Постанова Київський апеляційний суд № 752/22294/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/22294/24 Головуючий у І інстанції Кордюкова Ж.І. Провадження №22-ц/824/13239/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 13 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича нарішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 27 вересня 2022 року відповідач отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом за тарифами банку в розмірі 40,8% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. АТ «Акцент-Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі відповідно до умов договору. У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань відповідачем за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 15 вересня 2024 року становить 19880,51 грн, яка складається з наступного: 16 301,49 грн - заборгованість за кредитом, 3 579,02 грн - заборгованість за відсотками. Враховуючи вищевикладене, АТ «Акцент-Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 880,51 грн, а також судові витрати в розмірі 3028,00 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025року позовні вимоги залишено без задоволення. Не погоджуючись з даним рішенням, представник АТ «Акцент-Банк» - Омельченко Є.В. через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам. Зазначає, що відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Відповідно до розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, значить ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі №342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи Банку не було підписано боржником. В даному ж випадку до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту Банку, а й Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, та багато іншого. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор між сторонами погоджено, а саме - його зазначено особисто відповідачем в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яку він підписав власноруч. Тобто, в даному випадку потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, а іншу судову практику (яка наявна по справах, де присутній Паспорт споживчого кредиту, якого не було у справі №342/180/17), а саме на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі №284/157/20. Паспорт кредиту оформлено у відповідності до Додатку №1 до Закону України «Про споживче кредитування», і строк кредиту зазначається у розділі №2 «Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» підрозділі «Строк кредитування» де зазначено строком кредитування 240 місяців. Розділ №7 Паспорту «Інші важливі аспекти» підрозділ «Дата надання інформації» містить дату, до якої, у відповідності з ст. 643 ЦК України, кредитор повинен був отримати відповідь - згоду на дані умови кредитування (акцепт) від позичальника, і навіть якщо він її отримав із запізненням, то це не має значення, якщо Банк з цим погоджується. Щодо сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, то вони є необґрунтованими, на підтвердження правильності розрахунку Банк надавав банківську виписку. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника АТ «Акцент-Банк» - Омельченка Є.В. підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 27 вересня 2022 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, шляхом підписання останнім шляхом проставлення цифровим власноручним (на екрані телефону) підпису під цією анкетою-заявою. Відповідно до Анкети-заяви про приєднання відповідача до Умов і Правил надання банківських послуг у А-Банку від 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 виявила бажання отримувати послуги АТ «Акцент-Банк». В Анкеті-заяві зазначені анкетні дані особи та посилання на те, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, разом складають договір про надання банківських послуг. Примірник договору про надання банківських послуг згодний отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Витяг із Умов і правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна COLD», «Зелена», визначають, у тому числі: пільговий період користування коштами, розмір обов`язкового щомісячного платежу, базову процентну ставку на залишок заборгованості в місяць (після закінчення пільгового періоду), права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також інші умови. Відповідач також засвідчив генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися ним для вчинення правочинів та платіжних операцій. Визнав, що УЕП є аналогом власноручного підпису. Паперова копія електронного паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», що додана до позовної заяви, містить інформацію про основні умови кредитування, інформацію щодо суми ліміту кредиту, спосіб та строки надання кредиту, процентна ставка відсотків річних, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, порядок повернення кредиту, строк кредитування 240 місяців, дата підписання 27 вересня 2022 року. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 27 вересня 2022 року, укладеного між АТ «Акцент-Банк» та клієнтом станом на 15 вересня 2024 року загальний залишок заборгованості становить 19880,51 грн, яка складається з наступного: 16 301,49 грн - заборгованість за кредитом, 3 579,02 грн - заборгованість за відсотками. Відповідно до довідки за картами, ОСОБА_2 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , строк дії до жовтня 2028 року; № НОМЕР_3 , строк дії до грудня 2031 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Акцент-Банк» не доведено погодження з відповідачем усіх істотних умов кредитного договору про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8 % річних. Наявні у матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та Тарифи користування кредитною карткою «Зелена» не містять підпису відповідача. Анкета-заява містить лише його анкетні та контактну інформацію відповідача, проте не містить даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка, яку саме картку просив видати відповідач. Надані суду розрахунок заборгованості, виписка з рахунку, довідка про видані кредитні картки, довідка за лімітами також не є документами, які посвідчують погодження сторонами умов щодо розміру та сплати процентів. Сам паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка «Зелена» містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті, зберігає чинність та є актуальною до 01 жовтня 2022 року, умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. В паспорті споживчого кредиту відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Ст. 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», яка підписана цифровим власноручним (на екрані телефону) підписом. В подальшому, 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 за допомогою простого електронного підпису шляхом підтвердження дзвінка з номера телефону НОМЕР_4 підписала заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/ рахунком, в якій сторонами узгоджено розмір, строк кредиту та відсотки за користування кредитом. У даній заяві визначені умови надання кредитного ліміту, а саме визначено, що пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4% на місяць. Строк кредитування (строк дії кредитної лінії) - 240 місяців. При невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8% в місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості. Аналізуючи викладені обставини у справі, колегія суддів доходить висновку про те, що сторонами умови та правила користування кредитними коштами, узгоджено відсоткову ставку за договором шляхом підписання заяви електронними підписами сторін. Відповідно до розрахунку заборгованості нарахування відсотків відбувалося за відсотковою ставкою 40,8 річних (3,4% х 12), тобто за ставкою узгодженою з позичальником. Долучена до матеріалів справи виписка по картці ОСОБА_1 підтверджує факт користування кредитними коштами отриманими від АТ «Акцент-Банк». Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов`язком. Посилання суду першої інстанції на недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень ст. ст. 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Верховний Суд у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 також зробив правовий висновок щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію». В постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18) суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Однак апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не було вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Подібні висновки містяться й в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18), від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц (провадження № 61-27369св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18 (провадження № 61-10574св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження № 61-7071св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 (провадження № 61-16421св20). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою суду. В цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатися відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Встановлено, що взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором АТ «Акцент-Банк» виконало своєчасно і належним чином, надававши кредитні кошти в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання позичальник належним чином не виконував, обов`язкові щомісячні платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 19880,51 грн, яка є простроченою. Колегія суддів враховує, що відповідач по справі ОСОБА_1 не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів на спростування доводів позивача, зокрема, не спростував розрахунок заборгованості банку і свій контррозрахунок не надала. З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в загальному розмірі 19880,51 грн. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст. ст. 141-142 ЦПК України. У ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Таким чином, з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 3028,00 грн сплаченого судового збору за пред`явлення позову та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду, що разом становить - 6661,60 грн. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 27 вересня 2022 року в розмірі 19 880 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 51 копійка. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6661 (шість тисяч шістсот шістдесят одну) гривню 60 копійок. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст. 389 ЦПК України. Реквізити сторін: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 . Акціонерне товариство «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.

11. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар