Постанова 4812 № 487/7425/24

14.10.25 22-ц/812/1395/25 Справа №487/7425/24 Провадження № 22-ц/812/1395/25 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 14 жовтня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В., за відсутності осіб, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Репушевською О.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації про відшкодування моральної шкоди В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначала, що у зв`язку з початком збройної агресії російської федерації відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, і наприкінці лютого та початку березня 2022 року бойові дії вже відбувались біля міста Миколаєва. Зазначала, що через небезпеку викликану регулярними обстрілами міста, погіршення стану здоров`я викликану стресом та відсутність водопостачання позивачка з родиною змушена була виїхати з міста до селища міського типу Криве Озеро Миколаївської області, як внутрішньо переміщена особа, внаслідок чого їй доводилось звикати до нового життєвого рівня та докладати значних зусиль для організації свого життя, отримання медичних послуг. Через ризики, що несуть періодичні обстріли міста, та постійну небезпеку повернутись до свого помешкання позивачка не може, поряд з будинком, в якому вона мешкала знаходиться - телевежа, водонапірна вежа, Центральний ринок, АТБ і тому їй довелось повністю змінити своє життя, відчувати душевний біль, втрату спокою, мати відчуття незахищеності та розчарування. Вона досі позбавлена звичного ритму життя, змушена була обживатися та прилаштовуватися до умов у новому місці проживання та постійно перебувала у пригніченому стані, відчувати безсилля та безпораддя, викликане неможливістю відновити звичний ритм життя. Враховуючи викладене, посилаючись на ці обставини та виходячи з глибини моральних страждань, погіршення стану здоров`я, невідворотності втрати звичного способу та ритму життя, та позбавлення деяких прав, позивачці оцінила компенсацію за завдану їй моральну шкоду в розмірі 35 000 євро, що еквівалентно 1 594 239 грн 50 коп., яку просила стягнути з відповідача. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2024 року, справу передано на розгляд Кривоозерському районному суду Миколаївської області за підсудністю. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2024 року позов прийнято до розгляду та за ним відкрито провадження. Заочним рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що російська федерація, це держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну. Суд зазначив, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди. Проте, позивачем не доведений факт перенесення нею душевних страждань, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, тобто на підтвердження завданої моральної шкоди позивачем не надано жодного доказу, а викладені у позовній заяві твердження позивача про завданий душевний невгамовний біль, підданя ризику поранення та загибелі є загальними твердженнями, які так само стосуються мільйонів жителів України, що стали жертвами внаслідок збройної агресії рф. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ті ж самі обставини, які вона зазначала у позовній заяві, а також на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначала, що суд не звернув уваги на те, що обставини, на які вона посилається, як підставу спричинення моральної шкоди, є загально відомими та не потребують доказування. При цьому масовість травматичного досвіду сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки це порушує право індивідуальності правового захисту. Таким чином, на думку апелянта, судом проігноровано контекст воєнного стану та гуманітарну специфіку справи. Вважала не обґрунтованими висновки суду про ненадання доказів понесення моральної шкоди, оскільки ним надані відповідні пояснення та правове обґрунтування за зазначеними обставинами. Тому судом не враховано наведений позивачем характер моральної шкоди, адже об`єктивна можливість надання підтверджень пережитого страху викликаного обстрілами та глибини душевних страждань через загибель або потрапляння у полон близьких та знайомих людей, або хвилювання щодо необізнаності про їх долю не можливо підтвердити доказами у їх класичному розумінні. Крім того, позивачем надано докази щодо зміни місця проживання у зв`язку із збройною агресією, а саме довідки внутрішньо переміщеної особи. Суд першої інстанції не врахував психоемоційний стан позивачки, загибель родича, що є безпосереднім наслідком збройної агресії російської федерації. Зазначала, що вона проживала в зоні обстрілів, переживала страх смерті, знаходилася і знаходиться в стані постійного нервового виснаження, втратила стабільне середовище проживання, була змушена покинути рідну домівку та переміститися в іншу місцевість. Наголошувала, що судом не враховано кримінально-правову природу збройної агресії та презумпцію моральної шкоди, яка випливає з самого факту перебування у зоні бойових дій; факт визнання дій рф як геноциду українського народу, що лише підсилює глибину моральних страждань мирного населення;практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої переживання війни, переслідувань, втрати домівки та права на безпечне життя визнається серйозною формою моральної шкоди; тяжкість порушених прав і не забезпечив ефективного захисту, що прямо суперечить принципам справедливого судочинства. Також загально відомими є обставини, що позивачка, як і кожний громадянин України, позбавлений безпеки, спокою та стабільності через потенційну можливість обстрілів різними видами зброї, у тому числі тактичної, а також позбавлена можливості відвідувати та користуватись природними благами на територіях, які наразі є тимчасово окупованими або перебувають під безпосередньою загрозою ураження. Зазначає, що це є не лише обмеження простору, це є втратою частини її повсякденного життя, відчуття свободи, зв`язку з рідною землею. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню часково. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка до 24 лютого 2022 року проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10). 24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України. З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжений за Указами Президента України від 14.03.2022 р. № 133/2022, від 18.04.2022 р. № 259/2022, від 17.05.2022 р. № 341/2022, від 12.08.2022 р. № 573/2022, від 07.11.2022 р. № 757/2022, від 06.02.2023 р. № 58/2023, від 01.05.2023 р. № 254/2023, від 26.07.2023 р. № 451/2023, від 06.11.2023 р. № 734/2023, від 05.02.2024 р. № 49/2024, від 06.05.2024 р. № 271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024, від 28.10.2024 р №740/2024, від 14.01 2025 р №26/25, від 15.04.2025 р. №235/25, в цілому включно до 5 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №390 від 22 грудня 2022 року в період з 26 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року територія міста Миколаєва визнана територією, де велися активні бойові дії, та згідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28 лютого 2025 року територія міста Миколаєва, яка входить до Миколаївської територіальної громади, віднесена з 11 листопада 2022 року і по теперішній час, до території можливий бойових дій. За наведених обставин, після початку російської збройної агресії проти України, а саме 28 лютого 2022 року позивачка разом зі своєю родиною вимушена була залишити свою квартиру та переїхати до більш безпечного місця - смт Криве Озеро, Миколаївської області. У подальшому, у вересні 2022 року за новим тимчасовим місцем перебування позивачка отримала посвідку переселенця, як особи, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де її взято на облік як внутрішньо переміщену особу (а.с.12). Інших доказів на підтвердження завданої моральної шкоди позивачем не надано. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність заявленого позивачем позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Загальновідомо, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні. 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX). Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22). Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право»права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Відповідно до статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. За приписами частини 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК Українизавдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. У пункті 9 частини 2 статті 16 ЦК України вказано, що відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. За положеннями пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК Україниморальна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Зв приписами частини 3 статті 23 ЦК Україниякщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до частин 1,2 статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Тлумачення статті 23 ЦК Українисвідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). За змістом частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За такого та наявності у справі загальновідомих обставин, твердження суду першої інстанції щодо необхідності позивачу, ще додатково підтверджувати причинно-слідчий зв`язок між винними діями заподіювача шкоди, та заподіяння йому, як потерпілому від російської військової агресії, внаслідок зміни свого місця проживання, що призвело до зміни її образу життя та порушення робочих та особистих зв`язків, моральної шкоди, є помилковим тлумаченням діючого законодавства. Ще поза увагою суду залишилось те, що позивачкою надано підтвердження вимушеної зміни нею місця проживання, у зв`язку зі збройною агресією на більш безпечне місце, а саме смт Криве Озеро Миколаївської області, що виключає сумніви у потребі позивача докладати додаткові зусилля для організації свого життя при втраті його звичного ритму. Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди з російської федерації суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позовної заяви позивачки, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни вона зазнала душевних страждань, втратила душевний спокій, постійно перебуває у стані стресу та нервозності, не надано належної оцінки порушенню прав позивачки на життя, її вимушене переселення, характеру вимушених змін у житті позивачки, глибині душевних страждань, впливу збройної агресії російської федерації проти України на нормальні життєві зв`язки позивачки, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачкою свого життя. Не оцінивши належним чином доводи позивачки щодо завданої їй моральної шкоди російською федерацією, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції не визначив необхідну й достатню сатисфакцію для позивачки завданою агресивними діями російської федерації. Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24). Таким чином, колегія суддів виходить із помилковості висновків суду про відсутність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розмір компенсації якої повинен визначатися із доведеності обсягу та характеру перенесених хвилювань. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення її можливості реалізації своїх прав, її вимушене переселення, а також вимоги розумності та справедливості, відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди слід визначити у розмірі 50 000 грн. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до статті 376 ЦПК України. У відповідності до статті 141 ЦПК України та виходячи з обсягу задоволених вимог, з відповідача на користь держави Україна слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 474 грн. 83коп.(15140 грн х 50000 грн/ 1594239 грн.50 коп.) та в суді апеляційної інстанції у розмірі 569 грн. 80коп.(22719 грн. х 50 000 грн/ 1 594239 грн.50 коп. = 712 грн.25 коп. х 0.8 (коефіцієнт відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2025 року скасувати та постановити нове. Позов ОСОБА_1 до держави російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 ( п`ятдесят тисяч) грн. Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 474 грн 83 коп. та в суді апеляційної інстанції у розмірі 569 грн 80 коп. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 15 жовтня 2025 року.