Постанова 4824 № 760/10029/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №760/10029/20 головуючий у суді І інстанції: Калініченко О.Б. провадження №22-ц/824/8734/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 23 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гаращенка Д.Р., Суханової Є.М., секретар судового засідання: Спеней О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за борговими розписками від 11.09.2019 року та 18.09.2019 року. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11.09.2019 року та 18.09.2019 року ОСОБА_2 надала у борг ОСОБА_1 кошти у сумі 15 000 доларів США та 43 056 доларів США, які остання зобов`язувалася повернути до 21.09.2019 року та 18.11.2019 року з відсотками у розмірі 16 500 доларів США та 49 314 доларів США відповідно. Зазначає, що відповідач кошти не повернула та уникає зустрічі, на телефонні дзвінки не відповідає, борг відповідача складає 65 814 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 777 636, 14 грн.. З урахуванням вищезазначеного, просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість в загальній сумі 1 802 250,80 грн, з яких 23 614,66 грн. - 3 % річних від простроченої суми. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 .. В обґрунтування вимог зазначає, що надані договори позики, а саме: розписка на суму 15000 доларів США та розписка на суму 43056 доларів США не відповідають нормам діючого законодавства. Вказує, що в розписках не зазначено повного ім`я фізичної особи, яка є стороною договору позики (кредитором), відповідно до вимог ст. 28 ЦК України, а також відсутні реєстраційний номер облікової картки платника податків, дата народження, адреса реєстрації, паспортні дані, номер телефону тощо кредитора, що, на думку сторони, унеможливлює достовірну ідентифікацію особи кредитора в даних зобов`язаннях. Посилається на те, що в порушення вимог закону у розписці числом вказано суму «13 т. у.е. $», тоді як прописом «п`ятнадцять тисяч доларів СІІІА»; не зазначено місця (місто) укладання договору; дата написання розписки виправлена з «10.11.2019» на «11.09.2019»; зазначено про гарантування повернення незрозумілої, зовсім іншої грошової суми - «16500 $». В розписці: числом вказано суму «43056 т. у.е. $», тоді як прописом «сорок три тисячі п`ятдесят шість тисяч доларів СІ1ІА»; не зазначено місця (місто) укладання договору; дата написання розписки взагалі відсутня, зазначено про гарантування повернення незрозумілої, зовсім іншої грошової суми - «45 314 $». Також, в розписках не зазначено (не встановлено) ані розміру, ані порядку одержання процентів. Також відсутні докази виконання правочинів на передання грошових коштів, зазначених в розписках. За таких обставин, вважає, що вказані розписки не відповідають вимогам ст.ст. 1046 - 1047 ЦК України. Зважаючи на вищевикладене, ОСОБА_1 просила визнати недійними договори позики, укладені відповідно до розписок між сторонами від 11.09.2019 року та від 18.09.2019 року. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики - 1 777 636,14 грн, три проценти річних - 23 614,66 грн, а також судовий збір у розмірі 10 510 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними відмовити. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити її зустрічний позов. Вказує, що суд першої інстанції не вирішив її заяву про виключення розписок з числа доказів та не дав можливості заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі. Звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції оглянув оригінали розписок у судовому засіданні 16.02.2021 року, однак не посвідчував їх копії, які, завірені, представником позивача. Зазначає, що судом першої інстанції не встановлено фактичних обставин передачі коштів. Щодо зустрічного позову вказує, що суд першої інстанції не проінформував відповідача всіма можливими способами про дату і час судового засідання, чим позбавив її скористатись своїми процесуальними правами. ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що твердження апеляційної скарги не відповідають дійсності, оскільки судових засідань було більше десяти, із них представник ОСОБА_1 був присутній тільки двічі, а сама ОСОБА_1 не було присутньою жодного разу. Також, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи в матеріалах справи відсутнє. Посилається на практику Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12 листопада 2020 року №154/3443/18. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що факт отримання відповідачем коштів підтверджується наявними у позивача оригіналами розписок боржника, копії яких додані до позовної заяви. Таким чином, надані розписки є документами, що підтверджують боргове зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , і станом на день подачі позову до суду відповідачем не повернуто борг за розписками, а тому на користь позивача підлягає стягненню основний борг за розписками від 11.09.2019 року та від 18.09.2019 року в розмірі 1777636,14 грн та нараховані три проценти річних за період з 18.11.2019 року по 27.04.2020 року в розмірі 23614,66 грн. Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Тому, підстави для визнання договору позики недійсним відсутні. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Нормами ст.ст. 524, 533 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Однак, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі №154/3443/18 (провадження №61-6026св20). Встановлено, що 11.09.2019 року відповідно до розписки ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 позику у розмірі 15 тисяч доларів США, яку гарантувала повернути у розмірі 16500 доларів США до 21.09.2019 року (а.с. 7). 18.09.2019 року відповідно до розписки ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 позику у розмірі 43056 тисяч доларів США, яку гарантувала повернути у розмірі 49314 доларів США до 18.11.2019 року (а.с. 8). Встановлено, що між сторонами виникли правовідносини із договору позики грошових коштів, оскільки вказані розписки містять відомості, що ОСОБА_1 отримала кошти від ОСОБА_2 із зобов`язанням їх повернення, а не отримала ці кошти на іншій підставі. Встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала, і кошти у строки визначені у договорі не повернула. На день складання позовної заяви (27.04.2020 року) за офіційним курсом Національного банку України сума коштів, яка підлягає стягненню складає 1786191,96 грн. (65814 х 27,14). Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Відповідно до експертного висновку від 02 листопада 2021 року №26905/26906/21-32 підписи від імені ОСОБА_1 у розписках від 11.09.2019 на суму 16500 доларів США та від 18.09.2019 на суму 49514 доларів США - виконано рукописним способом без попередньої підготовки та застосування технічних засобів. Рукописний текст розписки від 11.09.2019 на суму 16500 доларів США, виконаний ОСОБА_1 . Рукописний текст розписки від 18.09.2019 на суму 49514 доларів США, виконаний ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 11.09.2019 на суму 1650 доларів США, виконаний ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 18.09.2019 на суму 4951 доларів США,виконаний ОСОБА_1 . Встановити, чи виконано виправлення дати складення розписки від 11.09.2019 на суму 16500 доларів США, ОСОБА_1 або іншою особою, не виявилось можливим з причин, що вказані у п. 4 дослідницької частини висновку. Відповідно до п. 4 дослідницької частини висновку: досліджуваний виправлений запис «11.09.» у розписці від 11.09.2019 на суму 16500 доларів США (проілюстровані на рисунку 32 в ілюстративній таблиці, що додається до висновку експертів) неодноразово перетинаються зі штрихами попереднього рукописного запису. Оскільки записи, що перетинаються, виконані барвною речовиною однакового кольору, більшість штрихів досліджуваного запису неможливо від диференціювати від штрихів іншого запису та визначити в досліджуваному записі характерні для них загальні чи окремі почеркові ознаки, які б утворювали комплекс ознак, достатніх для висновку в будь-якій формі. Враховуючи викладене, виправлений запис «11.09.» є непридатним для вирішення питання щодо його справжності. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не виконала умов укладеного із ОСОБА_2 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої підтверджується експертним висновком від 02 листопада 2021 року №26905/26906/21-32. Крім того, у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернула, а тому боржник зобов`язана сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , апеляційним суд зазначає наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Відповідно до ст. 545 ЦК прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №583/97/19, (провадження №61-13172св19) та від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц (провадження №61-4560 св 21). З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики, і наявна у позивачки розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Крім того, встановлені у експертному висновку від 02 листопада 2021 року №26905/26906/21-32 обставини, свідчать про те, що ОСОБА_1 підписувала спірні правочини (розписки), і мала вільне волевиявлення в своїх діях, тому, підстави для визнання договору позики недійсним відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив її заяву про виключення розписок з числа доказів та не дав можливості заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в суді апеляційної інстанції призначено у даній справі судово-почеркознавчу експертизу. Також, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для виключення розписок зі складу числа доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції оглянув оригінали розписок у судовому засіданні 16.02.2021 року, однак не посвідчував їх копії, які, завірені, представником позивача, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки оригвнали розписок долучені до матеріалів справи. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлено фактичних обставин передачі коштів, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки надані позивачем пояснення підтверджують обставини передачі коштів позивачем відповідачу. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не проінформував відповідача всіма можливими способами про дату і час судового засідання, чим позбавив її скористатись своїми процесуальними правами, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки представник ОСОБА_1 була повідомлена про день та час розгляду справи, що підтверджується розпискою, яка знаходиться у матеріалах справи. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ст. 207, 524, 526, 530, 533, 610, 625, 629, 1046-1050 ЦК України ЦК України та практику Верховного Суду. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «24» листопада 2021 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко Є.М. Суханова