Постанова 4855 № 640/22765/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22765/20 суддя першої інстанції: Костюкевич Сергій Федорович ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі № 640/22765/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - апелянт, позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якій просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 78676-3313-2615 від 07.04.2020. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, незважаючи на відсутність реєстрації за позивачем права власності чи користування земельною ділянкою під належними їй нежитловими приміщеннями, з огляду на принцип пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто з 18.01.2019. Суд першої інстанції також послався на сталу практику Верховного Суду з відповідного питання та зазначив про відсутність підстав для застосування Узагальнюючої податкової консультації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 602 від 06.07.2018. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, відповідно до якого особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї, не підпадає під правове регулювання норм ПК України про платників земельного податку. Крім того, ОСОБА_1 зауважила, що права співвласників багатоквартирного будинку на земельну ділянку під ним та прибудинкову територію виникають лише з моменту державної реєстрації таких прав у Державному земельному кадастрі, а до настання цього моменту особа, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, не може вважатися платником земельного податку, на чому, зокрема, наголошено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 300/2348/22 та в Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України № 602 від 06.07.2018. Позивач звернула увагу на те, що судом першої інстанції не встановлено базу оподаткування земельним податком, а також те чи була сформована земельна ділянка під будинком як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву, витребувано справу із Волинського окружного адміністративного суду. Не погоджуючись з апеляційною скаргою, у відзиві ГУ ДПС посилаючись на сталу й послідовну практику Верховного Суду, відповідно до якої власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таке приміщення незалежно від реєстрації прав на земельну ділянку (постанови від 19.06.2018 у справі № 826/8009/16, від 23.05.2019 у справі № 826/1430/16, від 29.09.2019 у справі № 824/866/17-а, від 02.12.2015 у справі № 826/3130/15, від 07.07.2015 у справі № 826/12388/13-а, від 11.06.2019 у справі № 826/14720/16, від 14.02.2019 у справі № 820/855/17, від 13.03.2019 у справі № 808/8734/15, від 14.05.2019 у справі № 826/13773/16, від 12.03.2019 у справі № 826/11633/16, від 21.11.2018 у справі № 826/10289/16 та інших), наголошує на правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, необґрунтованості апеляційної скарги та відсутності підстав для її задоволення. Ухвалою апеляційного суду від 02.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне. ОСОБА_1 на праві приватної власності з 18.01.2019 належить група нежитлових приміщень № 0245 загальною площею 212,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 153372330 від 22.01.2019 (запис про право власності № 29940367 від 18.01.2019). Загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому розташовані вказані приміщення, становить 5 721,90 кв.м, що підтверджується довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» № 432-3657/2-2 від 26.07.2019. ГУ ДПС 07.04.2020 прийнято податкове повідомлення-рішення № 78676-3313-2615 про визначення грошового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 24 173,23 грн за земельну ділянку площею 0,007734 га. До згаданого податкового повідомлення-рішення додано розрахунок, у якому зазначено тип, зону, період нарахування, площу ділянки (0,007734 га) та суму податку. Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпунктами 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об`єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Водночас пунктом 287.8 статті 287 ПК України, що є спеціальною нормою щодо власників нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках, встановлено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічне правило щодо переходу обов`язку зі сплати податку за земельну ділянку під будівлею, спорудою (їх частиною) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно закріплене й у пункті 287.6 статті 287 ПК України. За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що в загальних положеннях ПК України (статті 269, 270) платником земельного податку визначено власника чи користувача безпосередньо земельної ділянки як зареєстрованого об`єкта речового права, тоді як спеціальна норма пункту 287.8 (так само як і пункту 287.6) статті 287 ПК України прямо й безумовно пов`язує виникнення обов`язку зі сплати земельного податку власником нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку не з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, а з державною реєстрацією права власності на саме нерухоме майно (приміщення). У пункті 5.2 статті 5 ПК України закріплено принцип, відповідно до якого у разі коли поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать положенням ПК України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються положення саме ПК України. Отже, оскільки норми Земельного кодексу України (статті 125, 79-1, 202) та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII від 14.05.2015 (на які посилається позивач), що пов`язують виникнення прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з державною реєстрацією таких прав у Державному земельному кадастрі, регулюють загальні цивільно-правові та земельні відносини щодо речових прав на землю, а спеціальна податкова норма пункту 287.8 статті 287 ПК України прямо і однозначно визначає момент виникнення саме податкового обов`язку власника нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, для цілей оподаткування підлягає застосуванню спеціальна норма ПК України з огляду на принцип пріоритетності, закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України. Зазначений підхід узгоджується зі сталою й послідовною практикою Верховного Суду, сформованою у справах цієї категорії, відповідно до якої, незважаючи на те, що власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому майном, з огляду на принцип пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виникає в такого власника саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (постанови Верховного Суду від 07.07.2015 у справі № 826/12388/13-а, від 02.12.2015 у справі № 826/3130/15, від 19.06.2018 у справі № 826/8009/16, від 14.02.2019 у справі № 820/855/17, від 13.03.2019 у справі № 808/8734/15, від 12.03.2019 у справі № 826/11633/16, від 14.05.2019 у справі № 826/13773/16, від 23.05.2019 у справі № 826/1430/16, від 11.06.2019 у справі № 826/14720/16, від 21.11.2018 у справі № 826/10289/16, від 29.09.2019 у справі № 824/866/17-а, від 17.03.2020 у справі № 815/4644/14, від 16.06.2020 у справі № 826/11166/16, від 01.11.2022 у справі № 808/5653/14, від 12.05.2023 у справі № 826/14240/16). З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок зі сплати спірного земельного податку виник у позивача саме з 18.01.2019, дати державної реєстрації за нею права власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 25, а відтак за 2020 рік позивач є належним платником такого податку. При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначена постанова прийнята в межах спору про стягнення безпідставно збережених коштів (неустойки/збагачення) із суб`єкта, який фактично користувався земельною ділянкою комунальної власності без оформлення правовстановлюючих документів на неї, тобто стосується цивільно-правових (господарсько-правових) відносин фактичного користування чужою земельною ділянкою поза волею власника, а не податкових правовідносин зі сплати земельного податку власником нерухомого майна, що прямо врегульовані спеціальною нормою пункту 287.8 статті 287 ПК України. Висновки, сформовані Верховним Судом у справах інших категорій (інший предмет та підстава позову, інші норми права, що підлягають застосуванню), не можуть автоматично поширюватися на податкові спори цієї категорії, врегульовані спеціальним законодавством з пріоритетом застосування, визначеним пунктом 5.2 статті 5 ПК України. Такими що не заслуговують уваги колегія суддів вважає і посилання апелянта на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 300/2348/22, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як рішення іншого апеляційного суду таких ознак не має та не є обов`язковим до застосування. Окрема постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена в межах конкретної справи з власним колом установлених обставин, не може спростовувати наведене вище правозастосування Верховного Суду в подібних правовідносинах. Посилання на узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом Міністерства фінансів України № 602 від 06.07.2018, колегія суддів також не приймає до уваги, позаяк за наявності усталеної практики Верховного Суду з відповідного питання, яка склалася як до, так і після видання цієї консультації, остання не може братися судом до уваги в якості джерела для розв`язання спору, врегульованого нормами ПК України, тлумачення яких надано Верховним Судом. Доводи апеляційної скарги про невстановлення судом першої інстанції бази оподаткування спростовуються матеріалами справи, у яких міститься розрахунок до податкового повідомлення-рішення № 78676-3313-2615 від 07.04.2020, що відображає відомості про площу земельної ділянки (0,007734 га), тип та зону, період нарахування і суму податку, а відповідачем у відзиві наведено докладний розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки за формулою, визначеною пунктом 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877, із застосуванням коефіцієнтів, встановлених рішеннями Київської міської ради та наказами центрального органу виконавчої влади у сфері земельних відносин, а також ставки податку 1 %, визначеної пунктом 5 додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629. Позивачем зазначений розрахунок по суті не спростовано та не надано доказів, які б ставили під сумнів його правильність. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про його скасування. Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі № 640/22765/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі № 640/22765/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України. Суддя-доповідач С.В. Воловик Судді В.О. Аліменко Н.В. Безименна