Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3353/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2023 р. Справа № 520/3353/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2023, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 07.06.23 по справі № 520/3353/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно п.1 положення постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 грн. за травень та червень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 грн. за травень та червень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем висловлена презумпція, шо він приймав участь у бойових діях на території м.Слов`янськ. Вказує, що положення п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначають, що отримання додаткової винагороди належить військовослужбовцям, які, як беруть безпосередню участь у бойових діях, так і забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Вказує, що позивачу за квітень 2022 року була виплачена додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн., хоча він виконував тотожні бойові завдання, що і за наступні місяці, за які йому не було виплачено додаткову винагороду. Стверджує, що судом першої інстанції було безпідставно покладено на позивача обов`язок доказування, а саме, що позивачу необхідно доказувати факт прийняття участі у бойових діях або безпосередньої особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Зауважує, що відповідачем будь-яких документів на спростування позиції позивача надано не було, що свідчить про те, що судом першої інстанції було прийнято рішення без надання витребуваних документів. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 року без змін. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у складі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 08.11.2018. Також ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 10.09.2015 р. Як вказує у позовній заяві представник позивача, під час військової служби позивач брав безпосередню участь в бойових діях, які велися на території Донецької області, зокрема протягом травня-червня 2022 року, однак до грошового забезпечення за вказаний період не було включено щомісячну додаткову винагороду у розмірі до 100 тис. грн. На звернення позивача до командира відповідача щодо виплати вказаної грошової винагороди жодної відповіді надано не було. У зв`язку із наведеним, в інтересах позивача 20.09.2022 до відповідача було направлено адвокатський запит із проханням надати наступну інформацію та документи: 1) Надати обґрунтовану відповідь про підстави і причини не нарахування та не виплати за періоди служби з 01.05.2022 р. по 31.05.2022 р. та з 01.06.2022 р. по 30.06.2022 р., включно, щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022р., військовослужбовцю ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час його безпосередньої участі у бойових діях. 1.1) У разі не нарахування та не виплати у зв`язку із здійсненням дисциплінарного провадження (службового розслідування тощо) відносно військовослужбовця ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами якого останнього позбавлено окремих видів грошового забезпечення, надати копії наявних документів (наказів, актів, висновків) цього провадження (розслідування). 1.1.) Надати довідку командира військової частини про безпосередню участь військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в бойових діях: 1.3.) У разі, якщо дисциплінарне провадження (службове розслідування тощо), на момент отримання запиту, не закінчено, надати первісні документи, що підтверджують факт безпосередньої участі військовослужбовця ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , в бойових діях; 2) Надати деталізовану інформацію про фактичні нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 за час виконання військового обов`язку у періоди за періоди служби з 01.05.2022 р. по 31.05.2022 р. та з 01.06.2022 р. по 30.06.2022 р., включно. Листом відповідача від 18.10.2022 року №40/05/12-1414/14-78-ВД надано відповідь, в якій зазначено то в період з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року та з 01.06.2022 року по 30.06.2022 року додаткова грошова винагорода в розмірі до 100 000 грн. не нараховувалася та не виплачувалася військовослужбовцю ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю правових та документальних підстав для виплати цієї винагороди. Відомості про наявність закінчених або незакінчених дисциплінарних проваджень (службових розслідувань) відносно військовослужбовця ОСОБА_1 відсутні та надано довідку про нарахування грошового забезпечення. У зв`язку із наведеним, на адресу відповідача направлено ще один адвокатський запит від 14.11.2022 із проханням надати: документи, які підтверджують переміщення ОСОБА_1 під час проходження ним служби у Військовій частині НОМЕР_1 ; документи (накази, розпорядження тощо), на підставі яких протягом травня та червня 2022 року ОСОБА_1 здійснювалась військова служба (вибуття, прибуття із військової частини тощо) у Військовій частині НОМЕР_1 ; документи (накази, розпорядження, бойове завдання тощо), на підставі яких протягом травня та червня 2022 року ОСОБА_1 виконувалось бойове завдання у м. Слов`янськ. Запит за поштовою накладною №6501105250429. отримано відповідачем 21.11.2022, підтвердженням чого є роздруківка з сайту Укрпошти. Відповіді позивачем не отримано. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період травень та червень 2022 року, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та №58/2023 від 06.02.2023, строк дії воєнного часу продовжувався. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. та до 100 000,00 грн. Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022. Відповідно до п.1 Постанови №168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Порядок виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, відповідно до постанови №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначається Інструкцією з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженою наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 (далі по тексту - Інструкція №89). Відповідно до п.2 Інструкції №89 на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень (у розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах, розмір цієї винагороди збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах. Згідно з п.3 Інструкції №89 виплата додаткової винагороди здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження військової служби на підставі наказів командирів (начальників) (далі - командири) органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ (далі - військові частини), а командирам військових частин - на підставі наказів командирів вищого рівня. Відповідно до п.4 Інструкції №89 підготовка проектів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди, покладається на підрозділи, що відповідають за облік особового складу. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються не пізніше 10 числа поточного місяця. Підставою включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди є рапорт командира (начальника) підрозділу, що має містити інформацію про військове звання, прізвище ім`я та по-батькові, кількість днів та дати участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця та підстави залучення цих військовослужбовців до бойових дій або заходів із зазначенням реквізитів конкретних документів, що підтверджують участь військовослужбовців у бойових діях або заходах. Безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджується відповідно до Порядку підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 (далі по тексту - Порядок №89). Відповідно до п.1 Порядку №89 під терміном «безпосередня участь військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів» (далі бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії в районах ведення воєнних (бойових) дій, що визначаються Головнокомандувачем Збройних Сил України; бойових (спеціальних) завдань, згідно з бойовими розпорядженнями, із всебічного забезпечення військових частин (підрозділів) в районі ведення воєнних (бойових) дій; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях України; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів в разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань із знешкодження (знищення) незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), диверсійно-розвідувальних сил та інших збройних формувань агресора (у т.ч. поза межами районів ведення бойових Дій); виконання завдань підрозділами артилерії з вогневого ураження противника; виконання завдань підрозділами протиповітряної оборони з ураження повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій; ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання групами розмінування завдань з розмінування або робіт з улаштування, нарощування, утримання інженерних загороджень на визначених об`єктах, рубежах, районах та позиціях. Згідно з п.2 Порядку №89 для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або заходах використовуються такі документи: журнал бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або книга служби нарядів та подій, що відбувалися або постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад або довідка командира військової частини про підтвердження безпосередньої участі відряджених (прикомандированих) військовослужбовців у бойових діях або заходах. Рапорт (донесення) командира підрозділу про участь у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань). До рапорту долучаються списки особового складу (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих (прикомандированих) підрозділів, військовослужбовців), які брали участь у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, ім`я та по батькові, періодів участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця. Згідно з п.3 Порядку №89 облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, здійснюється штабами військових частин. Крім того, відповідно до розпорядження командувача Національної гвардії України від 20.05.2022 №27/11/3-6154, військовослужбовці мають право на збільшення додаткової винагороди до 100000 грн. із розрахунку на місяць, за дні, коли об`єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника. Тобто, підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є документально підтверджений факт здійснення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов`язків або коли об`єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника. З положень наведених норм права слідує, що визначення конкретного розміру додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у межах до 30000,00 грн. або у межах до 100000,00 грн. є виключною прерогативою суб`єкта владних повноважень, свобода адміністративного розсуду якого обмежена запровадженим ст.8 Конституцією України принципом верховенства права в частині неприпустимості вчинення свавілля та запровадженою нормами Закону України від 06.09.2012 №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" неприпустимістю дискримінації як неоднакового ставлення до однакових осіб в однакових умовах. Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду у розмірі по 30000 грн. за спірний період. При цьому, позивачем не подано рапортів (заяв) стосовно недоліків при складанні рапортів про його участь в бойових діях та/або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів, та судом не встановлено наявності документів, передбачених Порядком №89, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 в бойових діях або заходах, або документів на підтвердження фактів ракетних (авіаційних) та (або) артилерійських ударів противника в місцях несення служби позивачем за період з травня по червень 2022 року. Доводи апеляційної скарги позивача про наявність у нього права на отримання додаткової грошової винагороди за спірний період зведено ним до того, що позивач виконував ті самі завдання, що і у період, коли йому виплачувалась додаткова винагорода - в квітні 2022 року, жодних змін у виконуваних завданнях не відбулось, проте додаткова грошова допомога вже не виплачувалась. Оцінюючи вказані доводи позивача з урахуванням Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року №89 та Розпорядження командувача Національної гвардії України від 20.05.2022 року №27/11/3-6154, судом не встановлено документів, які б підтверджували безпосередню участь у бойових діях або заходах ОСОБА_1 або фактів ракетних (авіаційних) та (або) артилерійських ударів противника в місцях несення служби позивача у період з травня по червень 2022 року. Відповідачем вказано про відсутність у нього таких доказів, а позивачем їх не надано. Так, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені: документи, які підтверджують проходження служби ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 ; документи, які підтверджують переміщення ОСОБА_1 під час проходження ним служби у Військовій частині НОМЕР_1 ; документи (накази, розпорядження тощо), на підставі яких протягом травня та червня 2022 року ОСОБА_1 здійснювалась військова служба (вибуття, прибуття із військової частини тощо) у Військовій частині НОМЕР_1 ; документи (накази, розпорядження, бойове завдання тощо), на підставі яких протягом травня та червня 2022 року ОСОБА_1 виконувалось бойове завдання у м. Слов`янськ. На виконання вказаної ухвали суду представником відповідача надано письмові пояснення, з яких встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом на посадах сержантського складу у Військовій частині НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України з 29.04.2016 року по теперішній час. Відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 має військове звання головного сержанта та займає посаду начальника складу роти бойового та матеріального забезпечення, розташованого в місті Харкові. Позивач після 24.02.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 не переміщався, документи про його переміщення відсутні. Вказано, що позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 24.02.2022 по 30.04.2022. Інформація про іншу участь позивача в заходах та документи по залученню позивача до виконання бойових завдань у м.Слов`янськ у відповідача відсутні. У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності). Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи. При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання). Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності. І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі. Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, де вказано, що визначений ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи відповідачем доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та положень ч.2 ст.2 КАС України, оплата часу військової служби позивача у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об`єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення. Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, то вимоги позову належить залишити без задоволення. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 по справі № 520/3353/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош