Постанова 4851 № 520/6108/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2025 р.Справа № 520/6108/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/6108/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці, в якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення Харківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 23.12.2024 № UA807000/2024/000720/2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Харківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 23.12.2024 № UA807000/2024/000720/2. Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 2540 (дві тисячі п`ятсот сорок) грн 00 коп. та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (ЄДРПОУ 44017626). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України (в подальшому МК України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 30.03.2024, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач) і компанією "NINGBO ZHENGHONG UNIVERSAL JOINT CO. LTD", (Китай), позивачем до Харківської митниці (далі - відповідач, митний орган) 23.12.2024 було подано електронну митну декларацію (далі - «МД») №24UА807200018805U1, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України (далі - МК України). При поданні МД позивачем було надано наступні документи: Пакувальний лист від 30.03.2024 б/н. Рахунок-фактура (інвойс) від 30.03.2024 №NBZH20240332. Коносамент від 04.10.2024 №SZJF24100001В. Автотранспортна накладна від 16.12.2024 б/н. Сертифікат про походження товару від 27.11.2024 №24С4403В6175/52639. Акт про проведення огляду від 20.12.2024 №UА500420/2024/001222. Банківський платіжний документ від 03.05.2024 №36. Банківський платіжний документ від 23.08.2024 №58. Банківський платіжний документ від 11.09.2024 №59. Рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від 02.12.2024 №0212-24. Рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.11.2024 №1511-24-2. Рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від 16.12.2024 №910. Банківський платіжний документ від 19.12.2024 №168. Банківський платіжний документ від 21.11.2024 №30274_2. Банківський платіжний документ від 09.12.2024 №3528840_00. Банківський платіжний документ від 21.11.2024 №75. Банківський платіжний документ від 09.12.2024 №79. Документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 20.12.2024 №22. Прейскурант від 30.03.2024. Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, що декларуються, від 30.03.2024 №30-03.24. Договір (контракт) про перевезення від 25.07.2023 №GЕХ-2507/23/ Договір (контракт) про перевезення від 12.09.2023 №G7EU/12092023. Заявка на транспортно-експедиторське перевезення від 04.10.2024 №0412-24. Заявка на транспортне експедирування перевезення від 12.12.2024 №1212-24. Заявка на транспортне експедирування від 12.12.2024 №1212-24. Декларація країни відправлення від 02.10.2024 №310120240000165869. Митна декларація, за якою відмовлено у випуску товарів від 23.12.2024 №24UА807200018805U1. Наданих документів у відповідності до ч. 2 ст. 53 МК України, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, є цілком достатньо для підтвердження заявленої митної вартості товару. Не зважаючи на достатність документів для визначення митної вартості за основним методом, 23.12.2024 від відповідача надійшло повідомлення, в якому було зазначено, що документи, подані декларантом для здійснення митних процедур недостатньо для визначення складових митної вартості товарів. Також митним органом повідомлено, що документи зазначені в ч. 2 ст. 53 МК України, надані для розмитнення, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Запропоновано з посиланням на виконання вимог, передбачених ст. 53 МК України додатково надати документи, без конкретної ідентифікації документів, їх доцільності для проведення митних процедур або усунення «встановленої» недостатності. Рішенням про коригування митної вартості товарів від 23.12.2024 №807000/2024/000720/2 митний орган визначив митну вартість товарів за другорядним методом, мотивуючі своє рішення, що документи подані для розмитнення містять розбіжності які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що було фактично сплачено, або підлягає сплаті за ці товари. З метою недопущенням припинення роботи підприємства, позивач шляхом подання нової МД від 23.12.2024 №24UА807200018854U5 здійснив митне оформлення вантажу за митною вартістю, сплативши при цьому різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, яка склала 253202,86 грн. про що зазначено в графі 47В (розрахунок податків - подробиці розрахунків) митної декларації. Не погодившись із прийнятим Харківською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови Харківської митниці необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України). Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України). Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію). Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України). Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. Відповідно до п.п. 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу. Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Судом встановлено, що митне оформлення товарів здійснювалось позивачем за основним методом (ціною договору). Позивачем до митного оформлення подано митні декларації, а також документи на підтвердження вартості товарів, що поставляються в Україну. Коригування митної вартості здійснено митним органом за другорядним (резервним) методом у відповідності до ст. 64 Митного кодексу України. Рішення митного органу №UA807000/2024/000720/2 про коригування митної вартості прийнято відповідно до статей 54, 55, 57, 58-63 МК України. Підстави обрання другорядного методу визначення митної вартості, джерела та інша необхідна інформація зазначені у графі 33 рішення про коригування митної вартості. ФОП « ОСОБА_1 не погодився з прийнятим митницею рішеннями про коригування митної вартості товару та скористався своїм правом щодо випуску товару у вільний обіг за ЕМД №24UA807200018854U5 від 23.12.2024, з наданням гарантій відповідно до розділу X статті 55 МКУ, але не звертався до Харківської митниці щодо надання додаткових документів для підтвердження рівні митної вартості товару. Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Згідно положень статті 264 МК України встановлено, що відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України. Стосовно доводів митного органу щодо підвищення митної вартості на наявність джерел цінової інформації, яким він користується при здійсненню контролю за правильністю визначення митної вартості, а саме: МД від 11.10.2024 №UА100060/2024/228606, МД від 18.11.2024 №UА100060/2024/235657, МД від 23.11.2024 №UА408020/2024/58012, МД від 25.09.2024 №UА807200/2024/014241, суд зазначає, що отримана з бази даних інформація про МД, на які відповідач посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару дійсно було імпортовано до України. Відомості з інформаційних баз даних відповідача мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень та з об`єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується товарів і умов продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж наданні декларантом первинні документи на товар. Розбіжність між рівнем заявленої митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої позивачем митної вартості товару, так як торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися на інформації баз даних митного органу, оскільки порядок їх формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання їх даних суб`єктами господарювання під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності МК України, не передбачено. Щодо відсутності каталогів, обмежень прав імпортера, специфікацій виробника товару, то такі документи не є обов`язковими для здійснення митних процедуру в силу ст.

53. МК України і тому їх подача для здійснення митних процедур є факультативною і відповідно до ч. 3 цієї статті подаються у випадку, якщо документи, зазначені в ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, чого митним органом не доведено та не визначено. З приводу зазначення відповідачем наявності рішення про визнання митної вартості за ідентичним товаром по даному підприємству, то Верховний Суд своєю Постановою від 14.09.2023 у справі № 814/1262/16 зазначив, що відповідно до статей 627 і 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Таким чином, ціна договору, у тому числі і зміна ціни в подальшому та/або надання знижок є однією з істотних умов договору та волевиявленням сторін, яке обґрунтоване виключно їх розсудом, відтак може бути піддана сумніву суб`єктами публічного права виключно у разі порушення законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стосовно посилань митного органу, що декларантом не було надано коносаменту №1693155В (зазначеного в митній декларації країни відправлення), відмінного від коносаменту від 04.10.2024 №SZJF24090001В (наданого разом для здійснення митних процедур в Україні), позивач у позові зазначає, що наявність коносаменту №1693155В обумовлена особливостями транспортної логістики в Китаї, де наявні як внутрішні (домашні), так і Лінійні коносаменти. Лінійний коносамент складається при завантаженні контейнеру на борг судна і видає його лінія, а не внутрішні перевезення. Колегія суддів зазначає, що наявність іншого коносаменту в декларації країни відправлення не впливає на визначення митної вартості товарів, так як послуги по морському транспортуванню контейнеру №TIIU6343613 здійснив експедитор GEX7 AGENCY, UNIVERSSOAL LDA в рамках дії договору транспортного експедирування від 25.07.2023 № GEX-2507/23 на підставі заявки від 04.10.2024 №0410-24 в якій зазначено умови поставки саме FОВ порт NINGВО (Китай), без перевантажень - порт СONSТАNТА (Румунія), виставленого товарно-супровідного документу - коносаменту від 04.10.2024 №SZJF24090001В з рахунком на оплату від 02.12.2024 №02112-24. Додатково на підтвердження здійснення витрат на транспортування по морю, позивачем було надано платіжну інструкцію про оплату рахунку від 02.12.2024 №02112-24 в сумі 4584,95 Євро. Отже, позивач жодних витрат по перевантаженню контейнеру не поніс. Митна декларація країни відправлення, в силу ст. 53 МК України, не є обов`язковим документом, який підтверджує митну вартість товарів, що імпортуються, і несе лише консультативний, факультативний, довідковий характер. Таким чином, не може бути безумовною підставою для коригування митної вартості. Щодо відсутності інформації договорів (угод, контрактів) із третіми особами, пов`язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, про що зазначено митним органом у спірному рішенні, колегія суддів зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що у зовнішньоекономічному договорі від 30.03.2024 №30-03.24, укладеному позивачем і постачальником, зазначено, що предметом договору є поставка товару за цінами і у кількості відповідно до замовлення, ціна на товар підтверджується інвойсом на поставку. До митних процедур було долучено інвойс та банківські платіжні документи щодо оплати поставленого товару постачальникові. Жодні треті особи в контракті, інвойсах та інших документах не зазначені і тому у випадку відсутності інформації про третіх осіб контракту, довідку про відсутність третіх осіб не надається можливим витребувати та надати митному органу або надати рахунки на користь третіх осіб. Так, положеннями п. 4 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено таку загальну засаду цивільного законодавства, як свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, та з якої випливає свобода способів ініціювання підприємницьких цивільних правовідносин, у тому числі свобода форми складання рахунків на оплату поставлених товарів. Виконання умов контракту обома сторонами, а також відсутність зауважень один до одного з боку сторін, свідчить про досягнення між ними взаємної згоди щодо істотних умов такого контракту, а також про досягнення взаємної згоди про те, що поставка товару здійснюється згідно інвойсу, без визначення виробника товару. З огляду на засаду свободи підприємницької діяльності наявність чи відсутність у документах інформації про виробника не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів; для підтвердження ціни, як «дійсної вартості» товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Стосовно калькуляції транспортних витрат, то відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.02.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Як вбачається з матеріалів справи, для підтвердження транспортних витрат позивачем відповідачу було надано довідку про транспортні витрати від 20.12.2024 №22 по морському перевезенню контейнера TIIU6343613 від місця завантаження (на умовах FОВ NINGВО) до порту вивантаження - Констанца, Румунія з автотранспортного перевезення по маршруту порт Констанца (Румунія) - митний пост (Орлівка) в загальній сумі 218753,05 грн. з рахунками на оплату та платіжним інструкціями про оплату транспортних послуг. При цьому, в довідці зазначено що навантажувальне-розвантажувальні роботи включені у вартість до транспортно-експедиційного обслуговування за межами державного кордону України і становить 36366,93 грн. (815 Євро), що підтверджується заявкою на транспортно-експедиторське обслуговування від 12.12.2024 з рахунком та платіжною інструкцією від 21.11.2024, що свідчить про оплату таких послуг. Крім цього в довідці про транспортні витрати зазначено вартість автотранспортного перевезення по маршруту порт Констанца (Румунія) - митний пост (Орлівка) в сумі 2800,00 грн, що підтверджується заявкою від 12.12.2024 №1212-24, рахунком від 16.12.2024 №910, ЦМР від 16.12.2024, платіжною інструкцією на оплату міжнародного перевезення. Як зазначає позивач у позові, перевезення здійснювалось без страхування вантажу, про що зазначено в довідці. Судом встановлено, що позивачем для митного оформлення надавались наступні документи: - договір транспортного експедирування від 23.07.2023 №GEХ-2507/23; - договір транспортного експедирування від 12.09.2023 №G7EU/12092023; - коносамент (товаророзпорядчий морський документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу) від 04.10.2024 №SZJF24090001В; - заявку до договору транспортного експедирування № GЕХ-2507/23 від 04.10.202 4 на організацію перевезення товарів з порту Нінгбо (Китай) - до порту Констанца (Румунія) з рахунком на оплату та платіжною інструкцію з оплатою послуг; - заявку до договору транспортного експедирування №GЕХ-2507/23 від 12.12.2024 на портове експедирування в порту Констанца (Румунія) з рахунком та платіжними інструкціями про послуг; - заявку до договору транспортного експедирування №G7EU/12092023 від 03.12.2024 про автотранспортне перевезення товарів від порту Констанца (Румунія) до митного посту Орлівка (Україна); - СМR (товарно-транспортна накладна міжнародного зразка) від 16.12.2024 б/н. За умов надання вищезазначених документів у митного органу є можливість ідентифікувати належність транспортних витрат по доставці товару для підтвердження складової митної вартості товару. Колегія суддів зауважує, що Митний кодекс України не містить чіткого переліку документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися такими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем. Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №810/2839/17, у якій зазначено про помилковість доводів митного органу про необхідність підтвердження транспортних витрат виключно фінансовими та/або бухгалтерськими документами, і дійшов висновку про те, що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах с допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Митний кодекс України не містить положень, які зобов`язують для підтвердження витрат на транспортування подавати виключно первинні документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Таких вимог не містять і Правила заповнення декларації митної вартості. Враховуючи те, що розмір транспортних витрат, понесених позивачем під час перевезення оцінюваного товару, підтверджується документально, у митного органу відсутні підстави вважати непідтвердженими числові значення складових митної вартості в частині транспортних витрат та витребування калькуляції транспортних витрат. Щодо перекладу експортної декларації суд зазначає, що силу ст. 254 МК України, митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. Однак, митна декларація країни постачальника, в силу ст. 53 МК України, є не обов`язковим документом для здійсненім розмитнення товарів. Але в свою чергу в митній декларації країни постачальника арабськими (зрозумілими для пересічених громадян) цифрами зазначено код товару, кількість і вартість товару, що імпортується. Крім цього англійською мовою продубльовано отримувача товару, контракт та інші відомості. За таких умов, відсутня необхідність в перекладі МД українською мовою. Стосовно порушення декларантом правил заповнення декларації митної вартості, а саме не заповнення реквізитів документів, що підтверджують митну вартість, то відповідно до правил заповнення митної декларації, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2022 №599, в графі 4 митної декларації зазначаються номер, дата укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), у тому числі змін до нього (за наявності), або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), рахунків-фактур (інвойсів), виставлених продавцем покупцеві, або рахунків-проформ та інших документів, що підтверджують відомості про заявлену митну вартість. Судовим розглядом встановлено, що у митній декларації, поданій позивачем до митного орагну, зазначено інвойс від 30.03.2024 №NBZH20240332, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), рахунків-фактур (інвойсів), виставлених продавцем покупцеві, а зовнішньоекономічний договір також надавався разом з декларацією, про що свідчить посилання митного органу на такий договір в картці відмови в прийнятті митної декларації. Відповідач у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначає про відсутність експедиційних витрат за межами кордону України, проте, судом встановлено, що при подачі документів до митного органу для митного оформлення товару позивачем надавались заявка на портове експедирування в порту Констанца (Румунія) від 12.12.2024 №1212-24 з рахунком на оплату таких послуг від 15.11.2024 №1511-24-2 та платіжного інструкцією про оплату послуг експедирування за межами України. Колегія суддів зазначає, на виконання ст. 53 МК України до митного оформлення на підтвердження митної вартості позивачем було надано - зовнішньоекономічний контракт інвойс, платіжні інструкції про проведення оплати поставленого товару, коносамент та інші транспортні (перевізні) документи, розрахунок вартості перевезення імпортованого товару до митного кордону України, які в своїй сукупності надають можливість встановити складові митної вартості товару та ідентифікувати саме цю партію товарів. В свою чергу, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Митному органу витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Колегія суддів зауважує, що позивачем до митного органу надавались всі необхідні та належні документи, які дозволяли визначити митну вартість товару за основним (першим) методом. Витребувавши документи за переліком, що передбачений ч. 3 ст. 53 МК України, митний орган не зазначав, які саме обставини ці документи повинні підтвердити. Згідно з положенням ч. 4 ст. 53 МК України, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимог, митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи. Відповідно до ч. 3 ст. 318 МК України митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України 24.05.2012 № 598 встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Судом встановлено, що текст оскарженого рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Відповідачем зазначено лише номер та дату митних декларацій, які стані джерелом інформації для коригування митної вартості та не зазначено докладної інформації, та джерел, які використовувалися контролюючим органом, при її визначенні, а саме ним не було зазначено митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту цього товару, час експорту в Україну, виробник, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки». Отже, при використанні цінової бази ЄАІС відповідачем неправомірно використана як джерело цінова інформація із митних декларацій від 11.10.2024 №UА100060/2024/228606, від 18.11.2024 №UА100060/2024/235657, від 23.11.2024 №UА408020/2024/58012, від 25.09.2024 №UА807200/2024/014241. Застосування Митницею з причини спрацювання модуля АСАУР ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України суд вважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з`ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару. Колегія суддів зазначає, що застосування митницею ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи суд вважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з`ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару. За таких умов, митним органом не наведено жодного обґрунтованого сумніву у задекларованій митній вартості, оскільки усі розбіжності спростовуються документами, поданими декларантом до митного оформлення. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем на підтвердження митної вартості товару документи підтверджували митну вартість товару, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар, а відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів 23.12.2024 № UA807000/2024/000720/2 прийняте відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводів щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу апеляційна скарга не містить, тому рішення Харківського окружного адміністративного суду в даній частині перегляду не підлягає Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/6108/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 05.12.2025 року