Постанова 4823 № 751/9114/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 липня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/9114/23 Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/910/24 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І., із секретарем: Зіньковець О.О., позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач: ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, місце ухвалення рішення суду м. Чернігів, час проголошення вступної та резолютивної частини рішення 14 год. 34 хв, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 26 квітня 2024 року. У С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили встановити факт їх постійного проживання з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавицею ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивуючи заявлені вимоги, зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була матір`ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_2 Померла була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкодавиці на праві власності належало 49/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , та частина земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку за цією ж адресою. За життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла позивачам належне їй майно у рівних частках. Внаслідок неправильного тлумачення заявниками законодавства, що регулює прийняття спадщини, з відповідною заявою до нотаріуса вони звернулись лише 09 жовтня 2023 року. Від нотаріуса дізнались, що 12 травня 2023 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою позивача ОСОБА_1 , і була достеменно обізнана про інших спадкоємців та їх місце перебування, проте не повідомила нотаріуса про їх існування. Указували на те, що позивач ОСОБА_1 25 червня 2019 року переїхав з АР Крим на постійне місце проживання у АДРЕСА_1 , де постійно проживав з матір`ю до її смерті. Фактичне місце проживання позивача ОСОБА_1 підтверджується також змістом довіреності від 17 січня 2022 року, якою ОСОБА_4 уповноважила сина управляти та розпоряджатися всім її майном. Позивач ОСОБА_2 з 15 листопада 2019 року почав постійно проживати за адресою: АДРЕСА_1 разом з бабусею ОСОБА_4 , допомагав їй по господарству, піклувався про неї. Факт його постійного проживання за цією адресою підтверджується наявними в справі письмовими доказами. Встановлення факту проживання разом з ОСОБА_4 на день її смерті необхідно позивачам для реалізації ними права на спадкування майна померлої за заповітом. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, неповноту дослідження наявних у справі доказів, неправильне застування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при вирішенні спору суд першої інстанції залишив поза увагою наявність в матеріалах справи заяви ОСОБА_2 , який, звернувшись до нотаріуса після смерті бабусі, зазначив, що не претендує на спадщину та не звертатиметься із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. У цій заяві його зареєстрованим місцем проживання зазначено адресу: АДРЕСА_2 , що є фактичним підтвердженням не проживання ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для звернення ОСОБА_2 з даним позовом. Відповідачка зазначає, що ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем, звільненим у запас, змінивши постійне місце проживання, мав би повідомити про це місцевий ТЦК та СП, проте, таких даних до відповідного органу не надходило. Починаючи з 1997 року, ОСОБА_2 разом з матір`ю та її батьками проживає по АДРЕСА_2 . Стверджує, що акт про проживання позивачів без реєстрації від 17 жовтня 2023 року є недопустимим доказом у справі, оскільки складений всупереч вимогам Положення про порядок складання актів та видачі довідок щодо проживання громадян у м. Чернігові, зокрема, підписаний невідомою особою ОСОБА_5 та самими позивачами. Позивачі, пояснюючи сусідам про те, що мешкають по АДРЕСА_1 , належними доказами цей факт не підтверджують. Наголошує на тому, що позивачі, стверджуючи, що з 2019 року постійно проживали по АДРЕСА_1 , за життя ОСОБА_4 не сплачували комунальні послуги, оскільки їх оплату здійснює відповідачка разом зі своїм батьком. Померла ОСОБА_4 та позивачі проживали в різних місцях, останні лише періодично відвідували померлу, що не являється тотожним з поняттям «проживання однією сім`єю». Звертає увагу на те, що довідка управління праці та соціального захисту населення від 25 червня 2019 року про взяття ОСОБА_1 на облік, як внутрішньо переміщену особу, не являється доказом, який підтверджує місце постійного проживання особи, а є лише документом, що підтверджує спеціальний статус особи. За своєю суттю реєстрація проживання внутрішньо переміщеної особи має тимчасовий, а не постійний характер. Чинне законодавство передбачало для ОСОБА_1 можливість задекларувати постійне місце проживання по АДРЕСА_1 шляхом звернення з відповідною заявою до ЦНАП, якщо б останній дійсно проживав за цією адресою, проте, таких дій позивач не вчиняв. Зазначає, що довідка МСЕК від 09 лютого 2023 року про інвалідність ОСОБА_4 , видана за місяць до її смерті ОСОБА_4 не містить відомостей щодо предмета доказування, оскільки смерть матері була раптовою, вона не була лежачою і сама себе обслуговувала, хоч і хворіла на цукровий діабет. Наведені обставини спростовують твердження позивачів, що померла була безпорадною і з 2019 року потребувала постійного стороннього догляду. Посилається на недотримання районним судом положень ст. 83 ЦПК України, оскільки наданий позивачами лист КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 22 березня 2024 року стороні відповідача ні в паперовому, ні в електронному вигляді для ознайомлення не надсилався. У наданому на апеляційну скаргу відзиві представник позивачів адвокат Жилінський О.В., вважаючи доводи та аргументи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими, просить у її задоволенні та ухваленні нового рішення повністю відмовити. Доводи відзиву зводяться до наявності між сторонами та їх батьками гострого конфлікту та неприязних відносин стосовно розподілу житлового будинку по АДРЕСА_1 та його подальшого успадкування. Складення ОСОБА_2 заяви про те, що він не претендує на спадщину після смерті бабусі і не звертатиметься до суду з приводу встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, не позбавляє його можливості звернення до суду з цим позовом. Наведену заяву подано іншому нотаріусу, який не роз`яснив, що її подання після минування строку на відмову від прийняття спадщини не матиме юридичної сили для нотаріуса, який відкрив спадкову справу, і така заява не має породжувати юридичних наслідків, про які в ній йде мова. Зазначає, що твердження відповідачки про недопустимість, як доказу, акту про проживання позивачів за спірною адресою від 17 жовтня 2023 року спростовуються показами свідка ОСОБА_6 , які підтвердила викладені в акті обставини та пояснила, що позивачі користуються будинком з 2021 року. Указує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання такої особи на період наявності підстав, передбачених ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», таким чином, на період окупації м. Євпаторія в АР Крим фактичним місцем проживання є АДРЕСА_1 . Вважає надуманими твердження відповідачки про задовільний стан здоров`я матері за життя, зважаючи на те, що під час розгляду справи ОСОБА_3 зазначала про неприязні відносини між нею та матір`ю, через які вони не спілкувались і не бачилися з 2019 року. Про незадовільний стан здоров`я ОСОБА_4 свідчить лист медичної установи із зазначенням кількості викликів швидкої екстреної медичної допомоги. Цей лист подано як доказ у справі в порядку ч. 10 ст. 83 ЦПК України з використанням ЄСІТС «Електронний суд», в якому наявний електронний кабінет представника відповідачки. Подані позивачами докази на підтвердження їх проживання разом з матір`ю ОСОБА_3 у належний спосіб не спростовано. Указує , що на час відкриття спадщини відповідно до постанови КМУ № 164 від 28 лютого 2022 року строк для її прийняття зупинявся на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяця, тому позивачі вважали, що мають час для подання заяви до 12 січня 2024 року. Проте, наведену норму про продовження строку для прийняття спадщини постановою КМУ № 469 від 09 травня 2023 року виключено з 25 травня 2023 року, про що позивачі своєчасно не дізналися. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивачів, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, пославшись на ст. 3 СК України, виходив з доведеності обставин спільного проживання позивачів разом з ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 . Суд зазначив, що про спільне проживання позивачів та спадкодавиці свідчать наявні у матеріалах справи письмові докази і отримані в ході судового розгляду покази свідків. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з наведеним висновком суду, зважаючи на таке. У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 ») являються дітьми ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження та про одруження (а.с. 91 зворот, 81). Позивач ОСОБА_2 доводиться онуком ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належало 49/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 323,4 кв.м (а.с. 7). Інші 51/100 частин зазначеного житлового будинку належать на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_8 (а.с. 49), який є колишнім чоловіком ОСОБА_4 25 червня 2019 року УПСЗН Новозаводської районної у м. Чернігові ради ОСОБА_1 видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно з якою зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , а фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11). 17 січня 2022 року ОСОБА_4 , що мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , управляти і розпоряджатися всім її майном, в чому б воно не полягало і де б воно не знаходилось, укладати всі дозволені законом правочини по управлінню та розпорядженню майном: купувати, продавати, приймати подароване майно, обмінювати, приймати майно в найм (оренду) або здавати майно в найм (оренду) (а.с. 12-13). 09 червня 2022 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде належати їй і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Кириченко Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 350 (а.с. 4). З довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 445624 від 09 лютого 2023 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 25 січня 2023 року безтерміново встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату. Протипоказано фізичну працю, розумове переобтяження. Рекомендовано соціально-побутовий патронаж (а.с. 21). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 5). Згідно з довідкою управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 25 травня 2023 року № 3831 померла 12 березня 2023 року ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею за вказаною адресою були і на даний час зареєстровані ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с. 88 зворот, 45). З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 09 жовтня 2023 року вбачається, що 12 травня 2023 року приватним нотаріусом Костенко І.М. заведено спадкову справу № 7/2023 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с. 6). З копії спадкової справи вбачається, що 12 травня 2023 року до приватного нотаріуса Костенко І.М. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері, ОСОБА_4 , зазначивши про наявність ще одного спадкоємця ОСОБА_1 (а.с. 85). 09 жовтня 2023 року до приватного нотаріуса Куранкової О.М. звернувся ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері, ОСОБА_1 . Іншим спадкоємцем за заповітом указав ОСОБА_2 (а.с. 90). 09 жовтня 2023 року ОСОБА_2 скерував до приватного нотаріуса Куранкової О.М. заяву в якій зазначив, що йому відомо про те, що він є спадкоємцем за заповітом після померлої ОСОБА_4 . Указав, що спадщину в установлені законом строки не прийняв, на спадщину не претендує та звертатися до суду із заявою про встановлення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, не буде і не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 91). Відповідно до листа приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Костенко І.М. від 09 жовтня 2023 року цього дня на її адресу надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом, до якої не додано довідку органу реєстрації місця проживання на підтвердження того, що місце проживання заявника на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою. Нотаріус указала, що надана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджує спеціальний статус особи. Нотаріус пропонувала заявнику надати таку довідку або у разі неможливості її надання, надати рішення суду про встановлення факту проживання зі спадкодавцем. (а.с. 9) 17 жовтня 2023 року комісією у складі позивачів та мешканців сусідніх будинків складено акт про проживання без реєстрації, в якому зазначено, що у частині будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 , 1947 року народження, на праві власності, її онук, ОСОБА_2 , 1991 року народження, з 15 листопада 2019 року проживав зі своєю бабусею, допомагаючи їй по господарству, і по теперішній час проживає там без реєстрації. Син ОСОБА_4 ОСОБА_1 , 1969 року народження, з 25 червня 2019 року постійно проживав з матір`ю за даною адресою і по теперішній час проживає там як внутрішньо переміщена особа. Усі речі домашнього вжитку позивачів знаходяться за указаною адресою (а.с. 19). Згідно з інформацією ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08 лютого 2024 року ОСОБА_2 , 1991 року народження, був відправлений 24 квітня 2013 року у команду 61/2605 до в/ч НОМЕР_1 . За останні 2 роки до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення військово-облікових даних не звертався. ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби не проходив. Згідно з ч. 1 ст. 210 КУпАП являється порушником правил військового обліку військовозобов`язаних, на військову службу під час загальної мобілізації не призивався. Повідомлення від ОСОБА_2 про зміну фактичного місця проживання, а саме, що він постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не надходило (а.с. 100). Інформація аналогічного змісту надана 12 лютого 2024 року і ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 101). Відповідно до повідомлення КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради від 22 березня 2024 року у період з 01 січня 2022 року по 13 березня 2023 року зареєстровано шість викликів за адресою: АДРЕСА_1 до громадянки ОСОБА_4 , три з яких здійснював онук, один син, один родич (а.с. 108). Звернувшись з вимогою про встановлення факту постійного проживання з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на час її смерті, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що з 2019 року почали постійно проживати разом з ОСОБА_4 , доглядали за нею та допомагали по господарству. Встановлення даного факту необхідно для реалізації ними права на спадкування майна померлої за заповітом. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Згідно зі ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Відповідно до положень ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. За змістом ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно з ч. 1-3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Тобто, предметом доказування у цій справі є обставини постійного проживання позивачів разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини. За приписами ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За змістом ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Статтею 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4 , а позивач ОСОБА_2 її онуком. ОСОБА_4 на праві власності належало 49/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . За цією адресою спадковавиця була зареєстрована та постійно проживала. За життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все належне їй майно позивачам в рівних частках. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилась спадщина. У встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини за законом звернулась дочка померлої, ОСОБА_3 . Також до нотаріальної контори з пропуском встановленого строку звернулися позивачі, зокрема, ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом, а ОСОБА_2 із заявою про те, що не претендує на спадщину за заповітом і не заперечує проти прийняття всієї спадщини батьком. Нотаріусом роз`яснено ОСОБА_1 , що ним не надано доказів на підтвердження того, що його місце проживання на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивачі указували, що з 2019 року почали постійно проживати разом з ОСОБА_4 , доглядали за нею та допомагали по господарству. Встановлення факту спільного проживання разом з ОСОБА_4 на день її смерті необхідно для реалізації ними права на спадкування майна померлої за заповітом. На підтвердження факту проживання зі спадкодавицею позивач ОСОБА_1 надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 червня 2019 року, з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_3 , а фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 . Пунктом 3 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи визначено, яку інформацію повинна містити заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника. Так, серед іншого, в заяві зазначаються відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання особи. З метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики, до якої вноситься відповідна інформація, зокрема, і відомості про останнє зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у ст. 1 Закону, та її фактичне місце проживання/перебування. З наявної довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено як зареєстроване місце проживання у АР Крим, так і фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Таку ж адресу його проживання указано у довіреності, виданій ІНФОРМАЦІЯ_6 померлою ОСОБА_4 на ім`я сина. Фактичне місце проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 з 25 червня 2019 року підтверджується і актом про проживання без реєстрації від 17 жовтня 2023 року, складеним сусідами ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 . Наведену в акті інформацію підтвердила в судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_6 , яка попереджалася про кримінальну відповідальність про дачу завідомо неправдивих показів (а.с. 111). Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про те, що ОСОБА_1 відповідно до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) мав би задекларувати своє постійне місце проживання по АДРЕСА_1 , оскільки вони ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржником положень правових норм. Так, відповідно до п. 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07 лютого 2022 року № 265, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Тобто, наведений Порядок не встановлював беззаперечного обов`язку для позивача зареєструвати місце свого проживання разом з матір`ю, визначаючи для нього таку можливість (право). Колегія суддів відхиляє твердження ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 постійно не проживав разом з матір`ю, іноді відвідуючи її, оскільки вони спростовуються наведеними вище письмовими доказами та показами свідка. Як свідчить зміст складених обома сторонами процесуальних документів та їх пояснення в суді апеляційної інстанції, між братом та сестрою триває гострий конфлікт стосовно розподілу житлового будинку по АДРЕСА_1 та його успадкування. З огляду на це суд не може визнати об`єктивними і неупередженими пояснення відповідачки щодо предмету спору. Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності, як доказу, акту про проживання позивачів без реєстрації від 17 жовтня 2023 року через порушення процедури його оформлення, апеляційний суд виходить з того, що висновок суду першої інстанції про постійне проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю на час відкриття спадщини базується не лише на наявності в матеріалах справи цього акту. Суд першої інстанції зробив такий висновок, виходячи з даних про місце проживання позивача, які містяться у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довіреності ОСОБА_4 на його ім`я, повідомлення КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради, показів свідка ОСОБА_6 у сукупності. Відповідно до п. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (п. 10 ст. 83 ЦПК україни). З огляду на наведені процесуальні норми колегія суддів погоджується з доводами сторони позивача про дотримання процесуального порядку подачі довідки повідомлення КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 22 березня 2024 року, оскільки її подано з використанням ЄСІТС «Електронний суд», тобто в електронній формі, що не потребувало направлення копій іншій стороні. Крім цього, у ЄСІТС «Електронний суд» зареєстровано електронний кабінет представника ОСОБА_3 , тобто сторона відповідача мала безперешкодний доступ до матеріалів справи. Відхиляються також доводи ОСОБА_3 про відсутність доказів сплати позивачами комунальних послуг за адресою місця мешкання ОСОБА_4 . Допитана як свідок в суді першої інстанції ОСОБА_6 зазначила, що є сусідкою позивачів. Пояснила, що вони брали участь у відокремленні у 2021 році частини будинку внаслідок розподілу майна подружжя Чорногорів, а після його завершення проживали разом з покійною матір`ю. За взаємною згодою користувалися електропостачанням свідка близько трьох років. Не стосуються предмету спору доводи апеляційної скарги про наявність у ОСОБА_1 судимостей за вчинення кримінальних правопорушень та відкритих щодо нього виконавчих проваджень, оскільки такі дані є відомостями, що характеризують особу, не мають значення для вирішення справи і не можуть бути підставою для обмеження реалізації позивачем спадкових прав. Таким чином, проаналізувавши наявні у справі письмові докази та дослідивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. З огляду на те, що нотаріусом не видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо нього, а роз`яснено необхідність подання додаткових документів або судового рішення про встановлення факту проживання разом зі спадкодавицею, суд вважає, що позасудове оформлення спадкових прав для ОСОБА_1 на підставі рішення суду є можливим. Разом з тим, колегія суддів не вбачає законних підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 , виходячи з наступного. За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Позивач, звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. В позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що є спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі, ОСОБА_4 , з якою він, починаючи з 15 листопада 2019 року, проживав разом по АДРЕСА_1 . До нотаріуса він звернувся з пропуском встановленого законом шестимісячного строку. Встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини необхідно для реалізації своїх спадкових прав. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Куранкової О.М. із заявою, в якій зазначив, що обізнаний про те, що є спадкоємцем за заповітом після померлої ОСОБА_4 , проте спадщину в установлені законом строки не прийняв, на спадщину не претендує та звертатися до суду із заявою про встановлення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, не буде і не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 91). Вказана заява на час розгляду справи апеляційним судом заявником не відкликана та є чинною. У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Колегія суддів виходить з того, що заявою від 09 жовтня 2023 року ОСОБА_2 підтвердив відсутність наміру приймати спадщину після померлої ОСОБА_4 , зазначивши, що не звертатиметься з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини, проте, вже 23 жовтня 2023 року звернувся з цим позовом. Оскільки позивач заяву про прийняття спадщини не подав, скерувавши заяву про відмову від неї на користь батька, проте звернувся з цим позовом на захист спадкових прав, апеляційний суд вважає таку поведінку ОСОБА_2 суперечливою і недобросовісною. З цих підстав відхиляються доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що подання заяви після минування строку на відмову від прийняття спадщини не має юридичної сили для нотаріуса, який відкрив спадкову справу, і така заява не має породжувати юридичних наслідків, про які в ній йде мова. Беручи до уваги наведене вище, апеляційний суд вважає, що встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавицею для ОСОБА_2 юридичних наслідків у виді прийняття спадщини не породжує. Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 навів правовий висновок про те, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Суд касаційної інстанції зазначив також, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до правової оцінки доказів по суті спору. Таким чином, встановивши, що позивач не довів наявності у нього порушеного права (інтересу), апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 належить відмовити. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , у зв`язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити частково, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог ОСОБА_2 та відмовивши йому у задоволенні позову. Крім того, належить скасувати рішення суду в частині стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 1 073,6 грн. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). За подання позову позивачами сплачено 2 147,20 грн судового збору (а.с. 23), тобто, по 1 073,6 грн кожним. За подачу апеляційної скарги ОСОБА_3 сплачено 3 633,90 грн (а.с. 137), проте, такий розмір судового визначено не вірно, оскільки, згідно з п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір, який становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Таким чином, відповідачка за оскарження судового рішення мала сплатити 3 220,80 грн (1 073,6 х 2 х 150 % = 3 220,80). Оскільки апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує в частині рішення суду, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених сторонами, пропорційно задоволеним вимогам, а саме, стягнути з ОСОБА_2 на користь відповідачки 1 610,40 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 073,60 грн судового збору скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1 610 (одну тисячу шістсот десять) грн 40 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 липня 2024 року. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.І. Онищенко