Ухвала КЦС ВС № 463/4934/24

УХВАЛА 04 листопада 2025 року м. Київ справа № 463/4934/24 провадження № 61-13203ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання та додаткових витрат на дитину, ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання, оскільки з нею проживає їхня донька - інвалід з дитинства, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат у зв`язку з лікуванням доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог про стягнення коштів на її утримання, посилалася на те, що з 05 червня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2024 року. У шлюбі народилася донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає разом з позивачкою. Їхня донька є дитиною з інвалідністю до 18 років, потребує постійного стороннього догляду та нагляду, постійної реабілітації за індивідуальною програмою. Вона не може залишатися одна, обслуговувати себе без сторонньої допомоги, здійснювати самостійно побутові справи, а тому у зв`язку з необхідністю такого догляду за дитиною з інвалідністю вона не може повноцінно працювати та отримувати відповідний заробіток. Допомога на дитину з інвалідністю становить 3 250,70 грн. Оскільки відповідач є працездатним, отримує дохід, інших неповнолітніх дітей немає, а відтак має можливість сплачувати кошти на її утримання, а тому, посилаючись на статтю 88 СК України, просить стягувати з ОСОБА_1 кошти на її утримання, оскільки з нею проживає їхня донька - інвалід, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 8 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог про стягнення додаткових витрат, ОСОБА_3 посилалася на те, що їхня донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю віком до 18 років та потребує постійного лікування, постійної реабілітації за індивідуальною програмою розвитку інваліда № 32 від 21 лютого 2023 року. У висновку про комплексну реабілітаційну психолого - педагогічну оцінку розвитку особи від 03 квітня 2023 року передбачені психолого - педагогічні та корекційно - розвиткові послуги. Згідно з висновком дитячого психіатра дитині рекомендовано психокорекція, логокорекція, ерготерапія, згідно з висновком лікаря невролога їй необхідна реабілітація у виді ЛФК, масажів, занять в басейні та нейрокорекції. Як мати, вона займається дитиною, її розвитком, дитина відвідує рекомендовані лікарями заняття зі спеціалістами, які є дороговартісними. За період з 09 серпня 2024 року до 09 вересня 2024 року дитина відвідала близько тридцяти занять з нейрокорекції, психології, дефектології та інші, вартість яких становить 15 250,00 грн, половину з яких просить стягнути з відповідача, який має можливість сплатити таку суму додаткових витрат, понесених нею у зв`язку з необхідністю лікування дитини. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року, позови ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання в розмірі 3 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 05 червня 2024 року протягом усього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткові витрати в розмірі 7 625,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1 211,20 грн судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. У задоволенні решти вимог - відмовлено. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення аліментів на утримання тому з подружжя, з яким проживає дитина з інвалідністю та додаткових витрат на дитину. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Заявник у касаційній скарзі зазначає про фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовної практики, з огляду на врахування судами попередніх інстанцій нерелевантних висновків Верховного Суду. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того, аналіз судових рішень у справі та наведені заявником у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для заявника (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання та додаткових витрат на дитину відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник