Постанова 4824 № 756/8647/24

справа № 756/8647/24 головуючий у суді І інстанції Луценко О.М. провадження № 22-ц/824/15382/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 листопада 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року, ухваленими під головуванням судді Луценка О.М., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом в якому просила суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 56 691,84 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 7 725,90 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року в сумі 89 852,90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 27 жовтня 2020 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем.05 жовтня 2023 року звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП роботодавець розрахунку при звільненні з нею не провів, мотивуючи це відсутністю коштів.Заборгованість по заробітній платі на день звільнення складає 56 691,84 грн. Вказує, що її середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року становить 8 985,90 грн. (середньоденна зарплата 685,90 грн. * на кількість календарних днів 131). Також вона має право на виплату компенсації за 15 календарних дні невикористаної відпустки в сумі 7 725,90 грн. Посилаючись на положення ст. 47, 116, 177 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», просила заявлені вимоги задовольнити. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року стягнуто з ТзОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі у розмірі 36 500,00 грн. В апеляційній скарзі ТзОВ «Дієса» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТзОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпуску у сумі 32 737,16 грн. з урахуванням податків і зборів. У задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку - відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТзОВ «Дієса», вказує, що 28 серпня 2023 року позивачу було сплачено заробітну плату за липень 2023 року у розмірі 12 193,67 грн., що відображалось в розрахунковому листі, який було додано в суді в першої інстанції. Таким чином дійсний розмір боргу по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку становить 32 737,16 грн. з утриманням податків і зборів, але дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан) та погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується та обов`язково буде повністю погашена як під час дії форс-мажорних обставин або після їх закінчення. Положеннями ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини збройної агресії з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.Внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярних військових формувань російської федерації, Торгова мережа «Eldorado», до якої належить ТзОВ «Дієса», зазнала значних збитків. Втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 1 мільярд грн. (без врахування основних засобів та вкладених інвестицій в торгові приміщення). Документування завданої шкоди триває. Враховуючи, що виникнення форс-мажорних обставин, а саме - фактичне знищення товару, який був поставлений постачальниками на склад товариства за адресою: Україна, Київська область, Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а , внаслідок потрапляння бойового снаряду/ракети в дах будівлі складу, в результаті чого виникло займання, а будівлю складу було повністю знищено, а також знищення/ пошкодження/втрата контролю над магазинами підприємства, фактичне припинення роботи інших магазинів підприємства у зв`язку з неможливістю ведення господарської діяльності під час ведення активних бойових дій на території України, що призвело до збитків в особливо великому розмірі (точна сума боргу встановлюється), враховуючи одночасне звернення великої кількості кредиторів з вимогою оплати поставленого товару (в т.ч. такого, який був знищений або пошкоджений, або втрачений) зазначене поставило компанію у скрутне становище, що спричинило неможливість виконання усіх зобов`язань, в тому числі і по оплаті заробітної плати з незалежних від підприємства обставин. Підтвердженням скрутного фінансового становища відповідача свідчать справи про затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (справа № 910/3368/24) та розгляд заяв про банкрутство (справа № 910/12677/23), матеріали яких розміщенні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з яких вбачається що мотивом негативних матеріальних наслідків для ТзОВ «Дієса» стало саме спричинення матеріальних збитків збройною агресією (форс мажор), внаслідок чого товариство втратило можливість забезпечувати взяті на себе зобов`язання, в т.ч. по своєчасній виплаті заробітної плати. Також рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року у справі № 760/29187/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТзОВ «Дієса», за ч. 1 ст. 41 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Підставою закриття провадження у справі є встановлення судом, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили (додане до даного клопотання), а отже встановлено відсутність вини роботодавця, в особі Генерального директора, в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала, як на момент звільнення працівника, так і продовжується на цей час. Таким чином, Товариство знаходиться під дією форс-мажорних обставин, а отже невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталися внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили. Вищезазначене підтверджується висновками викладеними у постанові Верховного Суду, від 02 грудня 2024 року у справі №757/2043/24-ц. В апеляційній скарзі ТзОВ «Дієса» просить додаткове рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року змінити, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТзОВ «Дієса», зазначає, що стягнення з ТзОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 500,00 грн. є неспівмірним, оскільки по свої суті справа № 756/8647/24 є простою (рамковою) справою про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Звертає увагу на завищену вартість участі представника позивача у судових засіданнях 5 разів з вартістю 4 000,00 грн., 3 рази з яких відкладалась та не розглядалась по суті. З урахуванням критеріїв співмірності складності справи і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, вважає що зазначені стороною позивача витрати на правничу допомогу є значно завищеними та не є належним чином обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат. За вказаних обставин стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у заявленому розмірі є необґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до розрахункового листа зазначено, що за липень та серпень 2023 року позивачу було сплачено 11 889,08 грн. (із вирахуванням податків) та 12 193,67 грн. (із вирахуванням податків). Відповідно до Довідки ОК-5 та ОК-7, жодних виплат відповідачем не здійснювалось за ці місяці, жодних податків із цих сум не сплачувалось. Жодних доказів на підтвердження цього відповідачем не було надано до суду першої інстанції, у свою чергу розрахунковий лист є внутрішнім документом відповідача та не є належним доказом отримання позивачем коштів за ці місяці. Крім того, у розрахунковому листі вказано, що у вересні 2023 року 20 робочих днів, що не відповідає дійсності, адже у вересні 2023 року їх

21. Отже, саме відповідач мав довести факт проведення виплат, але цього не зробив у належний спосіб. Крім того, відповідач посилається на той факт, що ним було додано до додаткових пояснень Сертифікат № 3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року виданий Київською торгово-промисловою палатою. До додаткових пояснень у першій інстанції відповідачем було додано як доказ роздруківку з веб-сайту «MyEldoLife», яка начебто підтверджує інформування працівників про форс-мажорні обставини. Позивач вважає, що роздруківка з веб-сайту «MyEldoLife» не є належним та достовірним доказом та не може бути підтвердженням того, що відповідач повідомив про наявність форс-мажорних обставин, що позбавляє відповідача права посилатись на цю обставину. Матеріали справи не містять належних доказів підтвердження повідомлення роботодавцем свого працівника, що відповідач перебуває під впливом форс-мажорних обставин із зазначенням дати виникнення обставин та дати ознайомлення під особистий підпис працівника; сертифікат, який підтверджує неможливість виконання зобов`язань за трудовим договором, з належного розрахунку при звільненні роботодавцем позивача, у день її звільнення; інформацію про інформування всіх працівників відповідача про ресурс «MyEldoLife» із їх підтвердженням про ознайомлення з цим інформуванням. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено,що позивач у період з 27 жовтня 2020 року до 05 жовтня 2023 року працювала на різних посадах у ТзОВ «Дієса», що підтверджується записами в її трудовій книжці НОМЕР_1 (т.1 а.с. 17-19). 05 жовтня 2023 року ТзОВ «Дієса» видало наказ № Z00/04/10/003 про припинення трудового договору з позивачем ОСОБА_1 за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 20). У наказі про припинення трудового договору також зазначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 15 невикористаних календарних днів відпустки. В індивідуальних відомостях про застраховану особу, отриманих з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка ОК-5) відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за позивача, починаючи з липня 2023 року, відсутні (т. 1, а.с. 21-22). З наданих ТОВ «Дієса» розрахункових листів за липень 2023 року по жовтень 2024 року щодо заробітної плати ОСОБА_1 , вбачається, що борг за підприємством станом на початок листопада 2023 року складає 56 691,84 грн. (т. 1 а.с. 70). Відповідно до Сертифікату № 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого 23 квітня 2024 року Київською торгово-промисловою палатою, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТзОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України, дата настання: 12 березня 2022 року, дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року (т. 1 а.с. 83-86). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст. 116 КЗпП України строки. Згідно з положеннями статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом, обов`язок доведення вчинення певних дій покладається на зобов`язальну сторону. Відповідно, обов`язок доведення виплати заробітної плати працівнику має бути покладений саме на роботодавця, який має володіти відповідною інформацією та доказами. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що за липень, серпень, вересень та чотири дні жовтня 2023 року ТзОВ «Дієса» їй не було виплачено заробітну плату в сумі 56 691,84 грн., а також грошову компенсацію за невикористані дня відпустки у розмірі 7 725,90 грн., що підтверджується довідкою ТзОВ «Дієса» видану на ім`я позивача. Оскільки доказів проведення повного розрахунку з позивачем в день її звільнення відповідач суду не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з огляду на положення ст.115, 116 КЗпП України, про задоволення позову у вказаній частині. Доказів на спростування вказаної обставини суду першої інстанції надано не було, додана до апеляційної скарги платіжна інструкція № 1132 від 28 серпня 2023 року суду першої інстанції не надавалась, а тому не може бути взята до уваги судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки перегляд справи судом апеляційної інстанції на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, відповідачем не надано доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання доказів та про приєднання їх до справи, апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження та надання їм оцінки. Щодо позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за період затримки, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 117 КЗпП України та виходив із того, що остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати з позивачем не проведено. Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19). 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час. У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати. Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку. ТзОВ «Дієса» на підтвердження своїх заперечень проти позову в цій частині в суді першої інстанції посилалося на те, що внаслідок фактичного знищення товару, який був поставлений постачальником на склад товариства за адресою: Україна, Київська область, Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська 1а , внаслідок потрапляння бойового снаряду/ракети в дах будівлі складу, будівлю складу було повністю знищено, робота магазинів товариства була припинена, що поставило його у скрутне становище та спричинило неможливість виконання усіх зобов`язань, в тому числі по оплаті заробітної плати з незалежних від підприємства обставин. Наявність у товариства форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України. Також підтвердженням скрутного фінансового становища відповідача є справа про банкрутство ТзОВ «Дієса», що розглядається Господарським судом м. Києва у справі № 910/15087/23 та розгляд заяв про банкрутство (справа № 910/12677/23), рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року у справі № 760/29187/23 про закриття провадження у справі про притягнення генерального директора ТзОВ «Дієса» за ч. 1 ст. 41 КУпАП з огляду на перебування товариства під дією обставин непереборної сили, матеріали яких розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Вказаним доводам суд першої інстанції жодної оцінки не надав та не навів мотивів, чому він не приймає їх до уваги. Відповідачем надано докази отриманих товариством збитків, а саме: звіти ТОВ «ГЕО ФІНАНС ГРУП» про оцінку збитків, завданих ТОВ «Дієса» внаслідок втрати необоротних активів (основних засобів), що обліковувалися на субрахунках 103, 104, 106, 1121, оборотних активів (товарів) та упущеної вигоди від неодержаного прибутку внаслідок втрати товарів, які зберігалися за адресами: Запорізька область, м. Бердянськ, просп. Східний 13/вул. Волонтерів, 73 (сума збитків 892 366,08 дол. США); Донецька область, м. Маріуполь, вул. Запорізьке шосе, буд.2 (сума збитків 680 376,14 дол. США); Донецька область, м. Маріуполь, просп. Леніна, буд. 149 (сума збитків 600 687,25 дол. США); Донецька область, м. Маріуполь, просп. Металургів, буд. 100 (сума збитків 719 854,33 дол. США); Донецька область, м. Маріуполь, просп. Перемоги, 21 (сума збитків 666 907,08 дол. США); Херсонська область, м. Херсон, просп. Ушакова, 43 (сума збитків 608 037,72 дол США); Харківська область, м. Харків, пл. Захисників України, буд 7/8 (сума збитків 461 580,51 дол. США); Херсонська область, м. Херсон, просп. 200 років Херсона, буд.30 (сума збитків 756 118,08 дол. США); Харківська область, Харківський р-н, с.Циркуни, вул. Кутузівська, 19-б (сума збитків 664 642,66 дол США); Полтавська область, м. Кременчук, вул. Хламенюка, буд.7 (сума збитків 506 011,96 дол. США); Київська область, м. Ірпінь, вул. Т. Шевченка, буд.7 (сума збитків 355 457,91 дол. США); м. Київ, пр. Правди, 47, БТРЦ "RETROVILLE" (сума збитків 662 454,84 дол. США); Херсонська область, м. Херсон, вул. Залаегерсег, 18 (сума збитків 1 197 921,83 дол. США); Київська область, м. Буча, бульв. Л. Бірюкова, буд.2 (сума збитків 564 338,81 дол. США); Київська область, Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1-А (сума збитків 17 245 920,75 дол. США). Після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТзОВ «Дієса» отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи. Із долученого до матеріалів справи сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТзОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року. Отже, унеможливлення виконання ТзОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська область, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача. Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані заперечення позивача, про те, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор), адже з поданих скаржником доказів вбачається, що 01 червня 2023 року на загальнодоступному ресурсі для працівників «MyEldoLife» де розміщуються новини компанії, розміщенні накази, заяви, бланки тощо, було розміщено інформацію наступного змісту: «Шановні колеги! Через військову агресію РФ торговельна мережа «Ельдорадо» (товариства, які діють під цією торговою маркою) отримала значних збитків - було зруйновано основний склад товариства, пограбовано/знищено значну частину магазинів, внаслідок чого товариства знаходяться під дією обставин непереборної сили (форсі-мажорні обставини). У зв`язку з цим повідомляємо працівників, що виплати заробітної плати та усіх інших належних нарахувань при звільненні можуть відбуватися із затримкою. Разом з цим, гарантуємо, що всі належні виплати працівникам будуть обов`язково виплачені. З повагою, Твоє ЕЛЬДОРАДО». Твердження відповідача про наявність доступу до ресурсу «MyEldoLife» у всіх працівників ТзОВ «Дієса», позивачем не спростована, доказів на підтвердження відсутності такого доступу у позивача ОСОБА_1 суду не надано. Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (постанова Верховного Суду від 23 серпня 2023 року в справі № 910/6234/22). Враховуючи, що між сторонами такої погодженої письмової умови не існує, доводи апеляційної скарги про неповідомлення про форс-мажорні обставини, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та приходить до висновку, що розмістивши повідомлення на загальнодоступному ресурсі для працівників, відповідач за існуючих обставин, вжив швидко доступних заходів, спрямованих на захист прав та інтересів працівників, поінформувавши про затримку виплати заробітної плати. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань та обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, а в даному випадку вина повністю відсутня, підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). Позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 36 500,00 грн. На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 27/24 від 25 січня 2024 року; додаткову угоду № 1 від 25 січня 2025 року, акти-рахунку № 1,2,3,4,5,6,7,8 прийому передачі послуг та платіжні інструкції. Відповідач, заперечуючи проти заявленого представником позивача розміру на відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначив, що враховуючи низьку складність справи, яка є простою (рамковою) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5 000,00 грн. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та необхідних вчинення процесуальних дій сторони. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, однак, у розмірі 15 238,75 грн., тобто пропорційно до задоволених позовних вимог (154270,64*100% : 64417,74 = 41,75%) (41,75%*36500 грн. = 15 238,75 грн.). Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При подачі позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 234,16 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в частині стягнення заробітної плати, то судовий збір, що підлягав сплаті при подачі позовної заяви за вказані вимоги підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (41,75%), а саме у розмірі 515,26 грн. (1234,16*41,75%). При подачі апеляційної скарги ТзОВ «Дієса» сплатило судовий збір в оскаржуваній частині рішення у розмірі 1 458,40 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, а позивач не звільнена від сплати судового збору в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункуто сплачений відповідачем судовий збір в цій частині підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, а саме у розмірі 849,51 грн. (1458,40*58,25%). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Дієса» різницю між сумою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 334,25 грн. (849,51-515,26). На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без задоволення. В іншій частині Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», місце знаходження: м. Київ, площа Спортивна, 1-А, ідентифікаційний код 36483471 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_14 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 238,75 (п`ятнадцять тисяч двісті тридцять вісім) гривень 75 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_14 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», місце знаходження: м. Київ, площа Спортивна, 1-А, ідентифікаційний код 36483471, 334,25 (триста тридцять чотири) гривні 25 копійок сплаченого судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 06 листопада 2025 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.