Постанова 4854 № 400/9538/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9538/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року (суддя Бульба Н.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 04.09.2025) про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 03.09.2025 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у відмові надання ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; - зобов`язати відповідача утриматися від призову ОСОБА_2 на військову службу, надавши йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу розглядати питання та здійснювати будь-які дії, спрямовані на призов позивача на військову службу. На думку заявника, в рішенні суб`єкта владних повноважень про відмову у наданні ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації наявні очевидні ознаки його протиправності та порушення прав, свобод та інтересів позивача. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є неспівмірним із заявленими вимогами позивача. Крім того є втручанням в імперативні повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як установи, що підпорядкована Міністерству оборони України. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування усі обставини у справі та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким забезпечити його адміністративний позов. В поданій скарзі апелянт зазначив, що призов позивача на військову службу «на загальних підставах», про який йдеться в рішенні відповідача про відмову у наданні позивачеві відстрочки від призову по мобілізації, не ускладнить, а абсолютно унеможливить виконання прийнятого на його користь рішення суду щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки після протиправного призову позивача на військову службу і отримання у зв`язку з цим статусу військовослужбовця, відстрочка йому не може бути надана, так як надання відстрочок від призову військовослужбовцям не передбачено релевантним законодавством і взагалі є логічною помилкою. Апелянт наполягає, що у разі призову на військову службу у позивача зміниться правовий статус з військовозобов`язаного на військовослужбовця та рішення про призов його на військову службу по мобілізації може бути визнаним протиправним, і це матиме наслідком звільнення його з військової служби. Як наслідок, за період проходження ним військової служби державою будуть витрачені кошти на навчання військовій справі, на грошове, речове та інші види забезпечення до прийняття рішення відповідним суб`єктом владних повноважень про його звільнення з військової служби. Відтак негативні наслідки, у тому числі і матеріальні від вжиття відповідних заходів забезпечення позову є явно неспівмірними з негативними наслідками, які можуть настати в разі призову позивача на військову службу за наявності у нього права на відстрочку. Крім того, рішення, дії та бездіяльність відповідача мають очевидні ознаки протиправності, а також реально порушують права, свободи та законні інтереси позивача: Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Так, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. З аналізу наведених правових норм випливає, що метою забезпечення адміністративного позову є захист прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів. Відтак, вжиття судом заходів забезпечення позову покликане своєчасно унеможливити настання негативних та непоправних наслідків, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Тобто, невідворотність наслідків означатиме, що спірні правовідносини не зможуть існувати в майбутньому у первісному вигляді у випадку незастосування заходів забезпечення позову. Суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Також, суд має вказати мотиви, які слугували причиною постановленню ухвали про забезпечення позову, зокрема, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2020 року у справі №640/1305/20, від 24 листопада 2020 року у справі №640/9636/20. З матеріалів справи вбачається, що позивачем обрано спосіб забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу розглядати питання та здійснювати будь-які дії, спрямовані на призов його на військову службу. При цьому, предметом спору є протиправна бездіяльність відповідача щодо не надання відстрочки від призову на військову службу, оскільки позивач вважає, що відповідачем передчасно зроблені висновки про його придатність до військової служби. Ураховуючи, що вимоги у цій справі стосуються питань законності не надання відстрочки від призову на військову службу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є неспівмірним із заявленими вимогами позивача. Колегія суддів визнає безпідставними посилання апелянта, як підставу для вжиття заходів забезпечення позову, на очевидну протиправність відмови відповідача у наданні ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на усталену судову практику. Так, за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 2 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 7 квітня 2025 року №242зп-24/160, питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності. У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Отож, заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову. Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість виконання рішення суду у разі прийнятого на його користь позивача, а також, що за період проходження позивачем військової служби державою будуть витрачені кошти на його навчання військовій справі, на грошове, речове та інші види забезпечення, то колегія суддів вважає, що заявником не було наведено достатньо обґрунтованих доказів на підтвердження зазначеного. Аналіз положень частини першої статті 77 КАС України дає підстави стверджувати, що тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається саме на позивача, якій ініціюють таке клопотання. Отож, його доказування не може ґрунтуватися на припущеннях З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Пунктом першим частини першої статті 315 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя М.П.Коваль Суддя Ю.В.Осіпов