Постанова 4857 № 140/279/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/279/25 пров. № А/857/16340/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгої О.І., Ільчишин Н.В. за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (суддя Шепелюк В.Л., час ухвалення 11:18 год., місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного рішення 04.04.2025), в адміністративній справі №140/279/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив: У січні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Волинській, в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24.09.2024 р. №851667-2405-0306 UA07060190000036342, згідно якого було визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 8 місяців 2024 року в розмірі 336877,77 грн.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000 грн.. Відповідач з позовними вимогами не погодився, вважаючи їх необґрунтованими, в суді першої інстанції подав відзив на позов. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24 вересня 2024 року №851667-2405-0306-UА07060190000036342. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 7695,03 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає те, що у ФОП ОСОБА_1 відсутні підстави для звільнення від сплати земельного податку з фізичних осіб по земельній ділянці, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710400000:15:008:0228, загальною площею 7,7682 га, адже під час перевірки не встановлено, що позивач використовує земельну ділянку для здійснення господарської діяльності. Вважає, що судом не наведено поважних причин не взяття до уваги фотознімків, які були додані до даного акту. З Акту чітко вбачається щодо якої земельної ділянки здійснювався огляд, а також в ньому зазначено, що «фотографії земельної ділянки на момент обстеження додаються». Підписи у Акті обстеження осіб, які прибули на місце огляду наявні, тому ставити під сумнів додатки до такого акту не можливо, адже вони є невід`ємною частиною такого Акту. Вважає скаржник, що з наданих позивачем видаткових накладних не можливо встановити реалізацію товару, адже як вбачається з таких накладних, вони виписані на неплатників ПДВ. До того ж позивачем не відображено у податковій декларації дохід від такої господарської діяльності з роздрібного продажу товарів, а лише відображено отримання доходу від надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Окрім того, не можливо встановити походження товару, який наявний у позивача, жодні підтверджуючі документи на його походження надані не були. Отже видаткові накладні не підтверджують здійснення позивачем господарської діяльності. Щодо витрат на правничу допомогу, вважає апелянт, що задоволені судом такі витрати не відповідають критерію співмірності. Дана справа є справою незначної складності та спірні правовідносини не передбачають великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, фактично позовна заява складається з викладу обставин справи, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Відтак підготовка позовної заяви не потребувала значних зусиль та багато часу, що свідчить про завищення витрат, а саме задоволених судом - 5000 грн. Вказаний розмір є надмірним та неспівмірним з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Позивач подав до суду апеляційної скарги відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому вказує на необґрунтованість її доводів. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, залишити без змін рішення суду першої інстанції. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено такі фактичні обставини. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 від 14.05.2024 у спільній сумісній власності перебуває земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 0710400000:15:008:0228, загальною площею 7,7682 га (цільове призначення - для будівництва і обслуговування будівель торгівлі). Відповідачем ГУ ДПС у Волинській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Розділу ХІІ ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2024, якими позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб: №851667-2405-0306-UА07060190000036342 за травень-грудень 2024 на суму 336 877,77 грн, як співвласнику вищезазначеної земельної ділянки (а.с.8). Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку до ДПС України шляхом подання скарги №09/10/2024 від 09.10.2024. Правовою аргументацією скарги є наявність у позивача пільги, встановленої пп.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України, згідно якої платники фізичні особи підприємці, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування та є платниками єдиного податку, звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (а.с.9). Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 12.12.2024 №37236/6/99-00-06-01-03-06 в задоволенні скарги було відмовлено з мотивів відсутності найманих працівників та відсутності в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно і Реєстрі прав власності на нерухоме майно будь-яких відомостей про торгівельні чи інші будівлі, якій б могли використовуватися для здійснення господарської діяльності (а.с.11). Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 24.09.2024 протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України). Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). Як визначено п.269.2 ст.269 ПК України, особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Відповідно до пп.4 п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Тобто у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2018 у справі №820/5485/17, від 06.02.2020 у справі №820/3488/16, від 21.06.2022 у справі №826/15283/17, від 13.08.2021 у справі №826/17235/16 та враховуються при вирішенні цієї справи. Згідно із ст.3 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-ГУ господарська діяльність - це діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. У свою чергу, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. У розглядуваній справі встановлено, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за 8 місяців 2024 року у сумі 336877,77 грн. Об`єктом оподаткування земельним податком стала земельна ділянка площею 7,7682 га із кадастровим номером 0710400000:15:008:0228, яка перебуває у спільній сумісній власності позивача і ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 із 08.12.2020 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Волинській області як платник податків на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 3 групи). Видами господарської діяльності, згідно інформації з ЄДР та Реєстру платників Єдиного податку, є: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах 47.30 Роздрібна торгівля пальним 47.54 Роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах 52.10 Складське господарство 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах 73.11 Рекламні агентства 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації. Із зазначених вище видів діяльності, безпосередньо на земельній ділянці з кадастровим номером 0710400000:15:008:0228 за адресою АДРЕСА_1 , позивач у 2024 році здійснював наступні види діяльності: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах. Позивач для підтвердження факту здійснення вказаних видів діяльності надав видаткові накладні на продаж товару за період із травня по грудень 2024 року водяних насосів, запчастин та комплектуючих до них, баками до води тощо. Накладні виписані продавцем ФОП ОСОБА_1 на покупців. В даних накладних зазначено місце реалізації товару: АДРЕСА_1 (а.с. 25-34). Водночас, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні будь-які торгівельні або інші будівлі на вищевказаній земельній ділянці, які б могли використовуватись у здійсненні господарської діяльності, зокрема і для зберігання будівельних матеріалів. Як з`ясовано апеляційним судом, у серпні 2024 року на зазначеній земельній ділянці позивачем було встановлено тимчасову споруду малої архітектурної форми - кіоск загальною площею 18,50 кв.м. Паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 на ім`я позивача ОСОБА_1 виданий начальником відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ковельської міської ради 07.08.2024 року відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. У даному Паспорті зазначено схему розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці, її план, техніко-економічні показники (загальна площа, будівельний об`єм, поверховість та інше), розворотню площадку, асфальтобетонне покриття тощо (а.с. 35-40). Про використання вказаної земельної ділянки та тимчасової споруди кіоска у власній господарській діяльності позивачем було повідомлено податковий орган шляхом подання Форми 20-ОПП від 05.08.2024 р. «Повідомлення про оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність» (а.с. 24-зв.). Здійснювана позивачем підприємницька діяльність задекларована шляхом подання до контролюючого органу податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 3 квартал 2024 р. та податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2024 рік. По результатах 1 півріччя 2024 позивачем подана податкова декларація платника єдиного податку ФОП 08.07.2024, в якій відображено дохід лише від виду діяльності по КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.42-зв.). Судом також встановлено, що 29.10.2024 комісія, утворена розпорядженням Ковельського міського голови від 28.10.2024, у складі працівників виконавчого комітету Ковельської міської ради та головного державного інспектора Ковельського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Волинській області, здійснила огляд земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:008:0228, площею 7,7682, що розташована за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, про що був складений відповідний Акт обстеження земельної ділянки (кадастровий номер 0710400000:15:008:0228) площею 7,7682 га в АДРЕСА_1 (а.с. 41). Вказаним актом зафіксовано розташування на земельній ділянці двох малих архітектурних форм (тимчасових споруд), на яких розміщені рекламні вивіски із зазначенням контактів підприємців, в т.ч. ФОП ОСОБА_1 . У тимчасових спорудах знаходилися водяні насоси, коробки із запчастинами, на земельній ділянці розміщені будівельні матеріали, зокрема панельні перекриття та бруківка. Отже, вищевказані обставини та документи підтверджують здійснення позивачем ОСОБА_1 , як фізичною особою - підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та платником єдиного податку 2 групи, починаючи з серпня 2024 року господарської діяльності на земельній ділянці з кадастровим номером 0710400000:15:008:0228, площею 7,7682 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . При цьому, колегія суддів вважає, що позивач не підтвердив достатніми належними і допустимими доказами використання згаданої вище земельної ділянки для провадження господарської діяльності за період травень-липень 2024 року. Тому податковий орган дійшов правильного висновку щодо обов`язку позивача сплатити земельний податок з фізичних осіб за цей період. Однак, за період з серпня по грудень 2024 року податковим органом безпідставно нараховано спірним податковим повідомленням рішенням земельний податок з фізичних на земельну ділянку площею 7,7682 га із кадастровим номером 0710400000:15:008:0228, оскільки у вказаний період позивач як суб`єкт господарювання, який є власником означеної земельної ділянки, використовував цю землю для проведення господарської діяльності. Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі Бочаров проти України, п. 53 рішення в справі Федорченко та Лозенко проти України, п. 43 рішення в справі Кобець проти України, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоб не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву. Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів чи зобов`язань має саме податкове управління. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності свого рішення при обрахуванні грошового зобов`язання позивачу за період з серпня по грудень 2024 року, а тому суд висновує, що спірне ППР у цій частині не відповідає вимогам, які висуваються до нього як до акта індивідуальної дії, а отже таке слід у відповідній частині скасувати. До того ж, колегія суддів зауважує, що суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб`єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об`єкту оподаткування не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов`язань суму, яка нарахована правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав й інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду. Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 3 вересня 2019 року (справа №806/2049/18), від 26 грудня 2018 року (справа № 2а/0370/3780/11), від 23 жовтня 2018 року (справа №808/3458/16). Так, спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за 8 місяців 2024 року у сумі 336877,77 грн.. Такий розрахунок проведено за формулою 11778887,132154x1,1/366x245x3,8841/100 = 336877,77 грн., де 11778887,132154 - нормативна грошова оцінка землі; 1,1 - ставка податку; 366 днів у році, 245 днів - 8 міс. 2024 року, травень- грудень; 3,8841 - площа землі. За вказаною формулою колегія суддів виокремлює суму спірного податкового повідомлення-рішення, що підлягає скасуванню та становить 210376,73 грн., яка розрахована наступним чином: 11778887,132154x1,1/366x153x3,8841/100 = 210376,7267304069, де 153 дні це період 5 місяців (серпень грудень 2024). Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірне податкове повідомлення підлягає скасуванню в цілому, вважаючи, що позивач використання згаданої вище земельної ділянки для провадження господарської діяльності підтвердив відповідними доказами, що не узгоджується зі встановленими у цій справі обставинами, а тому податковий орган дійшов правильного висновку щодо обов`язку позивача сплатити земельний податок з фізичних осіб за травень-липень 2024 року (92 дні) у розмірі 126501,04 грн.. Отже, відповідач безпідставно визначив спірним податковим повідомленням-рішенням від 24.09.2024 року №851667-2405-0306-UА07060190000036342 податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб на суму 210376,73 грн. за період з серпня по грудень 2024 року, тому у цій частині рішення відповідача підлягає визнанню протиправним і скасуванню. У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задоволити частково. Відповідно до статті 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Частинами першою, третьою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000 грн.. Оскільки позов підлягає до часткового задоволення, тому необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 1683,01 грн, сплачений позивачем відповідно до наявної у справі квитанції. При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн у суді першої інстанції, суд виходить з наступного. Позивач, на підтвердження витрат на правничу допомогу надав суду копію договору про надання правової допомоги від 24.10.2024, додаток №2 до договору про надання правової допомоги віл 24.10.2024, рахунок-фактура від 10.01.2025 №04, платіжну інструкцію від 10.01.2025, детальний опис робіт (наданих послуг з правничої допомоги), виконаних адвокатським об`єднанням АФК та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно вказаних документів надання позивачу Адвокатським об`єднанням АФК у цій справі правової допомоги становить в сумі 10000,00 грн.. На переконання суду, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначаючись щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку обґрунтованості розміру заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в контексті пропорційності їх складності правовому супроводу справи та враховуючи зміст та обсяг наданих послуг. Судом перевірено фактичне виконання адвокатом усіх послуг, перелік яких наведений в детальному описі робіт (наданих послуг з правничої допомоги), виконаних адвокатським об`єднанням АФК, в якому відображені відповідні розрахунки, проаналізовано обґрунтованість тривалості часу, вказаного у цих розрахунках витрат на правничу допомогу, необхідного адвокату на надання таких послуг. З цього приводу суд зазначає, що категорія даної справи не є складною, а відтак підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної техніки та великих затрат часу. Суд, враховуючи складність справи, значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 3500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивач надав суду: ордер на надання правничої допомоги від 28.10.2024; акт приймання передачі правничої допомоги від 26 червня 2025 року, складений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «АФК»; детальний опис робіт (наданих послуг з правничої допомоги), виконаних адвокатським об`єднанням «АФК» та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції; рахунок фактуру на оплату наданої правничої допомоги №50 від 23.06.2025; платіжну інструкцію про оплату наданої правничої допомоги 1.193421907.1 від 24.06.2025. В матеріалах справи знаходиться договір про надання правничої допомоги від 24.10.2024. Додатком 2 до цього договору сторони договору погодили вартість правничої допомоги, в т. ч. в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн.. Згідно акта приймання передачі правничої допомоги Адвокатським об`єднанням «АФК» надано, а Клієнтом Лисюк В.П. прийнято наступну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції по справі №140/279/25 - аналіз поданої відповідачем апеляційної скарги на рішення Волинського окружного суду від 28.03.2025р. Підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Повний супровід справи в суді апеляційної інстанції вартістю 10000,00 грн.. Відповідач подав заперечення на вимогу позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн., зазначаючи, що відшкодування витрат на правничу допомогу у вказаному розмірі не є співмірним з обсягом виконаної роботи, адже в детальному описі робіт не зазначено час на витрачені послуги, ціна за кожну надану послугу і при цьому у своїй заяві позивач не обґрунтовує співмірність витрат на правничу допомогу, а отже така сума є завищеною. До того ж звертає увагу, що позивачем в апеляційній інстанції подано лише 1 процесуальний документ - відзив на апеляційну скаргу, який дублює позовну заяву. Просить у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити повністю. Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд враховує те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення та характером спору, позовними вимогами та обсягом досліджуваних доказів не є складною. Тому підготовка відзиву на апеляційну скаргу по суті у даній справі вимагала не надмірного і не значного обсягу юридичної (правової) роботи. До того ж, відзив на апеляційну скаргу дублює обґрунтування позовної заяви. При цьому, колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Колегія суддів вважає, що представником позивача надану послугу з підготовки та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу вартістю 10000,00 грн, завищено, оскільки як уже було вказано вище, вказана категорія справи не є складною. Крім того, із змісту відзиву на апеляційну скаргу видно, що представник позивача фактично наводить ті ж самі доводи, які були наведені у позовній заяві, тобто обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу є фактично копіюванням обґрунтувань позовної заяви, із незначними змінами. При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга відповідача підлягає до часткового задоволення. Відтак, з огляду на встановлені обставини з урахування критеріїв пропорційності, значенням справи для сторони, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, часткового задоволення позовних вимог, на переконання апеляційного суду розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції об`єктивно складає не більше 1500 грн. і така сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Волинській області. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задоволити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в адміністративній справі №140/279/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати та ухвалити нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково. Визнати частково протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24 вересня 2024 року №851667-2405-0306-UА07060190000036342 на суму 210376 (двісті десять тисяч триста сімдесят шість) гривень 73 копійки. У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 44106679) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у виді витрат зі сплати судового збору за подання позову в сумі 1683 (одну тисячу шістсот вісімдесят три) грн 01 коп., на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок та на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1500 (однієї тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. І. Довга Н. В. Ільчишин Повний текст постанови суду складено 03.11.2025 року