Постанова 4811 № 462/6897/24

Справа № 462/6897/24 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д. Провадження № 22-ц/811/2831/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, у приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2025 року в складі судді Іванюк І.Д. у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Світанок» в інтересах якого діє адвокат Кінаш Дмитро Вадимович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: Позивач ОСББ «Світанок» в інтересах якого діє адвокат Кінаш Д.В., 30.08.2024 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість по оплаті внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2019 року по грудень 2023 року включно у розмірі 58288,22 грн та інфляційні втрати за період з жовтня 2019 року по березень 2024 року у розмірі 21314,78 грн, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. Вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, зокрема квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Управителем вказаного будинку єОСББ «Світанок». Відповідачка у повному обсязі не виконує свій обов`язок зі своєчасної оплати внесків співвласника багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за період з жовтня 2019 року по грудень 2023 року включно у розмірі 58288,22 грн. Просить стягнути вказану суму боргу, а також відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 21314,78 грн та судові витрати. Оскаржуваним заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Світанок» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 76885(сімдесят шість тисяч вісімсот вісмдесят п`ять) грн 06 коп. та 2924,61 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 березня 2025 року заяву представника позивача ОСББ «Світанок» - адвоката Кінаш Д.В. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Світанок» судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 3000 (три тисячі) гривень. В решті вимог відмовлено. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 липня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 462/6897/24 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Світанок» в інтересах якого діє адвокат Кінаш Дмитро Вадимович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Заочне рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 , вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не ґрунтуються на повному, об`єктивному та всебічному розгляді, а в основу такого покладені недостовірні, неналежні докази. Покликається на те, що володіючи інформацією щодо місця проживання відповідача на його адресу не було направлено жодної судової повістки, як це передбачено процесуальним законом, що не стало перешкодою для ухвалення заочного рішення. Звертає увагу, що суд першої інстанції врахував розрахунок заборгованості, поданий стороною позивача, без об`єктивного аналізу цього доказу в частині його належності та допустимості. При цьому, висновок суду у цьому контексті викликає сумнів, оскільки розрахунок не підтверджений об`єктивними доказами рахунками на оплату послуг, наданих відповідачці, та платіжними документами оплати таких послуг. Зважаючи на те, що відповідачка не приймала участі у судових засіданнях, остання не скористалася правом надання доказів на обґрунтування необґрунтованості позовних вимог. Зазначає, що у неї не збереглися, як квитанції на оплату вартості послуг, так і платіжні документи оплати таких послуг, за період до серпня 2022 року. З цього приводу зверталася з вимогою до позивача, однак станом на час подання апеляційної скарги така виконана не була. Просить скасувати заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю таких. 01.09.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на обов`язок відповідача доводити виконання відповідних зобов`язань та підставність позовних вимог, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. До відзиву долучені копії квитанцій за відповідний період з зазначенням боргу. Просить стягнути з відповідачки судові витрати на правничу допомогу. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є заборгованість за житлово-комунальні послуги, сумарний розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відтак не підлягає до задоволення клопотання відповідачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи для надання можливості стороні відповідача надати додаткові матеріали та прийняти безпосередню участь в розгляді справи. При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг. Зокрема, суд вказав, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. В свою чергу, відповідачка, як власниця квартири за адресою: АДРЕСА_1 не сплатила кошти за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2019 року по грудень 2023 року на суму 58288,22 грн, тому суд стягнув відповідну заборгованість у примусовому порядку. Крім цього, врахувавши, що правовідносини, які передбачають обов`язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов`язанням, тому за прострочення виконання такого підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми. Нарахувавши інфляційні втрати на суму заборгованості за весь період наявності боргу, а саме з жовтня 2019 року по грудень 2023 року на суму 21314,78 грн, позивач залишив поза увагою те, що слідуючи постанові Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206, має право нарахувати інфляційні втрати на наявну у відповідача заборгованість за період з жовтня 2019 року по 24 лютого 2022 року, тому суд задовольнив вимогу у цій частині частково, стягнувши втрати у сумі 18596,84 грн., відмовивши у стягненні нарахування за період з 24.02.2022 по 30.12.2023 на суму 2717,94 грн. Таким чином, суд стягнув із відповідача на користь позивача борг за надані житлово-комунальні послуги на загальну суму 76885,06 грн. Також суд вирішив питання розподілу судових витрат. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, законодавець установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Частиною 1 статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Згідно із ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Іншими словами, стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 12 червня 2020 року у справі №712/8733/17. Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також із відповіддю № 764375 від 02.09.2024, відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири 80,5 кв.м. (т. 1 а.с. 34-37, 102). Власники квартир та приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 створилиОСББ «Світанок», що підтверджується Статутом,затвердженим протоколом №1 від 19.06.2008 (т. 1 а.с.14-26). Метою створення Об`єднання є забезпечення захисту прав його членів, дотримання ними своїх обов`язків щодо належного утримання та використання неподільного та загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. 05.09.2008 будинок АДРЕСА_2 передано з балансу ЛКП «Сріблястий» на баланс ОСББ «Світанок», що підтверджується Актом приймання-передачі (а.с. 9). Так, згідно договору №47 від 12.07.2019 на технічне обслуговування ліфтів, ОСББ «Світанок» доручає, а ФОП ОСОБА_3 приймає на себе організацію і виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів на об`єктах ОСББ «Світанок» (т. 1 а.с. 79-81). Додатком № 1 до цього договору визначено вартість робіт технічного обслуговування ліфтів (т. 1 а.с. 84). У матеріалах справи також наявна копія договору № САТ № 0273/16 від 01.01.2016 про надання послуг зі збору та перевезення до місць утилізації побутових, великогабаритних та будівельних відходів, а також такрифи таких послуг (т. 1 а.с. 72-76). Крім цього, стороною позивача надано звіти витрат ОСББ «Світанок» за 2019-2023 роки (т. 1 а.с. 88-92). Згідно із наданим ОСББ «Світанок» розрахунком заборгованості від 30.08.2024, власниця квартири АДРЕСА_3 , не у повній мірі сплачувала кошти за надані їй послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2019 року по грудень 2023 року, загальна сума заборгованості складає 58288,22 грн (а.с. 6). Зокрема, з цього ж розрахунку вбачається, що відповідачка частково сплачувала за надані їй комунальні послуги, останню оплату у сумі 580 грн відповідачка здійснила у грудні 2023 року. Звертаючись з позовними вимогами ОСББ «Світанок» зазначає, що будинок на АДРЕСА_2 знаходиться на його балансі, відповідачка є власницею квартири у цього будинку, користуються послугами, які надають відповідними виконавцями, на підставі укладених з об`єднанням договорів, однак такі не оплачує у повній мірі, тому просить стягнути заборгованість за надані послуги у примусовому порядку, а також нараховані інфляційні витрати. Враховуючи наведене, правовідносини, що виникли між сторонами у справі - це правовідносини між виконавцем послуг та споживачем житлово-комунальних послуг. Заборгованість за житлово-комунальні послуги це цивільно-правове зобов`язання споживача перед балансоутримувачем (виконавцем), несплата споживачем вартості житлово-комунальних послуг порушує право виконавця виробника цих послуг на отримання плати за надані послуги у встановлений законодавством строк. Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг є ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Зокрема, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Згідно статті 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону). Перелік житлово-комунальних послуг визначений статтею 5 цього ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». До житлово-комунальних послуг належать, зокрема житлові послуги - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. Індивідуальний споживач, зокрема зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ч. 2 ст. 7 Закону). Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Статтею 68 ЖК України передбачено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Таким чином, споживачі зобов`язані оплачувати житлово комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому відсутність договору про надання житлово - комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, що відповідає правому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №216/5756/15-ц. Зазначений підхід у відповідних правовідносинах та праворозуміння послідовно підтриманий касаційною інстанцією впродовж тривалого часу, відтак є обов`язковим до врахування судами нижчих інстанцій. У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що згідно розрахунку заборгованості, який представлений позивачем та знаходиться у матеріалах справи, відповідачка неодноразово у добровільному порядку (з жовтня 2019 року) сплачувала кошти за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_2 , що останньою жодним чином не спростовано. В свою чергу, на підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг відповідачці, позивач надав суду копії відповідних договорів. Заперечуючи зазначені докази, як обґрунтування підставності позовних вимог, сторона відповідача не надала суду підтверджень того, що відповідні послуги у будинку АДРЕСА_2 , не надавалися. Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, сторона відповідача не наводить будь яких належних та обґрунтованих заперечень чи спростувань саме матеріально-правової вимоги, фактично усі доводи апеляційної скарги стосуються порушень, на її думку, вимог процесуального закону судом, що вплинуло на повноту та об`єктивність судового розгляду, а також законність оскаржуваного рішення. Натомість, надані стороною позивача до відзиву на апеляційну скаргу копії квитанцій відповідають інформації, яка наведена у розрахунку заборгованості, а саме підтверджують час та суми сплачених відповідачкою коштів на виконання своїх зобов`язань про оплату комунальних послуг. Колегія суддів звертає увагу на те, що у ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», законодавець визначив, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Також у цій статті передбачено право споживача на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості (п. 5 ч. 1 ст. 7 закону). Разом з цим, як зазначалося вище, відповідачка не надала належних доказів на підтвердження того, що вона не отримувала жодних послуг від ОСББ «Світанок» чи отримувала такі неналежної якості. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. Згідно із ч. 4 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Відповідно до ч. 6 ст. 27 вказаного Закону у разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Таким чином, споживач може уникнути заборгованості у разі ненадання, надання в не повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг. Разом з цим, і такі акти-претензії у матеріалах справи відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки ОСББ «Світанок» фактично здійснювало управління житловим будинком АДРЕСА_2 та прибудинковою територією, несло витрати по його утриманню, що стверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема договорами, натомість відповідачка, яка є власницею квартири у цьому будинку, не відмовилася від відповідних послуг, отримувала такі, однак не оплачувала їх вартість у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність вимог позивача. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що з введенням в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ суттєво змінено систему взаємовідносин, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг та визначено нову класифікацію житлово-комунальних послуг, і такої послуги, як утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не передбачено. Натомість, визначено послугу з управління багатоквартирним будинком, вартість надання якої визначається за згодою сторін і не підлягає державному регулюванню. Відповідно пункту 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 2189-VІІІ договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі, якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору. Відповідно до Листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.05.2019 № 7/10.1/7260-19 «Щодо введення в дію з 01.05.2019 Закону України від 09.11.2017 №2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги», до переходу на нові договори про надання комунальних послуг, що укладатимуться за правилами, визначеними Законом, та відповідно до типових договорів, затверджених КМУ окремо для різних моделей організації договірних відносин, продовжують діяти старі договори про надання комунальних послуг, що укладалися за вимогами Закону України від 24.06.2004 № 1875 - IV «Про житлово-комунальні послуги» (із змінами)... Таким чином, в умовах дії договорів про надання комунальних послуг, що укладалися до 01.05.2019, до споживачів застосовуються тарифи, встановленні відповідним уповноваженим органом до 01.05.2019. Поряд з цим, розмір тарифів за надані послуги не є предметом даного апеляційного провадження, натомість будь яких доказів неправильності наданого стороною позивача розрахунку заборгованості, відповідачка ОСОБА_1 , як і свого альтернативного, не надала. Зокрема, долучена до заяви про перегляд заочного рішення Таблиця розрахунку здійснених платежів за період листопада 2021 року листопада 2024 року вимог позивача не спростовує, оскільки будь які докази погодження та правову основу такої таблиці, суду не надано (т. 1 а.с. 175). Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Зважаючи на те, що висновок суду про невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем є неспростованим, колегія суддів погоджується з тим, що кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Враховуючи наведене, а також положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, колегія суддів розділяє висновки суду першої інстанції стосовно загальної суми заборгованості відповідача для розрахунку відповідальності та період розрахунку з жовтня 2019 року по 23.02.2022, які взяті місцевим судом до уваги при розрахунку інфляційних втрат, як наслідок погоджується із визначеним судом розмірами таких. Доводи апеляційної скарги висновків суду у цій частині не спростовують. Доводам сторони відповідача щодо позовної давності, судом надана належна правова оцінка при постановленні ухвали суду про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення. В свою чергу, відповідно до положень пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час, місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Суд апеляційної інстанції враховує практику та правову позицію Європейського суду з прав людини (далі також - «ЄСПЛ»), сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», у якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274). Разом з цим, доводи апеляційної скарги, які зводяться до обґрунтування розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 , не повідомленої про справу та дату, час, місце судового засідання, не заслуговують на увагу, оскільки подавши заяву про перегляд заочного рішення повідомлялася про залишення без руху такої, а на виконання вимог ухвали суду подавала відповідні документи, у подальшому 09.07.2025 ознайомлювалася з матеріалами справи (т. 1 а.с. 813, 193-194, 228-229) Кім цього, відповідачка була присутня у судовому засіданні 15.07.2025, висловлювала свою позицію щодо поданої заяви (заявлених вимог), була повідомлена про час постановлення відповідної ухвали та 16.07.2025 отримала таку (т. 1 а.с. 243, 245, 249). Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні. Що стосується доводів сторони позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини.Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З врахуванням стадії розгляду справи, ключовим питанням щодо визначення розміру судових витрат, які були понесені позивачем ОСББ «Світанок» при розгляді апеляційної скарги відповідачки на рішення суду першої інстанції, тобто виключно в апеляційній інстанції, з погляду їх співмірності, реальності, необхідності та складності спірних правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача ОСББ «Світанок» представляв адвокат Кінаш Д.В. на підставі ордеру Серія ВС № 1392288 та договору про надання професійної правничої допомогу від 15.12.2023 № 35/23 (т. 2 а.с. 38, 57). До відзиву на апеляційну скаргу додано Додаткову угоду № 5 до договору про надання правничої допомоги та Акт № 5-1 приймання правничої допомоги, слідуючи якому вартість наданих послуг становить 10000,00 грн. (т. 2 а.с. 60-61). Зважаючи на те, що апеляційний суд прийшов переконання про безпідставність доводів апеляційної скарги та залишення у законній силі оскаржуваного рішення, вимоги представника позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу на перший погляд є підставними. Разом з цим, слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Колегія суддів виходить з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Так, дійсно слідуючи правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 19.02.2020, справа № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Так, процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Таким чином, враховуючи складність справи, порядок та тривалість розгляду такої, об`єм наданих послуг та ціну позову, колегія суддів приходить переконання, що заявлена представником позивача та узгоджена з ним сума на відшкодування судових витрат на правову допомогу є завищеною. Так, колегія суддів звертає увагу, що представник позивача диференціював (розділив) послуги з вивчення апеляційної скарги, опрацювання чинного законодавства, судової практики, наданих клієнтом доказів, погодження правової позиції, при цьому, такі послуги охоплюються поняттям представництва та здійснюються будь яким адвокатом у межах наданих йому повноважень та визначених законом прав. Більше того, колегія суддів враховує, що адвокат здійснював представництво позивача у цій справі із стадії подання позову, тобто суду першої інстанції, тому був добре ознайомлений із спірними правовідносинами, а враховуючи часткове задоволення позовних вимог та оскарження рішення суду лише відповідачкою, відстоював правову позицію, яка була визначена ще у суді першої інстанції. Врахувавши складність спірних правовідносин (категорія справи), обізнаність представника у таких і судовій практиці з цього приводу, що презюмується, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, про який просить сторона позивача не є обгрнутованим хоча б з погляду зазначених вище обставин. Не може залишитися поза увагою суду і те, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу не є процесуальним обов`язком учасника справи, а сам документ (тобто його відсутність) не належить до таких, що унеможливлюють розгляд справи. При цьому, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, результат розгляду даної справи, складність та важливість такої для сторін, реально потрачений адвокатом час, колегія суддів вважає, що заяву про розподіл судових витрат необхідно задовольнити частковота стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Світанок» 2000,00 грн. витрат на правову допомогу за апеляційний перегляд справи, які будуть достатніми та відповідатимуть обставинам спірних правовідносин (ціні позову). При цьому, колегія суддів враховує те, що вирішення спору у досудовому порядку чи без подання апеляційної скарги, виключало б необхідність сплати судових витрат у відповідних розмірах. Суд, апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Світанок» судові витрати на оплату професійної правничої допомоги за розгляд справи в апеляційному суді в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 02 грудня 2025 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк