Постанова Харківський апеляційний суд № 640/14287/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 640/14287/19 Головуючий суддя І інстанції Шаренко С. Л. Провадження № 22-ц/818/2191/25 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2025 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сологубовської Анжеліки Едуардівни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна про визнання недійсним договору позики від 10.07.2009, в с т а н о в и в : 18.07.2019 р. позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 в якому просить суд визнати недійсним договір позики від 09.07.2009 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований у реєстрі за № 2822. В обґрунтування позову зазначив, що 10.07.2009 між ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_3 (позикодавець) укладено Договір позики від 09.07.2009 р., який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. та зареєстровано у реєстрі за № 2822 . Згідно з умовами Договору (п. 1) позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник - прийняв валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 13 760 доларів США. Позичальник зобов`язався повернути позикодавцю валютні цінності у порядку та строки, передбачені Договором. Кінцевий строк повернення позики встановлено до 10.07.2011 р. Однак, позивач вважає, що умови договору суперечать вимогам чинного законодавства з наступних підстав. Відповідно до п. 5 Договору «За прострочення будь-якого строку (п. 1 цього договору) виконання зобов`язання по поверненню позики, позичальник повинен сплатити на користь позикодавця неустойку у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення». Частина 1 ст. 549 ЦК України поділяє неустойку на штраф та пеню і встановлює, що неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч. З ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Зазначена норма є імперативною і не надає сторонам договірних відносин права змінити її положення та встановити у договорі неустойку у вигляді твердої грошової суми, встановлення розміру неустойки в твердій грошовій сумі законом не передбачено та суперечить змісту цього поняття. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Стаття 524 ЦК України встановлює, що грошове зобов`язання має бути виражене в гривні. Згідно з 6.2. Глави 6 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р. № 200 (далі - Правила), фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в» та «е» пункту 6.1 цієї глави. Відповідно до пп. «а», «в» та «е» п. 6.1. Глави 6 Правил готівкова іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися в разі: а) сплати мита, інших податків і зборів (обов`язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно з п. 6.3. Глави 6 Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в`їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, позивач зазначає, що законодавством України визначено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні особи-резиденти можуть використовувати готівкову іноземну валюту як платіжний засіб, до таких дозволених законодавством випадків не належать відносини позики, а отже встановлення у Договорі позики грошових зобов`язань у готівковій іноземній валюті (доларах США) прямо, навіть враховуючи застереження (п. 9 Договору позики), суперечить ст. 524 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсності судом. Крім того, позивач зазначає, що укладений Договір має ознаки правочину, вчиненого під впливом обману у розумінні ч. 1 ст. 230 ЦК України. Гроші ОСОБА_1 особисто віддала ОСОБА_5 в кабінеті у нотаріуса. Нотаріус підготувала якісь документи. Позивач разом з матір`ю підписали декілька документів, не читаючи їх і не вникаючи в їх суть. Згодом, коли позивач з матір`ю прочитали ці документи, то з`ясувалося, що в відповідно до цих документів ОСОБА_6 надав в борг 13760 доларів США, хоча це не відповідало дійсності, насправді ОСОБА_1 позичала лише 60 тисяч гривень. Також з`ясувалося, що позивач з матір`ю заклали в іпотеку належну нам двокімнатну квартиру в якості гарантії виконання взятих на себе зобов`язань, а на питання про те, звідки взялася така сума у договорі та навіщо укладено договір про задоволення вимог іпотеко держателя, ОСОБА_7 повідомила, що вже пізно задавати запитання, адже документи підписані. Крім того, зобов`язанню позичальника повернути позику кореспондує зобов`язання позикодавця прийняти повернення позики. Так, позичальником - ОСОБА_2 особисто та через його матір ОСОБА_1 сумлінно виконувалися зобов`язання по поверненню суми позики, що підтверджується актами прийому передачі та розписками. Спочатку гроші передавалися безпосередньо відповідачу, проте навесні 2011 року відповідач перестав виходити на зв`язок, позивачу вдалося знайти брата відповідача, який при зустрічі надав Довіреність від 25.12.2009 р. № 5175, та повідомив, що він уповноважений за цією Довіреністю отримувати від ОСОБА_2 кошти за Договором позики, які деякий час передавалися йому. Потім грошові суми передавалися повіреній позикодавця за Довіреністю від 03 березня 2009 року, №928 ОСОБА_8 , саме через яку позивач з матір`ю і дізналися про можливість взяти позику. Проте у 2014 році позикодавець та його повірені взагалі перестали виходити на зв`язок, чисельні спроби зв`язатися з ними засобами телефонного зв`язку або виявити їх за обумовленими у договорах та довіреностях адресами виявилися марними. Згодом, навесні 2019 року, позивач дізнався, що ОСОБА_3 є відомим шахраєм, за що був засуджений, а його шахрайська практика полягала у наданні необізнаним особам позики в іноземній валюті (договори позики здебільшого передбачали неустойку у твердому і великому розмірі), забезпечення позики іпотечними договорами і наступному раптовому зникненні, тим самим уникненню від приймання грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, внаслідок чого, необізнані про можливі інші способи повернення грошових коштів (наприклад внесення на депозит нотаріуса) боржники, не знаходили способу повернути грошові кошти, а потім ставали жертвами зверненого заочними рішеннями стягненнями на предмет іпотеки. Відомості про подібні судові справи, в тому числі щодо позивача, а також про шахрайські дії відповідача друкувалися у засобах масової інформації, поширені у мережі Інтернет і є доступними для ознайомлення. Тому, позивач вважає, що зазначені обставини повною мірою обґрунтовують замовчування відповідачем у момент укладення Договору обставини, що має істотне значення, а саме відсутність станом на момент укладення Договору реального наміру приймати грошові кошти у повному обсязі, з метою скористатися можливістю нарахування й так встановлених в супереч закону штрафних санкцій та звернути стягнення на предмет іпотеки, що в свою чергу має ознаки навмисного введення відповідачем позивача в оману під час укладення Договору та є підставою для визнання такого Договору недійсним. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Сологубовська А.Е. в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на наявність обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема на те, що він не складав ніяких боргових розписок. Вказано, що розписка не містить ніяких паспортних даних та РНОКПП для складання розписки позивачу він не надавав, показання свідків про отримання грошових коштів відсутні, нотаріального посвідчення договору не було, як і самого письмового договору, який відсутній у матеріалах справи, боргової розписки складеної не ним, що у сукупності свідчить про відсутність реальної передачі йому позивачем грошових коштів у розмірі 5000 доларів США та відсутність будь-якого грошового зобов`язання перед позивачем. Однак, відсутність письмового договору у матеріалах справи та його доводи судом були залишені поза увагою. Також вказано на правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 20 вересня 2023 року у справі №760/22898/20. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, вислухала пояснення учасників справи та закінчила розгляд скарги за їх відсутності, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що з огляду на те, що їх явка не визнана обов`язковою відповідно до ст. 372 ЦПК Українине перешкоджає закінченню розгляду скарги. Поважних причин для відкладення подальшого розгляду скарги не встановлено. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК Україниколегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У статті 375 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд своє рішення мотивував наступним. Позивачем не доведено обставин та не надано доказів, що підтверджують обман щодо істотних умов договору, обставин, якими супроводжувалося нотаріальне посвідчення договору позики тощо, тобто не доведено наявність обману зі сторони відповідача, в чому він наполягав та істотність цих обставин для вирішення справи. Як вбачається з договору позики позивач діяв добровільно, перебував при здоровому розумінні та ясній пам`яті, розумів значення своїх дій, та правові наслідки, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладання ними договорів/ зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину/, спірний правочин підписаний без застережень позивачем та посвідчений нотаріусом. При цьому, матеріалами справи та рішеннями судів підтверджено, що ОСОБА_2 після укладення спірного договору виконував взяті на себе зобов`язання, як зазначає сам позивач навіть після спливу строку дії договору. Та обставина, що позивач після укладення договору і тривалого часу його виконання боржником змінив свою думку щодо відповідності змісту договору вимогам Закону та його інтересам, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, бо у момент укладення договору сторонами чи іншими учасниками цивільного процесу не вчинялись будь-які навмисні протиправні дії. Крім того, висновок суду щодо відсутності доказів на підтвердження позивачем заявлених ним вимог повністю узгоджується із правовими позиціями, викладеними відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зазначено про необхідність відповідно до положень ст. ст. 229 - 230 ЦК України доведення саме особою, яка діяла під впливом обману наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману. У матеріалах справі відсутні належні, допустимі та достатні докази про те, що позивач на момент укладення договору позики не усвідомлював свої дії, або страждав стійким психічним захворюванням, такі аргументи матеріалами справи належним чином не підтверджені. Судом неодноразово, за клопотанням представника позивача, призначалась судова -психіатрична експертиза, яка не була проведена, у зв`язку з несплатою позивачем коштів за її проведення. Клопотань про неможливість її сплати у зв`язку з скрутним матеріальним становищем позивач до суду не надавав та не клопотав про повторне її призначення. Крім того, суд не приймає до уваги посилання представника позивача на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова стосовно ОСОБА_3 , як на підтвердження обставин введення позивача в оману під час підписання договору позики, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного реєстру судових рішень України, постановою Верховного Суду України від 19.10.2015 зазначений вирок скасовано. Щодо клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності суд зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то суд повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Частиною 1 ст. 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 629 ЦК України, визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.07.2009 між ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_3 (позикодавець) укладено Договір позики від 09.07.2009 р., який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. та зареєстровано у реєстрі за № 2822 . Згідно з умовами Договору (п. 1) позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник - прийняв валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 13 760 доларів США. Позичальник зобов`язався повернути позикодавцю валютні цінності у порядку та строки, передбачені Договором. Кінцевий строк повернення позики встановлено до 10.07.2011 р. (т. 1 а.с. 8). Як встановлено матеріалами справи та не заперечується позивачем, він зі своєю матір`ю виконували свої зобов`язання за договором позики та повертали ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок погашення позики, що підтверджується розписками. Як вбачається з постанови Харківський апеляційний суд від 21.11.2019 у справі № 643/1737/14-ц, у зв`язку з неналежним ОСОБА_2 грошових зобов`язань за спірним договором позики ОСОБА_3 у лютому 2014 року звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на його користь борг зі сплати неповернутої частини позичених коштів, збільшеної на три проценти річних та процентів за користування позикою в сумі, еквівалентній 12140 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07.05.2014 позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 139 240 грн. 94 коп., яка складається з неповернутої позики 8 000 доларів США, процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 3525 доларів США, трьох процентів річних від простроченої суми боргу в розмірі 615 доларів США, що разом в еквіваленті згідно встановленого Національним банком України офіційного курсу на день постановлення рішення становить 139 240 грн. 94 коп. Постановою Харківський апеляційний суд від 21.11.2019 у справі № 643/1737/14-ц змінено заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07.05.2014 в частині стягнення заборгованості за відсотками та розподілу судових витрат. У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за договором позики - відмовити. Постанова набрала законної сили 21.11.2019 та не оскаржена ОСОБА_2 . Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сологубовської Анжеліки Едуардівни залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 27 жовтня 2025 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії Ю.М. Мальований. Н.П. Пилипчук.