Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/20510/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20510/24 пров. № А/857/818/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Качур Р. П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія - ГСЦ МВС) (далі - РСЦ ГСЦ МВС, відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову РСЦ ГСЦ МВС у виготовленні та наданні до ГУ ПФУ у Львівській області нової довідки про розмір його грошового забезпечення, розрахованого відповідно до вимог ст.ст.43, 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон №2262), положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704) із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн), встановленого законом на 01.01.2022 рік, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн), встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах у відсотках, встановлених для відповідної категорії військовослужбовців за відповідною посадою та обчислених з урахуванням розмірів встановлених окладів станом на 2022 та 2023 роки, для здійснення перерахунку пенсії з 01.02.2022, з 01.02.2023 та зобов`язати відповідача підготувати та надати до ГУ ПФУ у Львівській області нову довідку про розміри його грошового забезпечення, станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, відповідно до вимог ст.ст.43, 63 Закону №2262, положень Постанови №704, із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн), встановленого законом на 01.01.2022, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн), встановленого законом на 2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, в розмірах у відсотках, встановлених для відповідної категорії військовослужбовців за відповідною посадою та обчислених з урахуванням розмірів встановлених окладів станом на 2022 та 2023 роки, для здійснення перерахунку пенсії з 01.02.2022, з 01.02.2023. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103 від 21.02.2018 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова №103) та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №45 від 13.02.2008 (далі - Порядок №45). Отже з 05.03.2019 (дня набрання законної сили судовим рішенням по справі №826/3858/18), виникли підстави для перерахунку пенсії позивачу, призначеної згідно із Законом №2262, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, а тому саме з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно із Постановою №704 відповідно до вимог ст.ст.43, 63 Закону №2262 та статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011). Зазначає, що після 05.03.2019 Уряд не приймав інших рішень про зміну розмірів грошового забезпечення. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно із Законом №2262, що підтверджується копію пенсійного посвідчення позивача. На заяву позивача від 30.05.2024 щодо виготовлення довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії відповідачем надано відповідь від 15.07.2024, в якій зазначено, що з моменту прийняття Постанови №704 і до моменту розгляду звернення позивача, Кабінетом Міністрів України не приймалося рішень щодо змін розміру в грошовому забезпеченні військовослужбовців. Крім того, скасування в судовому порядку п.6 Постанови №103 не призводить до автоматичного відновлення норми права до попереднього акта чи попередньої редакції певної норми. Також зазначив, що у відповідача відсутні правові підстави для оформлення та видачі оновлених довідок про розмір грошового забезпечення 01.01.2022, 01.01.2023. Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у підготовці оновлених довідок про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 для проведення перерахунку основного розміру пенсії позивача з 01.02.2022 та з 01.02.2023 відповідно (з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини), є протиправною. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою статті 9 Закону №2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять : посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно ч.3 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби. Відповідно до абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Пункт 4 Постанови №704 (в первинній редакції) визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Згідно з приміткою 1 додатку 1 Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У подальшому Постановою №103 були внесені зміни до Постанови №704, зокрема, п.4 був викладений в новій редакції, який встановлював розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Тобто, згідно з внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення, став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, який вносив зміни до п.4 Постанови №704. Таким чином, з дня набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18, діє редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. При цьому, згідно п.3 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VІІІ від 06.12.2016 (далі - Закон №1774), мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Колегія суддів зазначає, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774 та пункту 4 Постанови №704 (у редакції, чинній до внесення змін Постановою №103), та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 по Постанови №704, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили. Враховуючи те, що норма п.3 розділу ІІ Закону №1774 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704 (у редакції, чинній до внесення змін Постановою №103), а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням іншого показнику ніж прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Колегія суддів наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103 стосовно внесення змін до Постанови №704, що додатково свідчить про неможливість застосування п.4 Постанови №704 в редакції Постанови №103. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на актуальну позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21. Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки : з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік); встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774 обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774 не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідач зобов`язаний видати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи у наданні позивачу довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно до вимог ст.ст.43, 63 Закону №2262, положень Постанови №704, із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії 01.02.2022 та з 01.02.2023 відповідно (з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року по справі №380/20510/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин