Постанова 4806 № 308/9133/22

Справа № 308/9133/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 жовтня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д. за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Талапи Ярослава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Дурдинець Руслани Юріївни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 31 жовтня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Дергачовою Н.В. у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором встановив: У липні 2022 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивує тим, що АКІБ «УкрСиббанк» (зараз - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11317506000 від 19.03.2008 року (в системі обліку банку договір №11475937000 від 06.10.2015 року) з додатковими угодами № 1 від 19.03.2008 року та № 2 від 06.10.2015 року. Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит (грошові кошти) у загальній сумі 132 000,00 дол. США, а відповідач зобов`язався щомісячно повертати кредит у повні обсязі у строки та у розмірі, встановленому графіком погашення кредиту (додаток 1), але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19.03.2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту. Додатковою угодою № 2 від 06.10.2015 року до кредитного договору внесені зміни. Відповідно до умов вказаної угоди була проведена реструктуризація заборгованості, позичальник погасив борг у розмірі 8 460,03 дол. США, а інша заборгованість була переведена в національну валюту - гривню та становить 1 473 188,16 грн. по кредиту (основний борг) та 142 176,63 грн. по процентам, які були нараховані та сплачені позичальником на день підписання даної угоди. Термін повернення кредиту - не пізніше 06.10.2025. Сторони домовилися, що для ідентифікації договору можуть застосовуватися як номер договору, зазначений при його укладені, так і номер договору зазначений у додатковій угоді, а саме 11475937000. В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору прийняті порука: ОСОБА_4 (надалі - Відповідач 2) згідно договору поруки № 11317506000-П від 19.03.2008 року з додатковою угодою № 2 від 06.10.2015 року та ОСОБА_3 (надалі - Відповідач 3) згідно договору поруки № 11317506000-П від 19.03.2008 року з додатковою угодою №2 від 06.10.2015 року. Оскільки, відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали, то банк направив їм вимоги про усунення порушень кредитного договору та у разі не погашення простроченої заборгованості - про дострокове повернення кредиту. Однак, відповідачі вимоги не виконали у встановлений строк, заборгованість не погасили у повному обсязі. Станом на 29.06.2022 року заборгованість за кредитним договором складає 1 135 053,03 грн. (Один мільйон сто тридцять п`ять тисяч п`ятдесят три грн. 03 коп.), з яких: 992 834,73 грн. - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 62 626,57 грн. за період з 27.09.2021 по 29.06.2022 року, 142 218,30 грн. - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 33,13 грн. що нарахована за період з 01.02.2022 року по 31.05.2022 року включно. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено. Суд мотивував своє рішення тим, що перший відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, поручителі також не погасили борг після отримання вимоги про її погашення, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу. Вважають, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке є однобоким, допустив неповноту судового розгляду. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не встановлені дійсні права та обов`язки сторін, які випливають з кредитного договору та договору поруки. В своїх доводах посилаються на те, що у період дії воєнного, надзвичайного стану та карантинних обмежень у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Зазначають також те, що банком не дотримано обов`язковий порядок досудового врегулювання спору. Вказують на те, що зміна умов договору в частині зміни строків його виконання є формою забезпечення договірного зобов`язання поряд з неустойкою (штрафом), відшкодуванням збитків та моральною шкодою. Тому, вимагання погасити кредитну заборгованість до закінчення дії договору є формою забезпечення договірного зобов`язання. На думку апелянтів звернення до суду з позовом про дострокове погашення кредитної заборгованості з боку АТ «Укрсиббанк» є неправомірним, оскільки погашення кредитної заборгованості відбувалось і це свідчить про зацікавленість кредиторів у поверненні боргу, тому вважають позов безпідставним. Тим більше, що банком не враховано часткову сплату заборгованості та не змінено позовні вимоги в частині суми боргу. Оскільки, у кредитора не виникло право вимоги дострокового виконання зобов`язань до позичальника, то таке право не виникло і до поручителя як сторони акцесорного зобов`язання - поруки. Зазначають, що у матеріалах справи відсутні докази надсилання вимоги про дострокове виконання зобов`язань на адресу поручителя. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» зазначає, що твердження апелянтів щодо додаткової угоди №2 та того, що вона не містить твердження про дострокове погашення зобов`язання є помилковим, оскільки це передбачено самим договором, який, як зазначено в додатковій угоді - залишається без змін. Апелянтами зазначається, що в період дії карантинних обмежень вони звільняються від виконання обов`язку за кредитним договором в цілому, однак таке не відповідає дійсності, оскільки вони звільняються від сплати нарахованих штрафних санкцій, а не від виконання основного обов`язку в цілому. АТ «Укрсиббанк» зазначає, що доводи апелянтів щодо обов`язкової зміни позовних вимог в частині суми заборгованості є правом позивача, а не його обов`язком і часткова сплата коштів відбулась вже після подання позовної заяви, тому надані апелянтами докази часткової сплати суми боргу не слід приймати, оскільки вони не були подані в суді першої інстанції. Позивач надав суду всі необхідні докази, які підтверджують надсилання апелянтами вимоги про дострокове погашення заборгованості за вказаним кредитним договором. Щодо досудового врегулювання позивач зазначає, що таке є маніпуляцією іншої сторони, оскільки АТ «Укрсиббанк» дотримав всі строки передбачені законом щодо звернення до суду з позовом. У запереченні на відзив ОСОБА_1 вказує, що під час виникнення прострочення за договором в 2020-2022 роках діяли законодавчі акти, які звільняли позичальника від відповідальності за прострочення та вихід з графіку погашення кредиту у зв`язку з введенням воєнного стану та карантину. У вимозі надісланій ОСОБА_1 йде мова тільки про обов`язкову сплату відсотків у сумі 42 264,82 грн, але про тіло кредиту нічого не зазначається. Також у розрахунках доданих до вимоги не враховано, що відсотки під час дії карантину та воєнного стану нараховуватись не повинні. Зазначає, що на момент ухвалення судом рішення він здійснює погашення щомісячних платежів за кредитним договором з дотриманням графіку погашень і це показує його добросовісність виконання взятих на себе зобов`язань. У дане судове засідання з`явились: відповідач - ОСОБА_1 та його адвокат Талапа Я.В., адвокат Дурдинець Р.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_4 , а також Демчук О.В., який діє в інтересах АТ «Укрсиббанк». Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Талапа Я.В. просили задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Адвокат Дурдинець Р.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_4 , просила задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Представник АТ «Укрсиббанк» - Демчук О.В. просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_3 повідомлялася судом шляхом надіслання судової повістки поштовими засобами зв`язку, однак така повернулася з відміткою «За закінченням терміну зберігання» від 24.09.2025. Крім цього, ОСОБА_3 повідомлялася шляхом надіслання повідомлення у додаток «Viber» на її особистий номер телефону, що підтверджується довідкою від 04.09.2025 (Т2 а.с.149). Колегія суддів вважає, що оскільки матеріалів справи достатньо для ухвалення законної та обґрунтованої постанови, апеляційним судом встановлено всі обставини справи, які мають значення для її вирішення, а тому неявка ОСОБА_3 не перешкоджає розгляду справи по суті. Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19.03.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11317506000 з додатками та додатковими угодами №1 від 19.03.2008 та №2 від 06.10.2015. Відповідно до умов кредитного договору позивач надав першому відповідачу кредит (грошові кошти) у загальній сумі 132 000,00 дол. США, а відповідач зобов`язався щомісячно повертати кредит у повному обсязі, у строки та у розмірі, встановленому графіком погашення кредиту (додаток 1), але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19.03.2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п. 1.1. -1.2 кредитного договору). За користування кредитними коштами протягом перших 30 днів з моменту видачі кредиту процентна ставка становить 12.40% річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу (п.п. 1.3 кредитного договору). Відповідач кредитні кошти у сумі 132 000 дол. США отримав, що підтверджується довідкою про рух коштів (Т1 а.с.47). В Додатковій угоді №1 від 19.03.2008 було доповнено графік погашення заборгованості, який додавався раніше до кредитного договору та встановлення графік погашення з 19.03.2008 по 19.03.2038. У додатку №3 до Договору від 19.03.2008 зазначається про тарифи банку, зокрема комісії, які сплачуються позичальником при отриманні кредиту та протягом строку дії кредитного договору. 06.10.2015 після проведеної реструктуризації боргу було укладено нову додаткову угоду №2 згідно якої позичальник погасив борг у розмірі 8 460,03 дол. США, а інша заборгованість була переведена в національну валюту - гривню та становить 1 473 188,16 грн. по кредиту (основний борг) та 142 176,63 грн. по процентам, які були нараховані та сплачені позичальником на день підписання даної угоди. Відповідно до п. 3.6 додаткової угоди №2 позичальник зобов`язався здійснювати погашення суми боргу у гривнях згідно з графіком погашення кредиту (додаток 1), але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 06.10.2025 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту. Відповідно до п. 3.5 додаткової угоди за використання кредитних коштів (1 473 188,16 грн.) позичальник зобов`язався сплатити проценти у розмірі 0,01 % річних. За користування кредитними коштами понад встановлений цією угодою строк встановлена процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діяла для строкової суми основного боргу на дату, що передує даті укладення цієї додаткової угоди та застосовується до всієї простроченої суми боргу, тобто 12,4% х 2 = 24,8% (п. 1.3 кредитного договору). У договорах Поруки від 19.03.2008 зазначається, що поручителями в даному кредитному зобов`язанні виступають ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які несуть солідарну відповідальність за вказаним зобов`язанням. Зазначені договори були доповнені Додатковими угодами від 06.10.2015 згідно яких сума заборгованості складає 1 473 188,16 грн. - сума основного боргу, 142 176,63 грн. - сума процентів, які були нараховані та не сплачені. Термін повернення боргу - не пізніше 06.10.2025 та процентна ставка 0,01%, тобто аналогічні умови Додаткової угоди №2 укладеної після реструктуризації. Банком було надіслано вимогу 07.04.2022 всім відповідачам про сплату заборгованості за кредитним договором, де зазначається, що заборгованість, станом на 05.04.2022 складає 1 135 036,22 грн., зокрема: 950 569,21 грн. - кредитна заборгованість(тіло кредиту), 42 264,82 грн. - прострочена заборгованість по кредиту, 142 201,49 грн. - прострочена заборгованість по процентах. Позивач вимагає сплатити заборгованість протягом 31 календарного дня відповідачами у сумі: 42 264,82 грн. - прострочена заборгованість по кредиту, 142 201,49 грн. - прострочена заборгованість по процентах (Т1 а.с. 35-37). Відправлення даної заборгованості на адресу відповідачів підтверджується Списком №2349 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, яке було відправлено 08.04.2022 з відповідними номерами відправлень: ОСОБА_3 №04070377678859, ОСОБА_4 №0407037678867, ОСОБА_1 №0407037678875 (Т1 а.с. 38-39). Згідно довідки-розрахунку від 29.06.2022 заборгованість за кредитним договором становить 992 834,73 грн. тіло кредиту, 142 218,30 грн. процентів за користуванням кредиту, що разом складає 1 135 053,03 грн. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1-2 ст. 554 ЦК України). З матеріалів справи слідує та сторонами не оспорюється, що 19.03.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , був укладений договір про надання споживчого кредиту №11317506000 з додатками та додатковими угодами №1 від 19.03.2008 та №2 від 06.10.2015. ОСОБА_1 , згідно умов укладеного кредитного договору було надано в користування кредитні кошти в розмірі 132 000,00 доларів США зі сплатою 12,4% річних з кінцевим строком повернення до 19.03.2038. Поручителями за даними кредитними правовідносинами є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки між банком та даними особами було укладено договори поруки. 06.10.2015 після проведеної реструктуризації боргу було укладено нову додаткову угоду №2 згідно якої позичальник погасив борг у розмірі 8 460,03 дол. США, а інша заборгованість була переведена в національну валюту - гривню та становить 1 473 188,16 грн. по кредиту (основний борг) та 142 176,63 грн. по процентам, які були нараховані та сплачені позичальником на день підписання даної угоди. В пункті 3.6. даної угоди сторони узгодили нову кінцеву дату повернення кредитних коштів - 06.10.2025. 15.07.2022 АТ «Укрсиббанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів з вимогою про дострокове повернення кредитної заборгованості в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Суд першої інстанції позов банку задовольнив повністю та стягнув з ОСОБА_1 , а також з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 135 053,03 грн., з яких: 992 834,73 грн. - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 62 626,57 грн. за період з 27.09.2021 по 29.06.2022, 142 218,30 грн. - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 33,13 грн. що нарахована за період з 01.02.2022 по 31.05.2022 включно. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 31 жовтня 2023 року. У своїх доводах зазначають, що банк неправомірно звернувся до суду з позовом про дострокове повернення боргу. Відповідачі погашають заборгованість, зокрема вносять обумовлені сторонами платежі, однак банк подав позов без урахування сплачених відповідачами сум. Крім того, додаткова угода №2 від 06.10.2015 не містить умови за якою у разі прострочення платежів, в межах кінцевої дати погашення зобов`язання, виходу з графіку погашення, банк має право на дострокове стягнення всієї суми боргу. З такими доводами апеляційної скарги апеляційний суд не погоджується з огляду на наступне. Частиною 2 статті 1050 ЦК України встановлено право кредитора звернутися до суду з вимогою про дострокове повернення чергової частини позики, що залишилася та відсотків за користування кредитом. Розділом 6 кредитного договору №11317506000 від 19.03.2008, передбачено право банку на дострокове повернення кредиту. Пунктом 11 Додаткової угоди №2 визначено, що інші умови Договору та Додаткових угод до нього, які не суперечать цій Додатковій угоді залишаються без змін і Сторони підтверджують свої зобов`язання за ними. Таким чином, право вимагати дострокове повернення кредитних коштів передбачено ч. 2 ст. 1050 ЦК України та укладеними між сторонами Договорами. Доводи відповідачів про те, що вимога погасити кредитну заборгованість до закінчення дії договору є формою забезпечення договірного зобов`язання є безпідставними, оскільки дана вимога є правом позивача, а не обов`язком, яка фактично може бути пред`явлена в будь-який момент в разі неналежного виконання взятих на себе боржниками зобов`язань. Крім того, така є законодавчо закріплена, а також сторони погодились, що банк має право достроково звернутись до них з такою вимогою, коли підписували кредитний договір. Як правильно зазначає банк, у відзиві на апеляційну скаргу, звернення до суду із позовною заявою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості є правом позивача і законодавчої заборони на це не встановлено. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у своїх доводах в апеляційних скаргах зазначають, що банком не дотримано досудової процедури врегулювання спору, зокрема не надано доказів надсилання на адресу ОСОБА_1 вимоги про дострокове виконання зобов`язань, а також на адресу ОСОБА_4 та не надано доказів отримання досудової вимоги відповідачами. Однак, такі доводи є безпідставними та не знаходять своє підтвердження, оскільки в матеріалах справи наявний Список №2349 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів в яких зазначено, що поштові відправлення з номерами №0407007678859, №0407037678867, №0407037678875 було відправлено на адреси ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно. Розділом 6 укладеного між сторонами кредитного договору передбачено обов`язок банку щодо відправлення повідомлення з вимогою про порушення зобов`язань за Договором та про усунення порушень, що кореспондується з положеннями ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Законодавство не містить положень, які зобов`язують банк чи фінансову установу надати докази отримання такої вимоги боржниками, зокрема рекомендованого повідомлення з відміткою про вручення. Направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником, поручителем обов`язок із дострокового повернення кредиту. Даний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц. Аналогічні висновки зроблено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 у справі №2-8499/10, на яку посилається позивач у відзиві на апеляційну скаргу. Серед інших доводів апеляційної скарги, відповідачі посилаються на п. 15 та 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, як на підставу звільнення споживача від виконання зобов`язань за кредитним договором, а також за прострочення виконання таких зобов`язань. Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначається, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Карантинні обмеження у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 було введено 12.03.2020 Постановою Кабінету міністрів України №211. Постановою Кабміну від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», карантинні обмеження було знято. Проте, в пункті 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальників звільнено від сплати на користь кредитодавця неустойки, штрафу та пені, яка передбачена ст. 549 ЦК України. В даному випадку, слід розрізняти відсотки за користування кредитом, прострочену заборгованість та неустойку. Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Відсотки за користування кредитом - це плата боржника за користування кредитними коштами кредитора, що встановлено ст. 1056 ЦК України. Оскільки, п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що позичальники звільняються від сплати неустойки, штрафів та пені, нарахування яких регулюється статтею 549 ЦК України, а позивач здійснював нарахування за статтею 1056 ЦК України, тобто процентів за користування кредитом, то відповідачі не звільнені від сплати таких. Крім цього, відповідачі посилаються на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та вважають, що звільнені від виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у державі введено воєнний стан у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України. У зв`язку з даними подіями та з метою полегшити виконання грошових зобов`язань громадянам України, які постраждали від повномасштабного вторгнення, було вирішено ввести деякі послаблення для населення в цій частині та 15.03.2022 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зокрема додано пункт

18. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). В даному випадку, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, боржники звільняються від обов`язку сплати на користь кредитодавця не тільки неустойки (штрафів, пені), але і відповідальності передбачену ст. 625 ЦК України. Оскільки, позивач не просить стягнути з відповідачів три проценти річних чи інфляційні втрати, неустойку (штраф, пеню), а тільки проценти згідно ст. 1056 ЦК України, то доводи апеляційної скарги в цій частині слід вважати спростованими. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зазначають, що судом першої інстанції не враховано факту часткової сплати відповідачами боргу, що також проігноровано позивачем під час ініціювання судового процесу в даній справі. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02.06.2022 у справі №602/1455/20 виснував, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів. Диспозитивність цивільного судочинства, яка закріплена в ЦК та ЦПК передбачає, що позивач визначає на власний розсуд з якими позовними вимогами йому слід звернутись до відповідачів. Правом позивача є також зміна позовних вимог, їх зменшення чи збільшення. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в суді першої інстанції не зазначали, що здійснили погашення боргу на більше ніж 100 тисяч гривень, оскільки таке було здійснено вже після відкриття позовного провадження у справі. Крім цього, відповідачі не надали докази сплати такої суми в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в суді першої інстанції. У разі часткової сплати заборгованості відповідачами під час розгляду судами спору про стягнення заборгованості за кредитним договором, божники можуть звернутися на стадії виконання судового рішення до виконавця із відповідною заявою в якій повинні долучити квитанції про сплату заборгованості, які виконавець має взяти до уваги під час обчислення залишку заборгованості, яку слід погасити. Щодо солідарних боржників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , то частинами 1, 2 статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає за невиконання кредитних зобов`язань перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу та процентів. У Договорах поруки №11317506000-П від 19.03.2008 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зобов`язалися відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту №11317506000 від 19.03.2008, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як в існуючих в теперішній час, так і в тих, що можуть виникнути в майбутньому (п. 1.1. Договорів поруки). Пунктами 1.2., 1.3. Договорів поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язанням останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми зобов`язання, сплату процентів, комісій, тощо. Відповідальність боржника та поручителя є солідарною. У Додаткових угодах №2 від 06.10.2015 до Договорів поруки, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надали згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується Договором, зокрема щодо іншої заборгованості, яка була переведена в національну валюту - гривню та становила 1 473 188,16 грн. по кредиту (основний борг) та 142 176,63 грн. по процентам, які були нараховані та сплачені позичальником на день підписання даної угоди. В пункті 3.6. даної угоди сторони узгодили нову кінцеву дату повернення кредитних коштів - 06.10.2025. У випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 у справі №161/8822/19. Об`єднана палата у вищезгаданій постанові звертає увагу, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника. На підставі рішення суду про стягнення боргу з солідарних боржників солідарна відповідальність покладається на відповідачів до повного погашення боргу. Відповідачі як солідарні боржники відповідають в межах загальної суми кредитної заборгованості. Отже, суть солідарного обов`язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання цього грошового зобов`язання одночасно як від боржника, так і від поручителя. Водночас солідарну відповідальність щодо заборгованості поза встановленим частиною четвертою статті 559 ЦК України строком поручитель не несе. Тому, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 несуть солідарну відповідальність, яка передбачена положеннями ст. 559 ЦК України, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують вищезазначених висновків. Апеляційний суд проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, практику Верховного Суду, в сукупності з наявними у справі доказами, приходить до обґрунтованих висновків, що доводами апеляційних скарг не доведено порушень норм процесуального та матеріального права ухваленим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 31 жовтня 2023 року, а тому апеляційні скарги не підлягає задоволенню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню. Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: апеляційні скарги адвоката Талапи Ярослава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Дурдинець Руслани Юріївни в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 31 жовтня 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року. Суддя-доповідач: Судді: