Постанова Закарпатський апеляційний суд № 307/3561/19

Справа № 307/3561/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 04 листопада 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А. з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кустрьо Михайло Михайлович, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року у складі судді Сойми М.М., у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу,- в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд із первісним позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про розподіл коштів, які придбано в шлюбі. Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2020 року дані справи об`єднано в одне провадження, після чого присвоєно номер № 307/3561/19. Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл коштів, які придбано в шлюбі залишено без розгляду. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2020 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб укладений між сторонами розірвано. Вирішено питання судових витрат. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 травня 2021 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області скасовано та постановлено нове судове рішення про задоволення позову та укладений 06 лютого 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що зареєстрований у виконкомі Тернівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області за актовим записом № 9, розірвано. Вирішено питання судових вират. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 травня 2021 року ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2020 року про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ грошових коштів, набутих в шлюбі скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття розгляду справи по суті. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену редакцію зустрічного позову до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу. Зустрічний позов мотивовано тим, що позивач 06 лютого 2018 році вступила в шлюб з ОСОБА_2 . Вказує, що відповідач переконав її батька і за чотири місяці до одруження батько майбутньому зятю придбав автомобіль. Батько за 27 000 доларів США купив ОСОБА_2 автомобіль АУДІ А-6. Після святкування 06 лютого 2018 році весілля, де їх вітало 130 родин, тобто 250 чоловік у них з відповідачем з`явився спільний сімейний бюджет у розмірі 12 000 доларів США. Весільні кошти використав для придбання меблевого реманенту, відразу за їхні кошти відповідач придбав за 3 000 доларів США крутий мотоцикл нібито для сім`ї, а в подальшому відповідач його приховав. Через місяць після весілля відповідач наголосив, що він разом зі своїми рідними виїжджає на заробітки до Росії. Вказує, що із Росії в телефонному режимі ОСОБА_4 постійно переконував, що має намір покращити сімейний бюджет та звернувся до неї, щоб просила своїх батьків до будинку зробити новобудову, на що її батьки витратили біля 4 000 доларів США. Зароблені кошти відповідач не передавав їй як дружині, а передавав своїй матері. Відповідач коли приїхав із заробітків, то змінив на будинку на вхідних дверях замки, а її разом із її батьком викинули з будинку. 24 вересня 2019 року відповідач її повідомив, що звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу. Відповідач намагається довести, що за час спільного життя у них не склалося сімейне життя. Яку мову можна вести за місяць. Відповідач визнає, що вони мало часу прожили, а сім`ю він не мав наміру створювати. Батьки ОСОБА_1 за свої кошти майже два роки сплачували за них комунальні послуги, вчиняли благоустрій. Її батько запропонував ОСОБА_5 повернути його автомобіль, а вона запропонувала шляхом мирної угоди розділити сімейні кошти та майно, а саме 7 000 доларів США, з яких 1/2 частину відповідач заробив в Росії заробив та частину коштів, які їм було подаровано на весілля, а саме 6 000 доларів США. Її батько звернувся до правоохоронних органів, щоб притягнути ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, який шляхом злочину заволодів чужим майном у великих розмірах та згідно ухвали слідчого судді зобов`язано орган досудового розслідування внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_2 . Після цього відповідач погодився, щоб вони від нього купили цей автомобіль, на що її батько погодився. Також ОСОБА_2 повернув їй її особисті речі. Далі відповідач запропонував, що повертає позивачу 13 000 доларів США, однак, відмовився від цих усних домовленостей. За вказаних обставин позивач за зустрічним позовом просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 13 000 доларів США, що по курсу становить 312 000 гривень. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену редакцію зустрічного позову, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошові кошти на суму 13 000 доларів США у національній валюті по курсу Нацбанку на день ухвалення рішення як компенсацію вартості 1/2 спільно нажитого за час шлюбу майна, що було придбано ними у період перебування у шлюбі, яке відповідач відмовився повернути їй і залишив у своїй власності. Вимоги даної позовної заяви мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_2 подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, на що нею 11 лютого 2020 року було подано зустрічну позовну заяву, в прохальній частині якої вона просила стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 13 000 доларів США, що становить 1/2 вартості майна, спільно нажитого ними з відповідачем за час перебування у шлюбі. По змісту попередньо поданого зустрічного позову нею не було перераховано, з якого конкретно спільно нажитого майна подружжя визначено його вартість на суму 13 000 доларів США, що бажає уточнити по змісту цієї редакції позовної заяви у справі. Вказує, що 06 лютого 2018 року з відповідачем ОСОБА_2 уклали шлюб та фактично проживали як подружжя до листопада 2019 року, коли відповідач подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, а нею у цій справі було подано зустрічний позов про поділ грошових коштів від спільно нажитого майна. Заявлена нею сума вартості спільно нажитого ними за час шлюбу майна складається із наступного майна, вартість якого на час придбання в еквіваленті до долара США становила: - телевізор, вартістю 800 доларів США; - мікрохвильову піч, вартістю 300 доларів США; - праску, вартістю 200 доларів США; - мотоцикл, вартістю 3 000 доларів США; - шолом та інше спорядження до мотоцикла 2 000 долари США; - травматичний пістолет, вартістю 200 доларів США; - сейф, вартістю 200 доларів США; - вентиляційну витяжку на кухню, вартістю 100 доларів США; - дзеркало у ванну - 50 доларів США; - встановлення сигналізації та відеокамер на житловому будинку 2 000 доларів США; - біотуалет, вартістю 300 доларів США; - будматеріалів і здійснено будівництво фундаменту та прибудинкову споруду, в тому числі, і оплата праці робітників на суму 7 000 доларів США; - придбано килим на кухню, вартістю 360 доларів США; - набір килимів у спальню - 350 доларів США, - прикроватні килими 2 шт на суму 200 доларів США; - килим у приймальню - 360 доларів США; - килим у коридор та на заміну 6 шт., загальна вартість - 1 185 доларів США; - набір у ванну - 100 доларів США; - холодильник- 580 доларів США; - пилосмок - 255 доларів США; - столовий набір - 320 доларів США; - набір кастрюль - 250 доларів США; - кришталеві вироби на суму 480 доларів США, - сервіс кофейний, вартістю 70 доларів США; - кавоварка, вартістю 340 доларів США - придбання будматеріалів та будівництво огорожі та покращення добудови до житлового будинку, в тому числі оплата праці робітників, на загальну суму 5 000 доларів США. Все вищеперераховане майно залишилося у відповідача, їй було заборонено забрати будь-що із перерахованого майна, що було придбано ними у період шлюбу та заборонено доступ до дворогосподарства взагалі. Фактично вони придбали і багато іншого майна домашнього вжитку, але нею перераховано лише основні речі. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року у задоволенні зустрічного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кустрьо М.М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого зустрічного позову, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому зустрічному позові. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Коржук І. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. У судовому засіданні адвокат Кустрьо М.М. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_6 у судове засідання повторно не з`явилася. Про дату, час, місце розгляду належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відмовляючи у задоволенні заявленого позову суд першої інтенції виходив з його необґрунтованості та недоведеності. З даними висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки такі ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи що сторони за зустрічним позовом позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 06 лютого 2018 року у виконкомі Тернівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області за актовим записом №9. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 травня 2021 року укладений 06 лютого 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що зареєстрований у виконкомі Тернівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області за актовим записом № 9, розірвано. Відповідач ОСОБА_2 до укладення шлюбу із ОСОБА_1 31 серпня 2017 року на підставі договору дарування житлового будинку набув у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 180, 70 кв.м., житловою площею 64, 90 кв.м., до будинку примикають: тераса, прибудова, ворота, огорожа, згідно технічного паспорту, виданого Тячівським РПТІ 30 січня 2017 року. Згідно будівельного паспорта від 08 грудня 2016 року на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Україна, 17 лютого 2017 року в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області попереднім власником будинку ОСОБА_7 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта. У належному відповідачу ОСОБА_2 житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після одруження проживали позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . З матеріалів кримінального провадження № 12019070160000961, відомості про яке 04 жовтня 2019 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2019 року за скаргою ОСОБА_8 вбачається , що ОСОБА_2 намагається незаконно привласнити автомобіль марки «Ауді А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , який придбав ОСОБА_8 . З договору купівлі-продажу транспортного засобу, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 09 жовтня 2019 року, в той час коли між подружжям вже було припинено спільне проживання та спільне ведення господарства, слідує, що відповідач ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 належний йому на праві власності транспортний засіб марки «AUDI A6», номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 100 000, 00 гривень. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із ст.61 СК України сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)). Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практи у застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У поданому позові позивач просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у сумі 13 000 доларів США у національній валюті по курсу Нацбанку на день ухвалення рішення як компенсацію вартості 1/2 спільно нажитого за час шлюбу майна, що було придбано ними у період перебування у шлюбі, яке зазначено нею у позові, та яке відповідач відмовився повернути їй і залишив у своїй власності. Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України). Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Судом першої інстанції у судовому засіданні оглянуто чотири диски з відеозаписами весільної церемонії сторін, однак, встановити суму коштів, отриманих подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якості подарунків від гостей, запрошених на їх весілля, неможливо, що також визнав представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кустрьо М.М.. Позивачем у підтвердження заявлених вимог також подано: податкову накладну, виписану на її ім`я 15 березня 2018 року про придбання килимів у кількості 11 штук на загальну суму 65 400, 00 гривень; товарний чек від 07 березня 2018 року, в якому відсутні дані про особу, яка придбала мікрохвильову піч та праску на загальну суму 11 750, 00 гривень; товарний чек від 28 лютого 2018 року, в якому відсутні дані про особу, яка придбала телевізор на суму 22 500, 00 гривень; накладні, виписані на її ім`я 11 березня 2019 року, 15 березня 2019 року, 21 березня 2019 року та 26 березня 2019 року про придбання арматури відповідно: у кількості 2, 414 тн на суму 45 383, 20 гривень, у кількості 1, 682 тн на суму 31 117, 00 гривень, у кількості 3 тн на суму 55 890, 00 гривень та у кількості 1, 1 тн на суму 20 350, 00 гривень; накладну, виписану на її ім`я 04 березня 20219 року про придбання цементу в кількості 9 тн. на суму 18 900, 00 гривень; копію накладної, виписаної на її ім`я 30 березня 2018 року з товарним чеком про придбання відеоеєстратора, відеокамер, жорсткого диску, блоку живлення та кабеля на загальну суму 13 925, 00 гривень; копію накладної, виписаної на її ім`я 04 березня 2018 року про придбання мікрохвильовки, холодильника, вентиляційної витяжки для кухні та пилесмоку на загальну суму 33 100, 00 гривень; копію накладної, виписаної на її ім`я 04 березня 2019 року про придбаня біотуалета, дзеркала для ванної, столового набору, набору каструль, кришталевих виробів, сервісу кавового та кавоварки на загальну суму 49 130, 00 гривень. Суд першої інстанції правильно встановив та заначив, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність спірного майна в натурі, та що майно, зазначене у вищенаведених накладних та чеках, придбано або набуто подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в результаті спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, чи за спільні грошові кошти подружжя, що набуті ними у шлюбі, а також належних та допустимих доказів джерела набуття коштів, за які таке майно було набуте, а також доказів того, що вказане майно відповідач залишив у своїй власності та відмовився повернути позивачці, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 суду не надано. Позивачем ОСОБА_1 також не надано належних та допустимих доказів того, що вказані будівельні матеріали в кількості 8, 196 тн. арматури та 9 тн. цементу були використані на будівництво фундаменту на прибудинкову споруду, огорожу та покращення добудови до житлового будинку, який належить відповідачу ОСОБА_2 на праві особистої власності, а також встановлення вентиляційної витяжки на кухні, дзеркала у ванній, сигналізації та відеокамер у житловому будинку відповідача ОСОБА_2 . Суд першої інстанції правильно встановив, що перераховане в зустрічній позовній заяві майно, на яке частково і виписано накладні та товарні чеки на ім`я позивачки ОСОБА_1 та які датовані у період перебування позивачки в шлюбі з відповідачем, однак, правовий режим такого майна немає статусу об`єкта спільної сумісної власності подружжя, а є особистим майном позивачки ОСОБА_1 , позаяк набуте нею за кошти, які належали їй особисто або її батькам, оскільки позивачка ОСОБА_1 як у зустрічній позовній заяві, так і в судовому засіданні стверджувала, що її батьки за свої кошти оплачували за них комунальні послуги та витратили кошти на благоустрій та будівництво добудови до будинку відповідача ОСОБА_2 . Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача компенсації за здійснення прибудови до житлового будинку, що є самочинним будівництвом, та понесених витрат на ремонті роботи для покращення будинку, у якому проживали сторони, оскільки таке майно не може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та предметом поділу, що відповідає правовій позиції, яка викладена Верховним Судом у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 243/5477/15-ц (провадження № 61-46081св18), у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18) та інших. Судом також обгрунтовано не взято доводи позивача щодо придбання відповідачем ОСОБА_2 в шлюбі мотоцикла, вартістю 3 000 доларів США, шолома та іншого спорядження до мотоцикла, вартістю 2 000 доларів США, травматичного пістолета, вартістю 200 доларів США., оскільки відповідно до відповідей начальника Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області від 03 березня 2023 року та в.о. начальника Територіального сервісного центру МВС № 2143 за період з лютого 2018 року по травень 2019 року ОСОБА_2 не значиться на обліку як власник мисливської вогнепальної зброї чи пристрою для відстрілу набоїв, споряджених гумовою кулею, не отримував дозвіл на придбання пристрою, спорядженого гумовою кулею, а також за ОСОБА_2 мотоциклів не зареєстровано. Крім того, травматичний пістолет виключений із цивільного обороту і не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові. Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кустрьо Михайло Михайлович, залишити без задовлення. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2025 року. Головуючий: Судді: