Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/2773/25

Справа № 352/2773/25 Провадження № 22-ц/4808/1006/26 Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Панасюк В.О., з участю представника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 17 березня 2026 року під головуванням судді Гриньків Д.В. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 14.09.2004 позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що подружні відносини між сторонами припинені, сторони не ведуть спільне господарство та проживають окремо. Основною причиною розпаду сім`ї позивачка вказує різні характери, відсутність між подружжям взаєморозуміння і довіри, постійні конфлікти та недомовленості. Зазначає, що майнового спору між сторонами немає, а строк на примирення не виправить стан шлюбних відносин. Тому просила шлюб розірвати, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_6 ». Рішенням Тисменицького районного суду від 17 березня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.09.2004 року у виконавчому комітеті Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, про що зроблено відповідний актовий запис №4. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн. У апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що в ході судового розгляду суд не з`ясував обсяг повноважень представника ОСОБА_1 адвоката Єлісєєва Д.О. на звернення з позовною заявою та її підписування її від імені позивачки. Суд фактично розглянув справу за позовом особи повноваження представника якої належно не підтверджені, що є процесуальним порушенням. Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та не погоджується з доводами, викладеними в позовній заяві. Зазначає, що збереження шлюбу є ще можливим задля забезпечення інтересів малолітнього сина ОСОБА_7 . Вважає, що судом не встановлено реальні причини розірвання шлюбу; характер взаємин між подружжям і можливість їх примирення. Судом не враховано та не надано оцінку запереченню відповідача проти розірвання шлюбу та що відповідач вживає заходів до примирення. Судом порушено принцип пріоритету найкращих інтересів дитини. В ході судового розгляду суд не дослідив питання про те, як розірвання шлюбу вплине на сина ОСОБА_7 . Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що доводи представника апелянта щодо неналежного розгляду справи судом першої інстанції через відсутність в матеріалах справи договору про надання правової допомоги є безпідставними та необґрунтованими. Оскільки судова практика вказує на те, що надання договору про надання правової допомоги, його копії або витягу разом з ордером чинне законодавство не вимагає. Визнання ордера неналежним документом через відсутність у матеріалах справи самого договору про надання правової допомоги є проявом надмірного формалізму. Позивач вважає, що між сторонами вичерпано взаєморозуміння, втрачено почуття подружньої прихильності, спільного побуту, спільного господарства не ведуть. Сторони не проживають разом з 2022 року. Також позивачка зазначає, що до цього подружжя також не проживало разом протягом семи років, коли відповідач без вагомої на те причини покинув сім`ю, тобто більш ніж половину часу з моменту реєстрації шлюбу сторони проживають окремо, сім`я фактично не існує. Більш того, тривалість спільного життя не може бути самостійною підставою для відмови у розірванні шлюбу, оскільки збереження шлюбу суперечить дійсним намірам позивача та суперечить його інтересам. Щодо доводів апелянта про порушення інтересів дитини то, наявність спільних дітей не може бути підставою для збереження виключно формальних шлюбних відносин, оскільки тривале перебування у стані психологічного конфлікту та проживання в атмосфері відчуженості між батьками суперечить найкращим інтересам дитини. До того ж, у цій справі позивач обмежує предмет спору виключно вимогою про розірвання шлюбу, що не позбавляє сторони заявника права вирішувати питання щодо дитини в окремому позовному провадженні або шляхом укладення нотаріального договору. Затягування розгляду справи зі сторони заявника шляхом з`ясування додаткових фактів, що не мають відношення до предмету спору є необґрунтованим. Зазначає, що рішення про розірвання шлюбу є зваженим, остаточним і не підлягає зміні, підстав для примирення в подальшому позивачка не бачить та збереження шлюбу суперечить дійсним намірам позивачки та суперечить її інтересам. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Представник ОСОБА_1 адвокатка Гунько О.Є., яка приймала участь у справі в режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з`явився повторно, хоча був належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи. Його представник адвокатка Савчин Т.М. повторно подала заяву про відкладення розгляду апеляційної скарги і в наступному клопотанні зазначила, що немає змоги брати участі в засіданні після закінчення відпустки з неможливістю вчасного перетину кордону України. Колегія суддів ухвалила визнати неповажними наведені адвокаткою причини неприбуття у судове засідання та можливість розгляду справи за відсутності відповідача та його представника відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим повторно 01.11.2025 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 14.09.2004 року зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, про що зроблено відповідний актовий запис №4. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 » (а.с.5). У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 23.10.2019 року Івано-Франківським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції Івано-Франківської області, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 (а.с.7а). У відповідності до свідоцтва серії НОМЕР_3 про зміну імені, виданого 19.05.2023 року Тисменицьким відділом ДРАЦС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінив ім`я на ОСОБА_9 , про що 19.05.2023 року складено відповідний актовий запис №3 (а.с.25). Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. За приписами ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Як вбачається з ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя». Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторони не підтримують шлюбні відносини, їхній шлюб існує формально і його збереження суперечить інтересам позивача. Тому такий шлюб зберігати не доцільно. Враховуючи такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що шлюб між сторонами слід розірвати. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що суд розглянув справу за позовом представника особи, повноваження якої належно не підтверджені. Відповідно до чинних правових норм адвокат несе кримінальну відповідальність за неналежне представництво. У матеріалах справи міститься ордер серії АН №1807607 від 25.11.2025 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Єлісєєвим Д.О. в суді першої інстанції (а.с. 9). Необґрунтованими є доводи апелянта, що судом не встановлено реальні причини розірвання шлюбу, характер взаємин між подружжям та можливість примирення та не враховано та не надано оцінку запереченню відповідача проти розірвання шлюбу та того що відповідач вживає заходів до примирення. Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Суд звертає увагу на те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позивачка скористалась правом на звернення до суду з цим позовом і наполягала на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не мала наміру зберігати шлюб. Крім цього, надання судом строку на примирення подружжя (а.с. 60-61) не призвело до позитивного результату. Позивачка категорично заперечувала можливість примирення та наполягала на розірванні шлюбу, оскільки сторони не підтримують шлюбні відносини, їхній шлюб існує формально і його збереження суперечить інтересам позивача. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про розірвання шлюбу. Щодо доводів апелянта про те, що судом порушено принцип пріоритету найкращих інтересів дитини, а в ході судового розгляду суд не дослідив питання про те, як розірвання шлюбу вплине на сина ОСОБА_7 та його інтереси слід зазначити наступне. У цій справі предметом спору є виключно вимога про розірвання шлюбу, вимог щодо вирішення питання про права дитини чи його інтереси перед судом не ставилося, тому доводи апелянта з цього приводу є передчасними. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 17 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 15 червня 2026 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин