 16 лютого 2022 року, однак станом на дату звернення позивача із заявою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262 діяла нова редакція пункту 3 Порядку №393, та у позивача календарна вислуга років складає 19 р. 06 м. 24 дн., що недостатньо для призначення пенсії за статтею 12 Закону №2262-ХІІ. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №238-ос від 14 червня 2019 року майора ОСОБА_1 , старшого офіцера (з технічних засобів прикордонного контролю) відділу прикордонного контролю штабу, звільненого з військової служби в запас, за підпунктом а у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, 17 червня 2019 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Як вбачається із зазначеного наказу, вислуга років позивача станом на 17 червня 2019 року складає: календарна 19 років 06 місяців 24 дні; пільгова 07 років 10 місяців 27 днів; разом 27 років 05 місяців 21 день. 22 жовтня 2023 року позивач звернувся до Адміністрації ДПС України з проханням підготувати та направити до органу Пенсійного фонду подання та необхідні документи для призначення пенсії за вислугу років. За результатами розгляду такої заяви листом Адміністрації ДПС України повідомлено заявника про відсутність підстав для її задоволення з огляду на недостатність наявного календарного стажу. Вважаючи таку відмову Адміністрації ДПС України протиправною, з метою захисту порушеного права на пенсійне забезпечення позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов`язання Адміністрацію ДПС України підготувати та подати до ГУ ПФУ в Закарпатській області подання та документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на пільгових умовах на підставі вимог пункту "а" статті 12, статті 17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі №260/10673/23 зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подання та документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на пільгових умовах на підставі вимог пункту а статті 12 та статті 17-1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-ХІІ. На виконання вказаного судового рішення 21 березня 2024 року Адміністрація ДПС України підготувала та направила до ГУ ПФ України в Закарпатській області документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту а статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з врахуванням загальної вислуги років станом на день звільнення з військової служби. 01 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, на підставі поданих Адміністрацією ДПС України документів. Розглянувши заяву ОСОБА_1 та подання про призначення пенсії від 21.03.2024 року №11/ПВ-12478/СУД Адміністрації ДПС України та додані документи, ГУ ПФУ в Закарпатській області відмовило у призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб у зв`язку з відсутністю достатньої календарної вислуги років (24 роки) на момент звільнення зі служби (17.09.2019 року), визначеної статтею 12 Закону №2262, про що прийнято відповідне рішення від 09 квітня 2024 року за №17. Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатньої вислуги для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ та наявності підстав для визнання дій відповідача протиправними, оскільки судовим рішенням у справі №260/10673/23 зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років на пільгових умовах відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року №2262-XII, а тому з метою захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 22 жовтня 2022 року. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ). Ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачає, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Відповідно до п.«в» ст.1-2 цього Закону особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України. Згідно з п."а" ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше. Колегія суддів зазначає, що правовою підставою для набуття особою, яка проходила службу, зокрема, в органах Державної прикордонної служби України, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність в неї відповідного стажу роботи, набутого та розрахованого у відповідності до норм законодавства, що регулюють засади трудової діяльності зазначеної категорії осіб та їх соціального забезпечення. Ч.4 ст.17 цього Закону передбачає, що при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення. Відповідно до ст.17-1 цього Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінетом Міністрів України постановою №393 від 17 липня 1992 року затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок №393), крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб. Згідно з п.1 цього Порядку для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту. Здійснюючи аналіз наведених вище правових норм можна виокремити два різних правових виміри вислуги років, а саме: - вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ; - вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ. Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача зі служби (червень 2019 року) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, військовим, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років, зокрема, один місяць служби за півтора місяця: на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України. Разом з тим, Постановою №119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Порядку №393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за півтора місяця: на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України. Отже, пункт 3 Порядку №393 (в редакції Постанови №119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, військовим на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Правове регулювання права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон №2262-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції Постанови №119) виникнення, зокрема, в колишнього військового права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, необхідно взяти до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р (I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Таким чином, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16. Крім того, наведений вище висновок правозастосування знайшов свій розвиток та був підтриманий у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23. Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин у частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Так, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Порядком №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів зауважує, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні. При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2025 року у справі №420/24894/23. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності Постановою №119, а тому у суб`єкта владних повноважень законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним не має. Матеріалами справи стверджується, що календарна вислуга років позивача складає 19 років 06 місяці 24 днів, пільгова - 07 років 10 місяців 27 днів (а.с. 13 зворот). При цьому, колегія суддів не може залишити поза увагою сформоване Адміністрацією ДПС України подання про призначення пенсії на виконання судового рішення у справі №260/10673/23 та зазначає, що на підставі вищевказаного подання здійснюється обчислення розміру пенсії, зокрема із врахуванням пільгової вислуги років, яка складає 27 років 05 місяць 21 днів, а не призначення пенсії. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів, враховуючи те, що календарної вислуги років у позивача недостатньо, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, дійшла висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із врахування наявної вислуги років у пільговому обчислені, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 28.08.2025 по справі №640/13694/22 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року про визнання протиправними та нечинними пункту 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6, 7 Порядку №393, разом з тим, за змістом ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а тому враховуючи дату набрання чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №640/13694/22 (28.08.2025), станом на 30 вересня 2024 року (дата прийняття оскаржуваного рішення) приписи пункту 4, підпункту 1 пункту 5, пунктів 6, 7 Порядку №393 були чинними, а відтак, визнання у судовому порядку пункту 4, підпункт 1 пункту 5, пунктів 6, 7 Порядку №393 нечинними, не породжували для відповідача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Керуючись ст.242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №260/4087/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М.А. Пліш Повне судове рішення складено 15 грудня 2025 року.