Постанова 4821 № 702/198/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1356/22Головуючий по 1 інстанції Справа № 702/198/22 Категорія: 304090200 Жежер Ю.М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М. За участі секретаря Чуйко А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - АТ «Ідея Банк»; особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 адвокат Латюк П.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відео конференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Латюка Петра Яковича на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Жежер Ю.М. у приміщенні Монастирищенського районного суду Черкаської області 10.08.2022 року,у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача у спосіб визнання недійсним (нікчемним) умов кредитних договорів, стягнення незаконно отриманих коштів, - в с т а н о в и в : 05.05.2022 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Латюк Петро Якович звернувся в суд з позовною заявою до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача у спосіб визнання недійсним (нікчемним) умов кредитних договорів, стягнення незаконно отриманих коштів. В обґрунтування позовних вимог вказується, що 06.12.2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Р20.00617.004596102, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 на поточні потреби грошові кошти в сумі 100000,00 грн. строком на 60 місяців під 15% річних. Відповідно до п.п. 1.10 п. 1 договору «За обслуговування кредиту банком, що включає в себе: надання інформації по рахунках позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Згідно даних графіку щомісячних платежів за кредитним договором таку комісію із розбивкою по місяцях передбачено у розмірі 149148,00 грн. 24.09.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» на «покращення» умов згаданого вище кредитного договору 06.12.2018 року було укладено ще один кредитний договір № Z02.00617.008720972, за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти в сумі 89801,00 грн. строком на 36 місяців під 10% річних. Фактично дані кошти позивачу ОСОБА_1 не надавались, а їх розмір було визначено відповідачем, як залишок боргу позивача перед ним за договором від 06.12.2018 року № Р20.00617.004596102. Відповідно до п.п. 1.9 п.1 договору від 24.09.2021 року «Під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до графіку щомісячних платежів за кредитом, як «Обслуговування кредитної заборгованості». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, інші комісії за відкриття і ведення рахунку, сплачуються згідно з діючими тарифами банку. Тарифи є невід`ємною частиною ДКБФО, та розміщені на веб-сайті банку». Згідно даних Графіку щомісячних платежів за цим кредитним договором від 24.09.2021 року (Додаток № 1 до договору) таку комісію з розбивкою по місяцях передбачено у розмірі 57221,20 грн. При цьому, на підставі положень п.п. 1.10 п. 1 договору від 24.09.2021 року із цих коштів банк відрахував 12718,00 грн. страхового внеску, перерахувавши їх на рахунок страхової компанії. Тобто, оспорюваними пунктами кредитних договорів позивачу фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договорів не передбачено. Як вбачається із квитанцій про сплату позивачем відповідачу на виконання спірних вимог кредитного договорів, ОСОБА_1 за весь період постійно сплачувала комісію за обслуговування цих кредитних договорів, чого не повинна була робити, і в такий спосіб ще у листопаді 2020 року позичальник виконала умови договору від 06.12.2018 року, повернувши банку 100000,00 грн. кредиту та проценти за користування ним. Оскільки, на час укладення 24.09.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» кредитного договору № Z02.00617.008720972, за умовами якого банк надає їй грошові кошти в сумі 89801,00 грн. строком на 36 місяців під 10% річних фактично ці кошти позивачу ОСОБА_1 не надавались, а їх розмір було визначено відповідачем, як залишок боргу позивача перед ним за договором від 06.12.2018 року № Р20.00617.004596102, якого вона не мала, бо його умови виконала ще у листопаді 2020 року, тобто під час його укладення ОСОБА_1 помилялася щодо його природи, прав та обов`язків, тому цей договір має бути визнаний судом недійсним. В позові вказується, що на виконання вимог договору від 06.12.2018 року позивач ОСОБА_1 сплачувала відповідачу 02.12.2020 року, 04.01.2021 року та 04.02.2021 року по 5100,00 грн., а всього 15300,00 грн., а на виконання вимог договору від 24.09.2021 року сплачено 6654,04 грн., а всього 21954,04 грн., тому ці кошти мають бути стягнуті судом з відповідача на користь ОСОБА_1 . Представник позивача в інтересах позивача ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними (нікчемними) пп. 1.10 п. 1, п. 6, укладеного 06.12.2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» кредитного договору від 06.12.2018 року № Р20.00617.004596102, згідно якого ОСОБА_1 встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв?язку, а саме: зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв?язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо у розмірі 149148,00 грн. укладений 24.09.2021 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» договір кредиту № Z02.00617.008720972. Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 21 954,04 грн. незаконно одержаних на виконання цих недійсних (нікчемних) умов договорів. Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Латюк П.Я. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача вказує, що рішення суду є незаконним через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин і невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Латюк П.Я. вважає, що суд незаконно відмовив у позові за кредитним договором від 06 грудня 2018 року № Р20.00617.004596102 через пропуск позовної давності, оскільки в силу п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції не з`ясував та не зазначив, відповідають дійсності чи ні твердження (аргументи) позивача ОСОБА_1 про те, що ці кошти банк перерахував собі на погашення наявної, на його думку, заборгованості позивача ОСОБА_1 за попереднім договором від 06 грудня 2018 року № Р20.00617.004596102. Натомість, вказує скаржник, відмовляючи у позовній вимозі про визнання цього договору недійсним, районний суд не звернув увагу на те, що за його ж твердженнями вказано, що з огляду на нікчемність пунктів 1.4, 6 цього договору, позивачем ОСОБА_1 зайво сплачено кошти з січня 2019 року по лютий 2021 року на загальну суму 82310,80 грн., посилається скаржник. Також в апеляційній скарзі зазначається, що установлена у договорі послуга обслуговування кредитної заборгованості, розмір якої в рази перевищує розмір процентів та майже дорівнює розміру кредиту, вочевидь є несправедливою, наслідком чого є дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача. У чому конкретно таке обслуговування кредитної заборгованості у розумінні послуги банку мало проявлятися не визначено. Твердження суду першої інстанції, як підстава для відмови у позові, що позивач ОСОБА_1 підписала такі умови договору не ґрунтуються на положеннях ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Латюк П.Я. просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2022 року та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 18 жовтня 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника АТ «Ідея Банк» - Трофімової Л.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача. В обґрунтування відзиву представник банку зазначає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, не надано належних доказів, що під час укладення спірного правочину вони помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Вважає рішення суду першої інстанції правомірним та законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права тому просить залишити рішення без змін. Враховуючи наведе у відзиві, представник АТ «Ідея Банк» - Трофімова Л.А. просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника позивача в повному обсязі. Сторони в судове засідання не з?явились, про дату, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до вимог процесуального закону. Від представника позивача адвоката Латюка П.Я. на адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання апеляційного суду в режимі відео конференції, яке задоволено судом апеляційної інстанції. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи наполягання сторін на участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції на адресу суду не надходило. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав вимоги апеляційної скарги, надані в режимі відео конференції, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Суд першої інстанції прийшов до висновку про нікчемність п. 1.10. п. 6 (плата за послуги за обслуговування кредиту), укладеного між сторонами договору № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року та встановив, що перебіг позовної давності за вимогами про повернення зайво сплачених позивачем коштів за цим правочином розпочався з моменту, коли почалося його виконання, тобто з моменту, коли позивач на виконання вимог договору отримала від відповідача кошти. Районний суд послався, що з матеріалів справи неможливо встановити дату зарахування коштів на рахунок позичальника ОСОБА_1 , але з першою виплатою заборгованості по договору № Р20.00617.004596102, позивач ОСОБА_1 була обізнана про оплату послуг за обслуговування кредиту, кошт нею сплачувались відповідачу, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що 03.01.2019 року (дата внесення першого платежу за договором) позивач достовірно була обізнана про порушення її прав, тому саме з цього моменту у позивача виникло право на захист. За таких обставин, районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині на підставі спливу строку позовної давності. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, позивачем не надано належних доказів, що під час укладення договору Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року ОСОБА_1 помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Також суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір було укладено між сторонами з порушенням вимог нормативно - правових актів, оскільки при підписанні даного договору позивач ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась з його умовами, а тому, проаналізувавши умови кредитного договору, та встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність в ньому несправедливих умов, які б були підставою для визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості. Районний суд відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача незаконно отриманих коштів в розмірі 6 654,04 грн. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 06.12.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Р20.00617.004596102 (далі кредитний договір № Р20.00617.004596102), згідно з умовами якого сторони узгодили всі умови договору шляхом його підписання (а. с. 9 - 10). Відповідно до змісту кредитного договору № Р20.00617.004596102 відповідач - банк надав в кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 100000,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності) ОСОБА_1 , а позичальник зобов`язувалася одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору. Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 60 місяців шляхом оплати переказу коштів за реквізитами. За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5% (маржу банку). Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління банку, становить 9,5%, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15% (а. с. 9 - 10). Згідно п. 2.1. кредитного договору № Р20.00617.004596102 позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 6 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в банку, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати простроченої заборгованості кредиту за договором; 2) для погашення нарахованої заборгованості за договором, строк сплати якого не минув; 3) для сплати штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1 цього договору; 4) для погашення іншої заборгованості (в тому числі, дострокове погашення заборгованості за кредитом). Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих за період користування відсотків, сплату за обслуговування кредитної заборгованості, неустойку та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності. Графік щомісячних платежів за кредитним договором № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року містить строк кредиту, суму кредиту, проценти за користування кредитом, плату за обслуговування, термін платежу та загальну суму, що підлягає сплаті реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту (а. с. 10). Відповідно до п. 5.7 кредитного договору № Р20.00617.004596102 згідно із Законом України «Про споживче кредитування», реальна річна процентна ставка складає 79,63523866 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі, тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладання договору складає 300739,10 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань відповідно до п. 2.1 цього договору та за дії процентної ставки, вказаної в п. 1.4 договору. Згідно п. 5.2 кредитного договору № Р20.00617.004596102 цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (а. с. 10). 24.09.2021 року між АТ «Ідея Банк», з однієї сторони, та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (надалі страховий агент) та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування № Z02.00617.008720972 (далі договір № Z02.00617.008720972), згідно з яким сторони узгодили умови договору шляхом його підписання (а. с. 11 - 14). Відповідно до змісту договору № Z02.00617.008720972 між сторонами укладено договір кредиту та страхування, за змістом якого банк відкриває клієнту банківський рахунок та надає клієнту кредит, а клієнт отримує його на наступних умовах: тип кредиту - позитив, сума кредиту - 89801,00 грн., процентна ставка та тип, % річних - 10 - змінювана, строк кредитування - 36 місяців, договори супровідних послуг - № Z02.00617.008720972 (а. с. 11). Згідно п. 1.6 договору № Z02.00617.008720972 строк дії договору та дата повернення кредиту - до 24.09.2024 року. Повернення заборгованості за договором здійснюється через рахунок, відкритий у банку відповідно до порядку повернення кредиту, згідно додатку № 1 до договору. Відповідно до п. 1.7. договору № Z02.00617.008720972 на період прострочення платежу за договором діє процентна ставка 10, яка нараховується на прострочену суму кредиту. Згідно п. 1.8 договору № Z02.00617.008720972 позичальник, який прострочує виконання грошового зобов`язання після закінчення строку дії договору, зобов`язаний оплатити суму заборгованості, а також 76,7566681 % річних від простроченої суми кредиту за неправомірне користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України. Пунктом 1.9 договору № Z02.00617.008720972 передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до графіку щомісячних платежів за кредитом, як обслуговування кредитної заборгованості. Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, інші комісії за відкриття і ведення рахунку, сплачуються згідно з діючими тарифами Банку. Тарифи є невід`ємною частиною ДКБФО, та розміщені на веб-сайті Банку: https://ideabank.ua. Згідно п. 1.10 договору № Z02.00617.008720972 банк надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів в розмірі 77082,40 грн. на рахунок позичальника, який відкритий в AT «Ідея Банк», та позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 12718,60 грн., згідно з умовами договору добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 цього договору. Спосіб оплати - переказ коштів на рахунок ПрАТ «Страхова компанія "ПЗУ Україна страхування життя в АТ «Ідея Банк» на умовах договору про прийом платежів, укладеним отримувачем коштів з банком. Відповідно до п. 1.12. договору № Z02.00617.008720972 клієнт має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від такого договору без пояснення причин, у тому числі, після отримання ним грошових коштів (а. с. 11). Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих за період користування відсотків, сплату за обслуговування кредитної заборгованості, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності. Позивач отримала споживчий кредит в сумі 89801,00 грн. у безготівковій формі, на строк 36 місяців, тип процентної ставки - змінювана, порядок зміни змінюваної процентної ставки: день попереднього місяця. Індекс використовується як база для визначення процентної ставки, плата за обслуговування кредитної заборгованості: 1,85% середньомісячно від початкової суми кредиту згідно графіку в п. 5, починаючи з 3,52% в перший місяць із зменшенням щомісячно на 0,100% до 0,02%, платежі за супровідні послуги третіх осіб, обов`язкові для укладання договору: послуги страховика: так, страховий платіж - 12718,60 грн., страхова сума - 77082,40 грн., загальні витрати за кредитом - 87434,93 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі, тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 177235,93 грн., реальна річка процентна ставка, відсотків річних - 76,7566681, зазначено кількість та розмір платежів, періодичність внесення, що підтверджується Інформацією та контактні дані кредитодавця, з якою позивач ознайомилась під особистий підпис (а.с. 15 - 16). Графік щомісячних платежів за кредитним договором № Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року (додаток № 1 до договору) містить строк кредиту, суму кредиту, проценти за користування кредитом, плату за обслуговування кредитної заборгованості, термін платежів та загальну суму, що підлягає сплаті, реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту (а. с. 17). Відповідно до розрахунку боргу ОСОБА_1 станом на 27.04.2022 року за договором № Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року строковий основний борг: 85405,78 грн., прострочені проценти: 1440,11 грн., строкова плата за обслуговування кредиту: 7866,57 грн., разом по кредиту 94712,46 грн., залишок на транзитному рахунку 4600,00 грн., загальна заборгованість 90112,46 грн. (а. с. 25). Згідно п. 3.4. договору № Z02.00617.008720972 нанесенням власноручного підпису під цим договором, позичальник, зокрема, погоджується із тим, що ДКБОФО та тарифи, які є невід`ємною частиною ДКБОФО, графік щомісячних платежів (додаток № 1 до договору), є невід`ємними складовими цього договору та зобов`язується виконувати їх умови (а. с. 12). Відповідно до п. 3.25. договору № Z02.00617.008720972 сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено: а) детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; б) графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування; в) сум комісійної винагороди та інших платежів за договором. Цей договір та додаток № 1 до договору були надані клієнту для ознайомлення до моменту їх укладення (а. с. 13). Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Факт підписання договорів сторонами у суді першої та апеляційної інстанції не оспорювався. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки сторони договору досягли згоди з усіх істотних його умов, то слід вважати укладеним між сторонами кредитний договір № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року та договір кредиту та страхування № Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року. Щодо позовних вимог про визнання пп. 1.10 п. 1, п. 6 кредитного договору № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року недійсними, та стягнення незаконно отриманих коштів в розмірі 15000,00 грн., апеляційний суд вказує на наступне. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. З укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18). Вирішуючи питання щодо позовних вимог про визнання пп. 1.10 п. 1, п.6 кредитного договору № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року недійсними та стягнення незаконно отриманих коштів в розмірі 15300,00 грн., суд першої інстанції дав об`єктивний та системний аналіз даному договору, вірно визначив та застосував норми матеріального права, а саме: ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування». Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачу ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за закономповинні надаватись безоплатно, положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Такі висновки суду першої інстанції повністю узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19. Щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, апеляційний суд зазначає наступне. Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсності правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недійсним положень пунктів 1.4 та 6 кредитного договору не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Щодо вимоги про стягнення з відповідача незаконно одержаних на виконання нікчемних умов договору, як застосування наслідків недійсності правочину, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Оскільки, судом першої інстанції положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору визнано нікчемними, з чим погодилась колегія суддів апеляційного суду,то суд першої інстанці також вірно вказав, що у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину слід стягнути з АТ «Ідея Банк» кошти, сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором № Р20.00617.004596102 з огляду на нікчемність зазначених пунктів, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках. Із змісту позовної заяви вбачається, що представник позивача вказував, що на виконання умов договору № Р20.00617.004596102 позивачем ОСОБА_1 02.12.2020 року, 04.01.2021 року, 04.02.2021 року зайво сплачені кошти по 5100,00 грн. за вказані місяці на загальну суму 15 300 грн. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що суд першої інстанції вірно не погодився із зазначеним вище розрахунком позивача ОСОБА_1 за вказаний період та дійшов правильного висновку, що згідно з графіком щомісячних платежів, наведених в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту плата за обслуговування за грудень 2020 року становить 2745,80 грн., за січень 2021 року становить 2705,80 грн., лютий 2021 року становить 2665,80 грн., а отже, на виконання пунктів 1.4, 6 договорупозивачем сплачені кошти у сумі 8117,40 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Щодо застосування строків позовної давності до вимоги про визнання умов кредитного договору № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року недійсними, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 10.08.2022 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності до вимог позивача. Суд першої інстанції вірно встановив, що оскільки з матеріалів справи неможливо встановити дату зарахування коштів на рахунок позичальника ОСОБА_1 , але з першою виплатою заборгованості по договору № Р20.00617.004596102, позивач ОСОБА_1 була обізнана про оплату послуг за обслуговування кредиту, тому з 03.01.2019 року (дата внесення першого платежу за договором) позивач ОСОБА_1 достовірно була обізнана про порушення її прав та саме з цього моменту у неї виникло право на захист. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц вказує, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про нікчемність п. 1.10. п. 6 (плата за послуги за обслуговування кредиту) укладеного між сторонами договору № Р20.00617.004596102 від 06.12.2018 року, стороною відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності, а позивач ОСОБА_1 звернулась до суду 23.04.2022 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав спливу строку позовної давності. Щодо позовних вимог про визнання договору № Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року недійсним (нікчемним) та стягнення незаконно отриманих коштів в розмірі 6654,04 грн. апеляційний суд вказу на наступне. Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов?язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Отже правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору № Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року банк надає позичальнику кредит в сумі 89801грн. на умовах строковості, платності для власних потреб шляхом переказу коштів на рахунок позичальника, який відкритий у банку. Судом першої інстанції встановлено, що зазначений вище кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Використання кредитних коштів для погашення іншого існуючого кредитного зобов`язання не може свідчити про помилку щодо природи правочину та неможливості використання даних коштів за цільовим призначенням. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, не надано належних доказів, що під час укладення спірного правочину позивач помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про визнання договору№ Z02.00617.008720972 від 24.09.2021 року недійсним (нікчемним) та стягнення незаконного отриманих коштів в розмірі 6 654,04 грн. Також позивач ОСОБА_1 вказувала, що у п. 1.9 договору № Z02.00617.008720972 встановлені несправедливі умови. Відповідно до п. 1.9 договору № Z02.00617.008720972 під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до графіку щомісячних платежів за кредитом, як обслуговування кредитної заборгованості. Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, інші комісії за відкриття і ведення рахунку, сплачуються згідно з діючими тарифами банку. Тарифи є невід`ємною частиною ДКБФО, та розміщені на веб-сайті Банку: https://ideabank.ua. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За положенням статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем ОСОБА_1 ототожнено умови договору, що містяться у п. 1.10. договору № Р20.00617.004596102 та п. 1.9 договору № Z02.00617.008720972, оскільки в договорі № Р20.00617.004596102 плата за обслуговування кредиту включає в себе плату за надання інформації щодо кредиту позичальника, а в договорі № Z02.00617.008720972 плата за обслуговування кредитної заборгованості включає в себе комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі, за ведення рахунків), що не відноситься до плати за надання інформації щодо кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір було укладено між сторонами з порушенням вимог закону, при підписанні даного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, а тому, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, в кредитному договорі відсутні несправедливі умови, які б були підставою для визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості. Отже, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача незаконно отриманих коштів в розмірі 6 654,04 грн. задоволенню не підлягає. Апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідає вимогам закону, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скари скаржника. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження факти порушення прав позивача, на які вона вказує , та які підлягають судовому захисту, а тому заявлені вимоги поивача не є обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. В цілому, доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції, яким у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено повністю. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги. Таким чином, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з дотриманням норм процесуального законодавства, правильним застосовуванням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про відмову у задоволенні її апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, то судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок Держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Латюка Петра Яковича залишити без задоволення. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 26.10. 2022 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді Б.Б. Вініченко О.М. Новіков