Постанова 4824 № 2-270-1/10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 2-270-1/10 Головуючий у суді І інстанції Єросова І.Ю. Провадження № 22-ц/824/14462/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича, заінтересовані особи - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», ОСОБА_2 , в с т а н о в и в: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. (далі - приватний виконавець Павлюк Н.В.) щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-270-1/10, виданого 26 листопада 2010 року Святошинським районним судом м. Києва, та винесення постанови про опис та арешт майна боржника. В обґрунтування скарги зазначив, що 11 березня 2025 року приватний виконавець Павлюк Н.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-270-1/10, виданого 26 листопада 2010 року Святошинським районним судом м. Києва, виніс постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, якою описано та накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а саме 1/4 частину трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: відчужувати, знищувати, пошкоджувати; призначено відповідальним зберігачем ОСОБА_3 . Заявник вважав, що винесення приватним виконавцем цієї постанови та вчинення інших дій щодо виконання виконавчого листа № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року є незаконним та порушує його права, оскільки за наслідками розгляду справи № 2-270-1/10 Святошинським районним судом м. Києва було ухвалено два рішення: 1) основне рішення від 18 лютого 2010 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АБ «Укргазбанк») суму у розмірі 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн; 2) додаткове рішення від 13 липня 2010 року, яким доповнено рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене 18 лютого 2010 року, абзацом третім, згідно із яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 92607 ФАНА 125168 К 1 від 10 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки Lexus, модель IS 250, тип легковий сєдан 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 05 вересня 2008 року. Виконавчий лист № 2-270-1/10, який виданий Святошинським районним судом м. Києва на виконання додаткового рішення від 13 липня 2010 року, передбачав звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості, що фактично було здійснено в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_6 приватним виконавцем Вольф Т.Л., про що складено акт про реалізацію предмета застави № НОМЕР_6 від 19 квітня 2019 року. Таким чином, виконавчий лист № 2-270-1/10, виданий Святошинським районним судом м. Києва 26 листопада 2010 року на виконання додаткового рішення, є виконаним, а виконавче провадження за цим виконавчим документом повинно бути закрито. 09 червня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 2-270-1/10, якою роз`яснив, що відповідно до рішення суду від 18 лютого 2010 року, додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року існує право позивача на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (в межах суми у розмірі 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, понесених витрат по сплаті судового збору 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн за виключенням суми, отриманої від продажу предмету застави). За наведених обставин, незалежно від звернення стягнення на предмет застави стягувач має право вчиняти подальші окремі дії щодо виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, однак такі дії повинні вчинятися шляхом вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання окремого виконавчого листа, виданого на виконання основного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року, а не виконавчого листа № 2-270-1/10, виданого 26 листопада 2010 року на виконання додаткового рішення від 13 липня 2010 року, який є виконаним. Той факт, що за кожним судовим рішенням відповідно до частини другої статті 368 ЦПК України 2004 року видається один виконавчий лист, в основному рішенні суду від 18 лютого 2010 року відсутня умова про звернення стягнення на автомобіль марки Lexus, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а така умова наявна лише в додатковому рішенні від 13 липня 2010 року, на думку заявника, свідчить про те, що виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий 26 листопада 2010 року саме на виконання додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року. Таким чином, якщо внаслідок реалізації транспортного засобу на електронних торгах 04 квітня 2019 року отриманих коштів недостатньо для задоволення вимог стягувача, то виконавче провадження за виконавчим листом № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає закінченню, а подальші дії щодо стягнення грошових коштів (заборгованості та судових витрат за виключенням суми, отриманої від продажу предмету застави) повинні вчинятися на підставі виконавчого документу, виданого на виконання основного рішення Святошинського районного суду м. Києві від 18 лютого 2010 року. Крім того, заявник стверджував про неправомірність винесення приватним виконавцем Павлюком Н.В. постанови про опис та арешт майна боржника від 11 березня 2025 року, яка порушує його право на мирне володіння майном, оскільки зберігачем майна призначено ОСОБА_3 , яка не є членом сім`ї ОСОБА_1 та яка у такому разі за згодою стягувача потенційно може претендувати на користування квартирою та вимагати сплати винагороди на надання послуг зберігання майна, які нею фактично не надаються. При цьому неправомірні дії приватного виконавця Павлюка Н.В. щодо винесення вказаної постанови та призначення управителя майна порушує також права членів його сім`ї: батька ОСОБА_4 та племінника ОСОБА_5 , які проживають у квартирі, на яку накладено арешт, та у зв`язку із станом здоров`я мають особливі потреби. ОСОБА_1 просив суд: визнати дії приватного виконавця Павлюка Н.В. щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-270-1/10, виданого 26 листопада 2010 року Святошинським районним судом м. Києва, неправомірними та зобов`язати його усунути порушення і припинити дії щодо примусового виконання зазначеного виконавчого документа; визнати протиправними дії приватного виконавця Павлюка Н.В. щодо опису та арешту майна, а саме 1/4 частини трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 36788824, та зобов`язати його усунути порушення і скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 11 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_5. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року в задоволені скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не надано переконливих і достатніх доказів, які б свідчили про те, що приватним виконавцем Павлюком Н.В. порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та за відсутності достатньої правової підстави винесено постанову про опис та арешт майна, належного боржнику, а його дії виходили за межі наданих законом виконавцю повноважень та порушували права ОСОБА_1 або членів його сім`ї, тому підстави для задоволення скарги на дії виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання основного і додаткового судового рішення, та винесення постанови про опис та арешт майна боржника відсутні. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ситника С.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції не врахував, що виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий на виконання додаткового рішеннясуду від 13 липня 2010 року, яким було передбачено лише звернення стягнення на предмет застави - автомобіль Lexus, модель IS 250, д.н.з. НОМЕР_4 , який було реалізовано ще у 2019 році в рамках іншого виконавчого провадження № НОМЕР_6 приватним виконавцем Вольф Т.Л. Тобто, виконавчий лист є виконаним, а подальше його використання для опису іншого майна, зокрема квартири боржника, є незаконним. Отже, на думку заявника, подальше стягнення грошових коштів можливе лише на підставі іншого виконавчого листа, виданого на виконання основного рішення суду від 18 лютого 2010 року, але не на підставі вже виконаного виконавчого листа щодо заставного майна. Також приватним виконавцем допущено порушення процедури опису та арешту майна, а саме постанова від 11 березня 2025 року винесена з порушенням вимог статей 24, 28, 58 Закону України «Про виконавче провадження»: виконавчі дії фактично не проводилися за місцем проживання боржника; порушено порядок призначення зберігача (призначена особа, яка не є членом сім`ї боржника і проживає в іншому місті); не дотримано строк направлення документів виконавчого провадження боржнику. Учасники справи (провадження) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявника - адвокат Ситник С.Г. підтримав аргументи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Інші учасники справи (провадження) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року у справі № 2-270-1/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 92607 ФАНА 125168 К1 від 10 вересня 2008 року у розмірі 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн (а.с. 36-38). Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року доповнено рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене 18 лютого 2010 року у справі № 2-270-1/10, абзацом третім, згідно із яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 92607 ФАНА 125168 К 1 від 10 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки Lexus, модель IS 250, тип легковий сєдан 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 05 вересня 2008 року (а.с. 39, 40). На підставі зазначених судових рішень 26 листопада 2010 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-270-1/10 (а.с. 12). 09 червня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 2-270-1/10, якою роз`яснив, що відповідно до рішення суду від 18 лютого 2010 року, додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року існує право позивача на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (в межах суми у розмірі 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, понесених витрат по сплаті судового збору 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн за виключенням суми, отриманої від продажу предмету застави) (а.с. 71, 72). 11 березня 2025 року приватним виконавцем Павлюк Н.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року винесено постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, якою описано та накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме 1/4 частину трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: відчужувати, знищувати, пошкоджувати; призначено відповідальним зберігачем ОСОБА_3 (а.с. 13, 14). Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з огляду на статус додаткового рішення суду у цивільній справі, виходив з того, що видача виконавчого листа, яким охоплюються вимоги резолютивної частини як основного, так і додаткового рішення, цілком узгоджується із вимогами закону та сталою судовою практикою щодо вирішення подібних питань, що виникають у процесі виконання судового рішення. Суд зауважив, що представником заявника неправильно інтерпретовано роз`яснення, викладені в ухвалі від 09 червня 2021 року щодо окремого виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, адже як вказав суд у цьому судовому рішенні, у позивача існує право на окреме виконання рішення суду, однак воно не передбачає видачу іншого виконавчого листа, а в контексті даного роз`яснення свідчило лише про наявність у стягувача можливості отримати виконання рішення незалежно від звернення стягнення на транспортний засіб, що належав ОСОБА_2 . Щодо висловлених представником заявника доводів про вчинення інших порушень приватним виконавцем Павлюком Н.В. під час опису та арешту майна ОСОБА_1 , то суд першої інстанції визнав їх недоведеними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на положеннях статей 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до статті 447-1 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Положеннями частин першої, четвертої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна. Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII). Згідно із частиною другою статті 368 ЦПК України в редакції, чинній на час видачі виконавчого листа № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 486/716/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 462/5606/20, від 08 березня 2023 року у справі № 365/229/21. Отже, додаткове рішення суду є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. Як передбачено у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Із матеріалів справи вбачається, що у виконавчому листі Святошинського районного суду м. Києва № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року зазначена як резолютивна частина рішення суду від 18 лютого 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, так і резолютивна частина додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року, яким доповнено основне рішення абзацом про звернення стягнення на предмет застави. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що видача виконавчого листа, яким охоплюються вимоги резолютивної частини як основного, так і додаткового рішення, в повній мірі узгоджується із вимогами закону та сталою судовою практикою щодо вирішення подібних питань, що виникають у процесі виконання судового рішення. В ухвалі від 09 червня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва роз`яснив, що відповідно до рішення суду від 18 лютого 2010 року та додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року у стягувача існує право на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (за виключенням суми, отриманої від продажу предмету застави). Тобто, у АБ «Укргазбанк» існує право на окреме виконання рішення суду як в частині стягнення кредитної заборгованості, так і в частині звернення стягнення на предмет застави, однак ухваленими у справі № 2-270-1/10 судовими рішеннями не передбачено видачу двох виконавчих документів щодо одного боржника для пред`явлення їх до примусового виконання, а в контексті вищевказаного роз`яснення свідчить лише про наявність у стягувача можливості отримати виконання рішення про стягнення боргу із ОСОБА_1 незалежно від звернення стягнення на транспортний засіб, що належав ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий саме на виконання додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року, яким було передбачено звернення стягнення на автомобіль Lexus, модель IS 250, д.н.з. НОМЕР_4 , що був реалізований у 2019 році в рамках іншого виконавчого провадження № НОМЕР_6, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом зазначеного виконавчого документа (а.с. 12), в якому боржником значиться ОСОБА_1 , тоді як у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 боржником була ОСОБА_2 . При цьому відомостей про те, що виконавчий лист № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню з підстав його помилкової видачі або відсутності обов`язку боржника ОСОБА_1 повністю чи частково у зв`язку з його припиненням чи добровільним виконанням боржником або з інших причин матеріали справи не містять. Отже, посилання заявника на те, що виконавчий лист є фактично виконаним, а подальше його використання для опису і арешту майна боржника є незаконним, правильно відхилені судом першої інстанції як такі, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах законодавства. Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII). За змістом частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Частиною п`ятою статті 56 Закону № 1404-VIII визначено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються, зокрема: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 22) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису); 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження. Відповідно до статті 58 Закону № 1404-VIII майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання). Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем. Таким чином, у Законі України «Про виконавче провадження» не міститься норма, яка б встановлювала пряму заборону щодо передачі описаного і арештованого майна на зберігання особі, яка не є членом сім`ї боржника і проживає в іншому місті, а тому приватний виконавець Павлюк Н.В. під час винесення постанови про опис та арешт майна боржника діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону. Доводи апеляційної скарги про порушення приватним виконавцем вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» в частині дотримання строку направлення боржнику постанови про опис та арешт майна колегія суддів не сприймає, адже порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії (частина п`ята статті 13 Закону № 1404-VIII). Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника. Якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає. Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, в межах якого приватним виконавцем Павлюком Н.В. з дотриманням приписів статей 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження» винесено оскаржувану постанову від 11 березня 2025 року про опис та арешт майна боржника - 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , що не порушує прав боржника або членів його сім'ї та спрямована на забезпечення реального виконання судового рішення. Твердження заявника щодо нездійснення приватним виконавцем фактичного опису нерухомого майна за його місцезнаходженням і неявки учасників такої виконавчої дії, які підписали оскаржувану постанову, ґрунтуються на припущеннях, обґрунтовані підстави сумніватися у достовірності складеної постанови та здійсненні підписів відповідального зберігача та понятих у суду першої інстанції були відсутні. Виходячи з наведеного, місцевий суд обґрунтовано не вбачав у діях приватного виконавця Павлюка Н.В. щодо складання постанови про опис та арешт майна боржника від 11 березня 2025 року ознак неправомірності, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування зазначеної постанови у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, якою здійснено опис та арешт об`єкта нерухомого майна, а саме 1/4 частини трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 36788824. З урахуванням того, що інші аргументи апеляційної скарги фактично дублюють доводи скарги на дії приватного виконавця, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони боржника. За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги надії приватного виконавцящодо примусового виконання виконавчого листа і винесення постанови про опис та арешт майна боржникапостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року у даній справі - без змін. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: С.О. Журба Д.О. Таргоній