Постанова 4824 № 363/1481/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 363/1481/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14789/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Ящуку Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області Миколи Василенка на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 7 липня 2025 року (суддя Баличева М.Б.) про залишення без розгляду позовної заяви заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, встановив: у березні 2025 року прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив: усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, площею 3,424 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 18 лютого 2010 року № 736 в частині передання безоплатно у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної держаної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень державного реєстратора: індексний номер 12717658 від 28 квітня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:132:0901, площею 2 га, із припиненням речових прав щодо неї; індексний номер 7510895 від 1 листопада 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:132:0920, площею 2 га, із припиненням речових прав щодо неї; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними державних актів: серії ЯИ № 495078 від 24 березня 2010 року на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером: 3221888600:21:132:0919; серії ЯИ № 495078 від 23 березня 2010 року на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером: 3221888600:21:132:0916; серії ЯИ № 495077 від 25 березня 2010 року на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером: 3221888600:21:132:0915; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221888600:21:132:0916, 3221888600:21:132:0920, 3221888600:21:132:0901, 3221888600:21:132:0915, 3221888600:21:132:0919; стягнути з відповідачів судовий збір. Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 26 березня 2025 року відкрито провадження по справі, призначений розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху, прокурору надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошової оцінки земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель» і подання до суду вказаних документів. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 7 липня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з неусуненням прокурором у визначений судом строк недоліків позовної заяви. У поданій апеляційній скарзі керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Прокурор зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року щодо обов`язку внесення на депозитний рахунок суду грошової суми в розмірі оцінки земельних ділянок, на дату подання позову не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки провадження у даній справі відкрито 26 березня 2025 року, тобто до набрання чинності зазначеним законом, який набрав законної сили 9 квітня 2025 року. Прокурор посилається на те, що на дату звернення до суду з цим позовом діяла редакція ст. 177 ЦПК України, яка не передбачала таких вимог, а відтак підстави для залишення позовної заяви без руху були відсутні. При цьому, чинним законодавством не передбачено зворотної дії в часі для положень ст. 177 ЦПК України, оскільки такі норми погіршують становище позивача, покладаючи на нього додаткові вимоги. Більше того, відповідно до норм ЦПК України, подання позову є процесуальною дією, що зумовлює у суду обов`язок розглянути спір, керуючись тими нормами процесуального законодавства, які були чинними на момент подання позову. Також, прокурор зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що нова редакції ст. 177 ЦПК України передбачає обов`язок позивача подати до суду документи, що підтверджують внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду у розмірі вартості спірного майна, виключно щодо позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. Разом з цим, він у своєму позові посилався на недобросовісність відповідачів, як власників спірних земельних ділянок, віднесених до земель лісогосподарського призначення. Крім цього, прокурор стверджує, що навіть якби положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» підлягали застосування до спірних правовідносин, орган прокуратури на даний момент позбавлений можливості виконати його приписи, через невнесення Кабінетом Міністрів України відповідних змін до Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему України № 2 від 9 січня 2003 року, який визначає склад робіт з експертної грошової оцінки, вимоги до оформлення результатів оцінки та рецензування звітів про оцінку земельної ділянки (її частини) або прав щодо неї. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Руденко О.А, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилаючись на те, що діючим законодавством чітко визначено, що суд постановляє рішення про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Також, представник відповідача зазначає, що Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» був прийнятий із спеціальною метою, а саме виконання державою Україна міжнародних зобов`язань у сфері гарантування прав і свобод людини, отже він є спеціальним законом, який має перевагу над загальним законом. При цьому, вказаний закон має зворотну силу, а провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій. Отже, під час вирішення питання про відповідність позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України, під час постановлення цієї ухвали, суд першої інстанції керувався чинною на той час редакцією ст. 177 ЦПК України. Крім цього, представник відповідача вважає необґрунтованим посилання прокурора на те, що даний позов заявлено до недобросовісних набувачів, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зробила висновок, що за змістом статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, відтак відповідач є добросовісним набувачем, поки не доведено зворотного. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на те, що внесення змін до ст. 177 ЦПК України слід розглядати виключно в комплексі зі змінами, внесеними до ЦК України, що свідчить про те, що зміни до ст. 177 ЦПК України мають безпосереднє відношення до умов та порядку компенсації вартості майна по справах про витребування майна у добросовісних набувачів, згідно ч. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Відповідач вважає, що спірні земельні ділянки підпадають під критерії, визначені ст. 388 ЦК України, тому можна стверджувати, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» внесені зміни до чинного законодавства, які скасовують відповідальність відповідача за можливі порушення, які були ним допущені при набутті права власності на спірні земельні ділянки. Отже, норми, які були прийняті згідно Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та набули чинності після подання позивачем цього позову, мають зворотну дію в часі, не суперечать ст. 58 Конституції України та можуть бути застосовані до зазначеного позову, в тому числі зміни щодо необхідності подання документу про внесення на депозитний рахунок суду грошової суми у розмірі експертної грошової оцінки спірних земельних ділянок. Також, відповідач вважає, що вказані положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», які регламентують застосування ч. 4 ст. 177 ЦПК України щодо необхідності надання документу про внесення на депозитний рахунок суду грошової суми у розмірі експертно-грошової оцінки майна, підлягають застосуванню щодо позовів, які були подані до набрання чинності вказаним законом, оскільки є нормами спеціального закону та мають перевагу над загальними нормами при вирішенні процесуальних питань під час розгляду даної справи. Крім цього, відповідач посилається на те, що відсутні будь-які судові рішення про встановлення факту його недобросовісності у цих правовідносинах, відтак він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, поки протилежне не буде встановлено судом, що також свідчить про правильність застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» у даній справі. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Волошин І.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилаючись на її необґрунтованість. Представник відповідачки вважає, що твердження прокурора про те, що Закон не має зворотної дії в часі, оскільки позов подано раніше набрання чинності законом, є помилковим, так як пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" прямо встановлює його зворотну дію в часі для справ, у яких на момент набрання чинності законом судом першої інстанції ще не ухвалено рішення. В оскаржуваній ухвалі зазначено, що провадження у справі було відкрито, а вимога про усунення недоліків була висунута після відкриття провадження у справі з підстав, пов`язаних із набранням чинності Законом України № 4292-ІХ". Тобто, обов`язок виник під час подальшого руху справи, коли Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" вже набрав чинності. Також представник відповідачки зазначає, що твердження позивача, що відповідачі не є добросовісними набувачами, а вимога про депозит стосується лише позовів про витребування майна у добросовісного набувача, тому вимога про депозит не застосовується, є хибним, оскільки суд першої інстанції не повинен був на стадії відкриття провадження (чи усунення недоліків) надавати правову оцінку факту добросовісності чи недобросовісності відповідачів. Питання добросовісності є предметом доказування і вирішується судом під час розгляду справи по суті. Однак, позов подано про витребування майна у особи, яка набула його за відплатним договором, що апріорі підпадає під дію норм про захист добросовісного набувача. Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" створений саме для того, щоб захистити таких осіб з самого початку процесу, гарантуючи їм компенсацію. Не виконати цю вимогу, просто заявивши про недобросовісність відповідача, означало б нівелювати весь захисний механізм, закладений законодавцем. Крім цього, представник відповідачки стверджує, що аргумент прокурора про те, що вимогу суду першої інстанції неможливо виконати через відсутність оновленого порядку оцінки землі є безпідставним. В Україні діє Закон "Про оцінку земель" та існують відповідні методики, які дозволяють провести експертну грошову оцінку земельної ділянки. Відсутність нових підзаконних актів не скасовує дію існуючих і не звільняє прокурора від обов`язку виконувати пряму норму закону. Прокурор міг замовити експертну оцінку для обґрунтування розміру депозиту, подати до суду клопотання про витребування доказів вартості або просити суд самостійно визначити тимчасову вартість для депозиту, або продовжити строк усунення недоліків до появи порядку КМУ. Таким чином, прокурор не просто не усунув недоліки, але й не проявив належної процесуальної ініціативи для їх усунення чи обґрунтування неможливості. Позивач Київська обласна державна адміністрація, відповідачі Вишгородська районна державна адміністрація та ОСОБА_3 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судових повісток-повідомлень до їх електронних кабінетів, своїх представників у судове засідання не направили, клопотань про його перенесення на подали, відповідач ОСОБА_3 27 жовтня 2025 року подав до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Літковець Ю.А., яка апеляційну скаргу підтримала, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Руденка О.А. та пояснення представників відповідачки ОСОБА_1 - адвокатів Волошина І.В. та Ореховського М.Л., які заперечували проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції в ухвалі від 24 червня 2025 року зазначив, що зі змісту поданої прокурором позовної заяви вбачається, що спір виник щодо права власності на земельні ділянки, що знаходяться у власності відповідачів. Суд виходив з того, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним майном шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним державного акту, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок є тотожними з вимогою про витребування майна з незаконного володіння. Суд вважав, що зі змісту позовної заяви вбачається, що спір у цій справі є майновим і прямо пов`язаний з вилученням з власності та володіння приватних осіб нерухомого майна, яке набуто ними у власність на підставі договорів купівлі-продажу та свідоцтва про право на спадщину, що згодом було визнано та підтверджено державою шляхом проведення державних реєстрацій. Тобто метою звернення до суду з цим позовом є захист прав держави саме шляхом вилучення майна у добросовісних набувачів. Суд посилався на те, що 09.04.2025р. набрав чинності Закон України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон № 4292-ІХ), яким доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п`ятою наступного змісту: "Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Також суд послався на те, що частину четверту статті 177 Цивільного процесуального кодексу України доповнено абзацом другим наступного змісту: «у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом». Суд першої інстанції вважав, оскільки вказаний закон має зворотну силу, а провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України), коли судом може бути застосована лише та процесуальна норма, яка є чинною на момент проведення тієї чи іншої процесуальної дії та/або прийняття процесуального рішення, тому прийшов до висновку, що позовна заява вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України не відповідає. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції зобов`язав прокурора надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого повинна бути здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, та встановив строк для усунення зазначених недоліків. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор у визначений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 24 червня 2025 року, тому провадження відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч.1 ст. 257 ЦПК України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Частинами 3 та 4 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Прокурор звернувся до суду з даним позовом у березні 2025 року, провадження у справі відкрито ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 26 березня 2025 року. При цьому суддя прийшла до висновку, що позовна заява відповідає вимогам статей 175 та 177 ЦПК України. 9 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5, зміст якої викладено вище. Також зазначеним Законом було доповнено абзацом 2 частину 4 статті 177 ЦПК України, який передбачає додання до позовної заяви документів, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, у разі подання, зокрема, прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади. Зазначена редакція частини 4 статті 177 ЦПК України набула чинності 9 квітня 2025 року, тобто після подачі позовної заяви та відкриття провадження у даній справі. Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Застосовуючи положення ч. 4 ст. 177 ЦПК України у редакції Закону № 4292-ІХ, суд першої інстанції послався на Прикінцеві та перехідні положення до Закону № 4292-ІХ, якими передбачено зворотну дію в часі положень цього Закону в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Однак, пунктом 2 розділу ІІ Закону № 4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що Законом № 4292-ІХ не передбачено зворотну дію в часі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України та послався на положення процесуального закону, які не підлягають застосуванню у даній справі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у даній справі не мав правових підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі положень частини 4 статті 177 ЦПК України, редакція якої набула законної сили після відкриття провадження у даній справі, а відтак і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 257 ЦПК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без розгляду є обґрунтованими. Доводи представників відповідачів, що Закон № 4292-ІХ був прийнятий із спеціальною метою, а саме виконання державою Україна міжнародних зобов`язань у сфері гарантування прав і свобод людини, а отже він є спеціальним законом, який має перевагу над загальним законом, при цьому, вказаний закон має зворотну силу, тому ухвала суду першої інстанції про зобов`язання прокурора надати документи про внесення на депозитний рахунок суду грошової суми вартості спірних земельних ділянок, є безпідставними, оскільки на момент пред`явлення прокурором позовної заяви, остання відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК України, а Законом № 4292-ІХ не передбачено зворотну дію в часі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України. Разом з цим, не внесення прокурором на депозитний рахунок суду грошової суми, яка відповідає вартості спірних земельних ділянок, не є підставою для не застосування судом норм матеріального права, щодо яких Законом № 4292-ІХ допущено зворотну дію у часі. Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно до положень статті 141 ЦПК України колегія суддів не здійснює розподіл судових витрат учасників справи. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області Миколи Василенка задовольнити. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 7 липня 2025 року скасувати, цивільну справу за позовом заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками направити до Вишгородського районного суду Київської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 листопада 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук