Постанова 4855 № 757/47525/24-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 757/47525/24-а Суддя (судді) першої інстанції: Остапчук Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю., за участю секретаря Коренко Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови В С Т А Н О В И Л А ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №374 від 5.10.2024, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 25 500 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №374 від 5.10.2024, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 25 500 грн.Згідно з цією постановою позивач отримав повістку № 05.10/3 від 5.10.2024р. про необхідність зявитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 5.10.2024р. о 13.00 год. з метою проходження медичної комісії. Позивач відмовився від проходження медичного огляду, чим порушив вимоги Положеннями абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», частину 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп. 3.1, 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом МОУ № 402 від 14.08.2008. ОСОБА_1 вказує, що відмовився від проходження ВЛК, оскільки є «обмежено придатним» , та має час пройти ВЛК повторно до 4.02.2025р. Вважає таку постанову протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального та адміністративного права, а також такою що порушує його права.В зв`язку з викладеним, позивач просив суд скасувати постанову начальника про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 14 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №374 від 5.10.2024, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 25 500 грн. Згідно з цією постановою позивач отримав повістку № 05.10/3 від 05.10.2024р. про необхідність з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 05.10.2024р. о 13.00 год. з метою проходження медичної комісії, проте відмовився від проходження медичного огляду , чим порушив вимоги Положеннями абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», частину 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп. 3.1, 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом МОУ № 402 від 14.08.2008. Не погоджуючись із вищевказаною постановою, позивач оскаржив її до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про накладення адміністративного стягнення є законною та обґрунтованою , факт допущення позивачем вказаного правопорушення належним чином доведений відповідачем. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності. Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності. Відповідно ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до статті 235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, , про неявку на виклик у військовий комісаріат, (статті 210, 210-1, 211 - 211-6). Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Стаття 210 КУпАП, в редакції, яка діє з 19.05.2024, визначає покарання за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Частина 3 вказаної статті передбачає, зокрема, накладення штрафу на громадян за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, це правопорушення є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час. З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці. Як вбачається з матеріалів справи, позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він оскільки є «обмежено придатним» , та має час пройти ВЛК повторно до 04.02.2025р. Ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесеннязмін додеяких законівУкраїни щодозабезпечення праввійськовослужбовців таполіцейських насоціальний захист» від 21.03.2024 року № 3621-IX установлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби, тобто до 04.02.2025 року. Колегія суддів, зазначає, що правомірне направлення військовозобов`язаного на проходження ВЛК в описаних обставинах може бути у випадку одночасного виконання таких умов: наявність попереднього висновку ВЛК, яким особу раніше було визнано обмежено придатною до військової служби, або тимчасово непридатною за станом здоров`я на строк від шести до дванадцяти місяців; закінчення строку дії довідки, тобто встановлений ВЛК строк (6-12 місяців) уже мав минути. Ключовим в даному випадку є те, що особа має бути раніше визнаною обмежено придатною або тимчасово непридатною до військової служби на конкретний строк від 6 до 12 місяців. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Проте відповідачем не надано доказів та не доведено, що позивача визнано обмежено придатним до військової служби на певний строк (наприклад, 6 чи 12 місяців) та через це, згідно з діючими положеннями, існували законні підстави повторно направляти його на ВЛК. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо правомірності направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я у зв`язку з набранням чинності Законом України від 21.03.2024 № 3621-IX, оскільки вказаним законом передбачалося проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби відповідними громадянами протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 04.02.2025. З урахуванням наведених вище положень колегія судді доходить до висновку, що відповідач не мав законних підстав вимагати від ОСОБА_1 негайного проходження військово-лікарської комісії. Положення Закону України від 21.03.2024 № 3621-IX надано час до 04.02.2025 для проходження повторного медичного огляду громадянами України, які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби. Отже, відповідач не довів правомірності свого рішення щодо направлення ОСОБА_1 медичний огляд, не навівши жодних доказів про те, що строк «обмеженої придатності» був конкретно визначений (від шести до дванадцяти місяців) та вичерпався. З огляду на вищезазначені обставини, а також беручи до уваги принципи адміністративного судочинства та презумпцію винуватості суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає, що відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтвердили, що позивача було визнано обмежено придатним саме на строк 6-12 місяців, позивач не був зобов`язаний невідкладно проходити ВЛК. Також, колегія суддів зазначає, що рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 25500 грн. є необґрунтованим, оскільки посадовою особою не встановлено особу правопорушника (зокрема, чи є останній працюючим, чи має на утриманні неповнолітніх осіб або осіб похилого віку, чи притягувався раніше до адміністративної відповідальності, як характеризується за місцем проживання, тощо) та не встановлено обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, що свідчить про те, що до позивача безпідставно застосовано максимальне покарання в межах санкції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи зазначені вище норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення. У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов слід задовольнити. Крім того, відповідно до приписів ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом понесено витрати із сплати судового збору за звернення до суду із даними адміністративним позовом до суду першої інстанції та за апеляційний розгляд, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Колегія суддів вважає, що витрати понесені позивачем є належним чином підтверджені, а відтак, підлягають стягненню з відповідача Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 квітня 2025 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №374 від 05 жжовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1332 грн (одна тисяча тритста тридцять дві) 32 коп. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Т.Р. Вівдиченко А.Ю. Кучма Повне судове рішення складено « 30» вересня 2025 року.