Постанова Київський апеляційний суд № 759/13484/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/18422/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 759/13484/24 16 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Твердохліб Ю.О., у цивільній справіза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про визнання правочину недійсним,- в с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовомдо Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про визнання правочину недійсним. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 01 жовтня 2013 року між нею та ТОВ «Явір-Житлобуд-2» укладено індивідуальний договір №2040 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого цей договір діє до 01 жовтня 2014 року, а у разі коли за місяць до закінчення дії цього договору жодною із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим. Відповідно до п.22 договору цей договір може бути розірваний достроково у разі: переходу права власності на квартиру у житловому будинку до іншої особи. Зазначала, що 27 березня 2024 року вона отримала від ТОВ «Явір-Житлобуд-2» лист № 170 від 18.03.2024року, в якому товариство повідомляло що, керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», враховуючи заборону підвищувати ціни по діючим договорам, ТОВ «Явір-Житлобуд-2» змушене достроково припинити дію договорів в односторонньому порядку та просить вважати вищезазначений договір розірваним з 01 червня 2024 року. При цьому, пропозиція про підписання іншого договору про надання комунальних послуг від відповідача не надходила, починаючи з 01 жовтня 2013 року. Листом від 25 квітня 2024 року вона повідомила відповідача про те, що заперечує проти розірвання договоруз огляду на те, що аргументи відповідача, наведені в листі №170 від 18.03.2024 року про начебто його збитковість при наданні комунальних послуг, є бездоказовими. А мотивація про підстави одностороннього розірвання договору, з посиланням на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», а саме -на п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень, є некоректною, оскільки відповідно до п. 3-1 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції від 09.07.2023 року, договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними ним Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. По друге, станом на 18 березня 2024 року вона не отримував пропозицію від відповідача, в т.ч. і проекту договору, який би відповідав вимогам щодо договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеним за правилами, визначеними цим Законом. Зазначала, що відповідачу відомо, що в будинку створено ініціативну групу зі скликання і проведення установчих зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) за адресою: АДРЕСА_2 . 10 квітня 2024 року ініціативна група звернулась за допомогою до Святошинської РДА для прискорення створення ОСББ, а саме з проханням в отриманні повної інформації про всіх власників житлових і нежитлових приміщень. Незважаючи на це, відповідачем припинено надання комунальних послуг в даному будинку, в т. ч. відключаються ліфти та припиняється подача води. На даний час мешканці будинку отримують комунальні послуги з часткового забезпечення холодною водою та роботою двох з трьох ліфтів. Інші послуги, які повинен надавати відповідач відповідно до договорів, мешканці будинку не отримують. Квитанції, про сплату за надані мешканцям будинку послуги виконавець не надає. Розрахунок вартості отриманих, за цей час, послуг мешканцями будинку відсутній. З урухванням викладених обставин, позивач ОСОБА_1 просила суд:визнати незаконним припинення з 18 березня 2024 року відповідачем договору №2040 від 01 жовтня 2013 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території для будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним з 01 червня 2024 року розірвання в односторонньому порядку відповідачем договору №2040 від 01 жовтня 2013 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території для будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про визнання правочину недійсним залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 а подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що ТОВ «Явір-Житлобуд-2» не мав права одноособово відмовлятись від договору, що призвело до нерівного положення сторін, оскільки послуги надавались фактично і після припинення договору, про що сам відповідач не заперечує. Вважає, що надані відповідачем ТОВ «Явір-Житлобуд-2»бездоказові прості письмові пояснення у відзиви щодо підстав для розірвання договорів із співвласником, помилково судом покладено в основу мотивів рішення що, на думку сторони позивача, виходить за межі принципів здійснення цивільного судочинства, оскільки зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. Ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору. До того ж, Кабінет Міністрів України виніс постанову про заборону припинення або зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі. Водночас, діє заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Така заборона діє на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року. Вказує що вона, як споживач послуг, дотрималась порядку звернення та листом від 25 квітня 2024 року повідомила відповідача, що заперечує проти розірвання договору, а дія відповідача щодо розірвання договору в односторонньому порядку є неприпустимою, такою що порушує істотні умови договору, не відповідає умовам п.п.21, 22 договору та є незаконною. Позивач вважає, що суд першої інстанції обмежив її право на належне доказування, не дослідив належним чином письмові докази, а рішення обгрунтував на припущеннях відповідача, чим порушив норми процесуального і матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року- без змін. Зазначає, що до введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017 ТОВ «Явір-Житлобуд-2» надавало послуги згідно з вимогами чинного на той час законодавства, які передбачали надання послуг за Типовими договорами з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженими постановою КМУ №529 від 20 травня 2009 року та відповідно до тарифу погодженого органом місцевого самоврядування. Пунктом 3-1 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017 року передбачено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання, будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніше, як за два місяці до дня розірвання договору. Таким чином, ТОВ «Явір-Житлобуд-2» надавало послуги за тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та за Типовими договорами з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до обрання власниками квартир/приміщень в будинках АДРЕСА_2 форми управління будинком (ОСББ або укладання договорів з управителем). Законом надано право ТОВ «Явір-Житлобуд-2» достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору. ТОВ «Явір-Житлобуд-2» повідомило ОСОБА_1 листом №170 від 18.03.2024 року про розірвання договору з 01.06.2024 року, тобто, більш ніж за два місяці до дати розірвання. Лист №170 був направлений засобами поштового зв`язку цінним листом з описом. Крім того, вищезазначеними нормами Закону не передбачено, що виконавець послуг зобов`язаний аргументувати або наводити підстави розірвання. Законодавець надав право виконавцям розірвати договори з метою подальшого приведення мешканцями будинку правовідносин в сфері житлово-комунальних послуг до норм Закону №2189-VII1 від 09.11.2017року, а саме-визначитись з формою управління багатоквартирним будинком (ОСББ або управитель). Враховуючи вище наведене, вважає, що дії ТОВ «Явір-Житлобуд-2»відповідають приписам Закону, який регулює правовідносини в сфері житлово-комунальних послуг. Сторона відповідача звернула увагу на те, що ТОВ «Явір-Житлобуд-2» не є управителем в рамках оспорюваного договору, а є надавачем послуг по договорам з мешканцями будинку, тому до вказаних правовідносин не можуть застосовуватись норми Закону №2189-VIII від 09.11.2017року, окрім Прикінцевих та перехідних положень. ТОВ «Явір-Житлобуд-2» також не є надавачем комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами, і не відключало подачу води для забезпечення прибудинкової території будинку та подачу електричної енергії в МЗК, адже це є повноваженнями Київводоканалу та ДТЕК. Окремо сторона відповідача зазначає, що питання обрання управителя вирішується тільки прийняттям співвласниками рішення на зборах у порядку,передбаченому статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і цей процес не може бути примусовим. Звертає увагу суду на те, що співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 були проведені збори для створення ОСББ та для обрання управителя. Станом на сьогодні в будинку обрано управителя. Сторона відповідача вважає, що матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів того, що в діях відповідача мало місце порушення норм законодавства. Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач повідомляє, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які ТОВ «Явір-Житлобуд-2» очікує понести у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді, становить приблизно 4 000,00 грн (правнича допомога адвоката Костіна К.М. з складання даного відзиву та можливого складання процесуальних документів). В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Павленко Вячеслав Вікторович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задволенння позову. Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю « Явір-Житлобуд-2» адвокат Костін Костянтин Миколайович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 01.10.2013 року між ТОВ «Явір-Житлобуд-2» та Ваховською Світланою Василівною укладено договір № 2040 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконання надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з умовами п. 2 вказаного договору виконавець надає послуги відповідно до погодженого розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) тарифу (розпорядження № 795 від 24.05.2013 року), його структури, періодичності та строків надання послуг, копія якого додається до договору. Згідно п. 21 договорувіннабирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.10.2014 року, у разі коли за місяць до закінчення дії цього договору жодною із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим. Пунктом 22 договору визначено, що цей договір може бути розірваний достроково у разі: переходу права власності на квартиру у житловому будинку до іншої особи. 18.03.2024 року ТОВ «Явір-Житлобуд-2» направив на адресу Ваховської Світлани Василівни лист № 170 про дострокове припинення дії договорів в односторонньому порядку з 01.06.2024року. 25.04.2024 року Ваховська Світлана Василівна листом повідомила ТОВ «Явір-Житлобуд-2» що вона заперечує проти розірвання договору, посилаючись на те, що аргументи відповідача, наведені в листі №170 від 18.03.2024 року про начебто його збитковість при наданнікомунальних послуг, є бездоказовими. З листа Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації від 14.06.2024 року вбачається, що мешканці будинку за адресою: АДРЕСА_2 визначились, щодо форми управління будинком шляхом створення ОСББ. ТОВ «Явір-Житлобуд-2» проінформував адміністрацію про припинення з 01.06.2024 року надання товариством послуг багатоквартирному будинку за вказаною адресою. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору № 2024 від 01.10.2013 року та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач за цим договором діяв недобросовісно. Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, аналізуючи в сукупності надані докази, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції в повній мірі не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року в повній мірі не відповідає. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). Статтею 202 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Так, судами вірно визначено, що повідомлення відповідача про розірвання договору є одностороннім правочином. Відповідно до частин 1- 3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У даному спорі правовідносинисторін виниклиз приводудоговору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладеного у 2013 році, під час дії Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, та вирішення спору про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови виконавця від договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Частиною першою статті 7 Закону України «Прожитлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону. Відповідно до ст. 14 Закону України «Прожитлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року ціни/тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом. У місті Києві тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлювалися, зокрема, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 року № 442; з 01.07.2017 року - розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 року № 668 (розпорядження втратило чинність згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.07.2019 року № 1317). В подальшому відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг врегульовано Законом України від 09.11.2017 № 2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VІІІ), який введено в дію 01.05.2019року. З введенням в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ суттєво змінено систему взаємовідносин, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг та визначено нову класифікацію житлово-комунальних послуг, і такої послуги, як утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не передбачено. Натомість, визначено послугу з управління багатоквартирним будинком, вартість надання якої визначається за згодою сторін і не підлягає державному регулюванню. Відповідно пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 2189-VІІІ передбачено визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 47, ст. 514 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом. Вказаний Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування (10.12.2017 року), згідно його Прикінцевих та перехідних положень його було введено в дію з 01.05.2019року, а через шість місяців, тобто з 10.06.2018 року, введені в дію норми Закону щодо регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком та з цієї ж дати втратили силу норми старого Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. За положеннями п. 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Згідно з п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Таким чином, оскільки Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII набрав чинності 10.12.2017 року, то з 10.06.2018 виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) позбавлений повноваження щодо встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Відповідно до Листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.05.2019 року № 7/10.1/7260-19 «Щодо введення в дію з 01.05.2019 року Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VІІІ, до переходу на нові договори про надання комунальних послуг, що укладатимуться за правилами, визначеними Законом, та відповідно до типових договорів, затверджених КМУ окремо для різних моделей організації договірних відносин, продовжують діяти старі договори про надання комунальних послуг, що укладалися за вимогами Закону України від 24.06.2004 року № 1875 - IV «Про житлово-комунальні послуги» (із змінами)... Таким чином, в умовах дії договорів про надання комунальних послуг, що укладалися до 01.05.2019року, до споживачів застосовуються тарифи, встановленні відповідним уповноваженим органом до 01.05.2019року. З огляду на зазначене, розмір тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не може бути зміненим виконавцем відповідних послуг та встановленим органами місцевого самоврядування протягом дії договору про надання послуги з утримання будинків і споруд та будинкових територій, який було укладено до введення в дію норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Разом з тим, в п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII нормотворець визначив, що виконавець послуги з управління багатоквартирним будинком або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору. Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Статтею 907 ЦКУкраїни передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Отже, з системного аналізу п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIIIвбачається що, встановивши заборону на зміну будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них, укладених до набуття чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, нормотворець надав право виконавцям послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніше, як за два місяці до дня розірвання договору. Судом встановлено що, керуючиись приписами п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, 18.03.2024 року ТОВ «Явір-Житлобуд-2» направило на адресу Ваховської Світлани Василівни лист № 170 про дострокове припинення дії договорів в односторонньому порядку з 01.06.2024року, вказавши, що пряма заборона нормотворця на зміну тарифу призвела до того, що фактично понесені витрати відповідача на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій значно перевищують розмір надходжень від мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача підстав для відмови від договору згідно п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, ст. 651 ЦК України та ст. 907 ЦК України, яким ТОВ «Явір-Житлобуд-2» скористалось та прийняло правомірне рішення про дострокове припинення дії договору від 01.10.2013 року №2040 про надання послуг утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Отже, що за наведених обставин, оскільки право на відмову виконавця від договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачено п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, ст. 651 ЦК України та ст. 907 ЦК України, то доводи позивача щодо неправомірності односторонньої відмови відповідача від договору є необгрунтованими. Доводи позивача про те, що ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору, колегія суддів відхиляє, оскільки такі твердження грунтуються виключно на власному тлумаченні позивачем норм чинного законодавства України. Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII не містить жодного застереження про те, що право виконавця послуг надане йому нормотворцем на односторонню відмову від договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій має обовязково погоджуватися отримувачем таких послуг, а тому доводи позивача щодо неправомірності односторонньої відмови відповідача від договору є необгрунтованими. Доводи позивача про те, що Кабінет Міністрів України виніс постанову про заборону припинення або зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі, висновків суду не спростовують, оскільки ТОВ «Явір-Житлобуд-2» надавало послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територійза тарифом, встановленим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та за Типовими договорами з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до обрання власниками квартир/приміщень в будинку АДРЕСА_2 форми управління будинком (ОСББ або укладання договорів з управителем). ТОВ «Явір-Житлобуд-2» не було та не є надавачем комунальних послуг, тобто, надавачем послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Докази зворотнього матеріали справи не містять. Відтак, ТОВ «Явір-Житлобуд-2» не є управителем в рамках оспорюваного договору, а є надавачем послуг по договорам з мешканцями будинку за Законом України «Прожитлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, а тому до нього не можуть застосовуватись норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, окрім Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону, які стосуються надання послуг утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Доводи позивача про те, що дія відповідача щодо розірвання договору в односторонньому порядку є неприпустимою, такою що порушує істотні умови договору, не відповідає умовам п.п. 21, 22 договору та є незаконною, колегія суддів відхиляє, оскільки нормами ст. 651 ЦК України та ст. 907 ЦК України чітко визначено, що одностороння відмова від правочину може встановлюватися договором або законом. Отже, норми сформульовано за допомогою синтаксичної конструкції, в якій між однорідними членами речення, а саме: «договір» та «закон» вжито сполучник «або», який виразно вказує на альтернативний перелік, тобто, передбачено можливість вибору одного з двох зазначених у переліку підстав. Крім того, якщо у такому переліку наведено умови для настання певного правового наслідку, то використання розділового сполучника «або» вказує на те, що наслідок настає за наявності хоча б однієї з перелічених умов. З урахуванням зазначеного, підстави одностороньої відмови від правочину можуть встановлюватися або договором або законом, в нашому випадку підставою ж для односторонньої відмови від договору про надання послуг утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є п. 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, а тому відсутність в договорі від 01.10.2013 року підстав одностороньої відмови, не дає підстав безумовно вважати про неможливість такої відмови на підставі положень закону. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У справі, що переглядається, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ТОВ «Явір-Житлобуд-2» не є управителем в рамках оспорюваного договору, а є надавачем послуг по договорам з мешканцями будинку за Законом України «Прожитлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, а тому до нього не можуть застосовуватись норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, а відтак, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору № 2024 від 01.10.2013 року та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач за цим договором діяв недобросовісно, не відповідає нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про визнання правочину недійсним, проте помилився щодо підстав такої відмови. Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» про визнання незаконим припинення договору та його розірвання, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в редакції даної постанови. Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України судомапеляційноїінстанціїне здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редаційї цієї постанови. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Судді: