Постанова Дніпровський апеляційний суд № 192/2496/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7597/25 Справа № 192/2496/24 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря: Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Царьової О.С. на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки - Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із зазначеним вище позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі,від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 квітня 2021 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу малолітня дитина залишилася проживати з позивачкою та по теперішній час знадиться на повному її утриманні. З грудня 2020 року відповідач припинив виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться її станом здоров`я та не спілкується з дитиною, а дитина не виявляє до нього жодних почуттів. Оскільки ОСОБА_2 самоусунувся від виховання малолітнього сина, ніяких стосунків не підтримує, не спілкується, не виявляє батьківської уваги, турботи, доля дитини його не цікавить, та з метою захисту найкращих інтересів дитини, просила позбавити відповідача батьківських прав відносно його малолітнього сина - ОСОБА_3 та стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Судові витрати по справі за позовом про стягнення аліментів на утримання дитини покладено на ОСОБА_2 та стягнуто з нього на користь держави 1 211,20 грн. судового збору. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги щодо позбавлення відповідача батьківських прав задовольнити. В обґрунтування посилається на порушення норма матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначав, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків з грудня 2020 року і по теперішній час. Однак суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, думку дитини та неправомірно відмовив у долученні до матеріалів справи доказів, наданих позивачем. Зокрема із наданих доказів вбачається, що батько малолітнього ОСОБА_4 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, не спілкуються з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, не надає матеріальної допомоги, що на думку сторони позивача свідчить про умисне ухилення від виконання відповідачем батьківських обов`язків. Також звертає увагу, що явка відповідача у суді першої інстанції була визнана обов`язковою, однак останній проігнорував її та так і не з`являвся у судові засідання, що додатково свідчить про байдужість до сина та своїх обов`язків по вихованню дитини. Також до апеляційної скарги додано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів у вигляді характеристики ОСОБА_3 , довідки дошкільного навчального закладу від 05.01.2022 року та психологічний висновок щодо діагностики психічного стану дитини від 12.01.2025 року, які не були прийняті судом першої інстанції на стадії підготовчого розгляду справи. Про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання судових повісток в системі Електронний суд представником позивача та третьою особою, довідка про доставку судової повістки на номер телефону позивача у вигляді смс, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення у вигляді повістки ОСОБА_2 .. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Представником позивача до апеляційної скарги додано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів у вигляді характеристики ОСОБА_3 , довідки дошкільного навчального закладу від 05.01.2022 року та психологічний висновок щодо діагностики психічного стану дитини від 12.01.2025 року, які не були прийняті судом першої інстанції на стадії підготовчого розгляду справи, підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи клопотання про долучення доказів, а саме характеристики на ОСОБА_3 , видану 06 січня 2025 року Дніпровською гімназією №19 Дніпровського міської ради, довідку дошкільного навчального закладу №7 «Теремок» Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області від 05 січня 2022 року та психологічний висновок щодо діагностики психологічного стану дитини від 12 січня 2025 року, було подано до суду першої інстанції 13 січня 2025 року, тобто до закриття підготовчого провадження, а таким чином суд апеляційної інстанції з урахуванням положень ст. 83, 367 ЦПК України вважає за доцільне долучити до матеріалів справи зазначені вище докази. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 19 серпня 2017 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на ОСОБА_6 . Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 21 лютого 2018 року, актовий запис №

250. Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Як вбачається з довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 березня 2022 року ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 взято на облік, зареєстроване місце проживання є АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання є АДРЕСА_2 . Згідно довідки Дніпровської гімназії № 19 Дніпровської міської ради № 315 від 04 вересня 2024 року, ОСОБА_3 навчається в 1-В класі Дніпровської гімназії №19 Дніпровської міської ради (Т. 1 а. с. 16). Згідно висновку адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, як орган опіки та піклування № 4/3-47 від 06 лютого 2025 року, ОСОБА_1 проживає разом з дитиною, офіційно працевлаштована та має постійних дохід, за місцем роботи характеризується позитивно. Дитина ОСОБА_3 навчається в Дніпровській гімназії № 19 ДМР, згідно характеристики ОСОБА_4 виховується лише матір`ю, батько ніколи не брав участі у навчанні дитини, не відвідував батьківські збори, дитина не знає свого батька, мати відповідально ставиться до виховання та навчання дитини, здійснює контроль за успішністю та поведінкою сина, батько проживає окремо, вихованням та утриманням сина не займається. Відповідно до психологічного висновку, у зв`язку з повною відсутністю батька у житті дитини, ОСОБА_4 сприймає лише матір, як члена своєї родини, жодною інформацією стосовно батька дитина не володіє, оскільки ніколи не мав з ним спілкування, у дитини немає потреби у знайомстві, або спілкуванні з батьком. На засідання комісії батько дитини не з`явився, оскільки за наявною інформацією сільської ради, відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації, у зв`язку з чим орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 (Т. 1 а. с. 213, 214). З наданих до суду апеляційної інстанції доказів, які не були долучені судом першої інстанції до справи зокрема характеристики на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06 січня 2025р., видана Дніпровською гімназією № 19 Дніпровської міської ради, вбачається,що дитина зарекомендувала себе в учбовому закладі, як старанний, дисциплінований та працелюбний учень. Мирон виховується лише матір`ю. Батько ніколи не приймав участі у навчанні дитини, не відвідував батьківськи збори, не приходив до закладу освіти. Дитина не знає свого батька, оскільки він не приймає жодної участі у її житті. Довідка дошкільного навчального закладу № 7 «Теремок» Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області від 05 січня 2022р. за № б/н Зазначений документ підтверджує, що з 2019р. дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад та з цього періоду було встановлено, що дитину виховує мати самостійно. Також вказано, що протягом часу, коли дитина відвідувала заклад, батько ОСОБА_2 жодного разу не поцікавився життям та успіхами дитини, вихованням не займався, батьківськи збори не відвідував, персонально не цікавився розвитком і досягненнями сина. Психологічний висновок щодо діагностики психологічного стану дитини. Діагностики внутрішньо сімейних відносин. Діагностики приналежності дитини до батьків, визначення рівня прив`язаності від 12 січня 2025р. Спеціалістом за освітою «Психологія» було складено наступне обстеження з зазначенням висновку: «У зв`язку з повною відсутністю батька у житті дитини, ОСОБА_4 сприймає лише мати ОСОБА_1 , як члена своєї родини. Жодною інформацією стосовно батька хлопчик не володіє, оскільки ніколи як фізично так і будь-яким зв`язком не мав з ним спілкування. З мамою у ОСОБА_4 дуже тісні та довірливі стосунки, у дитини немає потреби у знайомстві або спілкуванні з батьком.» Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, та достатність підстав для застосування до відповідача таких крайніх заходів впливу на батьків як позбавлення батьківських прав, що буде відповідати інтересам дитини. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків. Частинами першою, другою статті 27 цієї Конвенції визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/1, на які посилається заявниця у касаційній скарзі. У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Основні доводи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 в оскаржуваній частині ґрунтуються на невиконанні відповідачем батьківських обов`язків, зокрема зазначала, що відповідач життям дитини не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватися та брати участь у його вихованні, матеріально не допомагає. Судом першої інстанції встановлено, що малолітній син сторін проживає разом із матір`ю у м. Дніпро, яка здійснює виховання та догляд за дитиною самостійно. Ознакою ухилення від обов`язків по вихованню дитини, як підставою позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19. Не активність або певна бездіяльність відповідача, як батька, що пов`язана, зокрема, з об`єктивними обставинами з урахуванням наведеного вище не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Крім того слід звернути увагу, що Верховний Суд у своїх постановах звертав увагу на те, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23). Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Позивач зазначав підставою для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між батьком та сином лише те, що дитина проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, що є підставами для стягнення аліментів а не для позбавлення батьківських прав. Отже посилання позивача щодо неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав слід зазначити наступне. Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20. У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75). Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209). ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14, пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім`ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього. Колегія суддів зазначає, що після звернення позивача і до надання висновку орган опіки і піклування не попереджав батька про його поведінку та наслідки, зокрема, і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, об`єктивно не оцінив обставини неучасті батька у вихованні сина, а виконав лише функцію констатації факту неучасті батька у житті дитини та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права батька на участь у житті та вихованні сина. З огляду на вказане, з урахуванням обставин, встановлених і врахованих судом, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків, та інтересам батька. Суд першої врахував фактичні обставини справи та вимоги закону у зв`язку з чим дійшов до вмотивованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності виключних підстави для позбавлення відповідача батьківських прав. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст. ст.368, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Царьової О.С. залишити без задоволення. Заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року. Судді: