Постанова КЦС ВС № 2-270-1/10

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Київ справа № 2-270-1/10 провадження № 61-164св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач) розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ситник Сергій Григорович, на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року у складі судді Єросової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Голуб С. А., Журби С. О., Таргоній Д. О. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»), ОСОБА_2 , ухвалив постанову про таке: І. Короткий зміст скарги

1. У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н. В. (далі - приватний виконавець Павлюк Н. В.) щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-270-1/10, виданого 26 листопада 2010 року Святошинським районним судом міста Києва (далі - виконавчий лист № 2-270-1/10), і винесення постанови про опис та арешт майна боржника.

2. Скарга обґрунтована так: - 11 березня 2025 року приватний виконавець Павлюк Н. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_5 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-270-1/10 виніс постанову про опис та арешт майна боржника, згідно з якою описав та наклав арешт на майно ОСОБА_1 - 1/4 частину трикімнатної житлової квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: відчужувати, знищувати, пошкоджувати. Відповідальним зберігачем призначено ОСОБА_3 ; - винесення постанови про опис та арешт майна боржника і вчинення інших дій щодо виконання виконавчого листа № 2-270-1/10 є незаконним і таким, що порушує права ОСОБА_1 , оскільки за наслідками розгляду справи № 2-270-1/10 Святошинський районний суд міста Києва ухвалив 2 рішення: 1) рішення від 18 лютого 2010 року, яким стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 45 211,73 доларів США і 11 602,67 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн; 2) додаткове рішення від 13 липня 2010 року, яким доповнив рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року абзацом третім, згідно з яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 92607ФАНА125168К1 від 10 вересня 2008 року звернув стягнення на предмет застави - автомобіль марки Lexus, модель IS250, тип легковий сєдан 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль марки Lexus), що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 05 вересня 2008 року; - виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий на виконання додаткового рішення від 13 липня 2010 року, яке передбачає в рахунок погашення заборгованості звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки Lexus; - однак, звернення стягнення на автомобіль марки Lexus було здійснено в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т. Л., про що складено акт про реалізацію предмета застави № НОМЕР_4 від 19 квітня 2019 року; - таким чином, виконавчий лист №2-270-1/10, виданий на виконання додаткового рішення від 13 липня 2010 року, є виконаним, а виконавче провадження за цим виконавчим листом повинно бути закрите; - 09 червня 2021 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 2-270-1/10, якою роз`яснив, що відповідно до рішення від 18 лютого 2010 року та додаткового рішення від 13 липня 2010 року існує право позивача на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (у межах 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн за виключенням суми, отриманої від продажу предмета застави); - тобто, незалежно від звернення стягнення на предмет застави позивач має право вчиняти подальші окремі дії щодо виконання рішення суду про стягнення грошових коштів у визначених межах. Однак такі дії повинні вчинятися шляхом проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання окремого виконавчого листа, виданого на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року, а не на виконання додаткового рішення цього ж суду від 13 липня 2010 року, яке є виконаним; - за кожним судовим рішенням відповідно до частини другої статті 368 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) у редакції, чинній на час видачі виконавчого листа, видається один виконавчий лист; - додаткове рішення є самостійним об`єктом оскарження та на його виконання видається окремий виконавчий документ; - в рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року відсутня умова про звернення стягнення на автомобіль марки Lexus, така умова наявна лише в додатковому рішенні цього ж суду від 13 липня 2010 року; - якщо внаслідок реалізації 04 квітня 2019 року транспортного засобу марки Lexus на електронних торгах отриманих коштів недостатньо для задоволення вимог стягувача, то виконавче провадження за виконавчим листом № 2-270-1/10 відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження»)підлягає закінченню; - подальші дії щодо стягнення грошових коштів повинні вчинятися на підставі виконавчого документа, виданого на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києві від 18 лютого 2010 року; - винесення приватним виконавцем Павлюком Н. В. неправомірної постанови про опис та арешт майна від 11 березня 2025 року порушує право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, оскільки зберігачем призначено ОСОБА_3 , яка не є членом сім`ї ОСОБА_1 і не проживає у м. Києві, тому вона за згодою стягувача потенційно може претендувати на користування квартирою та вимагати сплату винагороди на надання послуг із зберігання майна, які нею фактично не надаються; - крім ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 проживають також: 1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має інвалідність І групи та потребує сторонньої допомоги; 2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким проживає його малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який хворіє на реактивний артрит колінних суглобів; - неправомірні дії приватного виконавця Павлюка Н. В. щодо винесення постанови про опис та арешт майна та призначення управителя майна порушують також права членів сім`ї ОСОБА_1 : батька - ОСОБА_4 та племінника - ОСОБА_6 , які проживають у квартирі, на яку накладено арешт, та у зв`язку із станом здоров`я мають особливі потреби; - копію постанови про опис та арешт майна від 11 березня 2025 року приватний виконавець Павлюк Н. В. надіслав ОСОБА_1 лише 14 березня 2025 року; - вказані в постанові про опис та арешт майна особи жодних реальних дій щодо опису квартири не здійснювали та 11 березня 2025 року у квартирі чи біля неї не з`являлися. Жодна із осіб, вказаних у цій постанові, не проживає у м. Києві, натомість містами їх проживання є Полтава, Львів та Харків. Копія постанови була направлена ОСОБА_1 приватним виконавцем Павлюком Н. В. з м. Львова, що підтверджується трекінгом відправлення листа, доступним на сайті АТ «Укрпошта»; - постанова про опис та арешт майна містить помилки, а саме неправильно вказана дата народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 замість правильної 23 вересня 1980 року.

3. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: - визнати дії приватного виконавця Павлюка Н. В. щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-270-1/10, виданого 26 листопада 2010 року Святошинським районним судом міста Києва, неправомірними; - зобов`язати приватного виконавця Павлюка Н. В. усунути порушення та припинити дії щодо примусового виконання виконавчого листа №2-270-1/10; - визнати протиправними дії приватного виконавця Павлюка Н. В. щодо опису та арешту майна, а саме 1/4 частини трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв. м, яка складається з трьох житлових кімнат житловою площею 41,80 кв. м, розташованої на тринадцятому поверсі шістнадцятиповерхового багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 36788824; - зобов`язати приватного виконавця Павлюка Н. В. усунути порушення і скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 11 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_5. ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

4. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, у задоволенні скарги відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з такого: - заявником не надано переконливих і достатніх доказів, які б свідчили про те, що приватний виконавець Павлюк Н. В. порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження» чи ЦПК і за відсутності достатньої правової підстави виніс постанову про опис та арешт майна, належного боржнику, чи що його дії виходили за межі наданих йому законом повноважень та порушували права ОСОБА_1 або членів його сім`ї; - з огляду на статус додаткового рішення суду у цивільній справі видача виконавчого листа, яким охоплюються вимоги резолютивних частин як основного, так і додаткового рішень, цілком узгоджується із вимогами закону та сталою судовою практикою; - представник ОСОБА_1 неправильно тлумачив роз`яснення, викладені в ухвалі від 09 червня 2021 року щодо окремого виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, адже, як вказав суд у цьому судовому рішенні, у позивача існує право на окреме виконання рішення суду, однак воно не передбачає видачу іншого виконавчого листа. Такі роз`яснення свідчать лише про наявність у стягувача можливості отримати виконання рішення незалежно від звернення стягнення на транспортний засіб, що належав ОСОБА_2 ; - доводи про вчинення приватним виконавцем Павлюком Н. В. інших порушень під час опису та арешту майна ОСОБА_1 є недоведеними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на положеннях статей 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження»; - приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна ОСОБА_1 в межах визначеного законом строку. Копія такої постанови була скерована боржнику на адресу його місця реєстрації. Водночас, недотримання приватним виконавцем вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» щодо строку направлення копії такої постанови не впливає на правомірність дій виконавця щодо опису та арешту майна боржника; - Законом України «Про виконавче провадження» не визначено коло осіб, які можуть бути зберігачами майна, на яке накладено арешт постановою виконавця; - твердження представника ОСОБА_1 про те, що призначення зберігачем арештованого майна особи, яка не є членом сім`ї боржника та не проживає у м. Києві, не мають свого правового підґрунтя, оскільки нормами законодавства про виконавче провадження не закріплено вимоги про обов`язковість призначення відповідальним зберігачем арештованого майна саме особу, яка є членом сім`ї боржника або яка проживає чи зареєстрована у місті, де знаходиться таке майно; - права родичів боржника ОСОБА_1 не порушуються діями виконавця, оскільки арешт накладено виключно на майно, що належить саме боржнику. Інші співвласники та користувачі такого житлового приміщення можуть вільно розпоряджатися своїми частками та реалізовувати їх на власний розсуд; - доводи щодо помилок та описок, допущених у постанові приватним виконавцем Павлюком Н. В., не знайшли свого підтвердження. Містом відправки боржнику копії постанови є саме Київ, а дата народження боржника відповідає дійсності; - твердження про нездійснення фізичного опису майна та неявку учасників такої дії, які фактично підписали постанову, не підтверджується жодними доказами. Підстав сумніватися у достовірності складеної постанови та здійсненні відповідальним зберігачем і понятими підписів немає. ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

6. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

7. Касаційна скарга містить таке обґрунтування: - відповідно до частини другої статті 368 ЦПК 2004 року, діючої на дату видачі виконавчого листа, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист; - виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий на виконання додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2010 року, яким передбачено звернення стягнення на автомобіль марки Lexus. Проте такий автомобіль вже був реалізований приватним виконавцем Вольф Т. Л. на електронних торгах 04 квітня 2019 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4; - у зв`язку з цим відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-270-1/10, підлягає закінченню, а подальші дії щодо стягнення грошових коштів (заборгованості та судових витрат за виключенням суми, отриманої від продажу предмета застави) повинні вчинятися на підставі виконавчого документа, виданого на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року; - винесення приватним виконавцем Павлюком Н. В. постанови про опис та арешт майна ОСОБА_1 від 11 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_5 та вчинення інших дій щодо виконання виконавчого листа № 2-270-1/10 є незаконним, оскільки це здійснюється всупереч положенням частини другої статті 368 ЦПК 2004 року та пункту 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»; - додаткове рішення є самостійним об`єктом оскарження та на його виконання видається окремий виконавчий лист; - оскільки основне рішення у справі № 2-270-1/10 ухвалене Святошинським районним судом міста Києва 18 лютого 2010 року, а додаткове рішення - 13 липня 2010 року, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що видача виконавчого листа № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року, яким охоплюються вимоги резолютивних частин як основного, так і додаткового рішень, в повній мірі узгоджується із вимогами закону, є хибними, оскільки суперечать положенням частини другої статті 368 ЦПК 2004 року та статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження»; - в рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року відсутня умова про звернення стягнення на автомобіль марки Lexus, проте така умова наявна лише в додатковому рішенні цього ж суду від 13 липня 2010 року. Оскільки за кожним судовим рішенням видається один виконавчий лист, то виходить, що виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий саме на виконання додаткового судового рішення. ІV. Рух справи 8. 05 січня 2026 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

9. Ухвалою від 23 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

10. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 06 лютого 2026 року.

11. Ухвалою від 10 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

12. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу. V. Встановлені судами обставини

13. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року у справі № 2-270-1/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 10 вересня 2008 року № 92607ФАНА125168К1 у розмірі 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн (т. 5 а. с. 36-38).

14. Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2010 року доповнено рішення цього суду, ухвалене 18 лютого 2010 року у справі № 2-270-1/10, абзацом третім, згідно з яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 вересня 2008 року № 92607ФАНА125168К1 звернуто стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки Lexus, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ у м. Києві 05 вересня 2008 року (т. 5 а. с. 39-40).

15. На підставі вказаних судових рішень 26 листопада 2010 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 2-270-1/10 (т. 5 а. с. 12). 16. 09 червня 2021 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 2-270-1/10, якою роз`яснив, що відповідно до рішення суду від 18 лютого 2010 року, додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року існує право позивача на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (в межах 45 211,73 доларів США та 11 602,67 грн, понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн за виключенням суми, отриманої від продажу предмета застави) (т. 5 а. с. 71-72). 17. 11 березня 2025 року приватний виконавець Павлюк Н. В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-270-1/10 виніс постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, згідно з якою описав та наклав арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме 1/4 частину трикімнатної квартири загальною площею 79,00 кв. м, житловою площею 41,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: відчужувати, знищувати, пошкоджувати. Відповідальним зберігачем призначено ОСОБА_3 (т. 5 а. с. 13-14). VІ. Позиція Верховного Суду

18. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК), Верховний Суд зазначає таке.

19. Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

20. У пункті 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження.

21. За змістом статті 447 ЦПК, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом.

22. Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

23. У цій справі ОСОБА_1 , звертаючись до суду із скаргою, не погодився із діями приватного виконавця, які вчинені на підставі виконавчого листа, який був виданий, на його думку, Святошинським районним судом міста Києва 26 листопада 2010 року на виконання лише додаткового рішення у справі.

24. Розглянувши скаргу, суди дійшли висновку про відсутність підстав для її задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не надав переконливих і достатніх доказів, які б свідчили про те, що приватний виконавець Павлюк Н. В. порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК, чи що були відсутні підстави для винесення постанови про опис та арешт належного йому майна, чи що дії приватного виконавця виходили за межі наданих йому повноважень та порушували права ОСОБА_1 або членів його сім`ї.

25. Також суди виходили з того, що видача виконавчого листа, яким охоплюються вимоги резолютивних частин як основного, так і додаткового судового рішення, цілком узгоджується із вимогами закону та сталою судовою практикою.

26. У цій ситуації Верховний Суд наголошує, щовідповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

27. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

28. За змістом частини другої статті 368 ЦПК у редакції, чинній на час видачі виконавчого листа у цій справі, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

29. Велика Палата Верховного Суду висновувала, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).

30. Із матеріалів справи вбачається, що у виконавчому листі Святошинського районного суду міста Києва № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року зазначена як резолютивна частина рішення суду від 18 лютого 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, так і резолютивна частина додаткового судового рішення від 13 липня 2010 року, яким доповнено основне рішення абзацом про звернення стягнення на предмет застави.

31. Оскільки додаткове рішення суду є невід`ємною частиною основного рішення у справі та не може існувати окремо від нього, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що видача виконавчого листа, яким охоплюються вимоги резолютивних частин як основного, так і додаткового рішення, в повній мірі узгоджується із вимогами закону.

32. В ухвалі від 09 червня 2021 року Святошинський районний суд міста Києва роз`яснив, що відповідно до рішення суду від 18 лютого 2010 року та додаткового рішення суду від 13 липня 2010 року у стягувача існує право на окреме виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів незалежно від звернення стягнення на предмет застави (за виключенням суми, отриманої від продажу предмета застави).

33. Тобто, у ПАТ АБ «Укргазбанк» існує право на окреме виконання рішення суду як в частині стягнення кредитної заборгованості, так і в частині звернення стягнення на предмет застави, однак ухваленими у справі № 2-270-1/10 судовими рішеннями не передбачено видачу двох виконавчих документів щодо одного боржника для пред`явлення їх до примусового виконання. Відповідно до цього роз`яснення у стягувача є можливість отримати виконання рішення про стягнення боргу із ОСОБА_1 незалежно від звернення стягнення на транспортний засіб, що належав ОСОБА_2 .

34. Доводи ОСОБА_1 про те, що виконавчий лист № 2-270-1/10 був виданий саме на виконання додаткового судового рішення від 13 липня 2010 року, яким було передбачено звернення стягнення на автомобіль марки Lexus, що був реалізований у 2019 році в рамках іншого виконавчого провадження № НОМЕР_4, суди відхилили, оскільки такі доводи спростовуються змістом зазначеного виконавчого документа (т. 5 а. с. 12), в якому боржником є ОСОБА_1 , тоді як у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 боржником була ОСОБА_2 .

35. Суди встановили, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що виконавчий лист № 2-270-1/10 від 26 листопада 2010 року був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, з підстав його помилкової видачі, відсутності обов`язку у боржника ОСОБА_1 виконати судове рішення, або з інших причин.

36. З огляду на викладене доводи ОСОБА_1 про те, що виконавчий лист є фактично виконаним, а подальше його використання для опису і арешту майна боржника є незаконним, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах законодавства.

37. Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

38. За змістом частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

39. Частиною п`ятою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються, зокрема: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису); 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

40. Відповідно до частин першої-третьої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання). Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.

41. Розглядаючи справу, суди дійшли висновку, що у Законі України «Про виконавче провадження» не міститься норма, яка б встановлювала заборону щодо передачі описаного і арештованого майна на зберігання особі, яка не є членом сім`ї боржника і проживає в іншому місті, тому приватний виконавець Павлюк Н. В. під час винесення постанови про опис та арешт майна ОСОБА_1 діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог закону.

42. Доводи ОСОБА_1 про порушення приватним виконавцем вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» в частині дотримання строку направлення боржнику копії постанови про опис та арешт майна суди правильно не взяли до уваги, адже порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії (частина п`ята статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

43. Враховуючи обставини справи, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, в межах якого приватним виконавцем Павлюком Н. В. з дотриманням приписів статей 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову від 11 березня 2025 року про опис та арешт майна боржника - 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , що спрямовано на забезпечення реального виконання судового рішення.

44. Твердження ОСОБА_1 щодо нездійснення приватним виконавцем фактичного опису нерухомого майна за його місцезнаходженням і неявки учасників такої виконавчої дії, які підписали оскаржувану постанову, не можуть бути підставою для скасування судових рішень. Верховний Суд звертає увагу на те, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21). У цій справі судами встановлено, що арешт було накладено на частину квартири ОСОБА_1 (див. пункт 17), тобто на частку у праві спільної часткової власності, що не зобов`язує виконавця здійснювати виїзд за місцезнаходженням об`єкта права власності.

45. Встановивши, що у діях приватного виконавця Павлюка Н. В. щодо складання постанови про опис та арешт майна боржника від 11 березня 2025 року ознак неправомірності не вбачається, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

46. Верховний Суд вважає, що суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. VІІ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

48. Незгода ОСОБА_1 із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

49. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно відмовили у задоволенні скарги.

50. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК. Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ситник Сергій Григорович,залишити без задоволення.

2. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко