Постанова Тернопільський апеляційний суд № 596/1669/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 596/1669/24Головуючий у 1-й інстанції Митражик Е.М. Провадження № 22-ц/817/1024/25 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 жовтня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючого - Храпак Н.М. Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., за участі секретаря - Дідух М.Є. без участі сторін, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №596/1669/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Притула Оксана Богданівна на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2025 року, ухваленого суддею Митражик Е.М., повний текст якого складено 22 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - В С Т А Н О В И В: у вересні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тимчук І.О., звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить розірвати шлюб, який зареєстрований 21.11.2001 року у Хоростківській міській раді Гусятинського району Тернопільської області, актовий запис №41. Посилається на те, що під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей, дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із відповідачем ОСОБА_1 . Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони тривалий час вже не проживають разом, спільного господарства не ведуть, спільні інтереси відсутні. Шлюб фактично припинив існування, сторони не бажають збереження сім`ї та прагнуть до розлучення. В сторін протилежні погляди на шлюб, сім`ю, між ними виникають сварки. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тимчук Інна Олександрівна, до ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Притула Оксана Богданівна, про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21 листопада 2001 року у Хоростківській міській раді Гусятинського району Тернопільської області, актовий запис №41 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 , видане 21 листопада 2001 року Хоростківською міською радою Гусятинського району Тернопільської області). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1211,20 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Притула Оксана Богданівна, просить рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07.07.2025 року у справі № 596/1669/24 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене за невстановленими обставинами, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що загалом призвело до постановлення незаконного рішення. Вказує, що суд першої інстанції виснував, що за наданий судом час для примирення, сторони не примирились, позивач наполягає на розірванні шлюбу, та подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, відтак позов підлягає задоволенню. Однак, вважають, що такий висновок суду є передчасним, оскільки ОСОБА_1 бажає зберегти подружні відносини, переконана у можливості збереження сім`ї з позивачем, що відповідає як інтересам сторін у справі, так і їх дітей. Судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про необхідність розірвання шлюбу між сторонами, не з`ясовано їх фактичних взаємин та не встановлено обставин, які б свідчили, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. А відтак, з метою збереження сім`ї, забезпечення якнайкращих інтересів дітей, вважають, що рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07.07.2025 року у справі №596/1669/24 необхідно скасувати. Крім того, до апеляційної скарги включає свої заперечення на ухвалу Гусятинського районного суду Тернопільської області про відкриття провадження від 27.09.2024 року у справі № 596/1669/24 на підставі ст. 353 ЦПК України, оскільки вважають її незаконною та необґрунтованою, такою, що винесена з порушенням норм права процесуального права, з огдяду на таке. Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 27.09.2024 року у справі №596/1669/24 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та відкрито провадження у даній справі. Змістом статті 29 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово. Так, позивач у даній справі - ОСОБА_2 та відповідач - ОСОБА_1 проживають за межами України у федерації Канада, що підтверджують закордонний паспорт ОСОБА_2 , серії НОМЕР_2 , виданий 15 травня 2017 року та закордонний паспорт ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 , виданий 4 серпня 2015 року з відмітками про перетин кордону у 2019 році та відсутності відмітки зворотного повернення в Україну, а також з візою про право на в`їзд на територію даної країни. Дані докази долучалися відповідачем та містяться у матеріалах справи. Крім того, ОСОБА_2 є громадянином країни Канада, що підтверджує паспорт громадянина Канади, серії НОМЕР_4 , виданий 6 березня 2023 року, що свідчить про уже тривале проживання на території Канади. Відповідно, наявні підстави для визначення підсудності зазначеної справи про розірвання шлюбу суддею Верховного Суду в порядку ст. 29 ЦПК України. Разом з тим, позивач приховав дані, а суд першої інстанції при винесенні даної ухвали наведені обставини щодо місцезнаходження сторін не перевірив та не встановив, що, відповідно, призвело до постановлення ухвали Гусятинського районного суду Тернопільської області від 27.09.2024 року у справі № 596/1669/24 з порушенням правил підсудності. Представник ОСОБА_2 - Тимчук І.О. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2025 року залишити без змін. Вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягає розірванню, оскільки відносини між подружжям фактично припинилися, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Сторони фактично не проживають разом, не підтримують жодних відносин як подружжя вже більше року, примирення сторін не відбулось протягом строку, наданим судом першої інстанції на примирення подружжя. Сторони не спілкуються вже більше року та не підтримують зв`язок навіть по телефону. Крім того, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, який наполягає на розірванні шлюбу з відповідачкою, та було б примушенням позивача до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим не лише з точки зору національного законодавства України, але загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Щодо заперечення відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Гусятинського районного суду Тернопільської області про відкриття провадження від 27.09.2024 року, то вважають їх незаконними за безпідставними. Зазначають, що позов про розірвання шлюбу подано позивачем за територіальною підсудністю до Гусятинського районного суду Тернопільської області, оскільки місце проживання позивача і відповідача зареєстровано в м. Хоросткові Тернопільської області. Щодо визначення підсудності в порядку ст.29 ЦПК України у позивача відсутні докази постійного перебування сторін за межами території України, а копії двох сторінок закордонних паспортів позивача та відповідача, які додано представником заявника до клопотання про визначення підсудності справи, не є належним доказом перебування сторін за кордоном до сьогодні. В апеляційній скарзі представник відповідача стверджує, що сторони проживають у м. Вінніпег (Канада), однак не надав жодного доказу про фактичне проживання сторін за даною адресою. Копії двох сторінок закордонних паспортів про перетин кордону у 2019 році не містять жодної інформації про перебування сторін за кордоном по даний час, а тим більше про перебування їх у м. Вінніпезі (Канада). При цьому, копію апеляційної скарги із доданими додатками представник відповідача направив за місцем реєстрації позивача у м. Хоросткові Тернопільської області, а не в м. Вінніпег (Канада). Позивач стверджує, що є громадянином України, від громадянства України не відмовлявся і його не позбавлено громадянства України, що стверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданим Гусятинським РВ УМВС України в Тернопільській області 21 квітня 1999 року, копія якого міститься в матеріалах справи. Отже, з огляду на викладене, позивач вважає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2025 року по справі № 596/1669/24 є законним, повністю відповідає обставинам та матеріалам справи. Більше того, позивач розцінює дії відповідача з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по цій справі зловживанням процесуальними правами та намаганням затягнути процес отримання позивачем копії рішення про розірвання шлюбу, адже сторони абсолютно втратили контакт один з одним і вже більше року не спілкуються і не проживають разом. Представник ОСОБА_2 - адвокат Тимчук І.О. в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету. Разом з тим, представник позивача надіслав до Тернопільського апеляційного суду заяву, в якій просять розгляд даної справи здійснювати без їхньої участі та просять апеляційну скаргу залишити без задоволення. Представник ОСОБА_1 - адвокат Притула О.Б., також в судове засідання не з`явився, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету. Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України cудова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що сторони 21 листопада 2001 року в Хоростківській міській раді Гусятинського району Тернопільської області, зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 41, що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 21.11.2001(а.с.4). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 являються батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 (а.с.12). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення. За наданий судом час для примирення, сторони не примирились, відтак суд дійшов до висновку про розірвання шлюбу між сторонами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до частини шостої статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України). Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. У пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком. Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Європейський суд з прав людини у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року зазначив: що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом. При цьому, поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні». Таким чином, принцип добровільності шлюбу є правовою засадою, яка передбачає можливість укладення шлюбу тільки за наявності вільної, повної, усвідомленої та поінформованої згоди, а у разі дефекту вільного волевиявлення (відсутності хоча б одного із елементів добровільності), забезпечує правовий захист від примусового шлюбу шляхом визнання його недійсним. Принцип добровільності поширюється і на фактичне співжиття (фактичний союз), а також діє протягом всього перебування у шлюбних (або фактичних) відносинах і зумовлює обов`язок держави гарантувати свободу розірвання шлюбу. Подальше існування шлюбу як добровільного союзу у разі відсутності вільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може продовжуватись. Добровільність шлюбу є триваючою умовою, тобто має вирішальне значення не тільки під час укладення шлюбу, але і протягом усього періоду його дії. Адже жоден із подружжя не може бути примушений до продовження шлюбу, на гарантування цього і передбачено право розірвати шлюб. Отже, принцип добровільності в аспекті права на заборону примушення до продовження шлюбу реалізується через право розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в позасудовому або судовому порядку (в порядку окремого провадження). Поряд із цим, закон передбачає можливість примусового розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачкою, сторони сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, а його збереження суперечитиме інтересам позивача. При цьому слід зазначити, що сторона позивача категорично настоює на розлученні, про що вказано у позовній заяві від 24 вересня 2024 року, в запереченні на заяву про надання строку на примирення від 07 січня 2025 року, що, в свою чергу, свідчить про стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачкою. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 січня 2024 року клопотання представника відповідачки - ОСОБА_1 про надання строку сторонам на примирення задоволено та надано подружжю строк на примирення терміном 3 місяці до 07 квітня 2025 року. Проте примирення не відбулося, а також враховуючи те, що з вересня 2024 року до теперішнього часу позивач наполягає на розірванні шлюбу, відмова в його розірванні буде примушуванням до перебування у шлюбі, що є неприпустимим. Проаналізувавши наявні у справі докази та обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подальше спільне життя сторін як подружжя та збереження їхнього шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Таким чином, врахувавши, що сторони втратили взаємні подружні почуття, між ними склались відносини, які не сприяють подальшому збереженню їх сім`ї, позивач на розірванні шлюбу категорично наполягає, виключає будь-яку можливість примирення з відповідачкою, вважає, що подальше спільне життя сторін неможливе, збереження шлюбу суперечить його інтересам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідачка не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем та має на меті зберегти шлюбні відносини, оскільки незгода відповідачки з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, які мають виключно добровільний характер з обох сторін, і не може бути примушений до їх збереження. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що будь-яких доказів, що сторони виявили намір примиритись, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та відповідачем не надано. З огляду на вказане, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним твердження відповідача в апеляційній скарзі про можливість зберегти шлюб, оскільки відносини між сторонами не налагодилися ні під час наданого судом терміну на примирення, ні протягом часу оскарження рішення в апеляційній інстанції. Тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу між сторонами через небажання позивача продовжувати шлюбні відносини з відповідачем є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги, які включають заперечення на ухвалу Гусятинського районного суду Тернопільської області від 27.09.2024 року, а саме, що суд вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі та після відкриття, коли суду стали відомі обставини проживання сторін за кордоном, не забезпечив дотримання вимог процесуального закону та не встановив позивачу обов`язку усунути недоліки позовної заяви щодо місцезнаходження сторін та звернення про визначення підсудності відповідно до ст.29 ЦПК україни, що призвело до розгляду справи з порушенням правил підсудності, не заслоговують на увагу з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Відповідно до положень статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово. Отже, підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянами України визначається ухвалою Верховного Суду у тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України. Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Положеннями статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні » роз`яснено, що місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. За змістом цієї ж статті довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання / перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст.28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Як вбачається з матеріалів справи, позивач в позовній заяві зазначив, що зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 та зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_2 . Зазначене також підтверджується відмітками про реєстрацію місця проживання у паспортах громадянина України позивача та відповідача, що знаходяться в матеріалах справи (а.с. 7 зворіт, 10 зворіт). Щодо твердження відповідачки про перебування її та позивача за межами України, а саме в Канаді, не підтверджено належними та допустимими доказами. У наданих відповідачкою копіях паспортів громадянина України для виїзду за кордон, хоча наявні відмітки про перетин кордону у 2019 році та візами про право на в`їзд (а.с.49-50), однак, доказів про те, що сторони на час розгляду справи проживають за межами України відсутні. Враховуючи викладене, матеріали справи не містять доказів на підтвердження проживання на цей час сторін за межами України, тому підстави для визначення Верховним Судом підсудності справи про розірвання шлюбу були відсутні. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Притула Оксана Богданівна, слід залишити без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2025 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на відповідача, в межах нею понесених. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Притула Оксана Богданівна, залишити без задоволення. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2025 року залишити без змін. Судові витрати покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 20 жовтня 2025 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: `Б.О. Гірський О.З. Костів