Постанова 4857 № 260/2260/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2260/24 пров. № А/857/14901/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізка І.М., суддів Затолочного В.С. Судової-Хомюк Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року, прийняте суддею Дору Ю.Ю. у місті Ужгороді, в порядку письмового провадження, у справі № 260/2260/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, встановив: у квітні 2024 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) (далі В/Ч, відповідач), у якому просив: - визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, які полягають у застосуванні у період з грудня 2020 по 20 лютого 2024 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, при нарахуванні грошового забезпечення, матеріальних допомог на оздоровлення з 2020 по 2024 роки, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік за 40 днів, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік за 40 днів, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2024 рік за 40 днів, компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій; - зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату за період з грудня 2020 по 20 лютого 2024 грошового забезпечення, матеріальних допомог на оздоровлення з 2020 по 2024 роки, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік за 40 днів, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік за 40 днів, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2024 рік за 40 днів, компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 - 2102 грн., на 01 січня 2021 - 2270 грн., на 01 січня 2022 - 2481 грн., з 1 липня 2022 - 2600 грн., з 1 грудня 2022 - 2684 грн., на 01 січня 2023 - 2684 грн., на 01 січня 2024 - 3028 грн., із врахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) у відношенні до ОСОБА_1 , які полягають у застосуванні у період з грудня 2020 по 19 травня 2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, при нарахуванні грошового забезпечення, матеріальних допомог на оздоровлення з грудня 2020 по 19 травня 2023, компенсацію за невикористані щорічні відпустки та додаткові відпустки, передбаченої для учасників бойових дій за вказаний період. Зобов`язано В/Ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з грудня 2020 по 19 травня 2023 грошового забезпечення, матеріальних допомог на оздоровлення з грудня 2020 по 19 травня 2023, компенсацію за невикористані щорічні відпустки та додаткові відпустки, передбаченої для учасників бойових дій за період з грудня 2020 по 19 травня 2023, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, 01 січня 2023 відповідно із врахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено. Суд виходив з того, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Суд зазначив, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з грудня 2020 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно. Суд звернув увагу на те, що виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткові відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Таким чином, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в заниженому розмірі грошового забезпечення в період з грудня 2020 по 19.05.2023, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, є протиправними. Викладення пункту 4 Постанови №704 у новій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 20.02.2024. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою ніж положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, немає правових підстав для обчислення грошового забезпечення з урахуванням всіх його складових за спірні періоди, враховуючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до Постанови №704 на підставі заяви позивача. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Згідно ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 лютого 2024 № 159-ОС головного сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20 лютого 2024. Згідно з архівних відомостей встановлено та не заперечується відповідачем, що за спірний період розрахунковою величиною для визначення розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовця відповідачем застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018. Позивач вважає, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплату йому грошового забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом. Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі як і раніше - Закон №2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі як і раніше - Постанова №704). 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком

16. Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103) (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018». Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін. Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції. Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017. Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили. З огляду на викладене, згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а. Отже, з 29.01.2020, а саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21. Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762 грн. В свою чергу, +4 посилання розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком. Так, з 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму становить 2102 грн, з 01.01.2021 - 2270 грн, з 01.01.2022 - 2481 грн, з 01.01.2023 - 2684 грн. Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 рік), на відповідний тарифний коефіцієнт. Звідси також, зважаючи на те, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані щорічні відпустки та додаткові відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, розраховуються виходячи з розміру посадового окладу, перерахунок грошового забезпечення за період з грудня 2020 по 19.05.2023 тягне з собою необхідність перерахунку і цих виплат, здійснених в зазначений період. Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин. Підсумовуючи вище викладене, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для застосування при обчисленні позивачу грошового забезпечення у період з грудня 2020 по 19.05.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з грудня 2020 по 19.05.2023 та інших виплат, що обчислюються із них, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі № 260/2260/24, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк