Постанова 4850 № 200/5399/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2025 року справа №200/5399/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Леонтьєва Олега Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року по справі №200/5399/25 (суддя І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: - скасувати наказ № 327 командира військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2024 року в частині визнання ОСОБА_2 , таким, що самовільно залишив військову частину та зняття його з видів забезпечення: з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_2 надіслати в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем призову за мобілізацією ОСОБА_2 сповіщення про зникнення військовослужбовця ОСОБА_2 безвісти за особливих обставин при виконанні бойового завдання (розпорядження, наказу); - визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач зазначає, що при подачі позовної заяви ним було заявлене клопотання про витребування доказів у відповідача (військової частини НОМЕР_2 ) з наведенням підстав, чому не зміг самостійно зібрати необхідні докази - відмова військової частини у їх наданні. При відкритті провадження у справі суд зобов`язав військову частину НОМЕР_2 надати документи, які являються доказами у справі, а також встановив строк на подання відзиву відповідачам, відповіді на відзив - позивачу. Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Позивач не отримував відзив військової частини НОМЕР_2 , а також документи за ухвалою суду. Таким чином при розгляді справи відбулось порушення принципу змагальності та рівності сторін. Суд ухвалив рішення, спираючись на документ, з яким одна зі сторін не була ознайомлена. Позбавлення позивача можливості реагувати на нього вплинуло на результат справи, що є істотним порушенням норм процесуального закон. Відповідачі надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких проти доводів апеляційних скарг заперечували, вважають, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 28.10.2022 року проходить військову службу за мобілізацією у особливий період у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.10.2022 № 128-ОС, що підтверджується довідкою відповідача 1 від 23.12.2023 року № 2757. 10.07.2025 року позивач надав рапорт про звільнення його з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з тим, що його рідний брат ОСОБА_2 , який після призову за мобілізацією у особливий період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання. 16.07.2025 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 на рапорт позивача надано відповідь, у якій зазначалось, що у зв`язку з ненаданням документу який підтверджує, що брат ОСОБА_1 зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання, підстави для звільнення відсутні. Судом також встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.10.2024 № 309 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) ОСОБА_2 призначено на посаду номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2024 № 327 солдат ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив частину та знятий з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, а з усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року (підстава рапорт капітана ОСОБА_3 ). Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 17.12.2024 №11267 «Про результати службового розслідування» за результатами службового розслідування прийнято таке рішення: (п.2). За самовільне залишення тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 на підставі статей 48, 53, 83 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України на номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана». (п.3). Для розгляду та прийняття правового рішення, щодо номера обслуги І кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 направити матеріали службового розслідування директору Територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками скоєння ним правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. (п.4.) Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 - головному бухгалтеру з метою врегулювання виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 позбавити винагороди за листопад 2024 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168, до наказу про виплату додаткової винагороди за листопад 2024 року номера обслуги І кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 не включати, як такого, що вчинив дії, які містять ознаки кримінального правопорушення та у відповідності до пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства Оборони України від 7 червня 2018 року №260 позбавити щомісячної премії за листопад 2024 року та не нараховувати грошове забезпечення з 13.11.2024 року. На підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 про самовільне залишення частини солдатом ОСОБА_2 . Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувано за №62025050010018230 від 22.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває в дійсний час. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Статутом внутрішньої служби визначено права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Згідно з приписами статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Дисциплінарним статутом Збройних Сил України передбачено сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання заяв, пропозицій та скарг. Стаття 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачає, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами ЗСУ правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків тощо. Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено дисциплінарні стягнення, які можуть бути накладені на військовослужбовців, серед яких відповідно до пункту «в» передбачено сувору догану. Приписами статей 53, 54 Дисциплінарного статуту ЗСУ командиру батальйону, окремої військової частини надано право застосовувати стягнення, визначені в пунктах «а» «г» статті

48. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України встановлено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв.наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі Порядок №260). Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку№260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Згідно з пунктом 15 розділу XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включається військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2024 №327 солдат ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив частину та знятий з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, а з усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року. Цей наказ був прийнятий на підставі рапорту капітана ОСОБА_3 вх. №6102 від 15.11.2024 року, згідно якого 13.11.2024 року номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Місце перебування військовослужбовця невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає. Документів підтверджуючих законність перебування поза межами розташування підрозділу, не надавав. В ході проведення службового розслідування, за наслідками якого складено акт службового розслідування, затв. командиром в/ч НОМЕР_2 17.12.2024 року, встановлено, що 13.11.2024 року номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Зброя, боєприпаси та засоби індивідуального захисту солдата ОСОБА_2 знаходяться в підрозділі. На телефонні дзвінки не відповідає, на повідомлення в месенджерах не реагує. Документів підтверджуючих законні підстави своєї відсутності не надавав. Даний факт підтверджений також поясненнями військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 , зокрема капітана вказаної частини, якому 13.11.2024 року командир 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 лейтенант ОСОБА_4 доповів, що під час вечірньої перевірки було виявлено відсутність номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 . Зі слів підпорядкованого йому особового складу виявили, що о 15.00 солдат ОСОБА_2 вийшов за межі розташування підрозділу та пішов у невідомому напрямку, не попередивши військовослужбовців куди направляється. Пошуки солдата ОСОБА_2 були безуспішні. Місце перебування військовослужбовця не відоме. Окрім того, відповідно до пояснень командира 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ... відомо, що 13.11.2024 року ним було виявлено відсутність військовослужбовця на вечірній перевірці, а саме: номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 . Особовий склад, який перебував в розташуванні підрозділу, повідомив, що солдат ОСОБА_2 о 14.30-15.00 вийшов з території розташування підрозділу та пішов в невідомому напрямку, не попередивши жодного військовослужбовця який знаходився в цей період в розташуванні підрозділу ( АДРЕСА_1 ). Пошуки військовослужбовця були безуспішні. На телефонні дзвінки солдат ОСОБА_2 не відповідав, його місце знаходження не відоме. Зброя, боєприпаси та засоби індивідуального захисту військовослужбовця знаходяться в підрозділі. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладеним спростовуються доводи позивача про зникнення безвісті брата ОСОБА_2 безпосередньо під час виконання бойового завдання. Слід також зазначити, що ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , яке знаходилось в АДРЕСА_1 , та яке станом на 13.11.2024 року не належало до зони ведення бойових дій. В матеріалах справи відсутні докази участі ОСОБА_2 у певних бойових діях після призначення його на посаду. Посилання позивача на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, за яким органами слідства Національної поліції зареєстроване кримінальне провадження №12024030530000839 від 19.11.2024 року за статтею 115 ч.1 КК України, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки дані до реєстру внесено на підставі заяви ОСОБА_5 саме органами Національної поліції під час здійснення розшукових дій відносно ОСОБА_2 , яким не було відомо про обставини залишення братом позивача місця служби, встановленого службовим розслідуванням, затвердженого командиром в/ч НОМЕР_2 пізніше - 17.12.2024 року. Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250402-454 також не є належним і допустимим доказом безпосередньої участі ОСОБА_2 у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, оскільки Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті за особливих обставин» визначено, що зазначений реєстр є інформаційною базою, створеною для обліку зниклих осіб та забезпечення їхніх сімей відповідними соціальними гарантіями. Внесення особи до Реєстру жодним чином не підтверджує факту виконання нею бойового завдання, обставин її зникнення чи наявності причинно-наслідкового зв`язку із виконанням військового обов`язку. Водночас, колегія суддів враховує, що на підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 про самовільне залишення частини солдатом ОСОБА_2 . Першим слідчим відділом (з дислокацією у м.Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувано за №62025050010018230. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 . Щодо вимог позивача до Військової частини НОМЕР_1 колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009). За приписами пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. Рапорт це письмове звернення військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням чи поясненням особистого характеру. Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини, що наділений правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається напряму старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасуванню рішень попередніх командирів. Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» однією з підстав для звільнення у зв`язку з сімейними обставинами або з інших поважних причин, під час діє воєнного стану, є якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач 10.07.2025 року подав рапорт про звільнення його з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з тим, що його рідний брат ОСОБА_2 , який після призову за мобілізацією у особливий період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання. На наведений рапорт позивача 16.07.2025 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 надано відповідь, у якій зазначалось, що у зв`язку з ненаданням документу який підтверджує, що брат ОСОБА_1 зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання, підстави для звільнення відсутні. Відтак, твердження позивача про бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно розгляду його рапорту не відповідають фактичним обставинам, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, на яку посилається позивач, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2025 на виконання ухвали суду Військовою частиною НОМЕР_2 було надано до суду відзив на позовну заяву та витребувані документи. Докази надіслання позивачеві відзиву Військової частини НОМЕР_2 , а також документів за ухвалою суду, в матеріалах справи відсутні. Згідно пункту 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Під час апеляційного провадження колегією суддів не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду. Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не є підставою для скасування рішення суду. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Леонтьєва Олега Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року по справі №200/5399/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року по справі №200/5399/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді А.А. Блохін І.В. Сіваченко