Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/6448/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6448/24 пров. № А/857/4727/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Шавеля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гебеш С.А.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м. Ужгород 27 грудня 2024 року, у справі №260/6448/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника Дзісь Андрія Романовича звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - Управління), просив: визнати протиправними дії Управління щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з вислуги років 26 років 05 місяців 20 днів; зобов`язати Управління призначити ОСОБА_1 пенсію вислугу років згідно із п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з вислуги років 26 років 05 місяців 20 днів; стягнути з Управління на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 969,00 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року в позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (далі Постанова №119, Постанова №393 відповідно) усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII. Отже, суд першої інстанції вважав, що згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі (станом на 28 червня 2024 року - дата звернення позивача із заявою до пенсійного органу), необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Постанова №119, була вже прийнята після виникнення спірних правовідносин, а тому її положення не можуть бути застосовані в даній справі, враховуючи факт звільнення позивача з військової служби 14 лютого 2022 року. Відтак, на час звільнення позивача з військової служби абзац 1 пункту 3 Постанови № 393 був чинний в редакції, за якою до вислуги років для призначення пенсії особам, які зазначені в абзаці 1 пункту 1 цієї Постанови, зараховуються на пільгових умовах. Зазначає, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають «зворотної дії в часі». Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до п. Закону №2262-ХІІ з 02 червня 2021 року. Пенсія позивачу призначена на підставі Подання про призначення пенсії Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 29 червня 2021 року № 289 згідно пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ за 26 років 00 місяців 12 днів загального страхового стажу (з яких 22 роки 06 місяців 01 день - військова календарна вислуга років). Відповідно до витягу з наказу №114 о/с від 28 травня 2021 року «По особовому складу» стаж служби в поліції позивача на день звільнення складає 22 роки 06 місяців 01 день, вислуга років у календарному обчисленні складає 22 роки 06 місяців 01 день, загальний трудовий стаж для призначення пенсії складає 26 років 00 місяців 12 днів. 28 червня 2024 року позивач звернувся до Управління із заявою про призначення та перерахунок пенсії відповідно до п. «а» ст. 12 Закону №2262-ХІІ, до якої додав копію довідки про надання інформації від 01 червня 2021 року № Б688/106/2-2021, видану Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області та копію витягу з наказу №114 о/с від 28 травня 2021 року. За результатами розгляду вказаної заяви, Управління повідомило позивача про те, що пенсію йому призначено відповідно до вимог Закону №2262-ХІІ на підставі подання згідно п. «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ за 26 років 00 місяців 12 днів страхового стажу, з яких 22 роки 06 місяців 01 день - це військова календарна вислуга. Підстави для призначення пенсії відповідно до п. «а» ст. 12 Закону №2262-ХІІ відсутні. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначено Законом №2262-ХІІ. За приписами пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону №2262-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей. За змістом пункту 1 Постанови № 393, в редакції Постанови № 119 чинній на момент звернення позивача із заявою щодо підготовки та направлення до Управління подання про призначення пенсії за вислугу років, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Положеннями пункту 2-1 Постанови № 393 встановлено, що для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. Як правильно заначив суд першої інстанції, що спірним у цій справі є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при призначенні позивачу пенсії за вислуги років. Апеляційний суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-XII, так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. Постановою № 119 фактично усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII. На думку апеляційного суду визначальним у даній справі є питання яке законодавство підлягає застосуванню суб`єктом владних повноважень для обрахунку вислуги років під час розгляду заяви про призначення пенсії на підставі п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII (те, яке було чинним на момент звільнення зі служби чи те, яке було чинним на момент, коли особа подала заяву про призначення пенсії). Колегія суддів звертає увагу на таке. У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Щодо доводів скаржника про те, що Постанова №393 була прийнята вже після виникнення спірних правовідносин суд апеляційної інстанції зазначає таке. У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання, до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018). Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Оскільки календарна вислуга років позивача становить на дату подання заяви про призначення пенсії за п. «а» ст. 12 Закону №2262-ХІІ менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач правомірно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.11.2023 року у справі №600/3836/22-а, від 29.07.2024 року у справі №480/4196/23. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність прийнятого ним рішення, а отже відсутні підстави для задоволення позову. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 260/6448/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга Р. М. Шавель