Постанова 4851 № 520/27129/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 р. Справа № 520/27129/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 (головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С.) № 520/27129/21 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області № 8530252-2414-2020 від 03.06.2021 про нарахування земельного податку з фізичних осіб за 2021 рік в розмірі 41 756,70 грн. В обґрунтування позову зазначив, що не є платником земельного податку, оскільки не є власником чи користувачем будь-якої земельної ділянки. Також посилався на відсутність в розпорядженні податкового органу нормативної грошової оцінки земельної ділянки, без якої неможливо розрахувати земельний податок, не використання ним даних з державного земельного кадастру, не вчинення відповідних дій щодо визначення та встановлення площі земельної ділянки, яка використовується позивачем та не визначення відповідної бази оподаткування. З урахуванням наведеного вважав спірне податкове повідомлення рішення протиправним та просив суд його скасувати. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 позов задоволено. ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачу належить на праві власності нежитлове приміщення, а тому незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під цим обєктом, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, у нього виник обов`язок зі сплати земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Саме такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 826/11633/16, від 14.05.2019 у справі № 826/13773/16, від 10.03.2020 у справі № 826/9715/17. Також, вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що розрахунок земельного податку помилково здійснено відповідачем виходячи із площі приміщення, а не площі прибудинкової території, оскільки такий розрахунок проведений, виходячи з площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 14.02.2013 (зареєстровано 14.02.2013) має у власності частину нежитлового приміщення загальною площею 569,6 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 16-51). 03.06.2021 ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 8530252-2414-2030, яким ОСОБА_1 згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 ПК України визначено суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за 2021 р. у розмірі 41 756,70 грн (а.с. 10). Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не в межах, на підставі та у спосіб, що визначений податковим законодавством. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України, а земельні відносини в Україні - ЗК України. Підпунктами 14.1.72, 14.1.73, п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. У свою чергу, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. За пп. 14.1.74. п. 14.1 ст. 14 ПК України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами. Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 269.1 ст. 269 ПК України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України). При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України). Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК України). Згідно з частинами 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Згідно з п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (п. 286.5 ст. 286 ПК України). Згідно з п. 274.1 ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Відповідно до ст. 1 Закону України № 1378-IV «Про оцінку земель» (далі Закон № 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону № 1378-IV дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 3 ст. 23 Закону № 1378-IV). Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (п. 1 Положення № 15). Частиною 1 ст. 193 ЗК України передбачено, що Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК України). Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі Закон № 3613-VI) відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 38 Закону № 3613-VI). Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі (ч. 3 ст. 38 Закону № 3613-VI). Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Разом з тим, контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних Державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку. Отже, для реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів. Вказані висновки сформовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 червня 2019 року у справі № 820/5042/16, від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/8361/18. Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить частина нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , площею 569,6 кв.м. З них 1-го поверху: коридор площа 4,3 кв.м., сходинкова клітина 7,3 кв. метри, коридор 7,4 кв. метри, сходинкова клітина 7,0 кв. метри, усього по 1 поверху 26 кв.м; 2 поверх: сходинкова клітина 7,1 кв. м. та 7,0 кв.м. усього по 2 поверху 14,1 кв.м.; 3 поверх: коридори, кабінети, сходинкові клітини, усього по 3 поверху 529,5 кв. м. Доказів внесення відомостей про земельну ділянку, на якій розташовано нежитлове приміщення до Державного земельного кадастру відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано. Крім того, як вірно враховано судом першої інстанції, ОСОБА_1 є не єдиним власником будівлі по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та визнається податковим органом. Відповідно до п. 286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Отже, розрахункова площа земельної ділянки стосовно якої контролюючим органом нарахування податкового зобов`язання з земельного податку, повинна бути визначена пропорційно до частки нежитлових приміщень позивача в загальній площі нежитлової будівлі та не може дорівнювати загальній площі нежитлових приміщень позивача. Для визначення площі земельної ділянки, щодо якої здійснено розрахунок величини земельного податку, необхідно з`ясувати наступне: загальну площу нежитлової будівлі, загальну площу земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, якою користується позивач, пропорційно до частки його нежитлових приміщень в загальній площі нежитлової будівлі. Проте, ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не надано акту визначення меж та площі земельної ділянки, ні розрахунку визначення частки нежитлових приміщень позивача в нежитловій будівлі, ні площі земельної ділянки, якою ОСОБА_1 користується, пропорційно до її частки в нежитловій будівлі. Щодо доводів апелянта про нарахування земельного податку виключно з площі земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивача з посиланням на розрахунок, колегія суддів зазначає настпуне. Як вбачається з розрахунку земельного податку, наданого відповідачем суду першої інстанції при нарахуванні суми грошового зобов`язання ГУ ДПС у Харківській області враховано площу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - 0,2936 га та тариф - 142231 (грн/га).(а.с.83) Разом з тим, розрахунок не містить відомостей з урахуванням яких складових його було здійснено, а саме кількість користувачів спірної земельної ділянки, загальну площу об`єкта нерухомості та площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці, площу прибудинкової території. Отже, розрахунок земельного податку не містить відомостей, що його здійснено виходячи із площі частки земельної ділянки, якою користується позивач, пропорційно до частки його нежитлових приміщень в загальній площі нежитлової будівлі, тобто, без урахування положень п. 286.6 ст.286 та п. 287.6 ст. 287 ПК України. Необхідність врахування пропорційної частки, яка належить платнику податків, при визначенні розміру земельного податку підтверджено правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.04.2018 по справі №818/1027/17, від 16.04.2020 по справі № 804/6405/16. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо обов`язку позивача сплачувати земельний податок незважаючи на відсутність у нього зареєстрованого права власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, проте зазначає, що судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення за інших підстав. В силу ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, відповідач правомірності прийнятого рішення ні суду першої, ні апеляційної інстанції належним чином не довів. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення рішення та наявність підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 по справі № 520/27129/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій