Ухвала КЦС ВС № 589/3897/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2025 року м. Київ справа № 589/3897/23 провадження № 61-15053ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 вересня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області Даниленко Г. В., про усунення від права на спадкування за законом, ВСТАНОВИВ: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача - ОСОБА_6 . Після його смерті залишилося спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . За заявою позивача приватним нотаріусом заведено спадкову справу № 70507580. Також до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулися відповідачки, які є рідними племінницями позивачки та спадкодавця. ОСОБА_6 мав захворювання судин головного мозку у вигляді церебрального атеросклерозу третього ступеню, і усі останні роки життя ОСОБА_1 за ним доглядала. Факт захворювання та потреба у сторонньому догляді підтверджується довідкою лікарсько-консультативної комісії КНП «Шосткинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шосткинської міської ради від 19 квітня 2022 року. Переважний час доглядала за ОСОБА_6 самостійно, а згодом, оскільки позивачка є особою похилого віку, укладала договори про його догляд та надання сторонньої допомоги в побуті. Навіть коли ОСОБА_6 знаходився у КУ СОР «Воронізький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів» вона продовжувала дбати про нього, систематично відвідувала його за місцем знаходження, привозила речі або продукти харчування. Відповідачі ніколи не виявляли зацікавленості в утриманні спадкового майна та не претендували на нього. Крім того, відповідачі, будучи обізнаними про стан здоров`я свого дядька, не допомагали йому, не цікавилися його потребами. Просила суд усунути ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від права спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення судів мотивовані тим, що позивачем не доведені належними доказами умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідачів від права на спадкування за законом. Посилання позивача на те, що відповідачі, будучи обізнаними про стан здоров`я свого дядька - ОСОБА_6 , не пропонували своєї допомоги, не цікавились станом його справ та його потребами, є припущеннями та не є підставою для усунення відповідачів від спадкування у розумінні частини п`ятої статті 1224 ЦК України. Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 знаходився на повному державному утриманні в Воронізькому будинку-інтернаті з 25 квітня 2022 року по 31 жовтня 2022 року і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а тому позивачем у справі не доведено необхідність укладення 01 травня 2022 року договорів про надання послуг із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо здійснення догляду за ОСОБА_6 і адресою надання цих послуг визначено АДРЕСА_1 . Не заслуговують на увагу і посилання на понесення нею витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, оскільки вона не позбавлена права на звернення з відповідними позовними вимогами до інших спадкоємців в порядку, передбаченому статті 1232 ЦК України. 28 листопада 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове про задоволення позову. Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Судувід 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач обґрунтувала належними та допустимими доказами факт ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги, факт захворювання та потребу спадкодавця у постійному сторонньому догляді. Відповідні обставини не спростовані судами. Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 підтвердили, що саме вона піклувалась про спадкодавця. В той же час, посилання судів в частині того, що допитані свідки сторони позивача не надали будь-яких показань безпосередньо щодо предмета доказування (а саме, що відповідачі ухилялися від надання допомоги особі, яка через свій стан здоров`я, похилий вік мала потребу в допомозі саме від вищевказаних осіб), є поверховими, оскільки дані особи підтвердили та повідомили ті обставини, що нею, незважаючи на власний похилий вік, здійснювався догляд за ОСОБА_6 (придбавалися ліки та харчі, залучалися сторонні особи на платній основі з метою догляду протягом часу перебування на лікуванні спадкодавця; факт систематичного відвідування брата за місцем проживання з метою особистого догляду та надання йому допомоги у побутових питаннях тощо). Ці свідки особисто спілкувалися за життя зі спадкодавцем та також повідомили, що з його слів їм стало відомо про те, що інші родичі (відповідачі), будучи тривалий час обізнаними про його стан здоров`я, йому не допомагають та свідомо ігнорують. При цьому, суд апеляційної інстанції взагалі ці показання тлумачить у якості припущень, не надавши їм належної оцінки. Свідок ОСОБА_11 вказує про те, що вона нібито неодноразово відвідувала спадкодавця за місцем його проживання та годувала. Але до цих показань слід ставитися критично, оскільки остання не мала доступу до житла, а спадкодавець не міг самостійно пересуватися внаслідок свого стану здоров`я, крім цього, свідок фактично надала показання відносно себе особисто, та не спростувала наведене позивачем обґрунтування позовних вимог. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області помер ОСОБА_6 . ОСОБА_1 була рідною сестрою ОСОБА_6 ОСОБА_1 надано суду договори про надання послуг, укладені 01 травня 2022 року між нею та ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , щодо догляду за хворим ОСОБА_6 . Згідно з наданою медичною документацією ОСОБА_6 мав ряд захворювань, потребував постійного стороннього догляду, побутового обслуговування в будинку-інтернаті. Відповідно до довідок КУСОР «Воронізький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів» від 28 квітня 2022 року № 112 та від 22 червня 2023 року № 259 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходися на повному державному утриманні в будинку-інтернаті з 25 квітня 2022 року по 31 жовтня 2022 року і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачі є доньками ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та був рідним братом померлого ОСОБА_6 , а тому є спадкоємцями останнього за правом представлення. Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 пояснили, що ОСОБА_1 піклувалась про ОСОБА_6 . Допитані свідки сторони позивача не надали будь-яких показань, що відповідачі (один з відповідачів) ухилявся від надання допомоги ОСОБА_6 , який через свій стан здоров`я, похилий вік мав потребу в допомозі саме від вказаних відповідачів. Свідок ОСОБА_11 пояснила, що з ОСОБА_6 спілкувалась наприкінці березня 2022 року. Від позивача вона довідалась, що дідусь ( ОСОБА_6 ) перебуває в м. Суми на лікуванні чи реабілітації. ОСОБА_1 просила її продати речі ОСОБА_6 та повідомляла її про продаж його будинку. Про те, що ОСОБА_6 перебував в Воронізькому інтернаті для людей похилого віку вона довідалась лише під час похорону. Вона неодноразово за життя приносила ОСОБА_6 їжу. ОСОБА_6 казав, що не їсть їжу від ОСОБА_1 , оскільки припускав, що вона отруєна. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п`ята статті 1224 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Верховний Суд у постановах від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20, від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 та інших зазначав, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16 та інші, на які є посилання в касаційній скарзі). У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Суди встановили, що позивачем не доведено ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцеві, зокрема, вчинення відповідачами умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, що ОСОБА_6 потребував допомоги саме від відповідачів. Суди врахували, що підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є лише сукупність відповідних обставин, які позивачем доведено не було. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 вересня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 589/3897/23. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко