Постанова 4812 № 477/4/25

29.09.25 22-ц/812/1544/25 Провадження № 22-ц/812/1544/25 ПОСТАНОВА Іменем України 29 вересня 2025 року м. Миколаїв справа № 477/4/25 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Чистою В.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської сільської ради про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності у порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Плотніковим Сергієм Олексійовичем, на рішення Вітовського районного суду Миколаївської області, ухвалене 11 червня 2025 року під головуванням судді Семенової Л.М., повне судове рішення складено цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Шевченківської сільської ради про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності у порядку спадкування. Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається із житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування, розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Як вказала позивач, в останні роки перед смертю бабуся дуже хворіла, не в змозі була себе обслуговувати, у зв`язку з чим з березня 2020 року та до моменту відкриття спадщини вона проживала разом з нею у вищезазначеному будинку, купувала продукти харчування, ліки, готувала їжу, прибирала в будинку, прала речі, допомагала у веденні домашнього господарства, підтримці будинку в належному технічному стані. Після її смерті організувала похорони. Про будь-яких інших осіб, які б на момент смерті ОСОБА_2 проживали разом з нею, її невідомо. Вона як спадкоємець вищевказаного майна за законом звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Краснової С.М. з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про спадщину на майно померлої ОСОБА_2 , проте нотаріусом було в цьому відмовлено в зв`язку з тим, що вона не прийняла спадщину в передбачений законом шестимісячний строк, так як не подала заяву про прийняття спадщини та постійно не проживала з померлою на день смерті. Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви від 16 січня 2025 року про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просила встановити факт її спільного постійного проживання зі своєю бабусею ОСОБА_2 на час відкриття спадщини та визнати за нею право власності на житловий будинок з будівлями та спорудами та земельну ділянку для його обслуговування, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , які залишилися після смерті бабусі ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач Шевченківська сільська рада надіслала заяву, в якій зазначила, що проти задоволення позовних вимог не заперечує. Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів, які підтверджують, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті своєї бабусі, з огляду на зміст постанови нотаріуса про відмову позивачці у видачі свідоцтва про спадщину на майно померлої ОСОБА_2 , де зазначено про спадкоємця ОСОБА_3 . Також суд зазначив, що без дослідження матеріалів спадкової справи, заведеної після померлого спадкодавця ОСОБА_2 неможливо встановити коло спадкоємців, які прийняли спадщину після її смерті, між тим позивачкою не здійснено жодних дій щодо заяви про забезпечення доказів, а навпаки надіслано заяву про розгляд справи за її відсутності, у зв`язку з чим суд був обмежений згідно пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України роз`яснити позиваці її процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Також суд не прийняв визнання позову відповідачем, оскільки за встановлених обставин справи це суперечить закону. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Плотніков С.О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив скасувати рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2025 року та ухвалити нове, про задоволення позову. Апелянт зазначав, що суд не виконав своїх обов`язків та не роз`яснив позивачу наслідків невчинення процесуальної дії щодо надання заяви про витребування доказів, не постановив ухвалу з урахуванням положень п.5 ч.2 ст. 223 ЦПК України про визнання явки позивача в судове засідання обов`язковою у зв`язку з наданням особистих пояснень, а лише констатував, що позивачем надана заява про розгляд справи за її відсутністю. В порушення приписів ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд позбавив позивача в майбутньому можливості захисту своїх прав на спадкове майно. Крім цього, позивачем разом із позовною заявою надано рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2022 року у справі №490/6881/21, яким зазначено, що ухвалою суду від 02.12.2021 року судом самостійно витребувано у приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Краснової С.М. завірену належним чином копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином матеріали справи №490/6881/21, в якому є копія потрібної спадкової справи, за судовим дорученням суду за правилами ч. 1 ст. 87 ЦПК України можливо було дослідити у судовому засіданні. Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. В судове засідання до суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилась, про дату час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). Відповідно до частини першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Місцем проживання фізичної особи згідно з частинами першою, другою та шостою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Вітовським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Миколаїв) 30 жовтня 2020 року. Позивачка ОСОБА_1 є онукою спадкодавиці, що підтверджується свідоцтвом про шлюб позивачки, відповідно до якого її дошлюбним прізвищем є " ОСОБА_4 ", свідоцтвом про народження позивачки, де її батьком зазначено ОСОБА_5 , свідоцтвом про народження батька позивачки, де матір`ю зазначено ОСОБА_2 , рішенням Центрального районного суду від 20 вересня 2022 року у справі № 490/6881/21, відповідно до якого встановлено факт, що зазначений у свідоцтві про народження ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 перебувають між собою в родинних відносинах як рідні батько та донька. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що з березня 2020 року та до моменту відкриття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , вона проживала разом з останньою до часу відкриття спадщини, про будь-яких інших осіб, які б на момент смерті ОСОБА_2 проживали разом з нею, їй невідомо. Вона як спадкоємець вищевказаного майна за законом звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Краснової С.М. з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про спадщину на майно померлої ОСОБА_2 , проте нотаріусом було в цьому відмовлено в зв`язку з тим, що вона не прийняла спадщину в передбачений законом шестимісячний строк, так як не подала заяву про прийняття спадщини та постійно не проживала з померлою на день смерті. При цьому відповідачем у справі позивачкою було зазначено Шевченківську сільську раду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначав, що з долученої до позовної заяви постанови приватного нотаріуса Краснової С.М. про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 на день смерті проживала разом з ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , онуком, який прийняв спадщину, так як не подав заяву про відмову, та якому спадщина належить з дня відкриття. За такого надані позивачкою докази не підтверджують, що вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 . При цьому суд першої інстанції вказував, що без дослідження матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна померлої ОСОБА_2 неможливо встановити коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті, між тим позивачкою не здійснено жодних дій щодо заяви про забезпечення доказів, а навпаки надіслано заяву про розгляд справи за її відсутності, у зв`язку з чим суд був обмежений згідно пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України роз`яснити позивачці її процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Також суд не прийняв визнання позову відповідачем - Шевченківською сільською радою, оскільки за встановлених обставин справи це суперечить закону. Колегія суддів вважає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції вірно виходив з того, що оскільки матеріали справи містять відомості про те, що окрім позивачки був і інший спадкоємець померлої ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, то визначений позивачкою відповідач не є належним. Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України). Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та неодноразово підтримано Верховним Судом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року у справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18). Відповідачами у справі, предметом якої є визнання права власності на спадкове майно, мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглядаючи справу, суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , не з`ясував на кого покладений обов`язок відповідати за позовом - належного відповідача. Щодо посилань суду першої інстанції на те, що позивачкою та її представником не заявлялось клопотання про витребування спадкової справи, заведеної до майна померлої ОСОБА_2 , а сам суд позбавлений права витребовувати докази із власної ініціативи, то слід зазначити наступне. Так, відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Ураховуючи предмет доказування у справі, необхідність у ході її розгляду з`ясувати коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , а також здійснення ними своїх прав на спадкування після смерті цієї особи, враховуючи твердження ОСОБА_1 у позовній заяві про її необізнаність щодо існування інших спадкоємців, що суперечить змісту прикладеної нею до позову постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій та викликає сумніви щодо добросовісного виконання нею обов`язків щодо надання доказів, на думку колегії суддів, суд першої інстанції мав підстави відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України з`ясувати вказані обставини шляхом дослідження спадкової справи з власної ініціативи. За таких обставин, керуючись ч. 7 ст. 81 ЦПК України апеляційним судом були витребувані у приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Краснової С.М. належним чином засвідченої копії спадкових справ після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 . З матеріалів спадкової справи № 100/2021, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 слідує, що 17 червня 2021 року від імені позивачки ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини звернувся її представник ОСОБА_7 . У вказаній заяві ним зазначено, що його довірителька ОСОБА_1 , яка є онукою спадкодавиці, спадщину не прийняла, так як не проживала та не була зареєстрована разом з померлою. Спадщину прийняв інший спадкоємець за правом представлення онук померлої ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Посилаючись на викладене, просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно на ім`я ОСОБА_1 . Згідно наданої нотаріусу довідки Шевченківської сільради Вітовського району Миколаївської області від 01.06.2021р. № 4-176/02-54/21 ОСОБА_2 постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 . На день відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 - разом зі спадкодавцем був зареєстрований онук померлої ОСОБА_3 . Крім нього ніхто не був зареєстрований та не проживав. Постановою приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Краснової С.М. від 28 липня 2021 року № 275/02-31 було відмовлено ОСОБА_1 в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_1 спадщину не прийняла, так як у передбачений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини не подала, постійно не проживала разом із померлою на день смерті. За відомостями Шевченківської сільради Вітовського району Миколаївської області померла на день смерті проживала з онуком ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , який прийняв спадщину, так як не подав заяву про відмову, та якому спадщина належить з дня відкриття. Окрім того в свідоцтві про народження ОСОБА_1 батьком вказаний « ОСОБА_5 », який народився як « ОСОБА_8 », а тому заявниці необхідно встановити родинні відносини в судовому порядку. Також нотаріусом зазначено, що заповіт на спадкове майно ОСОБА_2 не було складено. Інших заяв про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини спадкова справа не містить. З матеріалів спадкової справи № 137/2021, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , слідує, що у передбачений законом шестимісячний строк до нотаріуса надійшла заява батька померлого ОСОБА_9 , за змістом якої він безумовно та беззастережно відмовився від прийняття спадщини, яка залишилась після смерті його сина, на користь позивачки ОСОБА_1 . 03 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 . У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначено, що спадкоємцями першої черги окрім батька померлого є дочки померлого ОСОБА_10 , 2017 року народження, та ОСОБА_11 , яка проживає за кордоном, та якій відомо про відкриття спадщини. На час розгляду справи апеляційним судом матеріали спадкової справи №137/2021 не містить інших заяв про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини, а також заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину. Таким чином, з огляду на досліджені судом апеляційної інстанції матеріали спадкових справ, відповідачами у справі, що переглядається в апеляційному порядку, повинні бути спадкоємці ОСОБА_3 . Нормами цивільного процесуального права не передбачено здійснення заміни відповідача і можливості зміни позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи. Враховуючи межі заявлених позовних вимог і визначений позивачем склад учасників справи, суд апеляційної інстанції не має можливості вирішити спір по суті. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача і це є самостійною підставою для відмови у позові. Разом із тим, відмовляючи у позові, суд першої інстанції не встановив чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин , хоча вирішення цих питань є обов`язком суду відповідно до положень ст. 264 ЦПК України. Оскільки судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, то згідно п. 1 частини першої статті 376 ЦПК України це є підставою для зміни оскаржуваного рішення. Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні аба зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За такого оскаржуване рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції даної постанови. Отже апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. З огляду на приписи частини першої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Плотніковим Сергієм Олексійовичем задовольнити частково. Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повна постанова складена 07 жовтня 2025 року.