Постанова Харківський апеляційний суд № 612/370/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 612/370/25 Номер провадження 22-ц/818/1130/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року в складі судді Масло С.П. по справі № 612/370/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем перебувають у шлюбі з 15 квітня 2015 року, зареєстрованому у Відділі ДРАЦС реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис №

09. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю. Протягом кількох останніх років сімейне життя подружжя погіршувалось, виникали сварки, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства з грудня 2024 року. Спору щодо майна чи місця проживання дитини немає. Просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 квітня 2015 року у Відділі ДРАЦС реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції у Харківській області, про що 15 квітня 2015 року складено актовий запис № 09, судові витрати стягнути з відповідача. Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 квітня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 09 розірвано. Позивачу ОСОБА_2 після розірвання шлюбу залишено її прізвище « ОСОБА_4 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шлюб фактично розпався і зберегти його неможливо, строк на примирення бажаного результату не надав, подальше існування подружжя разом та збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача. На вказане судове рішення 18 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Здєльнік С.І. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд не дослідив у повному обсязі надані відповідачем докази, не надав їм правову оцінку, не зауважив на неналежне представництво інтересів позивачки у суді, не пересвідчився у дійсному волевиявленні позивачки, і не врахував інтереси малолітньої дитини. З повідомлень про присвоєння номеру «PESEL» вбачається, що сторони та їхня дитина проживають за однією адресою, де позивачка зареєстрована з 14 березня 2025 року, чим спростовуються її доводи про припинення сумісного проживання та ведення спільного господарства з грудня 2024 року, а також проживання дитини разом з матір`ю. На даний час всі члени сім`ї проживають разом, сторони намагаються зберегти шлюб. Позовна заява підписана особою, яка не має повноважень на ведення справи, оскільки представником позивачки наданий ордер про надання правничої допомоги №1300801 від 09 травня 2025 року, сформований на підставі договору про надання правничої допомоги №052 від 21 квітня 2025 року, а до позовної заяви долучено довіреність від 24 квітня 2025 року. 24 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Здєльнік С.І. до суду апеляційної інстанції подав додаткові пояснення, в яких вказав, що суд не врахував, що позивачка та відповідач проживають у Польщі з 2021 року, порушив правила підсудності справ за участю громадян України, які проживають за її межами, не направив справу до Верховного Суду для визначення підсудності відповідно до статті 29 ЦПК України. Син сторін категорично заперечує проти розлучення батьків, а отже рішенням суду проігноровано інтереси дитини, що суперечить Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Представництво позивачки адвокатом Красноперовим С.Г. на підставі довіреності від 24 квітня 2025 року, без договору, є безпідставним. 25 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 адвокат Красноперов С.Г. подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, рішення суду без змін, а додаткові пояснення без розгляду. Відзив мотивовано тим, що представництво інтересів позивачки ОСОБА_2 здійснює адвокат Красноперов С.Г. на підставі ордеру про надання правничої допомоги №1300801 від 09 травня 2025 року, який сформовано на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 052 від 21 квітня 2025 року та довіреності на представництво інтересів в суді від 24 квітня 2025 року. Норми чинного законодавства жодним чином не забороняють одночасне використання ордеру та довіреності для представництва інтересів клієнта, оскільки вони є окремими документами. Необхідності особистої участі сторін при розгляді справи не виникало. Дійсно, у 2021 році родина ОСОБА_4 переїхала до Польщі, де всі втрьох оселились за однією адресою. Проте, у грудні 2024 року позивачка та відповідач через протилежні погляди на сімейний побут, постійні сварки припинили спільне життя та ведення спільного господарства. Проживання сторін за однією адресою у великому будинку обумовлене складними обставинами їх вимушеного переїзду у пошуках тимчасового захисту для українців. ОСОБА_2 винаймає окрему кімнату у будинку для себе та свого сина, відповідач ніякої участі в цьому не приймає. Незважаючи на спільну адресу мешкання, між ними фактично припинені сімейні відносини, спільне господарство та спільний побут. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Строк на примирення бажаного результату не надав, а «намагання зберегти шлюб» саме по собі не є підставою для оскарження рішення суду. Додаткові пояснення відповідача, які по суті є доповненням до апеляційної скарги, подані 24 листопада 2025 року поза строками, визначеними нормами процесуального кодексу, без визначених законних підстав та не можуть бути враховані судом при розгляді апеляційної скарги. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 15 квітня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 09 (а.с. 5). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є громадянами України, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте з 2021 року проживають у Республіці Польща. Вказане підтверджується документами, які перекладені українською мовою, а саме: свідоцтвом про реєстрацію тимчасового проживання, повідомленнями про присвоєння номеру «PESEL», які свідчать, що сторони та їх син проживають за адресою: АДРЕСА_2 , в місцевості Пенциці-Малі (05-806) (а.с. 75-83). Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 26 червня 2025 року було надано сторонам строк для примирення тривалістю два місяці та зупинено провадження у справі на цей час. Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки встановлені законом. Згідно з частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Згідно зі статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до роз`яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам дитини. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин і вимог статті 12, 81 ЦПК України, встановивши, що шлюбні стосунки між сторонами припинилися, вони не підтримують подружніх стосунків, не цікавляться інтересами один одного, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе. Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень статті 24 СК України. Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Встановивши, що позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про недоцільність збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Доводи відповідача про бажання збереження шлюбу не є підставою для відмови у задоволенні позову. Частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20. Європейський суд з прав людини у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року зазначив: що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом. При цьому, поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні». Таким чином, принцип добровільності шлюбу є правовою засадою, яка передбачає можливість укладення шлюбу тільки за наявності вільної, повної, усвідомленої та поінформованої згоди, а у разі дефекту вільного волевиявлення (відсутності хоча б одного із елементів добровільності), забезпечує правовий захист від примусового шлюбу шляхом визнання його недійсним. Принцип добровільності поширюється і на фактичне співжиття (фактичний союз), а також діє протягом всього перебування у шлюбних (або фактичних) відносинах і зумовлює обов`язок держави гарантувати свободу розірвання шлюбу. Подальше існування шлюбу як добровільного союзу у разі відсутності вільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може продовжуватись. Добровільність шлюбу є триваючою умовою, тобто має вирішальне значення не тільки під час укладення шлюбу, але і протягом усього періоду його дії. Адже жоден із подружжя не може бути примушений до продовження шлюбу, на гарантування цього і передбачено право розірвати шлюб. Отже, принцип добровільності в аспекті права на заборону примушення до продовження шлюбу реалізується через право розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в позасудовому або судовому порядку. Поряд із цим, закон передбачає можливість примусового розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, а тому наявність наміру чоловіка зберегти шлюбні відносити не впливає на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та не є підставою для продовження шлюбних відносин. Проживання сторін за однією адресою, обумовлене об`єктивними обставинами, не свідчить про те, що між ними продовжують існувати саме шлюбно-сімейні відносини і спільний побут, що притаманно подружжю. Судом першої інстанції було надано сторонам строк на примирення, однак будь-яких даних про те, що позивачка та відповідач примирились та обидва мають намір зберегти сім`ю, суду не надано. Натомість у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримала свої позовні вимоги та підтвердила відсутність у неї бажання зберегти шлюб. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що розірвання шлюбу суперечить інтересам їх сина, колегія суддів відхиляє, оскільки відносини між подружжям не впливають на обсяг батьківських прав та обов`язків, а наявність спільної дитини само по собі не є беззаперечною підставою для збереження шлюбу. Посилання відповідача на те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, не враховано, що сторони проживають за межами України та не передано питання про визначення підсудності на розгляд Верховного Суду, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 не посилався на порушення правил підсудності, а згідно вимог частини 2 статті 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. До того ж, колегія суддів враховує, що сторони мають місце реєстрації в межах територіальної юрисдикції Близнюківського районного суду Харківської області, і позов було подано саме до цього суду. Твердження ОСОБА_1 щодо того, шо представник позивачки не мав повноважень на представництво її інтересів, є безпідставними, оскільки адвокат Красноперов С.Г. здійснював представництво ОСОБА_2 на підставі належним чином оформленого ордеру про надання правничої допомоги №1300801 від 09 травня 2025 року (а.с. 21), який сформовано на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 052 від 21 квітня 2025 року, та довіреності на представництво інтересів в суді від 24 квітня 2025 року (а.с. 15-20). Надання для підтвердження повноважень адвоката як представника сторони одночасно з ордером договору про надання правової допомоги не є обов`язковим, оскільки ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером ЦПК України не вимагає. Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18 (провадження № 11-706апп19), та він є усталеним у практиці Верховного Суду. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук