Постанова 4857 № 345/178/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 рокуСправа № 345/178/26 пров. № А/857/16685/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання Гладкій С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 березня 2026 року (суддя Мигович О.М., м.Калуш), - ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі РТЦК), в якому просив скасувати постанову від 08.01.2026 № 3796 (далі Постанова) у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), а провадження у справі закрити на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач повинен був повторно пройти ВЛК до 05.06.2025, тому саме цей день є датою виявлення правопорушення. Проте, оскаржувана Постанова винесена 08.01.2026, тобто з порушенням вимог частини дев`ятої статті 38 КУпАП. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач подав заяву про розгляд справу за його відсутності, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до 04.05.2024 (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з 15.02.2025 зобов`язані були до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, однак судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно із протоколом про адміністративне правопорушення від 01.01.2026 №10/2 (далі Протокол) ОСОБА_1 01.01.2026 прибув у супроводі працівників поліції до РТЦК для складання протоколу про адміністративне правопорушення. При перевірці облікових даних було виявлено, що громадянин ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 №4235-ІХ (далі Закон № 4235-ІХ) і абзацу 4 частини першої статі 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII), а саме будучи непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час не пройшов ВЛК до 05.06.2025 та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Від підпису відмовився. Надав пояснення, що не проходив ВЛК, тому що вважав, що має час це зробити до закінчення бронювання. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано як адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим винесено Постанову та накладено на нього стягнення в розмірі 17 000 грн. На підставі Витягу з ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено що ОСОБА_1 перебуває на обліку в РТЦК, 05.05.2010 протоколом № 12 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Згідно з витягом з мобільного застосунку «Резерв +», який надано ОСОБА_1 , позивач перебуває на військовому обліку у РТЦК, визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. При цьому, присутня відмітка «Порушення правил військового обліку» не пройшов (відмовився від проходження ВЛК). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом частини третьої статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду. Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Згідно статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій. 24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб., який неодноразово продовжувався і діє дотепер. У статті 1 Закону № 3543-XII наведено визначення, що мобілізація це - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» (далі Закон № 2232-XII). В частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). За змістом частини дев`ятої статті 1 № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно з вимог статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни, серед іншого, зобов`язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Згідно з частиною десятою статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно. Пунктом 3 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі Порядок № 1487), військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Підпунктом 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є додатком 2 до Порядку № 1487 визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів. Таким чином, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 № 3621-ІХ виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час. Вимогами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 № 3621-IX (далі Закон №3621-IX) було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04.02.2025) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби. 15.02.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі Закон № 4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону № 3621-IX та пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду». Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 519 внесенні зміни до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію». Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані до 05.06.2025 самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Згідно з відомостями із витягу з ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено що ОСОБА_1 перебуває на обліку в РТЦК, 05.05.2010 протоколом № 12 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Згідно з витягом з мобільного застосунку «Резерв +», який надано ОСОБА_1 , позивач перебуває на військовому обліку у РТЦК, визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. При цьому, присутня відмітка «Порушення правил військового обліку» не пройшов (відмовився від проходження ВЛК). При цьому, станом на день винесення оскаржуваної Постанови останньому виповнилося 35 років. Відтак, ОСОБА_1 , будучи громадянином України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який був визнаний обмежено придатним до військової служби у воєнний час, був зобов`язаний до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження ВЛК шляхом звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста. Доказів того, що позивач самостійно звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в період до 05.06.2025 і пройшов медичний огляд до 05.06.2025, суду не надано. Водночас, у зв`язку з набранням чинності Законом № 4235-ІХ обов`язок щодо повторного проходження медичного огляду у термін до 05.06.2025 покладено на позивача. Отже, відповідач надав правильну правову оцінку бездіяльності позивача, оскільки військовозобов`язаний ОСОБА_1 , будучи у встановленому порядку визнаним обмежено придатним до військової служби, не звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду та не пройшов до 05.06.2025 повторний медичний огляд і такі обставини скаржником не спростовані. В частині доводів скаржника щодо складання Протоколу після спливу тримісячного строку, визначеного статтею 38 КУпАП, слід зазначити таке. Відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Датою вчинення правопорушення є 06.06.2025 - день, коли сплив визначений законом строк для виконання позивачем обов`язку пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Згідно з Протоколом, вказане правопорушення виявлено 01.01.2026, а 08.01.2026 винесено оскаржувану Постанову, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності. Таким чином, спірна Постанова винесена в межах як тримісячного строку з дня виявлення правопорушення, так і річного строку з дня його вчинення, у зв`язку з чим підстави для висновку про порушення строків притягнення до адміністративної відповідальності відсутні. В частині розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченою частиною третьою статті 210 КУпАП, без участі позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За правилами частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Як свідчать матеріали справи, позивача було доставлено РТЦК 01.01.2026, розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності був призначений на 10:00 08.01.2026. У графі «підпис, особи, що притягається до адміністративної відповідальності» зазначено «відмова». Згідно із приписами частини першої статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, що закріплені у КУпАП, містять певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. Разом з тим, складення Протоколу у присутності позивача та відмова останнього від підписання і отримання копії Протоколу не свідчать про належне повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що позивачу було вручено копію Протоколу або іншим чином забезпечено його повідомлення про розгляд справи 08.01.2026, зокрема, відсутні докази направлення відповідних повідомлень поштовим зв`язком чи вручення під підпис. Покликання суду першої інстанції на те, що позивачу було достеменно відомо про розгляд його справи є необґрунтованим та ґрунтується на припущеннях, оскільки не підтверджене жодними об`єктивними доказами. Оскільки розгляд справи та винесення Постанови 08.01.2026 відбулось за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про її розгляд, вказане свідчить про порушення його права на участь у розгляді справи, заявлення клопотань, звернення за юридичною допомогою, тобто, реалізувати свої права, гарантовані статтею 268 КУпАП. Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо особу належним чином не повідомили про дату Верховний Суд у постановах від 6 березня 2018 року у справі №522/20755/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №591/2794/17, від 6 лютого 2020 року №05/7145/16-а та від 21 травня 2020 року, від 18 листопада 2021 року №185/8460/16-а у справі №286/4145/15-а дійшов наступного висновку: «………факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.» Таким чином, факт неповідомлення позивача про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури. Водночас, процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності. Скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення з процесуальних підстав потребує повторного розгляду справи про адміністративне правопорушення в порядку, встановленому законом. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 185/8460/16-а. Відповідно до частини першої статті 317 КАС, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 286 КАС за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи). Таким чином, скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення з процесуальних підстав потребує повторного розгляду справи про адміністративне правопорушення в порядку, встановленому законом. Для належного розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача відповідачу необхідно провести розгляд справи із дотриманням прав позивача, передбачених статтею 268 КУпАП, та прийняти відповідне рішення за наслідками такого розгляду. У зв`язку із тим, що оскаржувана Постанова підлягає скасуванню через наявність процедурних порушень, що потребує повторного розгляду справи відповідачем в установленому законом порядку, підстави для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення), є відсутніми. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права. В підсумку, вказані обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення постанови про часткове задоволення позовних вимог та направлення адміністративної справи на новий розгляд до РТЦК з наведених вище підстав. Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Апеляційний суд встановив, що за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 532,40 грн, а за подання апеляційної скарги - 798,60 грн. Водночас, з урахуванням положень пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 на підставі частини третьої статті 4 цього закону, належним до сплати розмір судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі є 726,72 грн. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 1259,12 грн (532,40 грн + 726,72 грн). Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 березня 2026 року скасувати та ухвалити постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.01.2026 № 3796 у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 на новий розгляд. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 1259 (одна тисяча двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 12 коп. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 28.04.2026.