Постанова Львівський апеляційний суд № 466/3209/23

Справа № 466/3209/23 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В. Провадження № 22-ц/811/865/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Підлужного В.Ю. з участю: позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Репецького В.В. на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,- в с т а н о в и в: В квітні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог вказував, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 в усній формі укладено договір позики, згідно якого було надано ОСОБА_2 , позику - грошові кошти в розмірі 6000,00 (шість тисяч) доларів США. У випадку прострочення погашення боргу ОСОБА_2 зобов`язувався сплатити позивачу штрафну пеню у розмірі 500,00 (п`ятсот) доларів США за кожний повний та неповний тиждень прострочення повернення коштів. Даний договір було оформлено у вигляді підписаної відповідачем власноруч розписки від 26.12.2017 року. Згідно даної розписки, відповідач, також, зобов`язувався повернути позивачу позику в строк до 31.01.2018 року. Однак відповідач свої зобов`язання по розписці від 26.12.2017 року не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Позивач просив стягнути заборгованість за договором, укладеними з відповідачем у вигляді розписки, в сумі 6000 доларів США основного боргу та штрафні санкції за прострочення повернення боргу в розмірі, що дорівнює сумі боргу, а саме 6000 доларів США, а також просив покласти на відповідача судові витрати. Оскаржуваним заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 10 серпня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у формі власноручно написаної відповідачем боргової розписки від 26.12.2017 в розмірі 6 000 (шість тисяч) доларів США та штрафні санкції за прострочення повернення боргу, що утворився в розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні. Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 адвокат Репецький В.В. подав апеляційну скаргу. Вказує, що підставою заявленого позову визначено твердження позивача щодо невиконання відповідачем зобов`язань за розпискою від 26.12.2017 р., строк виконання зобов`язань за розпискою було визначено до 31 січня 2018 р. та з моменту визначеного терміну виконання зобов`язання до моменту пред`явлення позову минуло понад 5 років, однак судом не з`ясовано доводів відповідача стосовно виконання чи невиконання умов договору, наявності чи відсутності відповідних доказів такого виконання. Звертає увагу на те, що попри знаходженням в матеріалах справи оригіналу розписки (а.с.34), відповідач зазначає та стверджує, що кошти в сумі 6000 дол.США були повернуті позивачу в січні 2018 року, однак, оригінал розписки позивач відповідачеві не повернув мотивуючи це її втратою, проте надав відповідну письмовому розписку про повернення боргу. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак зазначені в них причини неявки в судове засідання, колегія суддів визнала неповажними. Згідно з ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення боргу, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність факту невиконання ОСОБА_2 грошових зобов`язань та пред`явлення позову в межах строків позовної давності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_2 взяв у позику в ОСОБА_1 грошові кошти в сумі еквівалентній 6000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 січня 2018 року. У випадку прострочення за розпискою, зобов`язався сплатити пеню у сумі, еквівалентній 500 доларів США за кожен повний та неповний тиждень прострочення повернення коштів. Позивачем ОСОБА_1 27.12.2019 р. складено Заяву-Вимогу, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кодлубай Н.П., а 28.12.2019 р. надіслано на адресу відповідача ОСОБА_2 . Заяву-Вимогу з проханням до 15.01.2020 року виконати взяті на себе зобов`язання та повернути суму позики в розмірі 6000 доларів США та сплатити пеню з розрахунку 500 доларів США за кожен тиждень прострочення розрахунків. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В постанові Верховного Суду від 28.08.2019 року у справі №140/125/17 зазначено, що правовою основою для отримання позики або поворотної фінансової допомоги є договір позики. Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У відповідності до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такий висновок відповідає правовому висновку викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Згідно ст.ст. 526, 527, 530, 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ч.3 ст.1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками. Гроші є речами визначеними родовими ознаками, оскільки є замінними. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Репецький В.В. не заперечує укладення договору, проте зазначає, що кошти відповідач повернув. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ОСОБА_2 не надає жодних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Невиконання ОСОБА_2 зобов`язання з повернення позики підтверджується наявністю в позивача оригіналу боргового документу (договору), відсутністю в боржника розписок кредитора про прийняття виконання та про неможливість повернення боргового документу. Також в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Репецький В.В. зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в позову. У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За змістом частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Таким чином право на звернення до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу у ОСОБА_1 виникло з 31.12.2018 року (строк виконання зобов`язання), а із позовом позивач звернувся у квітні 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05.30 год. 24 лютого 2022 року. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020). Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 26.09.2022 у справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22). Встановивши, що позовна давність за вимогами про повернення боргу закінчилась 01 лютого 2021 року, тобто вона не спливла до моменту запровадження карантину на території України (12.03.2020), колегія суддів вважає, що строк позовної давності вважається продовженим. Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Репецького В.В. - залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 15 жовтня 20245року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.