Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1597/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2025 р. Справа № 520/1597/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 09.09.25 по справі № 520/1597/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 01.01.2023 по 11.02.2023; зобов`язати військову частину військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 01.01.2023 по 11.02.2023 (з урахуванням раніше виплачених сум) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач витребував у відповідача докази участі позивача у бойових діях відповідно до Постанови №168 за період з 01.01.2023 по 11.02.2023. Однак, відповідач не надав вказаних доказів. Вказує, що наявні прогалини у законодавстві призвели до порушення прав позивача, який брав безпосередню участь у бойових діях та виконанні завдань за призначенням у безпосередньому контакті із противником, втім нарахування додаткової грошової винагороди у збільшеному розмірі відповідачем не здійснювалось. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 без змін. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 24.05.2022 по 12.02.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої в подальшому стала Військова частина НОМЕР_1 . Представник позивача звернувся до Міністерства оборони України із заявою, в якій просив, зокрема, надати відповідь щодо підстав не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 тис. на місяць за його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за січень та лютий 2023 року. Згідно відповіді, яка надійшла представнику позивача 31.12.2024 від Військової частини НОМЕР_2 , відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 70 тис грн. на місяць за січень-лютий 2023 рік у зв`язку з його перебуванням у Липецькій сільській територіальній громаді Харківської області, яка не була віднесена у спірний період до районів ведення бойових дій. Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до довідки від 16.11.2024 №1692/2779 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, він перебував у період з 01.01.2023 по 11.02.2023 у Липецькій сільській територіальній громаді Харківської області в населених пунктах Борщова, Слобожанське, Глибоке, Циркуни, Стрілеча. Таким чином, позивач вважає, що набув право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у період з 01.01.2023 по 11.02.2023, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що райони несення позивачем служби у спірний період не були віднесені до районів ведення бойових дій, що не передбачає нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у збільшеному розмірі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався. На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Пунктом 5 зазначеної Постанови № 168 встановлено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Відповідно до абз. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Згідно з абз. 4 п. 1 Постанови № 168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до п. 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Таким чином, враховуючи вказане вище нормативне врегулювання, на період дії воєнного стану військовослужбовці мають право на виплату додаткової винагороди та додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Так, розмір додаткової винагороди становить 30000,00 грн, а у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - 100000,00 грн пропорційно часу участі у таких діях та заходах. В силу п. 3 Окремого доручення Міністра № 912/з/29 райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення. При цьому, документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: - бойовий наказ (бойове розпорядження); - журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); - рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надається довідка командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. Таким чином, у період дії воєнного стану військовослужбовці мають право на отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022. Втім, таке право не є безумовним, а виникає у військовослужбовців виключно за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, та перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій. Так, матеріали справи містять довідку військової частини НОМЕР_2 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України від 16.11.2024 №1692/2779 про те, що ОСОБА_1 дійсно в період з 30.06.2022 по 11.02.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Борщова Харківської області, с. Слобожанське Харківської області, с. Глибоке Харківської області, АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 №14т від 01.01.2023 в період з 01 січня по 31 березня 2023 підрозділи військової частини НОМЕР_2 виконували завдання оборони в районі Липецької сільської територіальної громади Харківської області. Разом з тим, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 №26 "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" від 01.03.2023 №52 "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" визначено райони ведення воєнних (бойових) дій з 01 по 31 січня 2023, з 01 по 25 лютого 2023 відповідно, у Харківській області: Куп`янський район Харківської області: Дворічанська селищна територіальна громада, Петропавлівська сільська територіальна громада. Отже, райони виконання позивачем завдань оборони у спірний період, а саме територія Липецької сільської територіальної громади Харківської області, не були віднесені до районів ведення бойових дій. Доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах ведення (здійснення) бойових дій не надано. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачу додаткового грошової винагороди у розмірі 100000 грн, з огляду на недотримання обов`язкової умови для набуття такого права, а саме не підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період, перебуваючи безпосередньо в районах ведення (здійснення) бойових дій. При цьому, сам по собі факт виконання позивачем обов`язків військової служби (несення військової служби) на території Харківської області під час дії воєнного стану у період з 01 січня по 11 лютого 2023 року не створює для відповідача обов`язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Відтак, за відсутності документального підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини, тощо) під час перебування в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. З урахуванням наведеного вище, посилання апелянта на не належну оцінку судом доказів по справі є необґрунтованими. Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі позивачем мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та обставин справи і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні спірного рішення. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 520/1597/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко