Постанова Київський апеляційний суд № 752/12909/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/12909/24 Головуючий у суді І інстанції Данілова Т.М. Провадження № 22-ц/824/9987/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 вересня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року у справі за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, в с т а н о в и в: У червні 2024 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Позов обґрунтувало тим, що на підставі ордеру на жиле приміщення № 75551 від 07 грудня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є користувачами та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , відповідно є споживачами послуг, які надає КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з 01 травня 2015 року. Між сторонами встановилися зобов`язальні правовідносини з приводу надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Оскільки відповідачі належним чином не виконують свої зобов`язання з оплати фактично спожитих послуг, позивач просив стягнути з них солідарно заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період із 01 травня 2015 року по 01 травня 2024 року у загальному розмірі 76 251,99 грн, з яких: 52 696,83 грн - основна сума боргу, 17 892,97 грн - інфляційні втрати, 5 662,19 грн - три проценти річних. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплату) за період із 01 травня 2015 року по 01 травня 2024 року у розмірі 52 696,83 грн, інфляційні втрати у розмірі 17 892,97 грн та три відсотки річних у розмірі 5 662,19 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частинах на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що споживаючи послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які надавались позивачем, відповідачі не здійснювали належним чином їх оплату у спірний період, чим порушили вимоги чинного законодавства щодо обов`язку оплати житлово-комунальних послуг, а відтак наявні підстави для стягнення з них на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заявленої суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач ОСОБА_3 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , і судова кореспонденція направлялась їй саме за вказаною адресою. Відповідачем будь-яких заперечень проти позову на день розгляду справи подано не було, а також не надано суду доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Фактично доводи заяви про перегляд заочного рішення суду ґрунтуються на поясненнях відповідача, тому підстави для її задоволення відсутні. Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Полтавської Н.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення заборгованості за період із 01 травня 2015 року по 01 червня 2021 року, відповідно, зменшивши розмір солідарного стягнення заборгованості за період з 01 червня 2021 року по 31 квітня 2024 року до загальної суми 22 562,87 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції 04 липня 2024 року направив на її адресу рекомендованим листом ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви, однак у даному рекомендованому повідомлені зазначена поштова адреса отримувача: АДРЕСА_3 , тобто без зазначення будинку і квартири, що являється підставою для повернення поштового відправлення без вручення адресату і є порушенням прав відповідача, передбачених статтею 178 ЦПК України. З 14 липня 2017 року тариф на надання послуг за договором не встановлений центральним органом виконавчої влади, додаткові угоди до договору стосовно встановлення тарифів в матеріалах справи відсутні, що свідчить про безпідставне нарахування відповідачам плати за період з грудня 2019 року по 30 квітня 2024 року з порушенням вимог пункту 3-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Стверджує, на підставі судового наказу № 752/10172/16-ц, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 12 вересня 2016 року, з відповідачів на користь позивача вже було стягнуто заборгованість по квартплаті за період з 01 травня 2015 року по 01 липня 2016 року на загальну суму 5 252,66 грн і дане судове рішення будо виконано у 2018 році, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3. Отже, суд першої інстанції не переконався у відсутності судового рішення та задовольнив позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»про стягнення заборгованості і нарахованих штрафних санкцій в порядку статті 625 ЦПК України за той самий період, за який було ухвалено судове рішення про стягнення коштів. Крім того, стягнення з відповідачів втрат від інфляції та 3 % річних за період з 24 лютого 2022 року по 30 грудня 2023 року є порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, яка діяла до 30 грудня 2023 року. Також відповідач заявляє про застосування строку позовної давності, оскільки позов був пред`явлений до суду 13 червня 2024 року, а тому позивач має право на стягнення заборгованості за послуги із утримання будинку та прибудинкової території лише за період із червня 2021 року по травень 2024 року включно. Вважає, що за вказаний період із відповідачів на користь позивача в рівних частинах підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 22 252,79 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 243,81 грн та 3 % річних у розмірі 66,27 грн, а всього - 22 562,87 грн. У відзиві на апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Суд першої інстанції встановив, що на підставі ордеру на жиле приміщення № 75551 від 07 грудня 1993 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є користувачами та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 13 травня 2024 року власником особового рахунку по зазначеній квартирі ОСОБА_1 , квартира приватизована, у ній зареєстровано дві особи, має житлову площу 61,40 кв. м та загальну площу - 102,60 кв. м. Наявними в матеріалах справи розпорядчими актами Київської міської ради підтверджується, що будинок за адресою: АДРЕСА_4 ,віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва та переданий до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. З 01 травня 2015 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» приступило до управління і здійснювало функції з утримання й обслуговування та безпосереднього виконання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у тому числі щодо будинку АДРЕСА_4 . Між сторонами не укладався письмовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, відтак до правовідносин сторін застосовуються положення про уніфікований публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №

529. Тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджувалися розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 30 квітня 2015 року № 442 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06 червня 2017 року №

668. Як вбачається із розрахунку заборгованості по послугам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період із 01 травня 2015 року по 01 травня 2024 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) квартири АДРЕСА_1 існує заборгованість у загальному розмірі 76 251,99 грн, з яких: 52 696,83 грн - основна сума боргу, 17 892,97 грн - інфляційні втрати, 5 662,19 грн - три проценти річних. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо неповідомлення відповідача про розгляд справи Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду. Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка про одержання судової повістки, яка разом з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повісток про виклик до суду без зазначення конкретної причини повернення є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки таке повернення повістки про виклик до суду не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. Подібного правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №130/3251/13. Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2024 року районний суд постановив ухвалу, якою відкрив спрощене позовне провадження у справі та здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін. Згідно даних супровідного листа від 21 червня 2024 року копію зазначеної ухвали разом з матеріалами позовної заяви було направлено ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_2 . Відповідно до наявного у справі поштового відправлення судова кореспонденція на ім`я ОСОБА_3 повернулась до суду першої інстанції із відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Отже, судом першої інстанції не був дотриманий порядок повідомлення відповідача про пред`явлений до неї позов та про розгляд справи, встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, тому вона не змогла скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Проте, вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачає підставу для скасування судового рішення лише у випадках неповідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання. Натомість, у даній справі судове засідання не проводилось, справа була розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а отже правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)). Своє відношення до позовних вимог та рішення місцевого суду ОСОБА_3 виклала в апеляційній скарзі, тим самим реалізувавши принцип змагальності. Також відповідач надала апеляційному суду докази, які вона не змогла надати до суду першої інстанції з причин не повідомлення її про відкриття провадження у справі. За таких обставин порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставами для скасування рішення суду першої інстанціївідповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено. Щодо застосування тарифів на послуги Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані, зокрема нормами ЖК України, ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Так, відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набрав чинності 10 грудня 2017 року (далі - Закон № 2189-VIII). За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 01 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року). Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. У відповідності до частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Таким чином, починаючи з 10 червня 2018 року на законодавчому рівні не передбачено такої послуги як утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, натомість визначено саме житлову послугу з управління багатоквартирним будинком, яка включає в себе зазначені вище послуги і визначається за згодою сторін. Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2189-VIII вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу. Така ціна протягом строку дії договору управління може змінюватися виключно за погодженням сторін з підстав та в порядку, визначених таким договором. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 2189-VIII ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території враховує обов`язковий перелік робіт (послуг), який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а також періодичність виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. На вимогу споживача надається інформація про фактичні витрати управителя відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. На вимогу органу місцевого самоврядування надається інформація про кількісні та якісні показники наданих послуг з управління, їхню вартість, а також галузева звітність. Згідно з частинами першою - третьою статті 11 Закону України «Про особливості здійсненням права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем. Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У частині четвертій статті 11 Закону України «Про особливості здійсненням права власності у багатоквартирному будинку» викладено істотні умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, а саме: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуг; 6) порядок оплати послуг; 7) порядок і умови внесення змін до договору; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору. Відповідно до частин першої, другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Позивач у якості пропозиції споживачам м. Києва укласти відповідний договір опублікувало в газеті «Хрещатик» № 99 (4695) від 14 липня 2015 року повідомлення про публічний договір (оферту) щодо надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також інформацію про те, що на підставі рішення Київради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 змінено виконавців зазначених послуг, а саме Голосіївський район м. Києва обслуговує КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва». Відповідно до пункту 2.2 договору виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) розпорядженням органу самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг (Додаток № 1). Нарахування відповідачу плати за надані послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території здійснювалось позивачем відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від30 квітня 2015 року № 442 та від 06 червня 2017 року № 668«Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)». Станом на час опублікування вищевказаного повідомлення про публічний договір (оферту) діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, утім 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII. За змістом пункту 3-1 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2189-VIII встановлено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору. У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про форму (зміну форми) управління багатоквартирним будинком договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцем таких послуг або управителем, визначеним згідно із цим Законом до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, втрачають чинність з дати, визначеної зборами співвласників (загальними зборами об`єднання співвласників) багатоквартирного будинку, або з дати початку виконання зобов`язань за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеним за правилами, визначеними цим Законом, але не раніше ніж через два місяці після направлення особою, уповноваженою на це зборами співвласників (загальними зборами об`єднання співвласників) багатоквартирного будинку, такому виконавцю, управителю письмового повідомлення про припинення договорів. У такому разі виконавець або управитель не пізніше 30 днів з дати припинення договорів має здійснити остаточне нарахування плати за надані послуги відповідно до фактичних нарахувань та обсягів наданих відповідних послуг. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на час виникнення спірних правовідносин співвласники будинку АДРЕСА_4 не створили об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, тобто співвласники цього будинку не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком. Після введення з 10 червня 2018 року в дію положень Закону № 2189-VIII відповідно до вимог частини третьої статті 4 цього Законутариф на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкової території (управління багатоквартирним будинком) не підлягає державному регулюванню та визначається виконавцями цих послуг за домовленістю із споживачами, тобто органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо встановлення ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком. При цьому розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року було визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1317 від 25 липня 2019 року, яке у свою чергу було видано на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року у справі № 826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року. Проте визнання розпорядження органу місцевого самоврядування № 668 від 06 червня 2017 року таким, що втратило чинність, не свідчить про неможливість застосування тарифів, які були введені цим розпорядженням, оскільки відповідачами не укладався договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за правилами, визначеними Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги». Окрім того, слід звернути увагу, що Закон № 2189-VIII в частині, що стосується житлової послуги, був введений в дію з 10 червня 2018 року, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі щодо оскарження розпорядження КМДА від 06 червня 2017 року № 668 набрало чинності лише 20 грудня 2018 року, тобто коли органи місцевого самоврядування вже були позбавлені права встановлювати тарифи на відповідні послуги. Отже, в межах спірного періоду з грудня 2019 року позивач надавав послуги відповідачу не за тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 червня 2017 року № 668, а за ціною, яка склалася на день введення в дію Закону від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, тому нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території здійснювалося відповідно до умов публічного договору та у відповідності з нормами чинного законодавства. Скасування розпорядження КМДА від 06 червня 2017 року № 668 не вплинуло на права та обов`язки сторін за укладеним договором на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно, не призвело до неправильного нарахування плати за надані позивачем та спожиті відповідачем послуги. Як зазначив позивач у відзиві на апеляційну скаргу, виконавець відповідної послуги може здійснювати перерозподіл витрат в структурі вартості послуг без зміни загального обсягу таких витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг у межах ціни, встановленої за договором. Із липня 2018 року по листопад 2019 року здійснювався перерахунок споживачам вартості вказаних послуг за статтею «Витрати з вивезення та знешкодження твердих побутових, великогабаритних, рідких відходів», який відображався щомісячно в квитанціях на сплату в графі «Перерахунок». У зв`язку зі зміною законодавчо встановлених гарантій в оплаті праці з 01 грудня 2019 року позивач у структурі діючої вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без зміни загального обсягу витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг здійснив перерозподіл витрат по складовій «Витрати з вивезення та знешкодження твердих побутових, великогабаритних, рідких відходів» на витрати по складових вартості: «Прибирання прибудинкової території», «Прибирання сходових кліток», «Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення, зливової каналізації», «Технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання» та «Прибирання снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду». Позивач веде побудинковий облік доходів та витрат і у випадку вартості фактично наданих послуг, що є меншою, ніж нараховано мешканцям, здійснює перерахунок по кожному особовому рахунку. Отже, позивачем не збільшувалась вартість за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою не надано. За таких обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач допустила невиконання вимог закону щодо належної оплати вартості послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в установлений строк та у визначеній сумі вартості цієї послуги, що є підставою для стягнення з неї та іншого співвідповідача на користь позивача заборгованості за надані та спожиті житлово-комунальні послуги разом з інфляційними втратами та трьома процентами річних від простроченої суми боргу. Щодо розміру заборгованості Згідно із статтею 9 Закону № 2189-VIIIунормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. У постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблені правові висновки про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17. Отже, згідно із вказаними нормами закону та судовою практикою незалежно від наявності письмового договору з виконавцем послугспоживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання позивачем житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за відповідні послуги. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). У справі, яка переглядається, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»пред`явило позовні вимоги про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період із 01 травня 2015 року по 01 травня 2024 року. Разом із тим, встановлено, що 12 вересня 2016 року Голосіївський районний суд м. Києва видав наказ у справі № 752/10172/16-ц, яким стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» суму заборгованості по квартплаті у розмірі 4 641,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 459,55 грн та 3 % річних у розмірі 151,46 грн, а всього - 5 252,66 грн. Як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем, стягнення вказаної заборгованості в судовому порядку мало місце за період з 01 травня 2015 року по 01 липня 2016 року. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, не врахував, що підставі судового наказу від 12 вересня 2016 року з відповідачів на користь позивача вже було стягнуто заборгованість за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової територіїза період з 01 травня 2015 року по 01 липня 2016 року, а тому повторне стягнення цієї суми боргу у розмірі 4 641,65 грн за той самий період всупереч положень статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання. Вищевказане стосується й нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних за порушення грошового зобов`язання за період з 01 травня 2015 року по 01 липня 2016 року, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Крім того, 05 березня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану». Згідно вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Верховний Суду у постанові від 15 вересня 2025 року у справі № 752/8318/23 (провадження № 61-7536св24) зазначив, що Постанова № 206, в редакції від 05 березня 2022 року, має пряму дію у часі, оскільки її норми поширюються на суспільні відносини, які виникли після набрання нею чинності, а також суспільні відносини, які виникли до набрання нею чинності, але які не були врегульовані враховуючи особливості правового статусу воєнного стану, та продовжують існувати на момент набрання нею чинності. Можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення внесення плати за житлово-комунальні послуги була відновлена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року. Із долученого до матеріалів позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що в період із 01 травня 2022 року по 01 січня 2024 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» здійснило відповідачам нарахування інфляційних втрат на суму 8 479,36 грн та 3 % річних на суму 2 188,64 грн. Враховуючи, що зазначена вище постанова Кабінету Міністрів України застосовується з 24 лютого 2022 року, а інфляційні втрати та 3 % річних нараховані позивачем після цієї дати в період дії в Україні воєнного стану до січня 2024 року, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення цих сум заборгованості, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та встановлених обставинах цієї справи. За таких обставин розмір заборгованості відповідачів перед позивачем за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за період з 01 липня 2016 року по 01 травня 2024 року становить 48 055,18 грн (52 696,83 - 4 641,65). Відповідно зменшується й розмір інфляційних втрат та 3 % річних, а саме втрати від інфляції складають 8 954,06 грн (17 892,97 - 459,55 - 8 479,36), а три проценти річних - 3 322,09 грн (5 662,19 - 151,46 - 2 188,64). З огляду на викладене, загальний розмір заборгованості, який підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» становить 60 331,33 грн (48 055,18 + 8 954,06 + 3 322,09). Щодо застосування позовної давності Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України). Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, не мав рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не міг нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про дату, час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Отже, той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц. Оскільки ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не могла заявити про застосування позовної давності, а тому відповідно до наведених вище норм та судової практики цю заяву розглядає суд апеляційної інстанції. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Як було встановлено вище, позивач вправі вимагати стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за період з 01 липня 2016 року по 01 травня 2024 року. КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»звернулося до суду з цим позовом 13 червня 2024 року. Згідно із частинами другою, третьою статті 263 ЦК України у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачами періодично здійснювалися оплати за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, а саме: у листопаді, грудні 2016 року, у квітні, вересні 2017 року, у січні - травні, серпні, жовтні 2018 року, у лютому, серпні, вересні 2019 року, у жовтні 2020 року, у травні 2021 року. З урахуванням наведеного, вносячи періодично кожний платіж у рахунок погашення заборгованості, відповідачі вчиняли дії, що свідчить про визнання ними свого обов`язку перед позивачем, а тому на дату кожного такого платежу строк позовної давності переривався. Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання ОСОБА_3 на те, що лише 01 квітня 2017 року відповідачами були оплачені послуги за поточний та попередній місяць, а в подальшому вони сплачували кошти тільки за поточний місяць, що не свідчить про визнання ними нарахованої позивачем суми заборгованості, відповідно, і переривання строку позовної давності. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року Перехідні та прикінцеві положення ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVІD -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України до 30 червня 2023 року. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину. Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30 червня 2023 року. У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21 було зроблено висновок, що з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року. З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з квітня 2017 року, відтак строк позовної давності позивачем не пропущено та з огляду на його переривання внаслідок часткової сплати боргу у квітні 2017 року з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за спожиті починаючи із 01 липня 2016 року послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» пропустило строк давності для звернення до суду із цим позовом до відповідачів про стягнення заборгованості. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Щодо судових витрат За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного з відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 2 395,78 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви, тобто по 1 197,89 грн з кожного. В той же час, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а сума стягнення заборгованості за судовим рішенням - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1 346,70 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, колегія суддів вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 різницю в понесених судових витратах по сплаті судового збору у розмірі 148,81 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою. Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. При цьому Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходячи з наведених норм права та висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, дійшла висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу, оскільки необхідність їх понесення відповідачем підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами, зокрема: договором про надання правової допомоги № 25/11-2024 від 25 листопада 2024 року, укладеним між ОСОБА_3 та адвокатом Полтавською Н.В.; додатком № 1 до цього договору від 12 травня 2025 року з детальним описом і вартістю наданих послуг (виконаних робіт); актом приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором від 12 травня 2025 року; квитанцію № 179205 від 12 травня 2025 року про оплату наданих послуг на суму 10 000,00 грн. Отже, відповідно до вимог статей 137, 141, 382 ЦПК України із КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»на користь ОСОБА_3 пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги підлягають стягненню документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 965,34 грн (10 000,00 грн х 29,65 %). Розмір такого стягнення судових витрат є розумним та справедливим, відповідає обставинам даної справи та принципу пропорційності задоволення вимог кожної із сторін, при цьому захистить право відповідача на компенсацію коштів, які вона змушена була затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді апеляційної інстанції, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової територіїзадовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період із 01 липня 2016 року по 01 травня 2024 року у загальному розмірі 60 331,33 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» 1 197,89 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 148,81 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 2 965,34 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній