Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/18036/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18036/25 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : 06 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати йому за період з 26.08.2023 по 26.02.2024 включно середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022); - зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період з 26.08.2023 по 26.02.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 25.08.2023 звільнений зі служби у ВЧ НОМЕР_2 . Крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 09.05.2025 року, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що на спірні правовідносини не розповсюджуються норми КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 26.08.2023 по 25.02.2024. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 26.08.2023 по 25.02.2024 у сумі 110065,19 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не вірно обрахував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 31.08.2005 по 25.08.2023 в органах Державної прикордонної служби України, що не заперечується сторонами по справі. Витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби №3 від 25.08.2023 ОСОБА_1 звільнено за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші п причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним мед висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії з охорони здоров`я пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року по справі №420/40581/24 вирішено, зокрема, зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.07.2022 перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та премії з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з врахуванням раніше виплачених сум. (а.с. 22-27) На підтвердження виконання рішення, позивачем долучено платіжну інструкцію №2301 від 07.05.2025 про перерахунок грошових коштів у сумі 110 077,78 грн. 12 травня 2025 року позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з приводу виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У відповідь НОМЕР_1 прикордонний загін ДПСУ листом №09/М-5099/5531 від 23 травня 2025 року надали розрахунок виплаченої суми на виконання рішення суду та фактично відмовили у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважаючи протиправним невиплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням розміру недоплаченої при звільненні суми у порівнянні із середнім заробітком, який підлягав стягненню. Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 25.08.2023 року, а 09.05.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції. Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судова колегія враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МВС України 25.06.2018 № 558, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Щодо вірності обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне. Обраховуючи одноденний розмір грошового забезпечення позивача, судом першої інстанції враховано суми, які зазначені в архівній відомості позивача, натомість колегія суддів вважає такі дії помилковими. Так, згідно до п.6 Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджених наказом МВС 26 січня 2023 року № 36, виплата додаткової винагороди військовослужбовцям здійснюється щомісяця за минулий місяць на підставі наказів Голови Державної прикордонної служби України, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби, а їх начальникам (командирам) - на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня, які видаються до 8 числа поточного місяця. Отже виплачена позивачу у червні 2023 року додаткова винагорода не підлягає врахуванню до грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням червень, липень, оскільки виплачена за травень 2023 року. На підтвердження вірності такого трактування сум, зазначених в архівній відомості позивача, свідчить виплата у вересні 2023 року, тобто наступного місяця після звільнення, додаткової винагороди позивачу за серпень 2023 року. Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучалась довідка № 377 про грошове забезпечення позивача за червень та липень 2023 року, з якої вбачається, що за червень 2023 року позивачу нараховано 25 503,80 грн, за липень 2023 року позивачу нараховано 25 903,29 грн. З викладеного вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 842,74 грн ((25503,80+ 25903,29) / 61)). Щодо рішення суду першої інстанції в частині застосування принципу співмірності, судова колегія зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності. Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 лютого 2024 року (наступний після звільнення день) по 06 липня 2024 року встановленню підлягає: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат. Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року. Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат. Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні позивачу виплачено 206 547,94 грн грошового забезпечення та наступного місяця 76 354,84 грн додаткової винагороди. Крім того, на виконання рішення по справі № 420/40581/24 позивачу виплачено перерахунок грошового забезпечення 110 077,78 гривень. Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 392 980,56 грн. З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 110 077,78 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 28,01 % (110 077,78 / 392980,56*100). Затримка розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП не більше 6 місяців, за період з 26.08.2023 по 25.02.2024 становить 184 календарних дні. Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 155 064,16 (842,74 грн х 184) грн. Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 43 433,47 грн, тобто 28,01 % від 155 064,16 грн. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року. Суд першої інстанції, зробивши вірний висновок про необхідність визначення істотності частки, невірно обрахував таку частку, у зв`язку із чим невірно визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за період по 18 липня 2022 року. Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку, який стягується на користь позивача. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 11 червня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року - змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції: Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 26.08.2023 по 25.02.2024 у сумі 43 433,47 грн (сорок три тисячі чотириста тридцять три гривні сорок сім копійок). В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В. Вербицька Суддя: О.В. Джабурія Суддя: К.В. Кравченко