Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/27407/25

Справа № 127/27407/25 Провадження № 22-ц/801/2173/2025 Категорія: 55 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2025 рокуСправа № 127/27407/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О. Ю. (суддя-доповідач), суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» про визнання відмови у наданні інформації протиправною, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року про відмову у відкритті провадження, постановлену місцевим судом за головування судді Венгрин О. О., встановив: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ВМБТІ») про визнання відмови у наданні інформації протиправною, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувану ухвалу постановленою з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Обґрунтовуючи доводи скарги ОСОБА_1 вказує, що ним як адвокатом до відповідача був спрямований адвокатський запит у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» без посилання на порядок формування та підстав, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації». Спрямування таких запитів є реалізацією адвокатом свого права, визначеного законом. Таким чином, вимоги стосовно ненадання відповіді на адвокатський запит не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає. Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. У ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника (у даному випадку інтересу тієї особи, яку представляє ОСОБА_1 як адвокат). Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії суб`єктів владних повноважень. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначені Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації». Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (ч. 1 ст. Закону України «Про доступ до публічної інформації»). З огляду на п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідач, реалізуючи свої повноваження, наділений правом вчиняти певні дії на підставі та в межах чинних норм законодавства України, зокрема, надавати інформацію на звернення громадян у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач вважає протиправними дії відповідача, які виявилися у ненаданні належної відповіді на здійснений ОСОБА_1 як адвокатом адвокатського запиту та відмові у задоволенні такого запиту. При цьому, інша позовна вимога є похідною. Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплене право адвоката під час здійснення адвокатської діяльності вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, окрім іншого: 1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; 8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; 11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами. Закон визначає адвокатський запит- як письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). За приписами ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. З огляду на встановлені обставини справи, адвокатом Країло С. В. до КП «ВМБТІ» був спрямований адвокатський запит від 28 березня 2025 року саме у відповідності та порядку ст. 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Спрямування такого запиту, є реалізацією адвокатом свого права визначеного цим Законом. При чому, самі по собі адвокатський запит, сформовані та спрямовані на реалізацію прав адвоката в порядку ст. 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», жодних посилань на порядок формування та підстав визначених відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», такий адвокатський запит не містив. Так, само надана відповідачем відповідь на адвокатський запитадвоката Країла С. В. була здійснена саме як на адвокатський запитвідповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, в якому порядку та відповідно до якого законодавства був сформований запит, відповідно до такого порядку та законодавства була сформована відповідь КП «ВМБТІ». Виходячи з наведених правових норм та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що адвокатський запитне є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб`єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту, у зв`язку з чим відносини, які склалися щодо зобов`язання відповідача на адвокатські запити надати відповідь не може бути публічно-правовими у розумінні КАС України. Здійснюючи перегляд справи та надаючи оцінку доводам апеляційної скарги та її вимогам, апеляційним судом враховується також правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 16 січня 2019 року по справі № 686/23317/13-а та Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №826/11699/18 щодо застосування відповідних норм права при вирішенні спірних правовідносин. При вирішенні подібних за своєю правовою суттю правовідносин Великою Палатою Верховного Суду зроблені аналогічні висновки. Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що вимоги стосовно ненадання відповіді на адвокатські запити не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи суть спірних правовідносин, правові висновки Верховного Суду, зроблені в подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикціїадміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про підсудність цієї справи адміністративному суду є помилковим. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду, відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Вінницький міський суд Вінницької області). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. Ю. Береговий Судді: О. В. Ковальчук Т. Б. Сало