Постанова Київський апеляційний суд № 363/3335/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 вересня 2025 року м. Київ Справа №363/3335/24 Провадження: № 22-ц/824/13086/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кирієнко Віри Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шубочкіної Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, В с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 10 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного шлюбу народився син, ОСОБА_5 , 02 листопада 2022 року Вишгородським районним судом Київської області укладений шлюб було розірвано. Розірвання шлюбу сталося внаслідок того, що у зв`язку з повномасштабною агресією Російської Федерації проти України, мати дитини покинула територію України в березні 2022 року і разом з дітьми виїхала за кордон (дитиною від першого шлюбу та спільною дитиною сторін, ОСОБА_5 ), внаслідок чого отримала тимчасовий прихисток в Німеччині в місті Кельні. Зазначає, що в Німеччині мати почала ухилятися від виконання батьківських обов`язків, пов`язаних з вихованням та доглядом за спільною дитиною сторін. Мати почала вести аморальний спосіб життя, зловживати спиртними напоями та самоусунулась від виховання дитини, починаючи з червня 2022 року. Рішенням місцевого суду м. Кельна від 11.08.2022 року ОСОБА_2 було позбавлено батьківської опіки над ОСОБА_5 . В липні 2023 року дитина з Німеччини повернулася додому в Україну. Наразі, син, ОСОБА_5 , проживає разом з батьком. Матір дитини продовжує проживати в Німеччині, з моменту виїзду за межі території України, починаючи з березня 2022 року, на територію України не поверталася, після повернення дитини на територію України стосунки з дитиною не підтримує, вихованням сина не займається, аліменти не сплачує. Наразі дитина знаходиться на повному матеріальному утримані батька. 11 червня 2024 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь позивача на утримання дитини. Просив позбавити мати батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кирієнко В. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд обмежився формальним зазначенням про наявність поодиноких телефонних дзвінків і передачу подарунків від матері дитини, не дослідивши їхній зміст, регулярність і реальний вплив на виховання. Така поверхнева оцінка суду суперечить вимогам статті 263 ЦПК України щодо повного й об`єктивного з`ясування всіх обставин справи. Суд не врахував, що відповідачка з червня 2022 року фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків: не брала участі у вихованні, не забезпечувала дитину матеріально, не цікавилась станом здоров`я та навчанням. У матеріалах справи наявні належні та допустимі докази цього, у тому числі, висновок органу опіки та піклування, покази дитини, рішення суду м. Кельна (ФРН) від 11.08.2022 року про позбавлення відповідачки батьківської опіки, а також рішення Вишгородського районного суду від 11.06.2024 року про стягнення з неї аліментів. Суд першої інстанції безпідставно відкинув рішення місцевого суду Німеччини, мотивуючи ухилення матері від своїх батьківських обов`язків «стресовим станом», що не підтверджено жодними доказами, та не надав належної оцінки офіційному висновку органу опіки. Такі дії є порушенням статті 89 ЦПК України і практики Верховного Суду, згідно з якою ігнорування мотивованого висновку органу опіки без належного аналізу є підставою для скасування рішення. Крім того, суд не врахував думку неповнолітньої дитини, яка категорично висловила небажання проживати з матір`ю та підтвердила її байдужість до власних батьківських обов`язків. Ігнорування думки 15-річної дитини суперечить статті 171 СК України, статті 12 Конвенції ООН про права дитини та практиці ЄСПЛ («Савіни проти України»). Суд також помилково ототожнив епізодичні дзвінки та передачу подарунків із належним виконанням батьківських функцій, що прямо суперечить усталеній практиці Верховного Суду (зокрема, постанови від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 11.09.2020 у справі №357/12295/18). З огляду на зазначене, вважає, що заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15.05.2025 року підлягає скасуванню відповідно до п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, адвокат Кирієнко В.В. підтримали апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав та просила задовольнити. Представник органу опіки та піклування Єрема В. В. також підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. При цьому, судом вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення учасника процесу про дату, час та місце розгляду справи. Зокрема, суд направив судову повістку за останньою відомою адресою проживання ОСОБА_2 у місті Кельн, Федеративна Республіка Німеччина, «Boltenstrenstrarasse 2». Проте, поштове відправлення повернулося до суду без вручення, з відміткою про неможливість ідентифікації адресата, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності відповідачки. Крім того, в судовому засіданні адвокат Кирієнко В. В. в інтересах ОСОБА_1 порушила питання щодо допиту в якості свідка неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою з`ясування його справжньої позиції щодо спірних обставин, оскільки, на її думку, в рішенні суду першої інстанції його думку було викладено неповно та з перекрученням дійсного змісту наданих пояснень. Колегією суддів задоволено клопотання адвоката Кирієнко В. В. та, з урахуванням віку неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішено допитати його в судовому засіданні в якості свідка. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , його адвоката Кирієнко В. В., представника органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб (т.1, а.с.29). Від шлюбу сторони мають сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.7). 02 листопада 2022 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області шлюб між сторонами було розірвано (т.1, а.с.30-31). Із матеріалів справи убачається, що причиною розірвання шлюбу стало те, що у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України у березні 2022 року мати дитини залишила територію України разом із дітьми (дитиною від першого шлюбу та спільною дитиною сторін ОСОБА_5 ) та отримала тимчасовий прихисток у м. Кельн (Німеччина). При цьому, перебуваючи у Німеччині, мати фактично почала ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та догляду за спільною дитиною, вести аморальний спосіб життя, зловживати спиртними напоями та самоусунулася від виховання дитини, починаючи з червня 2022 року. У період із червня 2022 по липень 2023 року вихованням ОСОБА_5 займалася його рідна тітка , ОСОБА_9 . Рішенням суду м. Кельна від 11 серпня 2022 року ОСОБА_2 було позбавлено батьківської опіки над ОСОБА_5 (т.1, а.с.46-49). Рішенням встановлено, що мати через зловживання алкоголем та психологічні проблеми не здійснює належного догляду за сином ОСОБА_5 . Крім того, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 червня 2024 року у справі №363/1660/24 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи з 03 квітня 2024 року і до досягнення ним повноліття у розмірі 1/4 із усіх видів доходу відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого на момент стягнення (т.1, а.с.36-40). Згідно з висновком органу опіки та піклування Петрівської сільської ради щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її сина ОСОБА_5 , наявні підстави для такого позбавлення та констатовано факт ухилення матері від виконання своїх обов`язків із виховання та утримання дитини (т.1, а.с.50-52). З витягу ДПС України від 09 жовтня 2024 року убачається, що відповідачка ОСОБА_2 станом на 21 березня 2022 року перебуває за межами України (т.1, а.с.54). ОСОБА_1 обґрунтовуючи своє звернення до суду із позовом вказував, що відповідачка, ОСОБА_2 , з червня 2022 року фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, ухилялась від участі у вихованні та утриманні спільного сина, зловживала спиртними напоями, вела аморальний спосіб життя та не цікавилася дитиною. Посилався на рішення місцевого суду м. Кельна від 11.08.2022 року, яким відповідачку було позбавлено батьківської опіки над сином, на висновок органу опіки та піклування, а також на власні пояснення і покази дитини, котрі підтверджували, що мати не бере участі у його житті. Крім того, зазначав, що відповідачка не сплачує аліменти та фактично залишила дитину на його утриманні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може застосовуватися лише у виняткових випадках за наявності достатніх і переконливих доказів. Суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини не свідчать про свідоме та систематичне ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Суд врахував, що відповідачка, хоча й перебуває за кордоном, все ж підтримує зв`язок із сином шляхом телефонних дзвінків та передачі подарунків, що свідчить про її зацікавленість у спілкуванні з дитиною. Також суд зазначив, що поведінка матері у Німеччині могла бути наслідком стресових життєвих обставин, а не свідомого нехтування батьківськими обов`язками, та відхилив висновок органу опіки як такий, що не містить достатніх обґрунтувань для застосування крайнього заходу впливу. Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11) Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Вирішення питання про позбавлення відповідачку батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції). Із матеріалів справи убачається, що після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну неповнолітній ОСОБА_5 разом із матір`ю та старшою сестрою був змушений залишити рідну домівку та виїхати до Німеччини, де родина намагалася налагодити нове життя в умовах вимушеної еміграції. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що поведінка матері у Німеччині могла бути наслідком стресових життєвих обставин, а не свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Водночас колегія суддів не може погодитися з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить основоположним засадам цивільного судочинства. Відповідно до принципу диспозитивності та вимог статті 263 ЦПК України, судове рішення має базуватися лише на встановлених фактах та належних і допустимих доказах. У мотивувальній частині рішення не може бути формулювань на кшталт «може бути» чи «може не бути», оскільки суд зобов`язаний дати чітку, аргументовану та підтверджену доказами оцінку поведінки відповідачки. При цьому, залишається незрозумілим, яку саме поведінку матері дитини досліджував суд, роблячи подібні узагальнені та непереконливі висновки. Колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи наявні належні й допустимі докази, які у своїй сукупності беззаперечно підтверджують систематичне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, що відповідає ознакам, визначеним пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України. Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанова КЦС ВС від 13.07.2022 в справі № 705/3040/18). В судовому засіданні неповнолітній, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив суду, що під час перебування в Німеччині його мати вела аморальний спосіб життя, зловживала алкогольними напоями та фактично не виконувала своїх батьківських обов`язків. Це особливо позначилося на ньому в період, коли він перебував у складному психологічному стані через війну в Україні, вимушене переселення та адаптацію до нових умов проживання й навчання у чужій країні. У цей час він не відчував від матері жодної підтримки. ОСОБА_5 також повідомив суду, що після того як мати змінила місце проживання, він зустрівся з нею лише через рік. Проте, його спроби налагодити з нею зв`язок виявилися безрезультатними, оскільки вона перебувала у стані алкогольного сп`яніння, не проявляла зацікавленості його життям та не надавала необхідної уваги. За словами неповнолітнього, у телефонних розмовах, які відбувалися зрідка, мати також перебувала у нетверезому стані, що робило спілкування неможливим. Він наголосив, що відчував себе покинутим у той момент, коли найбільше потребував материнської опіки та турботи, і саме це стало для нього вирішальним у прийнятті свідомого рішення припинити будь-які стосунки з матір`ю. Станом на день допиту мати жодної участі у його житті не бере, в Україну після виїзду у 2022 році не поверталася, ініціативи до відновлення контакту не виявляла та до Німеччини його не запрошувала. Отже, колегією суддів встановлено, що з червня 2022 року мати фактично самоусунулась від виховання неповнолітнього сина. Вона не бере участі в організації його навчання, розвитку чи дозвілля, не цікавиться станом його здоров`я та життям загалом. Усі обов`язки щодо виховання й матеріального забезпечення дитини протягом року несла рідна тітка дитини, а в подальшому покладені виключно на батька, який фактично один несе весь тягар батьківської відповідальності. Дитина перебуває на його повному утриманні. Важливим є й те, що відповідачка понад два роки не проживає разом із дитиною, що саме по собі свідчить про відсутність належного піклування. В той час як будь-які контакти зводилися лише до поодиноких телефонних дзвінків. Втім, колегія суддів відмічає, що такі дії, мають радше символічний характер, однак, не можуть розцінюватися як реальне виконання батьківських функцій та забезпечення інтересів дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що епізодичне спілкування або матеріальні знаки уваги не є тотожними належному вихованню й турботі. Тобто, на даний час, відповідачкою свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України. Аналогічний висновок також викладений в постанові Верховного Суду у від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 . Крім того, у справі наявне рішення іноземного суду рішення суду м. Кельна (ФРН), яким відповідачку було позбавлено батьківської опіки щодо сина. Вказане рішення ухвалене на підставі дослідження доказів, що свідчили про зловживання матір`ю алкогольними напоями та її небажанням виконувати обов`язки з догляду за дитиною. Незважаючи на це, суд першої інстанції фактично відкинув цей доказ, пославшись на нібито «стресовий стан» матері, не підтверджений жодними належними доказами. При цьому, колегія суддів зауважує, що навіть за відсутності процедури офіційного визнання та виконання іноземного судового рішення воно є письмовим доказом у розумінні національного процесуального законодавства й підлягає оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами справи. Ігнорування цього доказу без належної мотивованої оцінки є істотним порушенням норм процесуального права. Разом з тим, у справі міститься офіційний висновок органу опіки та піклування, у якому чітко зазначено про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Суд першої інстанції не надав цьому висновку належної оцінки та не навів переконливих мотивів його відхилення. Водночас, відповідно до усталеної практики Верховного Суду ігнорування або формальне відхилення мотивованого висновку органу опіки без аналізу його змісту, джерел інформації та відповідності найкращим інтересам дитини є підставою для скасування судового рішення. Більш того, факт розірвання шлюбу між сторонами та подальше стягнення з відповідачки аліментів на утримання сина додатково підтверджують відсутність її добровільної участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, замість всебічної оцінки належних і допустимих доказів, підмінив їх необґрунтованими припущеннями про «можливий стресовий стан» матері; розцінив поодинокі дзвінки та передачу подарунків як належне виконання батьківських обов`язків; фактично знівелював саму можливість застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, навіть у випадках, коли наявні беззаперечні підстави, передбачені законом. Такий підхід є помилковим, суперечить принципам повного та об`єктивного з`ясування обставин справи і підлягає виправленню апеляційною інстанцією. При цьому, неповнолітній ОСОБА_5 у судовому засіданні чітко та послідовно висловив небажання проживати разом із матір`ю, підтримав заявлений батьком позов про позбавлення матері батьківських прав, мотивуючи свою позицію відсутністю з її боку належної турботи, байдужістю до його потреб та зловживанням спиртними напоями. Згідно зі статтею 171 Сімейного кодексу України, суд зобов`язаний враховувати думку дитини, яка досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Практика Європейського суду з прав людини (зокрема у справі «Савіни проти України») також підкреслює, що право дитини бути вислуханою та врахування її поглядів є складовою принципу пріоритетності найкращих інтересів дитини. Отже, у даному випадку думка 16-річної дитини не лише підлягала врахуванню, але й мала стати вирішальною при визначенні подальшої долі правового статусу матері, яка тривалий час ухилялася від виконання своїх обов`язків. Ігнорування цієї обставини судом першої інстанції є істотним процесуальним порушенням. Наведені обставини у своїй сукупності переконливо свідчать про, свідоме та винне невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків, що призвело до втрати нею емоційного та соціального зв`язку з дитиною, відсутності реальної турботи та підтримки. Це повністю відповідає критеріям, передбаченим пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, та зумовлює застосування наслідків, визначених статтею 166 СК України, - позбавлення батьківських прав. За таких обставин, заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення у справі, яким слід позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у загальній сумі 2 664 грн 31 коп( 1 211 грн 20 коп судовий збір, сплачений при поданні позову до суду першої інстанції та 1 453 грн 44 коп. судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Кирієнко Віри Володимирівнив інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 31 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура