Ухвала КЦС ВС № 161/8822/19

УХВАЛА 31 січня 2024 року м. Київ справа № 161/8822/19 провадження № 61-7223св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., учасники справи: позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ? Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К» на постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Матвійчук Л. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» (далі - ТОВ «АНСУ»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К» (далі - ТОВ «ФК «Брайт-К»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 21 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», укладено кредитний договір №Ф1-07/56393-07, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 50 000,00 доларів США з терміном повернення до 20 вересня 2022 року, з встановленням плати за користування кредитними коштами у розмірі 12,75 процентів річник, графіку зниження розміру заборгованості, а також щомісячної комісійної винагороди у розмірі 126,25 грн. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки, а також договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 . 20 лютого 2018 року між банком та ТОВ «АНСУ» були укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У зв`язку з тим, що відповідачі тривалий час не виконують покладених на них обов`язків, 12 березня 2019 року їм було направлено вимоги про дострокове повернення усієї суми кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій. Разом з тим вказані вимоги відповідачі не виконали. ТОВ «АНСУ» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року №Ф1-07/56393-07 у розмірі 33 956,08 доларів США, з яких: строкова заборгованість за кредитом 15 110,20 доларів США; прострочена заборгованість за кредитом 11 111,20 доларів США; заборгованість зі сплати процентів ? 176,45 доларів США; прострочена заборгованість зі сплати процентів - 7 558,23 доларів США. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року № Ф1-07/56393-07 у розмірі 33 956,08 доларів США, з яких: строкова заборгованість за кредитом ? 15 110,20 доларів США; прострочена заборгованість за кредитом - 11 111,20 доларів США; заборгованість зі сплати процентів ?176,45 доларів США; прострочена заборгованість зі сплати процентів ? 7 558,23 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник не виконував належним чином зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яку на виконання вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту та інших виплат в добровільному порядку відповідачі не сплатили. Тому заборгованість у розмірі 33 956,08 доларів США підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя на користь ТОВ «АНСУ», яке набуло право вимоги на підставі укладених 20 лютого 2018 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договорів про відступлення прав вимоги. Короткий зміст постанови апеляційного суду Ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 червня 2022 року залучено ТОВ «ФК «Брайт-К» до участі у справі як правонаступника ТОВ «АНСУ» . Постановою Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року змінено та викладено резолютивну частину рішення в редакції цієї постанови. Позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К», як правонаступника ТОВ «АНСУ», заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2017 року №Ф1-07/56393-07 у розмірі 21 178,60 доларів США, з яких: 13 443,92 доларів США ? заборгованість за тілом кредиту та 7 734,68 доларів США ? заборгованість зі сплати відсотках за користування кредитом. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К», як правонаступника ТОВ «АНСУ», заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року №Ф1-07/56393-07 у розмірі 12 777, 48 доларів США ? тіло кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за умовами договору та у межах строку кредитування до вересня 2022 року ОСОБА_2 мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 10 числа кожного місяця. Починаючи з 25 березня 2019 року відповідач мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами. Встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що останній платіж позичальник здійснив 21 листопада 2017 року в розмірі 179,31 доларів США, які банком були зараховані на сплату відсотків за користування кредитом, що не суперечить умовам договору. З вимогою до позичальника про погашення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 11 березня 2019 року, а з позовом до суду ? 28 травня 2019 року. Отже, доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності за вимогами позивача до основного боржника є безпідставними та такими, що суперечать нормам матеріального права. ОСОБА_2 не спростувала належними та допустимими доказами розрахунок заборгованості, наданий позивачем, а свого розрахунку не надала. Оскільки зобов`язання ОСОБА_2 за договором про надання кредиту визначено окремими зобов`язаннями із внесення щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. У вимозі про дострокове повернення кредиту, які відповідачі отримали 15 березня 2019 року, ТОВ «АНСУ» встановило, що для позичальника, у випадку невиконання цієї вимоги, в строк не пізніше 10 банківських днів з дня її отримання, термін повернення кредиту визнається таким, що настав достроково. Отже термін повернення кредиту, що настав для боржника настав ІНФОРМАЦІЯ_1 , а для поручителя - 25 вересня 2019 року (25 березня 2019 року + 6 місяців), ураховуючи шестимісячний строк на пред`явлення вимог до поручителя. Ураховуючи те, що з позовом банк звернувся 28 травня 2019 року, тобто в межах шестимісячного строку на пред`явлення вимоги до поручителя щодо всієї суми, однак порука може бути припинена в частині окремих платежів, строк виконання яких станом на дату пред`явлення позову був прострочений понад 6 місяців (тобто до платежів, що були прострочені станом на 28 жовтня 2018 року). Станом на 10 листопада 2018 року, згідно з розрахунком, який міститься в матеріалах справи, порука за окремими платежами за основним боргом припинилась на суму 13 443,92 доларів США тіла кредиту та є чинною на суму 12 777,48 доларів США, що мають бути стягнуті з поручителя солідарно з боржником. Аргументи учасників справи 29 липня 2022 року ТОВ «ФК «Брайт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив принцип диспозитивності. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року залишено без задоволення, а у загальному порядку рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не оскаржував, тобто погодився з пред`явленими до нього позовними вимогами. З огляду на наведене, ОСОБА_2 мала право оскаржувати рішення суду першої інстанції виключно в тій частині, яка стосується її особисто, і не мала повноважень на апеляційне оскарження судового рішення в тій частині, яка стосується її колишнього чоловіка - ОСОБА_1 , в тому числі щодо припинення поруки. При цьому, ОСОБА_2 не надавала суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 , а тому суд, діючи у межах, визначених частиною першою статті 367 ЦПК України, не мав визначених процесуальним законом повноважень переглядати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 . Отже, керуючись принципом диспозитивності судочинства, апеляційний суд повинен був переглянути оскаржуване судове рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стосуються виключно ОСОБА_2 . Наразі ОСОБА_1 не оскаржував заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року, не був позбавлений такого права, він не приєднувався до апеляційної скарги ОСОБА_2 . Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц. ОСОБА_2 заявила про застосування строку позовної давності лише на стадії апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції та за відсутності відповідних повноважень на представництво інтересів поручителя ОСОБА_1 . Тому апеляційним судом безпідставно застосовано ці строки до позовних вимоги щодо стягнення заборгованості з поручителя, що явно суперечить принципу диспозитивності, положенням частини третьої статті 367 ЦК України, та не містить ознак особистого волевиявлення ОСОБА_1 з цього питання, зробленого до винесеного судом першої інстанції рішення. З тексту постанови вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_2 в межах її доводів та вимог, що стосуються виключно її прав та обов`язків за кредитним договором, апеляційним судом була залишена без задоволення в повному обсязі, а апеляційна скарга була задоволена лише в тій частині, що стосувалась виключно прав та обов`язків ОСОБА_1 за договором поруки. Враховуючи, що рішення суду вже було частково виконано, та розуміючи, що ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року, боржники спільно, з метою уникнення (або ж часткового уникнення) поручителем цивільно-правової відповідальності за договором поруки, з урахуванням факту наявності у поручителя нерухомого майна, яке підлягає майбутній примусовій реалізації в межах виконавчого провадження № 62422978, переслідували мету домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Тому оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням принципу юридичної визначеності. Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц). Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відзив ОСОБА_1 повернуто без розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Брайт-К» про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено справу до судового розгляду. Фактичні обставини Суди встановили, що 21 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», був укладений кредитний договір № Ф1-07/56393-07, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 50 000,00 доларів США, терміном до 20 вересня 2022 року з встановленням плати за користування кредитними коштами в розмірі 12,75 проценти річних та графіку зниження розміру заборгованості, а також щомісячної комісійної винагороди у розмірі 126,25 грн. Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 20 вересня 2022 року. Пунктом 3.4. кредитного договору передбачено, що банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, зокрема, у випадку несвоєчасного або не в повному обсязі зарахування кредитних коштів на погашення заборгованості позичальником. Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору забезпечення виконання зобов`язань за цим договором є застава нерухомості (іпотека): трьохкімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 60,7 кв.м, житловою площею 35,00 кв.м. 21 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 56393-07. Цього ж дня між ними укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого для забезпечення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме ? трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до умов пункту 3.1. договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов`язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором про невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор. 20 лютого 2018 року між банком та ТОВ «АНСУ» був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а новий кредитор прийняв права вимоги, що належали банку на підставі вказаного кредитного договору. Цього ж дня між банком та новим кредитором був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, відповідно до пункту 2.1. якого встановлено, що за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі і та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця, поручителя, зазначених у Додатку №1 до цього договору. Заборгованість за кредитним договором, відповідно до розрахунку суми заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року № Ф1-07/56393-07, станом на 20 лютого 2018 року становить 33 956,08 доларів США, а саме: строкова заборгованість за основним боргом кредиту ? 15 110,20 доларів США; прострочена заборгованість за основним боргом кредиту ? 11 111,20 доларів США; строкова заборгованість за відсотками ? 176,45 доларів США; прострочена заборгованість зі сплати відсотків ? 7 558,23 доларів США. 12 березня 2019 року ТОВ «АНСУ» направило відповідачам вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання. Вказані вимоги отримані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 15 березня 2019 року.

Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України). Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судове рішення в апеляційному порядку та в яких межах. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). У справі, що переглядається: кредитором пред`явлена вимога про солідарне стягнення з позичальника і поручителя заборгованості за кредитним договором, який задоволено судом першої інстанції; апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подала лише ОСОБА_2 (позичальник), яка просила скасувати оскаржене судове рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 (поручителя), а в частині позовних вимог щодо неї ? відмовити частково за спливом позовної давності. При цьому ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржив, до апеляційної скарги ОСОБА_2 не приєднувався; апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції в оскарженій ОСОБА_2 частині, за наслідком якого змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнених сум з поручителя, враховуючи припинення поруки в частині позовних вимог. Функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 619/1908/23 (провадження № 61-8428св23)). В практиці Верховного Суду сформовано усталений підхід щодо порядку вирішення апеляційних (касаційних) скарг в частині вимог, які пред`явлені до інших співвідповідачів, які судові рішення в цій частині не оскаржують, за відсутності підстав вважати, що судові рішення в цій частині порушують права та інтереси особи, яка звернулась з апеляційною (касаційною) скаргою. У такому випадку оскаржене судове рішення в цій частині перегляду по суті не підлягає та яке належить залишити без змін лише з цієї підстави (див., зокрема постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц (провадження № 61-21248 св 18), Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 571/1607/20 (провадження № 61-805св22), від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19 (провадження № 61-19150св20), від 28 червня 2023 року у справі № 760/3730/19 (провадження № 61-4446св23), від 16 листопада 2023 року у справі № 487/3908/22 (провадження № 61-12584св23)). У пункті 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності». Тобто при солідарному обов`язку будь-який із відповідачів може заявити і про застосування позовної давності. Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. При існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). При солідарній множинності на стороні боржника (стаття 543 ЦК) кредитор має право вимагати виконання обов`язку в частині або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Надання кредиторові у такому випадку права вимагати виконання обов`язку у повному обсязі від будь-якого з боржників полегшує можливість отримання належного виконання, адже солідарні боржники залишаються зобов`язаними до того моменту, доки їх обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. При зверненні кредитора до одного з солідарних боржників, але не отриманні від нього виконання в повному обсязі, він має право вимагати решту від інших солідарних боржників. Як і в будь-якому зобов`язанні, боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора. Втім вони мають бути або загальними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відносинах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов`язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах інших солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (частина третя статті 543 ЦК). У разі виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняється обов`язок інших солідарних боржників перед кредитором (див. ОСОБА_3 . Лекція 2 Виконання зобов`язання // Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. ОСОБА_4. - Харків : ЕКУС, 2022. - С. 30 - 31). Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що: боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора, вони мають бути або загальними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відносинах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов`язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах інших солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі; якщо кредитором (позивачем) позовні вимоги пред`явлені до солідарних боржників (відповідачів) і заперечення проти таких позовних вимог кредитора є загальними для всіх боржників, то у цьому випадку будь-хто з відповідачів (солідарних боржників) може оскаржувати судове рішення, ухвалене за наслідком розгляду цих позовних вимог, а відповідна скарга підлягає вирішенню по суті. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року у справі №465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20) зроблено висновок, що «у справі, яка переглядається, відповідач, який є основним позичальником по кредитним зобов`язанням оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості в цілому. Обставини, на які він посилався та яким надано належну оцінку апеляційним судом впливають на визначення загального розміру заборгованості за кредитним договором. При цьому істотним під час вирішення цього спору було питання, чи була чинною порука відповідачів станом на момент звернення банку до суду з позовом до них. Відповідач, як позичальник за кредитним договором, зобов`язання якого забезпечені порукою, не був позбавлений можливості посилатись на обставини припинення поруки, оскільки це безпосередньо впливає на обсяг його прав і обов`язків, розмір кредитного зобов`язання, а також можливу подальшу відповідальність перед поручителями за виконання ними його зобов`язань. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Принцип диспозитивності цивільного судочинства апеляційним судом не порушено з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції вимог банку та характеру спірних правовідносин, відповідно до яких відповідальність позичальника та поручителів є взаємопов`язаною і впливає на обсяг прав і обов`язків учасників цього зобов`язання, відповідальність за невиконання якого є солідарною. Порука є забезпечувальним зобов`язанням та похідною від основного зобов`язання (кредитного договору), безпосередньо залежить від нього і сама по собі не існує. Посилання у касаційній скарзі на відсутність у апеляційного суду підстав для перегляду судового рішення в частині поруки за апеляційною скаргою позичальника, а не поручителів, є необґрунтованими, оскільки у даному випадку апеляційним судом дотримано положень статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи в апеляційній інстанції». Натомість, упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19), на яку посилається ТОВ «ФК «Брайт-К» в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасовуючи рішення суду першої інстанцій лише в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , апеляційний суд вказав, що поручитель ПП «Колегія» рішення суду першої інстанції не оскаржував, а тому суд не розглядав питання про припинення його поруки. Відповідно до положень статті 2 ЦПК України, одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність, визначення якого наведено у частині першій статті 13 цього Кодексу, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положення цього принципу мають вираження і у частині першій статті 367 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Поручитель ПП «Колегія» не подавав апеляційну скаргу, ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ПП «Колегія» в апеляційному суді, а тому суд, діючи у межах визначених частиною першою статті 367 ЦПК України, не мав визначених процесуальним законом повноважень переглядати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ПП «Колегія»». Такий висновок зроблений і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23), в якій зазначено, що «переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції і щодо прав та обов`язків іншого відповідача - поручителя ОСОБА_2, який рішення суду першої інстанції не оскаржував. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, суд апеляційної інстанції, постановлячи нове рішення і задовольняючи зустрічний позов поручителя ОСОБА_2 та відмовляючи банку у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, пред`явленого, зокрема до поручителя ОСОБА_2 , вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_1 , не маючи для цього правових підстав, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства і змагальності процесу (статті 12, 13, 367 ЦПК України)». Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Касаційний суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11). Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року). Касаційний суд, з урахуванням меж касаційного перегляду, самостійно позбавлений можливості ухвалити рішення у цій справі, без відступу від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19), на який посилаєтьсяТОВ «ФК «Брайт-К» в касаційній скарзі. З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права (2, 13, 367 ЦПК України), викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19) та від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц (провадження № 61-1181св23), та зробити висновок про те, що: «боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора, вони мають бути або загальними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відносинах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов`язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах інших солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі; якщо кредитором (позивачем) позовні вимоги пред`явлені до солідарних боржників (відповідачів) і заперечення проти таких позовних вимог кредитора є загальними для всіх боржників, то у цьому випадку будь-хто з відповідачів (солідарних боржників) може оскаржувати судове рішення, ухвалене за наслідком розгляду цих позовних вимог, а відповідна скарга підлягає вирішенню по суті». Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати справу № 161/8822/19 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук