Постанова 4854 № 420/24878/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/24878/25 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В., повний текст судового рішення складено 07.10.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року громадянин республіки Азербайджан ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДМС в Одеській області (далі відповідач, ГУ ДМС), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06.06.2025 №51034300025075 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) від 19.12.2024 про надання дозволу на імміграцію в Україну із доданими документами. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 06.06.2025 №51034300025075, яким позивачу було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну, є неправомірним, оскільки позивач має право на імміграцію в Україну в порядку п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», так як перебуває в шлюбі з громадянкою України понад два роки, має посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 08.08.2024 з терміном дії до 07.08.2025, і з метою отримання дозволу на імміграцію в Україну позивач 19.12.2024 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області з відповідною заявою, до якої були додані всі необхідні документи. Проте 23 червня 2025 року позивач отримав спірне рішення та дізнався, що причиною такої відмови стало, нібито, зазначення ним неправдивих відомостей стосовно адреси реєстрації за місцем проживання в АДРЕСА_1 , оскільки проведеною перевіркою не підтверджено інформацію про це місце проживання. Позивач не погоджується з такими підставами для відмови, зазначаючи, що його не попереджали ні про час проведення такої перевірки, ні про необхідність такої перевірки взагалі, а також вказує, що не були залучені до перевірки сусіди позивача, які б могли підтвердити факт його проживання за вказаною адресою. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позов задоволено повністю. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до паспорта НОМЕР_2 , ОСОБА_3 є громадянином Республіки Азербайджан. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 з 18.09.2023 - АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 29.11.2022 зареєстровано шлюб між позивачем - ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_4 . 19 грудня 2024 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну в порядку п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», до якої були додані: квитанції про сплату адміністративного збору; копія посвідки на тимчасове проживання в Україні; копія паспорту з перекладом на українську мову; копія свідоцтва про шлюб; копія паспорту дружини; копія свідоцтва про народження з перекладом на українську мову; згоди про обробку персональних даних його та його дружини. У вказаній заяві від 19.12.2024 позивач вказав зареєстроване та фактичне місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 . З долучених відповідачем до даної справи матеріали особової справи позивача вбачається, що в процесі опрацювання вказаної заяви позивача відповідач отримав від Управління Служби безпеки України в Одеській області лист від 24.02.2025 №65/1/3/1555, у якому зазначено, що враховуючи відсутність іноземця за вказаним в заяві-анкеті місцем проживання, неможливістю встановити його місце перебування на території регіону, в Управлінні немає можливості на даний час здійснити комплекс перевірочних заходів відносно ОСОБА_1 . Крім того, в матеріалах особової справи позивача також міститься Акт перевірки адреси місця проживання іноземця або особи без громадянства, складений посадовими особами Головного управління ДМС в Одеській області, згідно з яким 02.04.2025 проведено перевірку інформації про місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; інформацію про місце проживання не підтверджено; додаткова інформація: особа завчасно була попереджена за дату та час перевірки, а на момент перевірки особа була відсутня за місцем мешкання. Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення від 06.06.2025 №51034300025075 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України Про імміграцію. Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступних узагальнених доводів та висновків: - відсутні жодні інші докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей стосовно свого місця проживання, крім тих, які містяться в його особовій справі; - відсутні докази опитування інших осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів; - відповідач не витребував інші документи, в тому числі у позивача, що підтверджують наявність/відсутність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну, тобто не вжив всіх заходів щодо прийняття обґрунтованого оскаржуваного рішення; - в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - оскільки відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону України Про імміграцію, які б надавали йому підстави для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, то відповідач не довів наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, а отже, спірне рішення винесено протиправно та порушує права позивача. Викладена в апеляційній скарзі позиція апелянта зводиться до того, що за наявними в матеріалах особової справи позивача документами підтверджується наявність передбачених Законом України «Про імміграцію» підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію внаслідок зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо своєї адреси проживання в Україні. Дослідивши матеріал справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги відхиляє, виходячи з наступного. Суд першої інстанції вірно визначив обсяг нормативно-правового регулювання, який підлягає застосуванню при вирішення даного спору, і який полягає в наступному. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Відповідно до частини першої Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію». У розумінні положень статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Відповідно до статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України. Враховуючи факт перебування позивача у шлюбі з громадянкою України з 29.11.2022, то на день звернення позивача до відповідача із заявою від 19.12.2024 позивач мав право на отримання дозволу на імміграцію в Україну в порядку п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію». Згідно зі статтею 6 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Відповідно до частин другої та п`ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону України Про імміграцію крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наводить єдину підставу для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію, яка передбачена пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України Про імміграцію і полягає у зазначенні позивачем в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, до яких відповідач відносить зазначені позивачем відомості про своє місце проживання в АДРЕСА_1 . Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983). Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку №1983 територіальні органи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім тих, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України. Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983 територіальні підрозділи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України. Пунктом 14 цього Порядку передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 Порядку №1983 органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України Про імміграцію, надсилають відповідні запити до регіональних органів Служби безпеки України, Робочого апарату Українського бюро Інтерполу та Державної прикордонної служби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Пунктом 9 Порядку №1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України Про імміграцію. Як вірно зазначив суд першої інстанції, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства можна дійти висновку, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Отже, при прийнятті спірного рішення відповідач діяв в межах наданих йому повноважень. Оцінюючи правомірність спірного рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію внаслідок зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей стосовно місця свого проживання в АДРЕСА_1 , то суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якими передбачено наступне: - стаття 33 Конституції України - кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. - стаття 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає, що дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. - стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» - громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем того факту, що зазначена позивачем в заяві про надання дозволу на імміграцію інформація про його місце проживання за вказаною адресою є неправдивою. Аналіз тих доказів, на які в обґрунтування своєї позиції посилається апелянт, а саме лист Управління Служби безпеки України в Одеській області лист від 24.02.2025 №65/1/3/1555 та складений посадовими особами Головного управління ДМС в Одеській області Акт перевірки адреси місця проживання іноземця або особи без громадянства не містять в собі будь-якого обґрунтування викладеного в них висновку про не підтвердження інформації про місце проживання позивач. Зокрема, ці документи не містять опису: коли саме і в який час здійснена перевірка квартири АДРЕСА_2 , хто саме знаходився в цій квартирі на момент перевірки та які пояснення надали ці особи стосовно позивача; хто із мешканців-сусідів за цією адресою був опитаний щодо проживання позивача; відсутні пояснення дружині позивача з даного питання, тощо. Це підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про не витребування відповідачем усіх необхідних відомостей задля підтвердження або спростування зазначеної позивачем інформації щодо його місця проживання. Твердження відповідача про те, що позивач завчасно був попереджений про здійснення перевірки місця його проживання не підтверджені відповідними доказами. Колегія суддів зазначає, що можлива відсутність позивача за зазначеною ним адресою в момент, коли посадові особи Головного управління ДМС в Одеській області здійснювали перевірку місця проживання позивача, ще не є доказом того, що позивач навів недостовірну інформації про своє місце проживання, оскільки позивач не зобов`язаний постійно знаходиться за зазначеною ним адресою. Отже, в рамках даного спору наведені відповідачем підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Як вірно зазначив суд першої інстанції, під час розгляду даної справи не встановлено будь-яких інших законних підстав для прийняття спірного рішення, як то: надання позивачем відповідачу підроблених документів чи документів, які втратили чинність; наявність вироку суду, яким позивача було б засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія