Постанова Київський апеляційний суд № 361/6296/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 361/6296/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/8461/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хоменка Івана Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року у складі судді Радзівіл А.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про стягнення пені за несплату аліментів, витребування привласнених коштів, виплачених дитині державою та позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила: - стягнути з ОСОБА_2 пеню за несплату аліментів у сумі 301 906 грн 73 коп; - стягнути з ОСОБА_2 незаконно привласнену ним допомогу надану Федеративною Республікою Німеччина малолітній дитині - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 01 грудня 2017 року по 01 вересня 2019 року у сумі 112 849 грн 80 коп; - позбавити ОСОБА_2 посвідчення Федеративної Республіки Німеччини НОМЕР_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 ; - вирішити питання судових витрат. Позов обґрунтовано тим, що 09 лютого 2010 року позивачка, громадянка України - ОСОБА_4 познайомилась з громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 , а через пів року, після знайомства, вони вирішили проживати спільно. ІНФОРМАЦІЯ_2 в лікарні м. Лейпциг Федеративної Республіки Німеччина у них народився син ОСОБА_5 . Так як вони з ОСОБА_2 , не були одружені, то при народженні ОСОБА_5 отримав її прізвище - ОСОБА_6 та набув громадянство України і лише позивачка мала над сином право одноосібної опіки. 15 липня 2011 року надала згоду ОСОБА_2 на отримання ним частини батьківської опіки над ОСОБА_5 , на підставі чого ОСОБА_5 отримав прізвище ОСОБА_7 і набув громадянство Німеччини. Через два тижні, після народження ОСОБА_5 , вона разом з ним повернулась в Україну і проживала там майже рік. У квітні 2012 року, після отримання посвідки на тимчасове проживання в Німеччині до 04 грудня 2020 року, позивачка разом з двома дітьми: ОСОБА_8 та дочкою від першого шлюбу - ОСОБА_9 приїхала на територію Німеччини, і проживала разом з ОСОБА_2 на його орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що із серпня 2012 року через постійний психологічний тиск та заборони з боку ОСОБА_2 , вона змушена була прийняти рішення про роздільне проживання, в результаті чого вона залишилась проживати з дітьми у вище вказаній квартирі, а ОСОБА_2 виїхав на іншу орендовану квартиру. 27 вересня 2012 року ОСОБА_10 звернувся до Відомства у справах молоді, сім`ї та освіти міста Лейпциг із заявою № 2772/2012 про зобов`яння сплачувати аліменти на сина ОСОБА_5 , яку було засвідчено уповноваженою особою пані Таубе-Роде, і починаючи з 01 жовтня 2012 року ОСОБА_10 сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_5 . З 01 березня 2013 року позивачка разом з сином та дочкою переїхали на орендовану квартиру та з цього часу вони з ОСОБА_2 , остаточно припинили подружні відносини, малолітній син ОСОБА_5 залишився проживати з позивачкою, а батько проводив з ним інколи короткочасні побачення. У вересні 2013 року, ОСОБА_2 подав до суду заяву про встановлення йому графіку спілкування з сином, внаслідок чого було відкрито судове провадження у справі № 342F1150/13. У вказаній справі позивачка подала зустрічний позов, в якому просила суд право опіки над малолітнім ОСОБА_5 визнати за нею. 12 лютого 2014 року між ними у справі було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Дільничного суду міста Лейпциг від 12.03.2014 року у справі № 342F1150/13. Провадження щодо вжиття негайних заходів щодо опіки над ОСОБА_5 №342F3434/13 та №342Р3435/13 у зв`язку з укладенням мирової угоди між сторонами були також закриті. Як встановлено з протоколу судового засідання у справі № 342Р 1150/13. Ще під час вказаного вище судового провадження позивачка повідомила ОСОБА_2 , що бажає переїхати з ОСОБА_5 в м. Нюрберг, але батько дитини як завжди заперечував, проте, все рівно підписав мирову угоду, якою погодився, що опіка над ОСОБА_5 залишається за нею, а відповідно і право визначати/змінювати місце проживання ОСОБА_5 , адже у мировій угоді жодним чином не обмежено її право змінювати місце проживання та визначено участь батька у вихованні дитини. Після припинення подружніх відносин ОСОБА_2 знайшов інший варіант психологічного тиску і почав зловживати своїм правом опіки над дитиною, адже постійно заперечував проти всього, що позивачка намагалась зробити для фізичного та психологічного розвитку ОСОБА_5 , зокрема: 1) не давав згоду на оздоровчі поїздки; 2) на відвідання дитячих садочків, розвиваючих клубів; 3) не надав згоду на отримання медичної допомоги, яку дитина реально потребувала, відповідно до медичних рекомендацій, при цьому жодним чином ніколи не обґрунтовував причину своїх заборон. А, під час зустрічей з ОСОБА_5 , згідно графіку затвердженого мировою угодою від 12 лютого 2014 року, батько продовжив фізичне та психологічне насилля на дитину, внаслідок чого майже кожен раз ОСОБА_5 повертався після зустрічей з батьком хворим, морально виснаженим та з тілесними ушкодженням, про що позивачка постійно повідомляла ОСОБА_11 м. Нюрнберг (Відомство у справах молоді та сім`ї), але відповідальна посадова особа пані ОСОБА_12 , категорично ігнорувала всі її заяви, назвавши насилля над дитиною «несерйозним». Відчуваючи безкарність за свої неправомірні дії по відношенню до дитини ОСОБА_13 продовжував це робити. 17 квітня 2018 року за заявою про злочин ОСОБА_2 Прокуратурою міста Мейнинген Німеччина позивачці було пред`явлено обвинувальний акт у кримінальній справі № 416Js 3198/18, в якому позивачка було звинувачено у злочині передбаченому §235 абз 2 № 2 Кримінального кодексу, а саме: викраденні, переховуванні та неповерненні ОСОБА_5 до Німеччини. 17 липня 2019 року Дільничний суд Хільдбургхаузена виніс виправдовувальний вирок. 30 листопада 2017 року, не отримавши аліментів, від ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 , позивачка звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення аліментів, але аліментів ОСОБА_2 так і не почав сплачувати. 08 серпня 2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області було задоволено її позов до ОСОБА_10 про стягнення аліментів, і зобов`язано останнього сплатити аліменти в розмірі 1/4 частини від його доходу починаючи з 30 листопада 2017 року, які останній тривалий час не сплачував. Не погодившись з даним рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, але постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказане рішення було пред`явлено до виконання, і постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження, але до цього часу батько ухиляється від сплати аліментів, і на момент звернення до суду із даним позовом розмір заборгованості склав 10 899,16 Євро, що еквівалентно на дату подання позову 301 906 грн 73 коп. Відповідач вже майже два роки не сплачує аліменти, річний відсоток пені за неспату аліментів становить 365 %, тому немає сенсу навіть проводити детальний розрахунок пені, адже сума пені буде щонайменше в 5 разів перевищувати 100% заборгованості по аліментам, тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 301 906 грн 73 коп. Крім того, в Німеччині відповідно п. п. 1, 2 § 64 Закону про податок на прибуток (EStG) Кожній дитині державною надається щомісячна допомога (Kindergeld) у сумі 194 Євро, яка виплачується тій особі з ким постійно та фактично проживає дитина, але ОСОБА_2 , використавши те що позивачка поїхала в Україну, подав до Сімейної каси Німеччини заяву в якій зазначив, що дитина проживає з ним і почав отримувати замість неї вказану вище допомогу і отримує до цього часу починаючи з 1 грудня 2017 року (а це 21 місяць поспіль), але дитині дані кошти не передає, тому є всі підстави звернутись до нього з вимогою про витребування у нього даних коштів, яка на даний момент складає 4 074 Євро, що в гривневому еквіваленті на дату винесення рішення становить 112 849 грн 80 коп. Також, для перевірки психічного стану дитини позивачка вимушена була звернутись до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який має сертифікат на проведення міжнародних експертиз, і 24 квітня 2018 року експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Дем`яненком В.В. було надано висновок № 90/18-23 за результатами проведення психологічного дослідження, в якому охарактеризовано індивідуально психофізіологічні особливості ОСОБА_16 , його ставлення до батьків та інших близьких осіб. Але саме жахливе, що даний висновок експерта однозначно підтвердив скарги дитини про те, що він дійсно постійно піддавався психологічному та фізичному насиллю з боку батька під час зустрічей з ним, тому якщо батьку буде передана дитина, то вона опиниться в ситуації, коли її життю та здоров`ю буде загрожувати серйозна небезпека, що не припустимо відповідно до принципу 9 Декларації прав дитини прийнятої та проголошеної на Генеральній Асамблеї ООН 20 листопада 1959 року, згідно якого дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Така агресивна поведінка батька щодо сина, могла бути спровокована його хронічним психічним захворюванням на розсіяний склероз, що є дуже складним захворювання нервової системи пов`язаної з різними розладами та порушеннями, зокрема уваги, пам`ять, здатність вирішувати проблеми. Такі неправомірні дії батька завдають серйозної шкоди психологічному та фізичному розвитку дитини, тому вона вимушена звернутись з таким позовом до суду. Останніх два роки позивачка виховує сина сама, створює йому належні умови виховання, утримує його, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дитини. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Всі вище перераховані обставини також можуть бути підтвердженими показами свідків, а також у випадку необхідності самою дитиною. Все вищезазначене свідчить виключно про одне: ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Хоменко І.М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 рокута ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що з наявних у справі письмових доказів, зокрема змісту тимчасових рішень німецьких судів є очевидним, що у випадку виконання позивачкою, або батьком рішення суду про повернення дитини до Німеччини, цілком здорова малолітня дитина, яка з народження нерозривно проживає в любові і турботі своєї матері, з усіма необхідними умовами, як тільки потрапить до Німеччини, буде направлена на стаціонар лікувального закладу Служби у справах дітей Німеччини, що беззаперечно призведе по незворотних негативних наслідків для психічного та фізичного здоров`я дитини. Ці обставини не дають ні позивачці, ні її дитині спокійно жити. Посилається на те, що суд не взяв до уваги те, що лише мати з самого народження безперервно здійснювала щоденну турботу за своїм сином і виконувала це на найвищому рівні, що свідчать характеристики та фотокартки. Благополуччя дитини на даний час на найвищому рівні, про що свідчать акт-обстеження умов проживання складений органом опіки та піклування. Звертає увагу суду на те, що в оскаржуваному рішенні було встановлено, що позивачка самочинно змінила місце постійного проживання дитини, перемістивши її з Німеччини в Україну, але це не відповідає дійсності адже вона приїхала в Україну тимчасово у зв`язку з надзвичайними сімейними обставинами, що чітко передбачено розділом II мирової угоди від 30 травня 2017 року в якому вказано, що «При надзвичайних сімейних обставинах в Україні мати дитини крім цього також має право з цього приводу подорожувати в Україну. Перебування за кордоном не повинно порушувати право батька на узгоджене регулярне спілкування та спілкування під час канікул з дитиною батька дитини». Вказує, що уже більше 7 років відповідач жодних контактів з дитиною не підтримував, жодного разу не поцікавився станом здоров`я дитини, не привітав особисто сина ні з днем народження, ні з будь-яким іншим святом, ні разу не відвідав її ні в садочку, ні в школі, ні в дома, ніколи її не підтримав та не поцікавився як у нього справи, що може підтвердити сама дитина. Вважає, що нехтування батьківськими обов`язками з боку батька принижує гідність дитини, в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору, але судом не було взято зазначене до уваги. Зазначає, що виховувала сина сама, створювала і створює йому належні умови виховання, утримує його, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального його розвитку. Відповідач вже майже два роки не сплачує аліменти, річний відсоток пені за несплату аліментів становить 365 %, тому немає сенсу навіть проводити детальний розрахунок пені, адже сума пені буде щонайменше в 5 разів перевищувати 100% заборгованості по аліментам, а тому просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 301 906 грн 73 коп, що відповідає його сумі заборгованості. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Під час розгляду справи в судовому засіданні 18 червня 2025 року адвокат Хоменко І.М. в інтересах ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу задовольнити, 10 вересня 2025 року в судовому засіданні адвокат Крупник Д.Г. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. 29 жовтня 2025 року учасники справи до суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належно (а.с. 46, 53, 54, 55 т.3), а тому у відповідності до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглядати справи за їх відсутності. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Зі справи вбачається, ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Лейпциг Федеративної Республіки Німеччина народився - ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про народження, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виданим відділом РАЦС Лейпциг. У свідоцтві батьками зазначено: мати - ОСОБА_17 , батько - ОСОБА_18 . Дата видачі свідоцтва про народження ОСОБА_16 - ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14-15 т.1). Згідно довідки виданої Консульським відділом Посольства України у ФРН № 536-183-11 від 23 серпня 2011 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований громадянином України (а.с. 10 т.1). Відповідно до Свідоцтва про користування спільним правом опіки відповідно до §1626а Цивільного кодексу Федеративної республіки Німеччина від 15 липня 2011 року сторони домовилися спільно здійснювати батьківське піклування над дитиною (а.с. 12 т.1). 27 вересня 2012 року виданий документ про зобов`язання батька сплати аліментів, реєстраційний номер 2772/2012, виданим Відомством у справах молоді, сім`ї та освіти м. Лейпциг в розмірі з 01 жовтня 2012 року - 314 Євро, з 01 липня 2017 року - 374 Євро, з 01 липня 2023 року - 454 Євро (а.с. 16 т.1). Рішенням Дільничного суду м. Лейпцига № 342 F 1150/13 від 12 лютого 2014 року, угода батьків щодо права батька дитини на спілкування з названою вище дитиною схвалена судом, що підтверджується наданою копією протоколу закритого засідання дільничного суду Лейпцига - суду у сімейних справах від 12 лютого 2014 року (а.с. 20-22 т.1). Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2018 року у справі № 361/7385/17 залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року стягнуто із ОСОБА_10 на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 листопада 2017 року, і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 38-39 т.1). 06 лютого 2019 року головним державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ляшенком А.З. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 про стягнення з відповідача аліментів за виконавчим листом № 361/7385/17 виданим 14 вересня 2018 року (а.с. 40 т.1). Відповідно до виписок по оборотам ОСОБА_19 сплатив на рахунки ОСОБА_4 утримання ОСОБА_20 : 1299,50 євро - 06 червня 2019 року, 451,50 євро - 08 липня 2019 року, 451,50 євро - 05 серпня 2019 року, 451,50 євро - 19 вересня 2019 року, 451,50 євро - 17 жовтня 2019 року (а.с. 109-111 т.1). Відповідач переказав на рахунок відповідача на утримання ОСОБА_21 13 грудня 2021 року - 5 088 євро, 02 червня 2022 року - 2 544 євро (а.с. 43-44 т.1). Відповідно до квитанції № 822Р-СВАВ-099Т-Х9ХР від 07 грудня 2022 року, відповідач сплатив 359 514 грн 11 коп, зазначивши в призначенні платежі - оплата заборгованості з аліментів за ОСОБА_18 , ВП НОМЕР_4, 8 492,07 євро згідно розрахунку і виконавчого збору 849,21 євро по курсу НБУ на день оплати (а.с. 85 т.2). Згідно платіжної інструкції № 5837 від 22 грудня 2022 року відповідач сплатив позивачці кошти у сумі 326 836 грн 62 коп (а.с. 27 т.2). Крім того, постановою про накладення на боржника штрафу, винесеною головним державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Авєріною М.В. від 17 жовтня 2019 року на відповідача за несплату аліментів на дитину було накладено штраф у розмірі 724,47 євро (47216,04 грн за курсом НБУ на 17 жовтня 2019 рік), який відповідач сплатив, що підтверджується квитанцією № 23СЕ-7КРМ-АТВТ-Х4Р5 від 28 лютого 2023 року (а.с. 88 т.2). 25 квітня 2023 року відповідач перерахував на утримання ОСОБА_5 на рахунок позивача - 2400 євро, 12 липня 2023 року - 1627,50 євро, 03 листопада 2023 року - 1275,00 євро. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року винесено рішення у справі № 361/5779/19, позов ОСОБА_18 задоволено частково. Визнано незаконним утримування ОСОБА_4 на території України малолітнього сина ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язано ОСОБА_4 протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили, повернути малолітнього сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни його постійного проживання Федеративної Республіки Німеччини до місця проживання дитини в Німеччині, визначеного ОСОБА_4 , з покладенням на неї обов`язку невідкладно (протягом доби) повідомити батька дитини ОСОБА_18 про місце проживання дитини у Німеччині, куди дитина буде повернута; а при відсутності визначеного ОСОБА_4 місця проживання дитини в Німеччині - зобов`язати ОСОБА_4 у той самий строк (один місяць з дня набрання рішенням законної сили) повернути малолітнього ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Федеративної Республіки Німеччина до місця проживання його батька ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_2 ; у разі неповернення ОСОБА_4 , малолітнього сина ОСОБА_16 до Федеративної Республіки Німеччина у встановлений строк (в один місяць з набрання рішенням законної сили) - зобов`язати ОСОБА_4 протягом п`ятнадцяти днів після закінчення цього строку передати сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_18 в Україні для забезпечення своєчасного повернення дитини до Федеративної Республіки Німеччини батьком, з покладенням на ОСОБА_18 обов`язку невідкладно (при передачі дитини від матері батьку) повідомити ОСОБА_4 про адресу проживання дитини в Німеччині, якщо така адреса буде відмінною від зазначеної адреси АДРЕСА_2 (а.с. 82-92 т.1). Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року залишено без змін (а.с. 93-107 т.1). Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційні скарги у справі №361/5779/19 залишені без задоволення. Ухвала Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишено без змін (а.с. 146-156 т.1). Висновком органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації про не доцільність позбавлення батьківських прав № 1546/01-12 від 16 жовтня 2019 року, орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації вважає за не доцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_10 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 66-68 т.1). Згідно висновку органу опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_18 по відношенню до ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № 304 від 28 червня 2022 року, беручи до уваги рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року у справі № 361/5779/19, відповідно до якого було визнано незаконним утримання ОСОБА_1 на території України дитини, ОСОБА_16 (матір було зобов`язано протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили повернути дитину до країни постійного проживання - Федеративної Республіки Німеччини), враховуючи що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру та що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, бажання батька дитини приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, орган опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_18 по відношенню до ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25-35 т. 2). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та надання доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення. Відмовляючи у задоволенні позову, районний встановив відсутність в діях відповідача винної поведінки щодо ухилення від спілкування з дитиною та його утримання. З таким висновком колегія суддів погоджується в повній мірі з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України). Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів). Статтею 195 СК України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заборгованості працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом. Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Згідно з статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Оскільки Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається, застосуванню підлягають норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670св19. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Предметом доказування в справі (ст. 77 ч. 2 ЦПК країни) є сам факт виникнення відповідної заборгованості з вини платника аліментів і, як наслідок, виникнення в отримувача аліментів права на пред`явлення відповідної вимоги, та відповідні параметри для нарахування відповідно до закону неустойки за прострочення сплати аліментів: база нарахування, період нарахування, помісячна розбивка нарахувань, платежів, заборгованості, результат обрахунку неустойки (пені), вина платника аліментів у заборгованості. Тобто, предметом доказування є підстави позову та обставини, якими позивач обґрунтовує необхідність стягнення неустойки. Як встановлено судом позивачка з дитиною з жовтня 2017 року перебуває на території України та подаючи позов у вересні 2019 року вказувала, що відповідач уже майже два роки не сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_5 . При цьому дитина сторін з моменту народження та до дати перетину кордону постійно проживала у Німеччині. Відповідач заперечуючи проти позову вказує, що перебування ОСОБА_5 на території України є незаконним, однак він не припиняв утримання сина та продовжував надавати матеріальну допомогу, виконуючи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2018 року у справі № 361/7385/17 про стягнення з нього аліментів. Колегія суддів перевіряючи доводи апеляційної скарги, дійшла наступних висновків. Так зі справи вбачається, що після повернення до України позивачка звернулася до суду із позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання їх спільного сина, й рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2018 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 листопада 2017 року, і до досягнення дитиною повноліття. Водночас рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг (ФРН) від 16 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, прийнятим у справі 107 F 3323/17, право на визначення місця проживання дитини передано батькові, тобто - ОСОБА_18 . Рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг від 20 липня 2018 року у справі 107 F 3323/17, раніше прийняте рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 16 листопада 2017 року по справі 107 F 3323/17 залишено в силі, постановлено передати дитину батьку - ОСОБА_18 , в тому числі у разі необхідності - з примусовим виконанням. Вищий земельний суд м. Нюрнберг у справі 107 F 3323/17, провадження 7 UF 1030/18 відхилив клопотання ОСОБА_4 про скасування рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 20 липня 2018 року. Крім того, рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг від 14 Листопада 2018 року у справі 107 F 3020/18 визнано, що утримання ОСОБА_4 дитини в Україні є незаконним відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року. Також, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року залишеним в силі постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року (справа № 361/5779/18-ц) було визнано незаконним утримання ОСОБА_4 дитини на території України та зобов`язано її повернути дитину до країни постійного проживання - Федеративної Республіки Німеччини. У разі неповернення дитини протягом одного місяця з набрання зазначеним судовим рішенням законної сили позивач зобов`язана протягом п`ятнадцяти днів після закінчення цього строку передати сина батькові - ОСОБА_18 , з покладенням на ОСОБА_18 обов`язку невідкладно (при передачі дитини від матері батьку) повідомити ОСОБА_4 про адресу проживання дитини в Німеччині, якщо така адреса буде відмінною від зазначеної адреси АДРЕСА_2 . Броварський міськрайонний суд Київської області у своєму рішенні встановив, що дитина була народжена і постійно проживала у Німеччині аж до моменту її переміщення і наступного протиправного утримання в Україні, а саме в рішенні зазначено: з урахуванням місця народження дитини і реєстрації її народження, а також з урахуванням місця проживання обох батьків при народженні та після народження дитини та визначеного обома батьками за спільною згодою місця проживання дитини в Німеччині - особистим правом дитини є право ФРН; країною походження дитини є Німеччина; країною постійного проживання дитини для цілей розгляду даної справи є також Німеччина. Переміщення і наступне незаконне утримання дитини матір`ю на території України порушенням права батька на опіку і піклування над дитиною згідно із законодавством Німеччини. Батько дитини здійснював своє право на опіку над дитиною, зокрема на підставі свідоцтва про користування спільним правом опіки відповідно до §1626а Цивільного кодексу Федеративної республіки Німеччина від 15.07.2011. Суд дійшов до висновку, що дії ОСОБА_4 ?...є порушенням батьківських прав позивача (тобто ОСОБА_18 ), зокрема права батька на опіку, але перш за все це є порушенням прав самої дитини, це є порушенням вимог закону і тому таке утримання дитини в Україні понад передбачені договором (і протягом тривалого з точки зору розумності часу) визнається судом незаконним?. Отже судами з`ясовано, що утримання дитини ОСОБА_4 в Україні є незаконним та позбавляє відповідача належним чином виховувати та утримувати свого сина. При цьому вбачається, що розмір коштів на утримання дитини, який щомісяця сплачувався відповідачем в Німеччині на момент подання позивачкою позову про стягнення аліментів в Україні, становить 374 євро, і відповідач сплачував ці кошти регулярно. Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_18 сплачував аліментів на утримання сина навіть після переміщення його на територію України. Тобто позивачка своїм зверненням до суду з позовом про стягнення аліментів, вказала, що не немає наміру повертатися до Німеччини для подальшого проживання з сином. Вказане підтверджується також й невиконанням рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року, яким було визнано незаконним утримання ОСОБА_4 дитини на території України та зобов`язано її повернути дитину до країни постійного проживання - Федеративної Республіки Німеччини, а також рішення Дільничного суду м. Нюрнберг про передачу дитину батькові. Судом також встановлено, що виплати допомоги на дитину в Німеччині з грудня 2017 року позивачці були скасовані рішенням Сімейної каси Саксонія-Ангальт і Тюрінгія, оскільки вона немає ні місця перебування, ні постійного місця проживання у Німеччині. Тобто у позивачки немає жодних правових підстав на отримання допомоги на дитину в Німеччині з грудня 2017 року. Враховуючи викладене та обставини справи, районний суд прийняв законне рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені за несплату аліментів на утримання дитини. Обґрунтовано районним судом також відмовлено й у позбавленні батьківських прав ОСОБА_18 . Статтею третьою Конвенції про права дитини від 20.11.89 передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. У пунктах 15 та 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо. Згідно п. 16 цієї ж постанови, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ст. 166 Сімейного кодексу. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому, звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував рішення про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Матеріалами справи встановлено, що відповідач, який проживає у Німеччині не може опікуватися та виховувати свого сина з підстав його незаконного перебування на території України, що було встановлено судами. Крім того підтверджено, що відповідач всіма належними способами прикладає зусилля для захисту своїх прав і прав дитини, що підтверджується долученими до справи рішеннями суддів. Більше того він здійснює належне утримання сина шляхом перерахування коштів позивачці в рахунок сплати аліментів. Таким чином районним судом достовірно встановлена відсутність в діях відповідача винної поведінки щодо ухилення від спілкування з дитиною та його утримання, тому обґрунтовано відмовив також й в частині вимог про позбавлення батьківських прав. Позивачка за час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не навела належних доказів, що підтверджували б навмисне невиконання відповідачем батьківських обов`язків, щодо утримання та виховання сина ОСОБА_5 . З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги є неспроможними. Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Хоменка Івана Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року. Суддя-доповідач: Судді: