Постанова 4812 № 489/3929/25

24.11.25 22-ц/812/1897/25 Єдиний унікальний номер судової справи:489/3929/25 Номер провадження: 22-ц/812/1897/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 24 листопада 2025 року м. Миколаїв справа №489/3929/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів Коломієць В.В., Серебрякової Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Гетьман Оленою Миколаївною, на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н.О. у приміщенні суду в м. Миколаєві, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: Короткий зміст заявлених вимог У травні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» подало до суду зазначений вище позов, який обґрунтовувало наступним. 25 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №200514899, за яким позичальниці було надано 18 300 грн кредитних коштів строком до 25 квітня 2017 року з оплатою відсотків за користування кредитом. 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено у ньому тимчасову адміністрацію. За результатами публічних торгів від 15 червня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року набуло право вимоги за кредитними договорами, у яких кредитором був ПАТ «Банк Михайлівський». Позивач зазначав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з цим у неї утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на 29 квітня 2025 року становить 49 883,53 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 17 074 грн та заборгованості по відсотках 32809,53 грн. Посилаючись на те, що борг ОСОБА_1 не повернуто, позивач вважав, що вона на підставі ст. 625 ЦК України має відшкодувати йому за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року 3% річних у сумі 4 493, 62 грн та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у сумі 10 907, 75 грн. Враховуючи викладене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило поновити позовну давність, стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 65 284, 90 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом у розмірі 49 883, 53 грн, інфляційних втрат у сумі 10 907, 75 грн та трьох відсотків річних у сумі 4 493, 62 грн. Також позивач просив стягнути з ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Позиція відповідача у суді першої інстанції ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Гетьман О.М., проти задоволення позову заперечувала, вказуючи на те, що ТОВ «Діджи Фінанс» не надало розрахунку заборгованості за кредитним договором, а тому ним не підтверджено порядок нарахування відсотків за кредитом та загальну заборгованість. Крім того, на думку відповідача, ТОВ «Діджи Фінанс» не надало належних доказів набуття права вимоги за кредитним договором. Окремо відповідачкою наголошено на тому, що останній платіж за договором вона повинна була здійснити 25 квітня 2017 року. Трирічний строк позовної давності щодо щомісячних платежів сплив, а поважних причин його пропуску позивачем не доведено. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2025 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 15 серпня 2025 року, позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200514899 від 25 квітня 2016 року у розмірі 65284 грн 90 коп., з яких: заборгованості за тілом кредиту 17074 грн; заборгованості за відсотками 32809 грн 53 коп.; три проценти річних 4493 грн 62 коп.; суми інфляційних втрат 10907 грн 75 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір 2422, 40 грн та витрати на правничу допомогу 7000, 00 грн. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, а тому у позивача, який є новим кредитором згідно з договорами факторингу, виникло право вимоги до ОСОБА_1 про стягнення боргу у заявленому розмірі, який доведений дослідженими доказами. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із рішеннями суду, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано, ти, що судом першої інстанції проігноровані доводи та аргументи наведені у відзиві на позовну заяву. Суд неправомірно поновив позовну давність в ухвалі про відкриття провадження у справі. Наголошувала, що сформована виписка по рахунку є некоректною та наявна заборгованість є недоведеною. Також зазначала, що 19 травня 2016 року та 13 квітня 2017 року нею на погашення кредит було сплачено по 3 100 грн, що не враховані у розрахунку заборгованості. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано. Фактичні обставини справи 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» уклали кредитний договір №200514899, зі змісту якого вбачається, що позичальниці строком на 12 місяців було надано кредитні кошти у сумі 18 300 грн зі сплатою 0,0001% річних та щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3%, починаючи з 7 місяця дії договору (щомісячний платіж 1820 грн, останній платіж 1814 грн). Дата платежу 25 число кожного місяця. У цей же день ПАТ «Банк Михайлівський» ознайомив ОСОБА_1 з графіком платежів до договору кредиту. Відповідно до цього графіку у період з 20 травня 2016 року до 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 мала щомісячно сплачувати 1820 грн, з яких у період з 20 травня 2016 року до 25 жовтня 2016 року 1800 грн зараховувалися на погашення тіла кредиту, а 20 грн на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу), а з 20 листопада 2016 року до 25 березня 2017 року на погашення тіла кредиту мало зараховуватися 1251 грн, на погашення щомісячної комісії 549,00 грн, на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу) 20 грн. 25 квітня 2017 року позичальниця мала сплатити 1814 грн, з яких на погашення тіла кредиту 1245 грн, щомісячної комісії - 549, 00 грн та 20 грн на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу). Сплата процентів за користування кредитом графіком платежів не передбачалася. Згідно з випискою по рахунку ОСОБА_1 не повернула за цим кредитним договором 17074 грн тіла кредиту. При цьому наданий відповідачкою чек від 19 травня 2016 року про погашення кредиту на суму 3100 грн не знайшов свого підтвердження у наданій виписці по рахунку. У наданому чеку не вказано також кредитний договір, за яким сплачено кошти, що, на думку колегії, не може свідчити про погашення кредиту саме за спірним договором. До того ж, з виписки по рахунку встановлено, що сплачені позичальником 13 квітня 2017 року грошові кошти в сумі 3100 грн 00 коп. були розподілені кредитором наступним чином: 1854 грн на погашення заборгованості за попередній період та 1226 грн на погашення тіла кредиту та 20 грн на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу). Отже, вказані в апеляційній скарзі доводи щодо не відображення у розрахунку заборгованості сум на погашення тіла кредиту, сплачені позичальником 13 квітня 2017 року враховані позивачем, тому колегія суддів їх відхиляє. При цьому колегія судів вважає, що відповідач не довів необґрунтованості розміру заборгованості за тілом кредиту. Всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надала суду свого контррозрахунку щодо заявлених позивачем до стягнення нарахувань, не вказав, які суми ще не враховані або невірно враховані у розрахунку. 20 липня 2020 року ПАТ «Банк Михайлівський», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір №7_БМ про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі протоколу електронного аукціону від 15 червня 2020 року відступив ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки та/або договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень та додатків до них, згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору. Сторони визначили, що Новий кредитор в день настання Відкладальної обставини відповідно до пункту 16-1 цього договору, але у будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього договору, право вимагати сплати неустойки, пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених ст. 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказано у Додатку №1 до цього Договору (а.с.24-25). Згідно з платіжним дорученням №25 від 09 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі протоколу електронного аукціону від 15 червня 2020 року 5307308,39 грн. Відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступлені та боржників за такими договорами (додаток №1 до договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020), який підписаний сторонами договору, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором №200514899 від 25 квітня 2016 року на суму 49 883,53 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 17 074 грн та заборгованості по відсотках у сумі 32809, 53 грн. Зі змісту виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 погашала кредит 13 квітня 2017 року на суму 3100 грн. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування За приписами частини 1статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В разі порушення зобов`язання наступають наслідки, визначені статтею 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків відповідно до умов договору. Статті 525,612,625ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Частиною пергою статі 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Пункт 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (набрання чинності 02 квітня 2020 року). Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року, визначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №3450-ІХ від 08 листопада 2023 року, який набрав чинності 30 січня 2024 року, регламентує, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, а тому у позивача, який є новим кредитором згідно з договорами факторингу, виникло право вимоги до ОСОБА_1 про стягнення боргу у заявленому розмірі, який доведений дослідженими доказами. Колегія суддів не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується. Досліджені докази свідчать, що перехід до позивача права вимоги за кредитним договором №200514899 від 25 квітня 2016 року на суму 49883,53грн підтверджений договором про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року, платіжним дорученням №25 від 09 липня 2020 року та Реєстром договорів, права вимоги за якими відступлені та боржників за такими договорами (додаток №1 до договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року), який підписаний сторонами договору. Судом встановлено, що 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» уклали кредитний договір №200514899, за умовами якого банк надав позичальниці строком до 25 квітня 2017 року кредитні кошти у сумі 18300 грн зі сплатою 0,0001% річних та щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3%, починаючи з 7 місяця дії договору (щомісячний платіж 1820 грн, останній платіж 1814 грн). Проте, у графіку погашення кредиту ОСОБА_1 було повідомлено, що вона у період з 20 травня до 25 квітня 2017 року повинна щомісячно сплачувати 1820 грн, з яких у період з 20 травня 2016 року до 25 жовтня 2017 року 1800 грн на погашення тіла кредиту, а 20 грн на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу), з 20 листопада 2016 року до 25 березня 2017 року на погашення тіла кредиту 1251,00 грн, на погашення щомісячної комісії 549,00 грн, на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу) 20 грн. 25 квітня 2017 року 1814 грн, з яких 1245 грн на погашення тіла кредитку, 549 грн на погашення щомісячної комісії та на погашення плати за підтвердження проведення платежу (послуга SMS сервісу) 20 грн. Сплата процентів за користування кредитом графіком платежів не передбачена. Згідно з випискою по рахунку ОСОБА_1 13 квітня 2017 року сплатила на погашення кредиту 3 100 грн та не повернула за цим кредитним договором 17 074 грн тіла кредиту. Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 49 883,53 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 17 074, 00 грн та заборгованості по відсотках 32809,53 грн. Враховуючи, що графіком погашення кредиту не передбачено сплату процентів за кредитним договором (їх розмір у графіку погашення кредиту становить 0 грн), колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості підлягають частковому задоволенню на суму тіла кредиту, який становить 17074, 00 грн. Що стосується стягнення з відповідача сум за статтею 625 ЦК України, то колегія суддів також вважає їх доведеними у частковому розмірі за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, оскільки стягнення їх з 24 лютого 2022 року є неможливим в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Оскільки відповідач не виконала вимоги кредитного договору щодо погашення кредиту, то в силу вимог статті 625 ЦК України вона повинна відшкодувати позивачу інфляційні втрати у сумі 3 733 грн 48 коп. грн та 3% річних у сумі 1 538 грн 06 коп. Щодо посилань відповідача на те, що позивачем був пропущений строк позовної давності, то колегія суддів констатує, що такого не відбулося, враховуючи часткове погашення ОСОБА_1 (13 квітня 2017 року) кредиту та продовження строків позовної давності законодавцем, у зв`язку з карантином, який тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, та воєнним станом, який був введений 24 лютого 2022 року і триває на сьогоднішній час. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову на суму 22 345, 54 грн. Щодо судових витрат Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» на 34,23 %, то відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу судовий збір на загальну суму 829, 19 грн та витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на суму 2 396, 10 грн (34,23 % від заявленої суми 7000 грн). При цьому колегія суддів вважає, що вказаний позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн не є завищеним. Матеріали справи свідчать, що адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» була надана така допомога на 7000 грн, про що свідчить акт від 16 травня 2025 року. Ця допомога відповідно до змісту цього акту полягала у підготовці позовної заяви з додатками. У акті вказано, що оплата допомоги здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні акту. Зі змісту акту вбачається, що він підписаний, а отже, 7000 грн були сплачені позивачем адвокату. Враховуючи, що апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» на 34,23 %, то позивач за розгляд справи в суді апеляційної інстанції має відшкодувати відповідачу судовий збір на загальну суму 2 987 грн 27 коп. Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Гетьман Оленою Миколаївною, задовольнити частково. Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №200514899 від 25 квітня 2016 року у сумі 17 074, 00 грн тіла кредиту, три відсотки річних у сумі 1 538, 06 грн та інфляційні втрати у сумі 3 733, 48 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 829, 19 грн та витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на суму 2 396, 10 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2 987 грн 27 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року.